Первинні та стаціонарні засоби пожежогасіння

До комплекту засобів пожежогасіння, які розміщаються на ньому, слід включати: вогнегасники – 3 шт., ящик з піском – 1 шт., покривало з негорючого теплоізоляційного  матеріалу або повсті розміром 2х2 м – 1 шт., гаки – 3 шт., лопати – 2 шт., ломи – 2 шт., сокири – 2 шт.

Ящики для піску повинні мати місткість 0,5, 1,0 або 3,0 м³ та бути укомплектованими совковою лопатою.

Вмістилища для піску, що є елементом  конструкції пожежного стенду, повинні  бути місткістю не менше 0,1 м³ . Конструкція ящика (вмістилища) повинна забезпечувати зручність діставання піску та виключати попадання опадів.

Склади лісу, тари та волокнистих  матеріалів слід забезпечувати збільшеною кількістю пожежних щитів з набором  первинних засобів пожежогасіння, виходячи з місцевих умов.

Будівлі та споруди, які зводяться  та реконструюються, мають бути забезпечені  первинними засобами пожежогасіння  з розрахунку:

• на 200 м² площі підлоги – один вогнегасник (якщо площа поверху менша 200 м² – два вогнегасники на поверх), бочка  
  з водою, ящик з піском;
• на кожні 20 м довжини риштування (на поверхах) – один вогнегасник (але не менше двох на поверсі), а на кожні 100 м довжини риштування – бочка з водою;
• на 200 м² площі покриття з горючим утеплювачем або горючими покрівлями – один вогнегасник, бочка з водою, ящик з піском;
• на кожну люльку агрегата для будівництва градирень – по два вогнегасники;
• у місці встановлення теплогенераторів, калориферів – два вогнегасники та ящик з піском на кожний агрегат [23, с.378].

У вищезазначених місцях слід застосовувати  вогнегасники пінні чи водяні місткістю 10 л або порошкові місткістю  не менше 5 л.

На території будівництва в  місцях розташування тимчасових будівель, складів, майстерень встановлюються пожежні щити (стенди)  
та бочки з водою.

Вибір типу та визначення потрібної  кількості вогнегасників здійснюється згідно з нормами залежно від  їх вогнегасної спроможності, граничної  площі, класу пожежі горючих речовин  та матеріалів у захищуваному приміщенні або на об’єкті, що потребує захисту (стандарт ISO N 3941-77):

1. клас А – пожежі твердих речовин, переважно органічного походження, горіння яких супроводжується тлінням (деревина, текстиль, папір);
2. клас В – пожежі горючих рідин або твердих речовин, які розтоплюються;
3. клас С – пожежі газів;
4. клас Д – пожежі металів та їх сплавів;
5. клас (Е) – пожежі, пов’язані з горінням електроустановок.

Крім перерахованих параметрів, береться до уваги також категорія  приміщень за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Вибір типу вогнегасника (пересувний чи переносний) обумовлений розмірами можливих осередків пожеж; у разі збільшених їх розмірів рекомендується використовувати пересувні вогнегасники.

Для гасіння великих площ горіння, коли застосування ручних та пересувних вогнегасників є недостатнім, на об’єкті мають бути передбачені додатково ефективні засоби пожежогасіння.

Необхідно враховувати кліматичні умови експлуатації будівель та споруд, вибираючи вогнегасник з відповідною  температурною межею використання.

Якщо на об’єкті можливі комбіновані  осередки пожеж, то перевага у виборі вогнегасника віддається більш універсальному щодо області застосування.

Громадські будівлі та споруди  повинні мати на кожному поверсі  не менше двох переносних вогнегасників.

Комплектування технологічного устаткування вогнегасниками здійснюється відповідно до вимог технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки, затверджених у встановленому порядку.

Комплектування імпортного устаткування вогнегасниками здійснюється згідно з умовами договору на його поставку.

У місцях зосередження коштовної апаратури  й устаткування кількість засобів  пожежогасіння може бути збільшена.

Коли від пожежі захищаються  приміщення з ЕОМ, телефонних станцій, музеїв, архівів тощо, слід враховувати  специфіку вогнегасних речовин у вогнегасниках, які призводять під час гасіння до псування обладнання. Ці приміщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з урахуванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Виробничі приміщення категорії Д, а також такі, що містять негорючі речовини й матеріали, можуть не оснащуватися вогнегасниками, якщо їх площа не перевищує 100 м². Необхідність встановлення вогнегасників у таких приміщеннях визначають керівники підприємств.

Відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника не повинна перевищувати 20 м для громадських будівель та споруд; 30 м – для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини); 40 м – для приміщень категорій В, Г; 70 м – для приміщень категорії Д.

За наявності декількох невеликих  приміщень з однаковим рівнем пожежонебезпеки кількість необхідних вогнегасників визначається згідно з урахуванням сумарної площі  цих приміщень.

Окремі пожежонебезпечні виробничі  установки (фарбувальні камери, загартовувальні ванни, випробувальні стенди, установки для миття та знежирювання деталей, сушильні камери тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками кожна або однією стандартною установкою пожежогасіння.

Окремо розташовані відкриті ректифікаційні, адсорбційні колони та інші технологічні установки забезпечуються вогнегасниками, покривалами, ящиками з піском, паровими шлангами. Їх кількість визначається адміністрацією об’єкта залежно від потужності установок і кількості горючих та легкозаймистих рідин і газів, які містяться в апаратах.

У місцях наявності великої кількості  ЛЗР, ГР та легкогорючих матеріалів (каучук, гума тощо) доцільно встановлювати  стаціонарні або пересувні вогнегасники типу ОВП-100, ОУ-25, ОУ-80, ОП-100, ОПА-100, ОП-250 і т.п.

Приміщення, обладнані автоматичними стаціонарними установками пожежогасіння, забезпечуються вогнегасниками на 50%, виходячи з їх розрахункової кількості.

2. Стаціонарні  засоби для протипожежного захисту  об’єктів

На промислових об’єктах, де пожежі дуже швидко розповсюджуються, необхідно проектувати установки пожежогасіння, які спрацьовують в автоматичному і дистанційному режимі управління.

Автоматичні установки  пожежогасіння класифікуються за: призначенням, принципом дії, режимом роботи, видом  вогнегасної речовини, способом їх подавання в осередок пожежі і т. ін.

За призначенням установки  автоматичного пожежогасіння поділяються  на такі, що призначені для профілактики і гасіння пожеж, локалізації  і блокування пожеж. За тривалістю приведення у дію, установки поділяються  на: надшвидкодіючі (тривалість луску до 0,1 с); швидкодіючі (0,1-0,3 с); середньо інерційні (3-30 с); інерційні (понад 0,5 хв.). За тривалістю гасіння пожеж, установки можуть бути короткочасної дії (до 15 хв.), середньої тривалості (до 30 хв.) і тривалої дії (понад 30 хв.).

Установки для запобігання  пожежам призначені для введення в осередок вогню вогнегасних  речовин або зміни режиму роботи технологічного обладнання, щоб запобігти  вибуху або загорянню.

Установки для гасіння  пожеж призначені для повної їх ліквідації за допомогою вогнегасних речовин або створення умов, за яких горіння припиняється. Установки ліквідації пожеж призначені для обмеження осередку горіння дією вогнегасних речовин до прибуття підрозділів пожежної охорони.

Установки блокування пожеж  призначені для захисту об’єктів від дії високих температур, які виникають при пожежах. Такі установки забезпечують охолодження і не допускають перекидання вогню на інші об’єкти, виключають теплову дію на технологічне обладнання, що містить легкозаймисті речовини, горючі гази і ін.

Тривалість роботи установок  по локалізації і блокуванню пожеж  визначається часом, необхідним для  ліквідації аварійних ситуацій та розгортання  підрозділів пожежної охорони.

2.2. Застосування  стаціонарних установок водяного  гасіння пожеж.

Автоматичні стаціонарні  установки водяного гасіння пожеж  приводяться у дію в будь-який час виникнення пожежі. За характером дії вони поділяються на спринклерні  та дренчерні. Обладнанню цими установками  підлягають деревообробні цехи площею понад 2000 м2, склади горючих матеріалів площею 700 м2, а склади целулоїду; кіноплівки й цехи для їх виготовлення обладнуються цими установками незалежно від їх площі і т.д.

