Промислові та побутові відходи міст. Методи та спроби їх утилізації

При уважному розгляді проблема утилізації відходів видається більш складною, ніж  просто нестача місця для нових  звалищ. Місць для нових звалищ завжди не вистачало: за свідченням журналу  Waste, ще в 1889 році американський федеральний чиновник скаржився, що «сміття стає нікуди викидати, і скоро ми повинні будемо придумати новий метод позбавлятися від нього».

2.1. Проблеми, які стимулюють розвиток утилізації відходів:

• Об’єм твердих побутових відходів безперервно зростає як в абсолютних величинах, так і на душу населення.
• Склад твердих побутових відходів різко ускладнюється, включаючи в себе все більшу кількість екологічно небезпечних компонентів.
• Ставлення населення до традиційних методів звалювання сміття на звалища стає різко негативним.
• Закони, що посилюють правила поводження з відходами, приймаються на всіх рівнях урядів.
• Нові технології утилізації відходів, у тому числі сучасні системи поділу, сміттєспалювальні заводи-електростанції і санітарні полігони захоронення, все більш широко впроваджуються в життя.
• Економіка управління відходами ускладнюється. Ціни утилізації відходів різко зростають. Сучасне управління відходами неможливо уявити без приватних підприємств і великих інвестицій.

Всі ці аспекти  проблеми зав'язані у вузол, який затягувався в розвинених країнах  протягом останніх 20-30 років все  тугіше й тугіше.

Традиційно  побутові відходи вивозилися на звалища, розташовані поблизу населених  пунктів. Згодом внаслідок постійної  загрози здоров'ю населення (отруєння ґрунтових вод, розмноження переносників захворювань, неприємний запах, дим  від частих самозаймання) в багатьох країнах стали вживати більш  суворі правила їх розміщення, конструкції та експлуатації. Негативне ставлення населення і нові стандарти робили відкриття нових звалищ (або «полігонів із захоронення твердих побутових відходів », як вони стали називатися) все більш складною справою.

У цей  час якраз і заговорили про  раніше згадувану кризу звалищ. Хоча криза звалищ – це проблема, швидше «політична», ніж «фізична», однак, незалежно від того, чи є брак місця «реальним» чи «уявним», будівництво нових полігонів у певний момент різко дорожчає: у США, наприклад, тільки отримання ліцензії на будівництво полігону (ще до того як куплена ділянка) може обійтися в $ 500,000.

Ситуацію  не змінила поява на початку 80-х  років сміттєспалювальних заводів "нового покоління" (забезпечених високотехнологічними пристроями очищення викидів). Сміттєспалювальні заводи, подібно до звалищ, були негативно  зустрінуті населенням через небезпеку  забруднення діоксинами та іншими забруднювачами повітря, а також через невирішеність  проблем з похованням токсичної  золи, що утворюється при спалюванні твердих побутових відходів. Знаходити  майданчики для сміттєспалювальних заводів виявилося зовсім не легше, ніж для полігонів, а собівартість спалювання відходів навіть у таких  густонаселених країнах, як Голландія, виявляється зовсім не нижчою, ніж  собівартість закопування їх у землю. У країнах з розвиненим екологічним  законодавством до половини капітальних  витрат при будівництві сміттєспалювальних заводів йде на установку повітроочисних систем. До 1/3 експлуатаційних витрат сміттєспалювальних заводів йде  на плату за захоронення золи, яка  утворюється при спалюванні сміття і є набагато більш екологічно небезпечною речовиною, ніж тверді побутові відходи самі по собі.

Коли  вартість (а значить, і ціна) утилізації відходів значно зростає, ринок утилізації починає залучати великі приватні компанії. Такі компанії в основному будують і експлуатують гігантські «сміттєзнищувальні» підприємства, розміщені на дешевій землі далеко від міст, де виробляється найбільша кількість твердих побутових відходів. Будівництво таких підприємств зазвичай зустрічає набагато більшу ворожість місцевого населення, ніж будівництво муніципальних звалищ, оскільки ніхто не хоче мати під боком звалище «чужого сміття» з метрополії. Крім того, звалище, що належить приватній компанії, сприймається населенням, як правило, більш вороже, ніж муніципальне звалище тих же розмірів, розташоване у тому ж місці. Під тиском громадськості політики наполягають на запровадженні жорсткіших стандартів, що в свою чергу збільшує вартість утилізації відходів. Це призводить до того, що все більша кількість відходів потрапляє в руки великих корпорацій, що мають не тільки фінансові кошти виконати жорсткі екологічні стандарти, а й можливість подолати (не завжди законними засобами) опір місцевих політиків при вирішенні питання про розміщення звалища. Ворожість населення до величезних корпорацій зростає і ми потрапляємо у вихідну точку порочного кола, вузол «сміттєвої кризи» затягується ще тугіше.

