Поведінкова реакція населення упри надзвичайних ситуаціях

До інших проявів неправильної поведінки можуть бути віднесені неадекватна ейфорія, примітивні дії і невпорядкована діяльність.

У окремих осіб може бути виникнення істеричних реакцій – сліпоти, глухонімоти, міркування на рівні дитячого віку, втрата чутливості, псевдопаралічі і т.п.

Всі перераховані відхилення в поведінці  спостерігаються в перші години екстремальної ситуації і у багатьох припиняються на протязі кількох  діб.

На основі аналізу минулих землетрусів  та інших катастроф встановлено, що на протязі 2-24 годин відхилення в  поведінці відмічені у всіх людей, включно із тими, які прибули для надання допомоги.

Практично все населення, яке брало  участь в катастрофі вимагає прийому заспокійливих ліків.

В нескладній психоневрологічній допомозі мали потребу майже 10% людей, які  були в зоні землетрусу.

Психоневрологічні розлади тривалістю 5-7 діб спостерігались у 14-20%, більш тривалі – у 10%.

У 55%  травмованих причинами таких розладів були неправильні, несвідомі дії, обумовлені страхом і панікою.

За даними Джонсона у 72% осіб із психоемоційними  розладами спостерігаються напруження свідомості, так званий синдром деперсоналізації, відчуження від себе самого, втрата індивідуальності.

Окремі важкоуражені відмічають сповільнення ходу часу, а в свідомості перебігло багато минулих подій.

Серед людей, які вижили, багато відмічали  пригнічення або повну відсутність  емоцій. Відчуваючи себе приреченими  вони знаходились в стані спокою.

Більш масовий характер в зоні катастрофи мають легкі, не завжди небезпечні для  життя психоневрологічні реакції  – дрижання кінцівок, всього тіла, збліднення або почервоніння ділянок шкіри  та психосоматичні синдроми і захворювання: тахі-, брадикардія, підвищення артеріального тиску, знепритомніння, дрижання, судорожне скорочення окремих м’язів, шкірна висипка. Можливі гіпертонічні кризи, інфаркти міокарду, приступи бронхіальної астми, порушення мозкового кровообігу, загострення ендокринних захворювань, передчасні роди та ін.

Узагальнюючи сказане, людей в  екстремальних станах поділяють  на три групи:

1. особи із ситуаційними розладами поведінки, у яких відмічається реакція напруження, тривога, страх і нервова демобілізація на протязі 2-24 годин;
2. особи із пограничними станами типу псевдопаралічів і синдромами соматичних порушень;.
3. особи із психотичними порушеннями.

Люди всіх груп вимагають екстреної  медичної допомоги. 2 і 1 групи – термінової госпіталізації та лікування.

В районі НС велике значення має медичне  сортування.

Всі люди, які вижили після катастрофи мають відхилення в поведінці, а значна частина – психоемоційні розлади, вони вимагають тривалий час прийому заспокійливих середників.

В наступному, із-за психічної дестабілізації – розвитку фобій, депресій, психоемоційних порушень – більшість людей, які перебували у надзвичайній ситуації, потребують на протязі 1-5 років нагляду психіатра.

В динаміці стану осіб, що піддались  впливу НС, можна виділити 5 послідовних  фаз чи стадій.

1-а стадія вітальних реакцій (до 15 хв., коли поведінка піддавалась імперативному збереженню власного життя), що може мати вигляд стану короткочасного  заціпеніння або психомоторного збудження (потерпілий тікає з місця події).

2-а стадія стану психомоторного  збудження з явищами надмобілізації. Розвивається слідом за станом заціпеніння, триває 3-5 год. Характеризується загальним психічним напруженням, граничною мобілізацією психофізіологічних резервів, загостренням сприйняття і збільшенням швидкості розумових процесів, проявами безглуздої сміливості, особливо при рятуванні близьких, при одночасному зниженні критичної оцінки ситуації, але збереженні здатності до цілеспрямованої діяльності. В емоційному стані переважають почуття відчаю, що супроводжуються запамороченням голови і головним болем, сухістю в роті, спрагою, затрудненим диханням. Поведінка підпорядкована імперативному порятунку сім’ї. Можливі психічні реакції. До 30% обстежених при суб’єктивній оцінці погіршення стану одночасно відмічали збільшення фізичних сил і працездатності в 1,5-2 рази і більше.

