Первинні та стаціонарні засоби пожежогасіння

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………… 2

1. Первинні засоби  пожежогасіння на об’єктах……………………………………3

2. Стаціонарні  засоби для протипожежного захисту  об’єктів. ……………….   13

2.2. Застосування стаціонарних установок  водяного гасіння       пожеж……………………………………………………………………………..   14

Висновок………………………………………………………………………….   16

Література…………………………………………………………………………  17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Первинні засоби пожежогасіння  призначені для гасіння пожеж  у початковій стадії їх розвитку силами персоналу підприємства до прибуття штатних підрозділів пожежної охорони, а також – ліквідації невеликих осередків пожеж. Вони є у всіх виробничих приміщеннях, цехах, складах, лабораторіях, майстернях і передаються під охоронну відповідальність безпосередньо керівникам цих об’єктів або іншим посадовим особам з числа інженерно-технічних працівників.

Наявність засобів пожежогасіння  підвищує рівень пожежної безпеки об’єктів, і, тим самим, у разі виникнення вогню, зменшує матеріальні збитки та людські  жертви.

Будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, ящиками з піском, бочками з водою, покривалами з негорючого теплоізоляційного полотна, грубововняної тканини, повсті, пожежними відрами, совковими лопатами, пожежним інструментом (гаками, ломами, сокирами тощо), які використовуються для локалізації і ліквідації пожеж у їх початковій стадії розвитку.

Ця вимога стосується також будівель, споруд та приміщень, обладнаних будь-якими  типами установок пожежогасіння, пожежної сигналізації або внутрішніми пожежними кранами.

Вперше збудовані, після реконструкції, розширення, капітального ремонту об’єкти (будівлі, споруди, приміщення, технологічні установки) повинні бути забезпечені первинними засобами пожежогасіння (згідно з нормами належності) до початку їх експлуатації.

1. Первинні засоби пожежогасіння на об’єктах

Первинні засоби пожежогасіння слугують для гасіння пожеж в початковій стадії їх розвитку до прибуття пожежних підрозділів . До них відносяться ручні і пересувні вогнегасники, гідропульти, відра, бочки з водою, внутрішньо пожежні

крани, лопати, ящики з  піском, азбестові полотна, войлочні мати, кошми, ломи, пили, багри, вила(рис . 3 . 64) .

Усі будівлі та приміщення закладів, установ і організацій  повинні забезпечуватись первинними засобами пожежогасіння: вогнегасниками, пожежним інвентарем (пожежними щитами та стендами, пожежними відрами, діжками з водою, ящиками з піском тощо), пожежним знаряддям (пожежними ломами, баграми, сокирами тощо) та засобами зв'язку

Первинні засоби пожежогасіння  розміщують на спеціальних щитах . Щити встановлюють з таким розрахунком, щоб до найдальшої будівлі було не більше 100 м, а від сховищ з вогненебезпечними  матеріалами - не більше 50 м, або з  розрахунку - один щит на 5000 м² .

Засоби пожежогасіння  фарбують у сигнальний червоний колір, а надписи на них та на щитах  роблять контрастними білим кольором

Норми належності первинних засобів  пожежогасіння для конкретних об’єктів повинні встановлюватися нормами технологічного проектування та галузевими правилами пожежної безпеки з урахуванням рекомендацій, викладених вище.

Для розміщення первинних засобів  пожежогасіння у виробничих, складських, допоміжних приміщеннях, будівлях, спорудах, а також на території підприємств, як правило, слід встановлюватися спеціальні пожежні щити (стенди).

На пожежних щитах (стендах) повинні  розміщуватися ті первинні засоби гасіння  пожежі, які можуть застосовуватися  в даному приміщенні, споруді, установці..

Пожежний інструмент фарбується у  чорний колір. На пожежних щитах (стендах) необхідно вказувати їх порядкові номери та номер телефону для виклику пожежної охорони. Порядковий номер пожежного щита вказують після літерного індексу «ПШ».

Немеханізований пожежний ручний інструмент, розміщуваний на об’єкті у складі комплектації пожежних щитів (стендів), підлягає періодичному обслуговуванню, яке включає такі операції:

• очищення від пилу, бруду та слідів корозії;
• відновлення пофарбування з урахуванням вимог стандартів;
• випрямлення ломів та суцільнометалевих гаків для виключення залишкових деформацій після використання;
• відновлення потрібних кутів загострювання інструмента з дотриманням вимог стандартів.

Пожежні щити (стенди), інвентар, інструмент, вогнегасники в місцях установлення не повинні створювати перешкоди під час евакуації.