У результаті ми можемо виділити плюси і мінуси вищевказаних способів утилізації.

2.2. Утилізація відходів: складування

 Переваги

• Не вимагає постійних і великих капіталовкладень.
• Місця складування відходів можуть не оновлюватися десятиліттями.
• Дозволяють одночасно позбутися великої кількості твердих побутових чи промислових відходів.
• Результати руйнівного впливу звалищ на природу не видно відразу.

Недоліки

• Витрати на боротьбу з наслідками згубного впливу звалищ, тобто на охорону природи, охорону здоров'я, у багато разів перевищують витрати на будівництво заводів з переробки твердих побутових відходів.
• Звалища для утилізації відходів постійно розростаються і на них ідуть все нові величезні території. Кількість звалищ безперервно збільшується.
• Тверді побутові та промислові відходи, що розкладаються на звалищах, проникають у ґрунт, тим самим, заражаючи його. Отруйні випари забруднюють повітря. Залишки твердих побутових відходів потрапляють у водойми і згубно позначаються на стані води, шкодять флорі та фауні цих водойм. Всі ці наслідки негативно впливають на здоров'я людини, порушують обмінні процеси в природі.
• Наслідки руйнівного впливу звалищ на природу можуть виявитися необоротними в майбутньому.

 

2.3. Утилізація відходів: захоронення

 Переваги

• Дозволяє забути про проблему утилізації відходів. Створюється видимість відсутності проблеми – якщо закопати тверді побутові відходи, то вони зникнуть.
• Не потрібні нові величезні території.
• Не вимагає постійних і великих капіталовкладень.

Недоліки

• Відходи, що знаходяться в ґрунті, отруюють її, потрапляючи через підземні води у водойми, представляють величезну небезпеку для людини і тварин.
• Підземні звалища не помітні, на перший погляд, але на поверхні землі над ними ґрунт отруєний і розпушений, він не придатний ні для будівництва, ні для землеробства, ні для випасу худоби. Більше того з поверхні ґрунтів над звалищами часто випаровуються їдкі токсичні речовини.
• Витрати на боротьбу з наслідками згубного впливу поховань відходів, тобто на охорону природи, охорону здоров'я, у багато разів перевищують витрати на будівництво заводів з переробки твердих побутових відходів.

2.4.Утилізація відходів: зливання водойми

 Переваги

• Не вимагає великих одноразових капіталовкладень.
• Злиті відходи швидко поширюються по поверхні води, швидко осідають на дно, розчиняються, створюючи видимість чистоти.
• При блокуванні місць зливу відходів, отруйні речовини поширюються не відразу і не помітно.

Недоліки

• Затрати на очищення води, фільтрацію; збитки для риболовецької промисловості, водного транспорту у багато разів перевищать витрати на будівництво заводів з переробки та утилізації відходів.
• По поверхні води, по дну водойм продукти розкладання відходів поширюються на величезні відстані, отруюючи акваторію, роблячи її непридатною для життя риб, для використання в промисловості. Розчинені у воді їдкі, а часом і токсичні відходи вкрай небезпечні для тварин і людини.
• Блокування місць зливу відходів вселяє людям спокій, притупляє пильність, це призводить до того, що поширенню отруйних речовин ніхто не перешкоджає.

2.5.Утилізація відходів: спалювання

 Переваги

• Дозволяє одноразово позбутися великої кількості сміття.
• Зручно у великих містах і на великих підприємствах, так як дозволяє позбуватися від відходів у міру їх надходження.
• Після спалювання відходів залишається отруйний попіл, який, згодом, теж доводиться утилізувати одним з вище перерахованих способів.

