Рід ялівець

 

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

АГРОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

«Рід ялівець»

 

 

 

 

 

 

 

Виконавець: студент 1 групи 4 курсу

Харченко Микола

Володимирович

 

Біла Церква

2013 р.

 

 

 

Зміст

 

 

1. Вступ.

 

2. Ботанічна характеристика.

 

 

3. Біологічні особливості.

 

4. Поширення.

 

5. Поширення в Україні.
1. Ялівець звичайний.
2. Ялівець сибірський.
3. Ялівець козацький.

 

 

6. Використання.

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Ялівець, (Juniperus)— відноситься до роду вічнозелених хвойних дерев і чагарників сімейства Кипарисових.

Латинську назву juniperus вперше згадував давньогрецький поет Вергілій, що пізніше дозволило Ліннею застосувати це слово для назви роду. Проте існує інша версія — що слово походить від кельтського ieneprus — колючий.

Видатний  російський фенолог Д. Зуєв називав  цю рослину кипарисом півночі. Справді, оскільки у середній смузі Росії  кипарисів немає — їхню роль виконує  ялівець.

 

 

2. Ботанічна характеристика

Відомо близько 70 видів ялівця, зазвичай це стрункий вічнозелений кущ заввишки 2-6 м, рідше  — дерево до 10—12 м заввишки. Інколи трапляються сланкі форми рослини. Всі ялівці (Juniperus) умовно діляться на дві великі частини. Перша група включає в себе чагарники з голковидною хвоєю (ялівець звичайний, ялівець сибірський та інші). У другу групу входять рослини, що відрізняються лускоподібною  хвоєю (ялівець китайський, ялівець лускатий). Такий розподіл не даремно називається умовним, оскільки окремі види чагарників володіють і тією, і іншою формою хвої і знаходяться, таким чином, в проміжному положенні.

Габітус відзначається  мінливістю. Пагони червонувато-бурі. Кора сірувато-бура з темною кіркою, що відшаровується тонкими поздовжніми  смугами. Хвоя лінійно-ланцетна, жорстка, до 16 мм завдовжки, пряма, довгозагострена, зверху неглибоко жолобчаста, з білою продиховою смужкою, знизу з тупим кілем. Хвоїнки в кільцях по три, тримаються до чотирьох років.

 

3. Біологічні особливості

Ялівець — рослина дводомна. Цвіте в квітні—травні. Чоловічі колоски сидять в пазухах хвоїнок на минулорічних пагонах або на кінцях пагонів, складаються з попарно супротивних або мутовчатих, трійчастих тичинок, кожна з яких має по 3-6 пиляків. Жіночі колоски складаються з декількох тричленних мутовок плодолистиків, з яких три верхні мають по одному-два насінних зачатки. Запилюються за допомогою вітру. Після запилення утворюються спочатку зелені, пізніше чорно-сині, часто з сизим нальотом, шаровидні, майже сидячі шишко-ягоди, до 9 мм у діаметрі, в три-чотири рази коротші за хвоїнки, наверху з променевою зірочкою — слідом зростання трьох плодолистиків. Шишко-ягоди мають по одній-три насінини, дозрівають на другий або третій рік. Насіння вимагає стратифікації, без якої проростає через один або два роки. Яловець звичайний розмножується також відводками та живцями. Коренева система куляста, міцна. Деревина ядрова. Ядро сірувато-коричневе, заболонь палево-біла. Річні шари вузькі, серцевинні промені непомітні, смоляних ходів немає. Деревина міцна, тривка, з приємним запахом, використовується в токарній справі. З Хвої добувають ялівцеву олію, а шишко-ягоди застосовують в народній медицині як потогінний засіб, для поліпшення апетиту, а також для виготовлення цукру, оскільки плоди ялівцю мають до 40% фруктози від їх сухої ваги. З однієї тонни плодів ялівцю можна одержати до 30 кг 60-процентного цукрового сиропу, або майже 1000 л вина.

Цікавою особливістю рослини є його термін життя, а він складає близько 600 років.