Спринклерна установка - це спеціальна водяна мережа (система  водяних трубопроводів), що розміщуються під (або над) стелею приміщення з розставленими штуцерами для спринклерів так, що під одним спринклером знаходилась площа підлоги 9— 12 м2. Вихідний отвір спринклерної головки закривається спеціальним клапаном, що утримується у закритому стані спеціальним легкоплавким замком. При підвищенні температури в приміщенні до 72 °С сплав замка розплавляється, пластинки, що утримували клапан зміщуються і через відкритий отвір головки виходить вода з мережі. Вода, вдаряючись об спеціальний пристрій головки розбризкується і зрошує відповідну площу підлоги, на якій виникла пожежа. Інтенсивність зрошення приблизно становить 0,1 л/(см2). При відкриванні хоча б одного спринклера, завдяки контрольно-сигнальному пристрою, що входить до складу системи, вмикається сигнальна сирена і сповіщає про появу осередку вогню і роботу спринклера.

Дренчерні установки  відрізняються від спринклерних тим, що дренчерні головки не закриваються, а вода у системі перекрита  клапаном групової дії. Від спеціального пристрою (сповіщувача), що спрацьовує при виникненні пожежі, клапан в системі відкривається і в усьому приміщенні одночасно працюють дренчерні головки, розбризкуючи воду. Застосовуються дренчерні установки для створення водяних завіс біля вікон, дверей, а також для запобігання розповсюдження вогню в цехах та інших виробничих приміщеннях.

Автоматичні установки  пожежогасіння мають завжди бути готовими і справними для гасіння  пожеж. Керівник об’єкта наказом  призначає відповідальну особу, яка слідкує за справністю спринклерних і дренчерних установок. Відповідальна особа один раз на тиждень перевіряє стан і роботу всього автоматичного обладнання, а контрольно-сигнальну апаратуру - щоденно перед початком зміни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

     Для ліквідації невеликих  осередків пожеж, а також для  гасіння пожеж у початковій стадії їх розвитку силами персоналу об'єктів застосовуються первинні засоби пожежогасіння. До них відносяться: вогнегасники, пожежний інвентар (покривала з негорючого теплоізоляційного полотна або повсті, ящики з піском, бочки з водою, пожежні відра, совкові лопати), пожежний інструмент (гаки, ломи, сокири тощо). Їх застосовують для ліквідації невеликих загорянь до приведення в дію стаціонарних та пересувних засобів гасіння пожежі або до прибуття пожежної команди. Кожне приміщення, відділення, цех, транспортні засоби повинні бути забезпечені такими засобами у відповідності з нормами. Фарбування первинних засобів гасіння пожежі та їх розташування виконуються згідно вимогам ГОСТ 12.4.026-76. Як правило, первинні засоби пожежогасіння розміщуються на пожежних щитах або стендах, які встановлюються на території об'єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м2.

Приміщення, обладнані стаціонарними  установками автоматичного пожежогасіння, комплектуються вогнегасниками на 50% їх розрахункової кількості.

Для гасіння великих загорянь у  приміщеннях категорій А, Б, В  застосовують стаціонарні установки  водяного, газового., хімічного та повітряно-пінного  гасіння.

До розповсюджених стаціонарних засобів  гасіння пожежі відносять спринклерні  та дренчерні установки. Вони являють собою розгалужену мережу трубопроводів зі спринклерними або дренчерними головками і розташовуються під стелею приміщення, яке потрібно захистити або в інших місцях - залежно від типу і властивостей вогнегасячих речовин.

Спринклерні та дренчерні установки безперервно вдосконалюються. На даний час застосовують дренчерні установки для гасіння пожеж повітряно-механічною піною, у яких звичайні дренчери замінені пінними, а керування автоматизоване. Кран автоматичного пуску зв'язаний із температурним датчиком, що знаходиться безпосередньо у приміщені.

                                       Література

1.ЖидецькийВІ%. Основи  охорони праці / В.Ц. Жи-децький  — Л.: Афіша, 2005. — 349 с.

2. ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования.

3. Закон України "Про пожежну  безпеку" від 17.12.93 №3747-ХП.

4. Правила пожежної безпеки України  : затв. наказом Міністерства України  з питань надзвичайних ситуацій  від 19.10.2004. № 126.

5. Пожежна безпека: Нормативні  акти та інші документи : у 4 т. — К.: Основи, 1997—1998.