Недоліки

• Отруйні гази, що викидаються в атмосферу з димом, спричиняють важкі захворювання у людей, сприяють утворенню озонових дір.
• Через постійні викиди диму в атмосферу над містами та підприємствами утворюються щільні димові завіси.

2.6. Утилізація відходів: переробка

 Не  дивлячись, на всі перераховані  вище способи утилізації, існує ще один спосіб- це вторинна переробка. Причому цей спосіб найбільш ефективний, так як він є не лише екологічно чистим, а й ресурсозберігаючим. Для прикладу наведемо вторинну переробку поліетилентерефталату в Японії.

Компанія  «Негдю Санге» в Японії з початку 80-х років почала виробляти зі старих поліетилентерефталанових виробів (ПЕТ) поліефірні волокна. Процес вторинного використання ПЕТ нескінченний. Виготовивши одного разу з відходів ПЕТ-килимок, його після зносу можна переробити в килимове покриття для багажників автомобілів, і так далі. Японська фірма «Мідзуно» з вторинного поліефіру (вміст більше 50%) виробляє спортивний одяг для школярів, кросівки зі штучної шкіри (40% вторинного поліефіру). Фірма «Гундзе» з ефірного матеріалу виробляє скатертини, кухонні рукавиці, ковпачки для чайників, підставки і т.д. Компанія «Одзакі Седзі» з пряжі, що складається з 70% поліефіру і 30% вовни, виготовляє шкільну форму, причому на виготовлення дорослого комплекту форми йде близько 15 пластикових пляшок. Корпорація «Лайон Офіс Профктс» пішла далі - вона виробляє тканинні покриття і матеріал подушок для офісних стільців, полиці для папок і книг зі стовідсотково вторинної пластмаси. Причому стільці легко розбираються, і більшість їх деталей можна використовувати повторно.

Але вдруге переробляти можна не тільки поліетилентерефталат. Так вдруге можна використовувати скло, металобрухт і ті ж харчові відходи.

 

 
Висновок

Щорічно в Україні утворюється  біля мільярда тонн відходів виробництва  і споживання, з яких не більш 10% використовуються як вторинні матеріальні ресурси, а  інші надходять на захоронення.

На сучасному етапі  розвитку людства одним з основних вимог стає ресурсозберігаюче відношення до природи. У зв'язку з чим, утилізація відходів, що утворюються в сфері  виробництва і споживання, має  найважливіше значення для вирішення  екологічних проблем, а також  раціонального ресурсоспоживання. Переробка відходів, що є в багатьох випадках цінною сировиною для виготовлення товарної продукції, економічно доцільна, якщо вартість отриманих виробів перевищує витрати на утилізацію.

Широке застосування у  всіх галузях народного господарства ресурсозберігаючих технологій може стати  вирішальним фактором поліпшення екологічної  обстановки в країні. Ці технології, окупаючись в короткий термін, у  стані забезпечити найбільший вихід  кінцевого продукту в розрахунку на одиницю вихідної сировини на одиницю  трудовитрат. Однак залучення у  виробничий процес вторинних матеріальних ресурсів при усій своїй доцільності  сьогодні стримуєтьсяї економічними можливостями суспільства.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Закон України «Про відходи» (ст.  1) м.  Київ, 5 березня 1998 року N 187/98-ВР
2. Закон України «Про альтернативні види рідкого та газового палива» (Стаття 1) м.  Київ, 14 січня 2000 року N 1391-XIV
3. Державний комітет України у справах містобудування і архітектури Наказ «Про затвердження Методики обстеження і паспортизації гідротехнічних споруд систем гідравлічного вилучення та складування промислових відходів» (п. 1.9.5 Методики) N 252 від 19.12.95 м. Київ
4. Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації. Державний класифікатор України. Класифікатор відходів ДК 005-96 29.02.1996 N 89
5. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку ведення реєстру об'єктів утворення, оброблення та утилізації відходів (п. 2 Порядку) від 31 серпня 1998 р. N 1360 Київ
6. Сторожук В. М. Відходи підприємств. Поводження та документальний супровід: навч. посіб. / В. М. Сторожук, О. В. Мельников. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2012. — 286 с. — ISBN 978-966-322-229-5.
7. Закон України «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» № 1947-Ш от 14.09.2000 р.
8. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-ХП от 25.06.91.