Формы международных расчетов

Розрахунки за відкритим  рахунком полягають у тому, що експортер  веде рахунок заборгованості імпортера, і навпаки. Для цього між контрагентами укладається спеціальна угода. Таку форму розрахунків застосовують при регулярних ділових контактах і довірі один до одного.

 

Мал.1.7. Види розрахунків переказами.

 

 

Мал.1.8. Види розрахунків банківськими переказами.

Переказні операції банки  виконують тільки після подання  платником у банк платіжного доручення  на оплату контракту. За даної форми  розрахунків в обов'язки банку входить лише переказ платежу з рахунку переказодавця на рахунок переказоодержува в момент подання платіжного доручення (мал.1.9).

Мал.1.9. Схема документообігу при розрахунках переказами.

Після укладення контракту (1) між імпортером та експортером  імпортер направляє в банк заяву  на переказ (2). Поставка товару (3) може передувати переказу або відбуватися за ним, що визначається контрактом та валютним законодавством країн.

Банк імпортера, прийнявши  платіжне доручення від імпортера, направляє від свого імені  платіжне доручення (4) у відповідний  банк експортера. Одержавши платіжне доручення, банк експортера перевіряє його справжність та завершує операцію щодо зарахування коштів (5) на рахунок експортера.

Банківський переказ  — це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи. При здійсненні переказу банк продає клієнту іноземну валюту на національну. Банківський переказ може здійснюватися через телеграф. Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому випадку інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцеві вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу). Сьогодні банківський переказ здійснюється переважно через систему електронних переказів СВІФТ. СВІФТ — це Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційна мережа, яка була створена в Брюсселі в 1973 р. (офіційно функціонує з 1977 р.) з метою максимальної комп’ютеризації міжнародних валютно-кредитних і розрахункових операцій для підвищення їхньої ефективності. Сьогодні в системі СВІФТ бере участь понад 3000 банків із понад 90 країн світу (США, Канада, країни Західної Європи та деякі країни Східної Європи. У березні 1993 р. Україна стала 92-ю державою, яка ввійшла до системи СВІФТ. Вступний внесок для кожного банку країни, (країна може бути представлена в системі кількома банками) — 55 тис. дол. США. Основне завдання СВІФТ — швидкісне передання банківської і фінансової інформації (процес передавання інформації досягає приблизно 20 хв), її сортування і архівування на базі засобів обчислювальної техніки. Основне досягнення СВІФТ полягає у створенні та використанні стандартів банківської документації, призначеної для електронної обробки, що визнані Міжнародною організацією інформації (ISO). Це дозволило запобігти багатьом труднощам і похибкам при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків в умовах рівного для всіх учасників доступу до швидкісної мережі передавання даних, високого ступеня контролю та захисту від несакціонованого доступу. Системи міжбанківської комунікації з перевагами стандартів існують і на національному рівні: англійська ЧАПС, французька САЖИТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК та ін.

Розрахунки з використанням  векселів і чеків. Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

 

Банківський вексель буває:

- простий;

- переказний.

Комерційна  тратта (переказний комерційний вексель) — що містить письмовий наказ векселедержателя (трасанта), адресований платникові (трасату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Документарний переказний вексель для інкасування — вексель, який експортер після перевезення товарів імпортеру пред’являє разом з іншими і документами у свій банк. Банк передає їх банку імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.

Банківський чек — письмовий наказ банку — володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування певної суми з його поточного рахунка власнику чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам. Це грошовий документ установленої форми, який має безумовний наказ володаря рахунка в кредитній установі про виплату його держателем указаної суми. Банк звичайно виписує чеки у тій іноземній валюті, яку має за кордоном на рахунках у банках-кореспондентах.

Відкритий банківський  рахунок застосовується при продажу на кредитних умовах, узгоджених між експортером та імпортером. Форма не вигідна для експортера, але дуже вигідна для імпортера. Імпортер отримує можливість не тільки одержати товар,  й здійснити його продаж до надання оплати ) — метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який повинен заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).

Консигнація — означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари доти доки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером (консигнатором). Він настільки невігідний для продавця, що рідко застосовується у міжнародній торгівлі, як у випадку з відкритим рахунком; продаж товару з використанням консигнації головним чином має місце при його відправленні закордонним відділенням експортера.

Пластикові  картки. Пластикова картка — це персоніфікований платіжний інструмент, який надає особі, що нею користується, можливість безготівкової оплати товарів та/або послуг, а також отримання готівки у відділеннях (філіях) банків і банківських автоматах (банкоматах); інструмент безготівкових розрахунків і засіб отримання кредиту, а також фінансовий інструмент, який дозволяє її власникові управляти своїм банківським рахунком прямо з торговельної чи сервісної організації.

Приймання карток до оплати та видача за ними готівки здійснюється тільки на підприємствах торгівлі/сервісу та в банках, що входять до платіжної системи, яка обслуговує ці картки.