Місця розміщення первинних  засобів пожежогасіння зазначаються у планах евакуації. На стендах або  пожежних щитах рекомендується компактно  розміщувати вогнегасники, пісок, лопати, ломи, покривала вогнетривкі, списки добровільних пожежних дружин, інструкцію з правил пожежної безпеки, написи з телефонами пожежної охорони і прізвища посадових осіб, відповідальних за пожежну безпеку . Стенди або пожежні щити слід установлювати в приміщеннях на видних і легкодоступних місцях, якомога ближче до виходу із приміщення

Вогнегасники необхідно  встановлювати таким чином, щоб  можна було визначити тип вогнегасника, прочитати на його корпусі інструкцію з користування, а також зручно було його зняти Повсякденний контроль за зберіганням, вмістом і постійною готовністю до дії первинних засобів пожежогасіння здійснюється особами, які призначені наказом керівника закладів, установ і організацій.

На промислових підприємствах  застосовуються в основному пінні, рідинні, вуглекислотні, вуглекислотно-брометилові, аерозольні та порошкові вогнегасники.

При правильній експлуатації, належному технічному обслуговуванні та кваліфікованому застосуванні вогнегасники є ефективним первинним засобом гасіння пожеж. Вогнегасники застосовують для ліквідації пожеж на початковій стадії їх розвитку.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися  шляхом:

• навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для її повного відчинення;
• встановлювання в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеціальні тумби або на пожежні щити (стенди).

Навішування вогнегасників на кронштейни, розміщення їх у тумбах або пожежних шафах мають забезпечувати можливість прочитування маркувальних написів  на корпусі.

Експлуатація та технічне обслуговування вогнегасників повинні здійснюватися  відповідно до паспортів заводів-виготовлювачів, а також затвердженими у встановленому  порядку регламентами технічного обслуговування.

Вогнегасники, допущені до введення в експлуатацію, повинні мати:

• облікові (інвентарні) номери за прийнятою на об’єкті системою нумерації;
• пломби на пристроях ручного пуску;
• бирки та маркувальні написи на корпусі, червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів повинні виконуватися відповідно до інструкції з експлуатації. Газові та закачні вогнегасники, в яких маса вогнегасного заряду або тиск середовища менше або більше номінальних значень на 5% (за температури 20±2^oС), підлягають дозарядженню (перезарядженню).

Вогнегасники, встановлені за межами приміщень або в неопалюваних приміщеннях та не призначені для  експлуатації за мінусових температур, повинні зніматися на холодний період. У таких випадках на пожежних щитах  та стендах має вміщуватися інформація про місце розташування найближчого вогнегасника.

Відповідальність за своєчасне  і повне оснащення об’єктів вогнегасниками та іншими засобами пожежогасіння, забезпечення їх технічного обслуговування, навчання працівників правил користування вогнегасниками несуть власники цих об’єктів (або орендарі згідно з договором оренди).

Успішне гасіння пожежі пов’язане  з правильним вибором типу й виду вогнегасника.

Вогнегасники класифікують за видом вогнегасної речовини на вуглекислотні, галоідовуглеводневі і порошкові

Вуглекислотні вогнегасники . Застосовують ручні вогнегасники ВУ-2 (рис . 3 . 65), ВУ-5, ВУ-8 і в транспортному виконанні ВУ-25 і ВУ-80 . Вогнегасники наповнюються стиснутим газом (диоксид вуглецю не більше 0,75 кг/л) до робочого тиску 60 кгс/см² . Усі вуглекислотні вогнегасники приводяться до дії при вертикальному положенні балона і застосовуються для гасіння різноманітних речовин і матеріалів (виключення складають лужні метали та інші речовини, які горять без доступу повітря), електроустановок під напругою до 380 В, транспортних засобів і т п

Вуглекислотні-брометилові  вогнегасники (рис . 3 . 66) ВУБ-3А і ВУБ-7А є стальними тонкостінними балонами із сифонними трубками всередині і пусковими головками важільного типу з розпилювачами . Ємність балонів ВУБ-3А - 3,2 л, ВУБ-7А - 7,4 л . Вогнегасники заряджають сполукою "4 НД", що складається 97% брометилу і 3% вуглекислого газу . Для викиду заряду у вогнегасник закачують повітря під тиском 8,6 кгс/мм² . Час дії вогнегасників 20-30 с при довжині струменя 3-4 м .