 

 

4. поширення

Ареал ялівцю звичайного дуже широкий. Він зустрічається в Європі та Азії від степів до тундри. Ці рослини ростуть, в основному, у Північній півкулі від арктичних областей до гірських районів субтропічного поясу. Виняток становить ялівець східно-африканський, поширений у Північній Африці. У Росії кілька видів ялівцю ростуть на рівнинних місцевостях лісової зони, в лісотундрі, на Кавказі та Далекому Сході. Найбільш відомі види - ялівець звичайний, козацький, китайський, лускатий, віргінський. Таке поширення ялівцю звичайного свідчить про малу його вибагливість до тепла, зимо-, морозо- і приморозкостійкість, хоча найкращі умови росту пов'язані з вологим приморським м'яким кліматом. До світла середньовибагливий, що підтверджує його повільний ріст, густа крона і здатність утворювати підлісок. Однак, на дуже бідних ґрунтах вибагливість ялівцю до світла зростає; тут він утворює зарості тільки на відкритих, добре освітлених позиціях. За вибагливістю до вологи може бути віднесений до ксерофітів, хоча росте і на надмірно зволожених проточними водами або й дещо заболочених торф'янистих ґрунтах. До родючості грунту маловибагливий, може рости на вапнякових ґрунтах, але засолених грунтів уникає.

Поширення ялівцю в більшості випадків пов'язане  з надмірною, нераціональною експлуатацією  природних багатств людиною. Зарості  ялівцю є не тільки свідченням знищення в минулому лісів і перетворення продукуючих земель у пустирі; вони є останньою в процесі деградації продуктивних сил природи спробою  припинення цього процесу, відновлення  родючості грунту і відтворення  знищених лісів. Разом з тим, яловець  ціниться як грунтополіпшуюча порода, зарості якої скріплюють поверхню грунту, зменшують ерозію, збагачують ґрунт надземним і внутрігрунтовим опадом, поліпшують його фізичні властивості й відновлюють родючість. Якщо в зарості ялівцю заноситься насіння тіньовитривалих лісоутворюючих порід і з'являється їх підріст, він сприяє їх збереженню і відновленню, хоча його роль у відновленні інших лісоутворювачів може бути і прямо протилежна. В гірських районах зарості ялівцю на схилах відіграють особливо захисну роль і в більшості випадків підлягають охороні.

 

 

 

5. Поширення в Україні

Рід ялівець представлений в Українських Карпатах ялівцем звичайним, ялівцем сибірським і ялівцем козацьким.

В Карпатах піднімається до 2000 м над рівнем моря. У межах ареалу яловець звичайний поширений найчастіше на бідних, еродованих, кам'янистих, виснажених і ущільнених випасом худоби ґрунтах. Нерідко він утворює підлісок в оліготрофних умовах соснових і ялинових лісів. У Карпатах часто займає скали і розсипища, малопродуктивні пасовища, де змінюється або росте разом з колючими листяними чагарниками; поширений на схилах із змитими ґрунтами, на кам'янистих ґрунтах, у прогалинах і на узліссях. Зустрічається в смузі ялини, бука і дуба на місці знищених лісів. Утворює зарості в поймах гірських річок, наприклад, у верхній течії Бистриці Солотвинської.

 

 

5.1 Ялівець звичайний

Ялівець звичайний відзначається широкою внутрівидовою мінливістю. Чоловічі рослини мають більш струнку форму, крони їх компактніші. Жіночі екземпляри відрізняються широкими, розкидистими кронами. Розрізняють ялівець деревовидний (var. arborea Kuph.), чагарниковий (var. frutescens Kleingr.) і сланкий (var. prostrata Willk.). Деревовидний ялівець за будовою крони може бути пірамідальним, кулястим тощо. В Прикарпатті, зокрема в смузі бука на Північній Буковині, часто зустрічається чагарникова пірамідальна форма, а в районі Синевиру на Закарпатті переважає чагарникова розлога форма, у високогір'ї — сланка форма. За географією поширення розрізняють ялівець скандинавської низинної області і ялівець гірських районів. У межах гірських районів виділяється ялівець звичайний альпійський, карпатський, кавказький, кримський тощо. За особливостями едафічних умов місцезростання П. Свобода рекомендує розрізняти ялівець з вапнякових грунтів, з грунтів силікатних, піщаних і заболочених. Різновидності та форми ялівцю ще недостатньо вивчені, що пояснюється дуже малим обсягом його штучного вирощування. Штучне вирощування ялівцю і впровадження його в культури допоможе успішно зменшити непродуктивні лісові площі, в боротьбі з ерозією і підвищенні захисних функцій карпатських лісів.