До складу платіжної  системи входять:

• точки обслуговування, які безпосередньо приймають картки; банки-емітенти, що здійснюють випуск пластикових карток і надають їх у розпорядження клаєнтів. При цьому картки залишаються у власності банку, а клієнти одержують право їх використовувати;
• еквайзер-центри, які здійснюють первинну обробку запитів на авторизацію, що супроводжує приймання картки до оплати або видачу готівки (банк-еквайзер є водночас банком-емітентом, але банк-емітент не обов’язково є банком-еквайзером);
• процесінговий центр — веде базу даних платіжної системи. Тут зберігається інформація про ліміти держателів карток;
• розрахунковий (кліринговий) банк (або кілька банків) — здійснює оперативні взаєморозрахунки банків — членів системи, які для цього відкривають кореспондентські рахунки у розрахунковому банку.

 

 

 

 

2. КЛАСИФІКАЦІЯ  ОПЕРАЦІЙ  БАНКА  З  ВЕКСЕЛЯМИ.

ПЛАН:

1. Вексельні операції комерційних банків, їх регулювання в Україні.

2. Класифікація вексельних операцій за групами.

2.1. Кредитні операції:

а) активні (врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів);

б) пасивні (перерахування векселів, одержання кредитів під заставу).

2.2. Торговельні операції: 

а) активні (купівля);

б) пасивні (продаж).

2.3. Гарантійні операції: 

а) авалювання векселів;

б) видача гарантій на забезпечення оплати векселів.

2.4. Розрахункові операції:  

а) оформлення заборгованості векселями;

б) операції з розрахунків з використанням векселів.

2.5. Комісійні та довірчі операції 

У сучасній ринковій економіці  вексель відіграє помітну роль у  господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Українські комерційні банки здійснюють операції з векселями відповідно до Законів України "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", "Про обіг векселів в Україні". Механізм проведення банками вексельних операцій базується також на Положенні про простий і переказний вексель (затверджене Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. № 104/1341), Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України (затверджене постановою Правління НБУ від 16 грудня 2002 р. № 508)

 

 

Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного  обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів (мал. 2.1.)

У загальному значенні вексель  — це цінний папір, у якому зазначено  безумовне грошове зобов'язання однієї особи щодо сплати іншій особі визначеної суми коштів у визначений строк. Елементами, що в сукупності становлять вексельне зобов'язання та перетворюють його з простого цивільного боргового зобов'язання в зобов'язання, що регулюється нормами вексельного законодавства, виступають вексельні реквізити, основними серед яких є:

— валюта і сума векселя;

— дата платежу;

— безумовне зобов'язання (наказ) сплатити вексельну суму;

— найменування та адреса векселедавця;

— місце платежу.

На практиці використовують простий і переказний векселі.

Простий вексель — це вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж.

Переказний вексель — це вексель, виданий у формі безумовного наказу здійснити платіж.

Операції з  векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати за такими группами (мал.2.1.)

1.Кредитні операції                                                                                                                          2. Торговельні операції                                                                                                    3. Гарантійні операції                                                                                                   4. Розрахункові операції                                                                                                 5. Комісійні та довірчі операції 

 

Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними — врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів або пасивними — переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів.

Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних — продаж придбаних векселів.

Торговельні операції з  купівлі та продажу векселів здійснюються банками на підставі укладеного з продавцем (покупцем) договору про купівлю (продаж) векселів, в якому, зокрема, повинні бути визначені:

— ціна купівлі (продажу) векселів;

— строк та порядок  здійснення розрахунку;

— умови переходу права власності на векселі;

— строк та порядок  передавання векселів тощо.

Ціна векселя при  купівлі (продажу) встановлюється за домовленістю сторін у відсотках до номінальної  вартості векселя. Дата переходу прав власності, строк і порядок розрахунку та передавання векселів встановлюються договором за домовленістю сторін з урахуванням вимог цивільного законодавства.

Продавець може зробити  на векселі один із таких передавальних  написів (індосаментів):

— іменний — індосамент, за яким векселетримач передає права  за векселем покупцю та в якому зазначається особа, якій або за наказом якої має бути здійснений платіж;

— бланковий — індосамент без зазначення певної особи, який складається  лише з підпису векселетримача, за яким векселетримач передає всі  права покупцю векселя. Вексель з проставленим бланковим індосаментом, який підлягає оплаті за наказом, повинен бути оплачений пред'явнику. Векселетримач може перетворити бланковий індосамент у повний, зробивши над підписом бланкового індосаменту вказівку на певну особу. З метою уникнення непорозумінь при пред'явленні банку векселів та контролю банком відповідальності за векселем договір про купівлю (продаж) векселів має містити інформацію про вид індосаменту на векселі (іменний, бланковий) та особу, яка його вчинила.

Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву). Гарантування оплати векселів є формою кредитування банком суб'єкта господарювання і здійснюється на загальних принципах банківського кредитування за дорученням та за рахунок клієнтів. Гарантія платежу за векселем надається шляхом авалювання векселя та письмової гарантії в забезпечення оплати векселя.

Авалювання - це взяття банком на себе зобов'язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов'язаних за ним осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк. Як правило, можуть бути авальовані векселі з точно визначеним строком платежу. Аваль оформляється як напис на векселі: "Вважати за аваль", "Як аваліст за (назва особи, за яку видано аваль)", "Авальований". В авалі має бути зазначена особа, за яку він виданий. Якщо вона не зазначена, вважається, що аваль наданий за векселедавця. Аваль може бути наданий у будь-який час: при складанні, видаванні та на будь-якому наступному етапі обігу векселя.