3-а стадія психофізіологічної  демобілізації – незмінний характер  поведінки – потерпілий залишається  в осередку надзвичайної ситуації  і реально оцінює навколишні  події (прикладом можуть бути пожежники, рятувальники, обстріляні солдати під час бойових дій). Триває до 3 год. Більшість обстежених відмічала, що ця стадія наступила при перших контактах з потерпілими, які отримали травми, і тілами загиблих, усвідомленні масштабів трагедії (стрес усвідомлення). Характеризується погіршенням самопочуття і психоемоційного стану з переважаючим почуттям розгубленості, панічних реакцій, нерідко ірраціонально направлених, зниженням морально нормативної поведінки, ефективності діяльності і мотивації до неї, депресивними тенденціями, порушенням функції уваги і пам’яті. Як правило, обстежувані не могли достатньо чітко згадати, що вони робили в ці дні. Зі скарг потерпілих, ведучими в ці дні були нудота, “важкість” в голові, відчуття дискомфорту зі сторони ШКТ, зниження, аж до відсутності, апетиту. До цього періоду відносяться перші відмови від виконання рятувальних і “розчищувальних” робіт, особливо пов’язаних з витягуванням тіл загиблих, і значне збільшення помилкових дій при керуванні транспортом і спеціальною технікою, аж до аварійних ситуацій.

4-а стадія вирішення триває 3-12 діб після НС. За різними даними об’єктивної оцінки, настрій і самопочуття поступово стабілізувалися. Однак за результатами спостережень, у більшості обстежуваних емоційний фон був знижений, контакти з оточуючими обмежені, спостерігалась гіпомімія (маскоподібне обличчя), інтонаційне забарвлення мови понижувалось, рухи сповільнювались, до кінця цієї стадії виникало бажання “виговоритись”. Воно реалізовувалось вибірково і було направлено переважно на осіб, які не були очевидцями стихійного лиха, супроводжувалось деякою ажитацією. Одночасно відновлювався сон, що був відсутній в двох попередніх стадіях, в тому числі тривожного і жахливого змісту, в різних варіантах трансформованих вражень від події. Наприклад, якась бійка чи перестрілка з покійниками. І не тільки тими, що загинули тут, але й померлими раніше.

На фоні суб’єктивних ознак деякого  покращення стану об’єктивно відмічалось  подальше зниження фізіологічних процесів (за типом гіперактивації), в 55% випадків, що супроводжувались підвищенням тиску  крові до 140/90-170/100 мм рт. ст. при дозованому фізичному навантаженні, тахікардією до 90-100 уд./хв. у 90% випадків. У 40% обстежуваних виявлялись поодинокі екстрасистоли. У 50% обстежуваних ЖЕЛ складала 2000-3000 мл. Прогресивно наростали явища перевтоми. Середні показники фізичної сили і працездатності (в порівнянні з нормативними показниками для обстежуваної вікової групи) знижувались на 30%, а за показником кисневої динамометрії – на 50% (в ряді випадків до 10-20 кг). В середньому на 30% знижувалась розумова працездатність, з’являлись симптоми міжпівкульної асиметрії.

5-а стадія відновлення – починалась з 12-го дня після НС.  Найчіткіше проявлялась в поведінкових реакціях: активізувалось міжособове спілкування, нормалізовувалось емоційне забарвлення мови та мімічних реакцій. Обстеження потерпілих і ліквідаторів дозволило виявити транзиторні психопатологічні синдроми. У 12% потерпілих відмічались порушення сну, немотивованих страхів, повторних жахливих сновидінь, нав’язливих станів, маячно-галюцинаторних реакцій, ознаки астеноневротичних реакцій в поєднанні з психосоматичними порушеннями діяльності ШКТ, серцево-судинної, імунної та ендокринної систем відзначались у 75% потерпілих.

 

Панічні  прояви

Паніка – це почуття страху, що охопило групу людей,  що потім передається оточуючим і переростає в некерований процес.  У людей різко підвищується емоційність сприйняття подій які відбуваються навколо, знижується їх відповідальність за свої вчинки.  Людина не може розумно оцінювати своє поводження, правильно осмислити реальну обстановку.  У такій атмосфері досить тільки одному висловити або виявити бажання утекти з району надзвичайної події,  як людська маса починає сліпо наслідувати їй. 

Проявові паніки сприяє відсутність  своєчасної і достовірної інформації.  Цей недолік відразу ж заповнюється слухами, пересудами і розповідями "очевидців". 

Як показує досвід ліквідації наслідків  стихійних лих,  аварій і катастроф - це результат не тільки непоінформованості, але і низкою підготовки людей  до дій у надзвичайних ситуаціях,  відсутність психологічного загартування. Серед людей завжди найдеться  слабка особистість-панікер. Йому навіть незначна небезпека представляється  перебільшеної, величезної.  Реальність витісняється плодами уяви.  Приводом для паніки може служити крайнє стомлення  людей, коли вони довгий час залишаються  в бездіяльності,  неведенні, напруженому  чеканні, загроза особистому життю.  Чималу роль грає сильно знижений тонус  свідомої активності.  Він робить людину нездатним до правильного  поводження в критичній ситуації.  Підвищена ж емоційна збудливість  і активізація уяви стимулюють імпульсивні, нераціональні дії.  Частіше це трапляється при несподіваному  і раптовому настанні небезпеки. 