5.2 Ялівець сибірський

Ялівець сибірський (J. sibirica Burg., J. nana Willd., J. communis var nana Laud.) поширений у високогір'ї, в зоні криволісся і вище. Відрізняється від ялівцю звичайного переважно приземкуватою, кущовидною, з розпростертими гілками, нерідко сланкою формою, коротшою, зігнутою хвоєю та більшими шишкоягодами, які звичайно довші за хвою. Цінний як меліоративна порода високогір'я.

 

5.3 Ялівець козацький

Ялівець козацький (J. sabina L., Sabina vulgaris Ant., S. officinalis Garcke) — невисокий кущ з лежачими, спрямованими навскіс вгору гілками. Кора стовбура червонувато-бура. Хвоя дрібна, лусковидна, з залозкою на спині, притиснута, розміщується супротивно чотирма рядами. Зрідка на нижніх гілках трапляється голчаста хвоя. При розтиранні хвоя має специфічний запах, отруйна. В пагонах є отруйна ефірна олія — сабіноль. Пагони використовують у медицині. Шишкоягоди дрібні, чорні, з сизою поволокою, утворені з 4—б плодолистків, мають по 1—2, рідше по 3—4—6 насінин. Сходи несуть по дві сім'ядолі і первісну, голчасту хвою.

Донедавна ялівець козацький був відомий в Карпатах тільки в Пеннінських і Семиградських горах, де він ріс з реліктовою сосною. В Українських Карпатах ялівець козацький був знайдений на стрімких вапнякових скалах серед букового пралісу в Угольському лісництві Буштинського лісокомбінату. Це важлива ланка для відтворення ареалу ялівцю козацького в третинному періоді й вивчення історії його розселення. Крім того, це свідчить про можливість практичного використання ялівцю козацького як ґрунтозахисного чагарника у відповідних умовах Українських Карпат .

 

 

 

 

 

6. використання

Ялівець здавна високо ціниться лісоводами як меліоративна порода, здатна заселяти такі спустошені й бідні грунти, на яких інші деревні чи чагарникові породи рости не можуть. Проте область практичного застосування даної рослини в господарському житті людини набагато ширша. Так, можна виділити три основні сфери використання: ландшафтний дизайн і декоративне озеленення; фармацевтика, народна медицина; деревообробна промисловість. Деревина ялівця йде на виробництво олівців і меблевих виробів, чим і обумовлюється альтернативна назва рослини — олівцеве дерево. Його пагони (як м'які, так і тверді) служать сировиною для отримання ароматичного ефірного масла.

Лікувальні  властивості ялівцю різноманітні, його препарати володіють антисептичним, сечогінну, в'яжучу, відхаркувальну, спазмолітичну, та іншими корисними властивостями. У лікарських цілях у народній медицині використовуються всі частини ялівцю - і плоди, і хвоя, і кора, і коріння.

Він є важливою приправою в багатьох європейських кухнях, особливо в альпійських регіонах, де яловець є у надлишку. Це єдиний приклад прянощів серед рослин coniferae (шишконосних) і один з небагатьох прикладів прянощів, що вирощуються у холодних кліматичних зонах, щоправда найвищу якість мають ягоди ялівцю, вирощеного на півдні європейських країн.

Найбільшу популярність ялівець отримав завдяки своїм чудовим декоративним якостям. Широко використовується для міського озеленення — в парках і лісопарках; відрізняється високим попитом серед власників приватних флористичних колекцій. Важлива в ландшафтно-декоративного практиці особливість рослини — гарна сполучуваність з іншими хвойними та листяними деревами, зокрема, туями, сосною, модриною, березою, білою акацією та ін.

Актуальною є розробка технології вирощування даної культури в певних географічних зонах. Особливо це важливо для південного сходу України, де асортимент ялівців, що використовується в озелененні міст, та доля даної культури від загальної кількості рослин в зелених зонах, досить обмежені. Що зумовлено здебільшого з малою кількістю якісного садивного матеріалу та поганим приживанням саджанців.

Однією з  найважливіших ланок збільшення садивного матеріалу є розробка і покращення способів їх вегетативного  розмноження. Крім того, відомо, що вегетативне розмноження хвойних розроблене на порядок слабше, ніж у інших груп рослин.