Концепції бюджетної політики

2.3 Наслідки зміни розмірів витрат і прибутків бюджету

Як же вплинуть на економічну ситуацію збільшення податків і збільшення урядових витрат? Очевидно, що ріст обсягу державних закупівель збільшує рівноважний рівень випуску продукції, причому приріст цей дорівнює розміру державних закупівель, помноженої на  розмір мультиплікатора. Оподатковування у свою чергу скорочує розмір споживчих прибутків і відповідно витрат. Так як мультиплікатор дорівнює 1/(1- Гранична схильність до споживання), то сукупний попит при збільшенні податків зменшиться на розмір, рівний добутку граничної схильності до споживання і суми скорочення прибутку. У такий спосіб ми одержуємо знаменитий ефект дії мультиплікатора збалансованого бюджету. Мультиплікатор збалансованого бюджету встановлює, що приріст урядових витрат, супроводжуваний рівним по розміру приростом податків, має своїм результатом збільшення випуску продукції. Тобто  заощадження, що є головним джерелом фінансування збільшення витрат уряду через механізм внутрішнього державного боргу, пускаються в оборот і тим самим збільшують сукупний попит.

2.4 Стратегії фіскальної політики

Як уже було відзначено, розмір валових витрат в економіці  повної зайнятості не завжди збігається з обсягом зробленої в економіці  повної зайнятості продукції (товарів  і послуг). Якщо валові витрати менше обсягу випущеної в країні продукції, то виникає «рецесіонний розрив» (recessionary gap) .  Така ситуація виникає через існування «граничної схильності до заощадження» - визначену частину своїх прибутків люди витрачають на заощадження, і саме вони, заощадження, і є джерелом фінансування збільшення державних витрат.

Отже, у держави є 2 варіанта - або терміново збільшувати  об’єм випуску продукції, або  терміново збільшувати валові витрати. Саме останнє і досягається за допомогою збільшення державних  витрат. А тому якщо державні закупівлі  ефективніші державних трансфертів, саме перше і повинно застосовуватися. Таким чином, збільшення державних витрат врівноважує збиток розміру валових витрат, викликаних заощадженнями, податками або імпортом.

Може скластися й  обернена ситуація - виникнення «інфляційного розриву» (inflationary gap) - коли валові витрати економіки повної зайнятості перевищують валовий об’єм випущеної продукції економіки повної зайнятості. Для недопущення інфляції державі припадає зменшити валові витрати саме на розмір цього інфляційного розриву. Це можна проробити декількома засобами. Можна зменшити державні витрати (трансферти або витрати на товари і послуги), або споживчі витрати за допомогою збільшення податків. Проте треба пам'ятати, що збільшення податків на гривню призведе до зменшення витрат менше, ніж на гривню.

Отже, складемо зведену  таблицю усього вищесказаного стосовно фіскальної політики.

2.5 Автоматичні стабілізатори

Здавалося б, що може бути простіше - скоротити видаткову частину  бюджету, якщо дохідна недостатня, і  справа з кінцем. Проте в реальному  житті видаткову частину скорочувати  не тільки достатньо складно, але  й іноді не можливо. Наприклад, не можна з економічної точки зору скорочувати витрати на страхування, капітальну амортизацію; із політичної точки зору - на соціальні потреби, на озброєння і т.п. Лише мала частина витрат бюджету залежить від рішень, прийнятих саме цього року. Велика ж їхня частина необхідна для виконання затверджених раніше програм, як ось поміч інвалідам, учасникам війн, різноманітних федеральних програм.  Крім того, хоча існування захищених статей витрат бюджету і скорочує можливості варіювання фіскальної політики, ці витрати часто є стабілізаторами економічного положення в країні. Візьмемо, приміром, виплати по безробіттю. Витрати по цій статті збільшуються саме  тоді, коли сукупних витрат в економіці не вистачає для забезпечення зайнятості всіх наявних ресурсів у повному обсязі. Люди, що одержують ці трансферти, починають більше витрачати, збільшуючи тим самим сукупні витрати економіки. З іншого боку, такі автоматичні стабілізатори є й у дохідній частині бюджету. Зокрема прибутковий податок так само приносить коли більше, коли менше прибутків у бюджет у залежності від розміру сукупних витрат і прибутків. Коли прибутки і, відповідно, витрати йдуть нагору, прибутковий податок стримує ріст купівельної спроможності населення, запобігаючи тим самим додаткові передумови до виникнення інфляції. У такий спосіб автоматичні стабілізатори (урядові прибутки або витрати, що автоматично змінюються в протилежну змінам у національному доході сторону, наприклад допомога по безробіттю або прибутковий податок) згладжують флуктуація кривої сукупних витрат і прибутків, запобігаючи зайво різкі і слабко контрольовані зміни розмірів макроекономічних показників.