До виникнення страху і паніки можуть привести:  відсутність організованості  і порядку, ослаблення керівництва, втрата керування, недовіра між людьми, погані взаємини, роз'єднаність колективу. 

У будь-якому випадку індивідуальний страх первинний, він є передумовою, підґрунтям для групового страху, для паніки і залежить від емоційної  сприйнятливості, особистої стійкості; колектив обійнятий панікою, власне кажучи перестає бути колективом і  втрачає його ознаки.

• Дії при виникненні паніки

Найкращий засіб боротьби з панічними  настроями - це достовірна, переконлива  і досить повна інформація населення  про те, що трапилося,  нагадування  про правила поведінки і періодичні розповіді про заходи, які починають  проводити, які очікуються.  Треба  із самого початку надзвичайної ситуації розповісти людям усю правду про  те, що сталося.  Інформація повинна  періодично повторюватися, нарощуватися. 

Необхідно не тільки розповідати про  хід рятувальних робіт і давати роз'яснення, а обов'язково звертатися до них із проханнями,  втягувати  їх у загальну справу ліквідації наслідків  стихійного лиха або аварії.  Кожна  людина повинна почувати себе причетним  до цих важливих подій.

Якщо паніка виникла, то її потрібно негайно і рішуче припинити, чим  раніш, тим краще, поки вона носить ще поверхневий характер і не охопила  великі маси людей і може піддатися  ліквідації. Для цього в першу  чергу варто відвернути, хоча б  на нетривалий час увагу людей  від джерела страху або збудника паніки. Дати можливість людям хоч  на мить позбутися страху і спробувати взяти керування на себе. Постаратися  переключити увагу людей від  дій "лідера" панікерів на людину, яка „тверезо” і реально мислить, яка веде себе холоднокровно. Тут  повинні знайти місце владні і  голосні команди людей з вольовим характером. Як тільки це відбудеться, треба всіх негайно втягнути в  боротьбу з небезпекою, її наслідками. Звичайно, коли проходить перше почуття  страху, у більшості людей у  такій ситуації спостерігається  підвищена активність, прагнення  як би загладити свою провину. Це і  варто використовувати для залучення  усіх до рятувальних робіт, доручивши  кожному конкретну ділянку.

Коли паніка охопила значну кількість  людей, тоді їх необхідно якомога  раніше розділити на більш дрібні групи, з кожної з яких справитися буде значно легше.

І ще одна важлива деталь - це постійне спілкування керівників усіх рангів місцевої адміністрації, керівництва, відомих і шановних людей з  населенням того району, міста, колектива, де відбулися стихійні лиха, аварії чи катастрофи.

Бесіди з людьми, роз'яснення  обстановки, грамотні розпорядження, підтримка  порядку і, нарешті, особисті приклади мужності в критичних ситуаціях  роблять часом вирішальний вплив  на поводження людей, на їхню активність і стійкість у надзвичайних ситуаціях.

 

 

 

 

Постравматичні стресові розлади у дітей.

Будь які катастрофи, землетруси і т.п., не тільки забирають життя  дорослих людей. Якщо згадати, що підчас землетрусу у Вірменії загинуло 27 тисяч  чоловік, але й залишилось 9500 дітей, які втратили батьків. Окремі діти бачили ровесників, привалених цементними блоками. Ці діти, як свідки, пізніше неодноразово в думках повертались до пережитого.

Діапазон поведінки дітей в  Н.С. дуже широкий.

Характерні два типи:

• регресивний (діти горнуться до батьків, плаксиві, капризні);
• агресивний тип по відношенню до всіх оточуючих, включаючи і батьків.

Із патологічних реакцій характерні – головні болі, функціональні  порушення зору, слуху, сну, свербіння  шкіри, відсутність апетиту, нудота, нетримання сечі та ін.

У випадках, коли у дітей ці зміни  стійкі, діти стають замкнутими, з’являються нудота, блювоти, проноси.

• Психоневрологічні розлади при НС

Негативні наслідки Н.С. зв’язані не тільки із ураженням специфічними фізичними  факторами, але із супутніми психотравматичними обставинами. Це називається стресовими ситуаціями:

• безпосередня загроза життю;
• вплив загрози на її реалізацію;
• інші фруструючі ситуації (емоціональної, соціальної, сенсорної, рухової).

Ці ситуації зв’язані із змінами умов життя, розлукою із близькими, рідними, втратою роботи, місця проживання, навчання. Переживання про свої неприємні відчуття, втрата фізіологічних функцій.