Порошкові вогнегасники (рис . 3 . 67) бувають ручні, транспортні і установки порошкового гасіння За будовою такий вогнегасник складається з циліндричної посудини, в якій міститься порошок, балончика з вуглекислим газом під тиском Час дії вогнегасника 20 с при довжині порошкового струменя 5 м.

        

     Класифікація пожеж дає змогу обрати необхідний вогнегасник, тому що в кожен клас об’єднано пожежі, пов’язані з горінням речовин, що мають подібні характеристики. Для успішної боротьби з пожежами та з метою запобігання використанню непризначеного або неефективного для гасіння даного класу пожежі вогнегасника необхідне знання цих класів, тому що їх символи вказано на корпусах вогнегасників.

Вогнегасні речовини (ВР) – це речовини, що мають фізикохімічні властивості, які дають змогу створити умови для припинення горіння.

Нині широко використовуються такі вогнегасні речовини: вода, вода з домішками, піна (хімічна або хамічно-механічна), вогнегасні порошки, вуглекислий газ, галогеновані вуглеводні.

Вода – рідина за температури  від 0 до 100^оС. Способи подання – компактний або розпилений струмінь.

Вода з домішками. З метою  покращення якості та підвищення ефективності гасіння у воду додають різноманітні речовини. Для зниження поверхневого натягу вживають поверхневоактивні речовини (піноутворювачі, сульфаноли та ін.).

Піна – дисперсна система, що складається з комірок – міхурців газу, розділених плівками рідини. За способом видобутку піни розподіляються на хімічні  та повітряно-механічні. Хімічна піна утворюється в результаті хімічної реакції між лужною та кислотною частинами заряду. Повітряно-механічна піна утворюється в результаті механічного розпилення розчину піноутворювача та його змішування з повітрям у піногенераторах.

Вогнегасні порошки – дрібноподріблені мінеральні солі з різноманітними домішками. Вони розподіляються на порошки загального та спеціального призначення. Вогнегасні порошки загального призначення застосовуються для гасіння пожеж класів А, В, С та електрообладнання під напругою (за винятком ПСБ-3, який не призначений для гасіння пожежі класу А). Вогнегасні порошки спеціального призначення використовуються для гасіння пожеж горючих металів.

Вуглекислий газ – безкольоровий  газ без запаху й смаку при 0^oС та 760 мм. рт. ст. температура замерзання мінус 56,6^oС. Критична температура мінус 31^oС.

Галогеновані вуглеводні – речовини, основними компонентами яких є бромистий етил, бромистий метил, дібромтетрафторетан та ін. Вони складаються з атомів вуглецю, водню та галоїдів фтору, хлору, брому, йоду. У практиці пожежогасіння використовуються головним чином бромфторхлорпохідні метану й етану, котрі мають промислові назви «фреони» або «хладони» .

Для визначення видів та кількості  первинних засобів пожежогасіння слід враховувати фізико-хімічні та пожежонебезпечні властивості горючих речовин, їх взаємодію з вогнегасними речовинами, а також розміри площ виробничих приміщень, відкритих майданчиків та установок.

Необхідну кількість первинних  засобів пожежогасіння визначають окремо для кожного поверху та приміщення, а також для етажерок відкритих установок. Якщо в одному приміщенні розміщені декілька різних за пожежною небезпекою виробництв, не відділених одне від одного протипожежними стінами, усі ці приміщення забезпечують вогнегасниками, пожежним інвентарем та іншими видами засобів пожежогасіння за нормами найбільш небезпечного виробництва.

Покривала повинні мати розмір не менш як 1´1 м. Вони призначені для гасіння невеликих осередків пожеж у разі займання речовин, горіння яких не може відбуватися без доступу повітря. У місцях застосування та зберігання ЛЗР та ГР розміри покривал можуть бути збільшені до: 2´1,5 м, 2´2 м.

Бочки з водою встановлюються у  виробничих, складських та інших приміщеннях, спорудах у разі відсутності внутрішнього протипожежного водогону та за наявності горючих матеріалів, а також на території об’єктів, у садибах індивідуальних жилих будинків, дачних будиночків тощо. Їх кількість у приміщеннях визначається з розрахунку установки однієї бочки на 250–300 м² захищуваної площі.

Бочки для зберігання води з метою  пожежогасіння відповідно до ГОСТ 12.4.009-83 повинні мати місткість не менше 0,2 м³  і бути укомплектовані пожежним відром місткістю не менше 0,008 м³.

Пожежні щити (стенди) встановлюються на території об’єкта з розрахунку один щит (стенд) на площу 5000 м².