Таким чином, можна сказати, що розмір витрат, а, отже, і розмір сальдо збалансованого бюджету, зафіксований приблизно на визначеному рівні. Звідси можна зробити висновок, що при пропорційній системі оподатковування розмір бюджетного дефіциту насамперед залежить від рівня прибутків.

Таким чином завдяки  пану Кейнсу із середини тридцятих  років дефіцит державного бюджету  став застосовуватися в якості джерела можливостей державного регулювання економіки, наприкінці двадцятого сторіччя не залишилося практично жодної країни, що може похвастатися відсутністю бюджетного дефіциту.

Варто пам'ятати, що яка  б не була міць фіскальної політики, не одна вона впливає на розмір дефіциту держбюджету. Розмір дефіциту пов'язаний із циклічним прямуванням макроекономіки. Це обумовлено насамперед  існуванням автоматичних стабілізаторів.

З вищенаведених даних  можна зробити такі висновки:

1. Ні законодавча, ні виконавча влада не має повний контроль над розміром бюджетного дефіциту.
2. Реальний розмір бюджетного дефіциту або надлишку змінюється як під впливом фіскальної політики, так і під впливом економічної ситуації в країні.

2.6  Дефіцит повної зайнятості

Оскільки другий висновок має місце, нам потрібно якийсь інший, більш точний індикатор фіскальної політики, що не залежить від фази економічного циклу. Для вивчення ефективності фіскальної політики реальний дефіцит ділиться на циклічну і структурну складові. Циклічна складова відбиває зміни, викликані фазою економічного циклу, якось зміни в податкових надходженнях і державних трансфертах. Структурний дефіцит відбиває вплив фіскальної політики. Замість порівняння реальних витрат і прибутків бюджету, при обчислення структурного дефіциту дорівнюються витрати і прибутки бюджету в умовах повної зайнятості. (Структурний дефіцит іноді називають дефіцитом повної зайнятості).

Відомо, що рівень державних  витрат і ставка оподатковування  можуть впливати   на рівень сукупного  попиту, і, отже, на розмір ВВП. Зрослий обсяг державних закупівель товарів і послуг збільшує рівень прибутків і тим самим збільшується загальна сума податків, одержуваних урядом. Виникає питання:  чи може приріст державних витрат, замість збільшення бюджетного дефіциту, призвести до його скорочення.

На основі вищесказаного  можна стверджувати, що заощадження + чисті податки = урядовим закупівлям + інвестиціям, або, заощадження - інвестиції = бюджетний дефіцит. До речі цією формулою ілюструється так називаємий ефект заміщення державними зобов'язаннями зобов'язань реального сектора, тобто  за рахунок фінансування держбюджету недофінансуєтся реальний сектор.

Отже, якщо буде відбуватися  дефіцитне збільшення урядових закупівель, то, хоча при цьому і буде збільшуватися  рівень прибутків, а отже і податкові надходження, валовий прибуток бюджету не зможе зрости настільки, щоб зрештою   призвести до скорочення дефіциту.

2.7  Дефіцит, внутрішній і зовнішній борг.

Зараз йде багато суперечок  про негативні і позитивні  риси дефіциту з погляду росту внутрішнього і зовнішнього боргу. Проте можна виділити такі 2 домінуючі позиції.

Перша ґрунтується на незнанні економіки і поверхневому здоровому глузді. Наявність боргу  призводить обивателя в страхітливість, абсолютний ріст боргу сприймається як знак прийдешньої катастрофи.

Друга ж ґрунтується  на детальному аналізі усіх за і  проти. От основні положення другої позиції.

Отже, національний державний  борг будується з бюджетних дефіцитів. Для покриття дефіциту держава удає до запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.. Національний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом тримачів держоблігацій (цінних паперів державного запозичення). У такий спосіб вартість у результаті держзаймів не губиться.

І усе ж, хто несе або  буде нести тягар боргу, створеного хронічно незбалансованими бюджетами? Які ж негативні наслідки наявності державного боргу?

По-перше, необхідність обслуговування боргу обмежує можливості уряду  балансувати поточний бюджет або  витрачати засобу, що спрямовуються  на обслуговування боргу та інші потреби. Хоча з іншого боку, велика частина процесу обслуговування боргу (внутрішнього) є лише формою перерозподілу, коли засобу платників податків переходять власникам державних цінних паперів.

По-друге, хоча обслуговування боргу не має істотної альтернативної вартості, ефект заміщення (витиснення) істотно впливає на майбутнє. За рахунок фінансування дефіциту на фінансовому ринку залишаються недофінансованими якісь проекти приватного сектора, знижуються інвестиції. Саме тут і виявляється висока альтернативна вартість як самих запозичень, так і всього процесу обслуговування боргу в цілому.

Треба зауважити, що борг, викликаний необхідністю фінансування трансферів, не накладає ні на кого реального  прямого тягаря.

По-третє, існує проблема співвідношення розміру державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні витрати, крім того, не сполучені з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій постраждають майбутні покоління.

Найбільше тяжким для  майбутніх поколінь є зовнішній  борг, тому що його виплата не буде лише перерозподілом прибутків між громадянами  держави. З іншого боку, зовнішнє фінансування дозволяє країні розширити державний сектор без скорочення приватного сектора.

3. КОНЦЕПЦІЇ ПОБУДОВИ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ

Перша концепція  базується на тому, що бюджет повинен  бути щорічно збалансований. До «Великої депресії» 30-х років щорічно балансуємий бюджет загальновизнано вважався бажаною метою державних фінансів і фінансової політики. Проте при більш ретельному розгляді цієї проблеми стає очевидним, що щорічно балансуємий бюджет в основному виключає або в значній мірі зменшує ефективність фіскальної політики держави, що має антициклічну, стабілізуючу спрямованість. Гірше того, щорічно бюджет, що балансується насправді заглиблює коливання економічного циклу. Наприклад, припустимо, що економіка стикається з тривалим періодом безробіття. Доходи населення падають. Податкові надходження до бюджету автоматично скорочуються. Прагнучи неодмінно збалансувати бюджет, уряд повинен або підвищити ставки податків, або скоротити державні витрати, або використовувати поєднання цих двох заходів. Проте слідством всіх цих заходів буде ще більше скорочення сукупного попиту.

На іншому прикладі можна показати, як прагнення щорічно  балансувати бюджет може стимулювати  інфляцію. В умовах інфляції, при  підвищенні грошових доходів автоматично  збільшуються податкові надходження. Для запобігання майбутнього перевищення доходів над витратами уряд повинен вжити наступних заходів: або понизити ставки податків, або збільшити урядові витрати, або використовувати поєднання цих двох заходів. Ясно, що слідством цих заходів буде посилення інфляційного тиску в економіці.

Основний висновок такий: щорічно бюджет, що балансується не є економічно нейтральним. Не дивлячись на цю і інші проблеми, в багатьох країнах існує значна підтримка ідеї ухвалення конституційної поправки, що передбачає щорічне балансування бюджету.

Друга концепція  базується на тому, що бюджет повинен  бути збалансований в ході економічного циклу, а не щороку. Дана концепція  припускає, що уряд здійснює антициклічну дію і одночасно прагне збалансувати бюджет. В цьому випадку, проте, бюджет не повинен балансувати щорічно. Достатньо, щоб він був збалансований в ході економічного циклу. Логічне обгрунтовування цієї концепції бюджетної політики просто, розумно і привабливо. Для того, щоб протистояти спаду, уряд повинен понизити податки і збільшити урядові витрати, тим самим свідомо викликає дефіцит бюджету. В ході подальшого інфляційного підйому уряд підвищує податки і урядові витрати. Виникаючі на цій основі позитивне сальдо бюджету може бути використано на покриття федерального боргу, що виникає в період спаду. Таким чином уряд проводить позитивну антициклічну політику і одночасно балансує бюджет, але не на щорічній основі, а за період в декілька років. Але в даній концепції бюджету існує ключова проблема, яка полягає в тому, що спади і підйоми в економічному циклі можуть бути неоднаковими по глибині і тривалості. Наприклад, тривалий і глибокий спад може змінитися коротким періодом підйому. Поява великого дефіциту в період спаду в цьому випадку не покриється невеликим позитивним сальдо бюджету періоду процвітання, отже, матиме місце циклічний дефіцит бюджету.