Отруйні речовини психо-хімічної дії

    Основною  ОР шкірнонаривної дії є іприт.

    У момент контакту з іпритом подразнень шкіри й болючих ефектів немає. Уражені іпритом місця зазвичай інфікуються. Передусім спостерігається  почервоніння шкіри, що виявляється  через 2—6 годин після зараження. Через добу на місці почервоніння утворюються дрібні пухирці, наповнені  жовтою прозорою рідиною. Згодом пухирці  зливаються.

    Вогнище хімічної поразки

    Територія, у межах якої в результаті впливу хімічної зброї відбулися масові поразки людей і сільськогосподарських  тварин, називається вогнищем поразки. Розміри його залежать від масштабу і способу застосування ОР, типу ОР, метеорологічних умов, рельєфу  місцевості й інших факторів.

    Особливо  небезпечні стійкі ОР нервово-паралітичної дії, пара яких поширюються в напрямку вітру на досить велику відстань (15-25 км і більше).

    Тривалість  вражаючої дії ОР тим менше, чим  сильніше вітер і висхідні потоки повітря. У лісах, парках, ярах, на вузьких  вулицях ОР зберігаються довше, ніж  на відкритій місцевості.

    Територія, яка була піддана безпосередньому  впливу хімічної зброї, і територія, над якою поширилася хмара зараженого повітря у вражаючих концентраціях, називається зоною хімічного  зараження. Розрізняють первинну і  вторинну зони зараження.

    Первинна  зона зараження утворюється в  результаті впливу первинної хмари  зараженого повітря, джерелом якого  є пара й аерозолі ОР, що з'явилися  безпосередньо при розриві хімічних боєприпасів. Вторинна зона зараження  утворюється в результаті впливу хмари, що утворюється при випарі крапель ОР, осілих після розриву  хімічних боєприпасів.

    Висновок

    Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Існує така класифікація отруйних речовин за характером токсичної дії:

    1) нервово-паралітичної дії — зарин,  зоман, Ві-Екс;

    2) шкірно-наривні — іприт;

    3) загальноотруйної дії — синильна  кислота, хлорціан;

    4) задушливі — фосген;

    5) психохімічні — Бі-Зет;

    6) подразнювальні — хлорацетонфенон,  адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.

    Залежно від тривалості збереження уражальної здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі і нестійкі. Стійкі отруйні речовини зберігають уражальну дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Екс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають уражальну дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлорціан, фосген.

    Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні  речовини ділять на швидкодіючі і  повільнодіючі.

    Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду  прихованої дії. Вони уражають уже через  кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар). Повільнодіючі  отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через  деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет). 
Застосовуються отруйні речовини у краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).

    Засоби  доставки отруйних речовин — це ракети, авіабомби, артилерійські снаряди  і міни, хімічні фугаси, а також  виливні авіаційні прилади (ВАЛ). 
Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних заводських установках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між собою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад, зарину. Компоненти для отримання відповідної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Всі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швидкість хімічної реакції, та стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби доставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.

    Література

1. Багать А.М. Цивільна оборона. - М.: Освіта, 1991. – 64 с.: іл.
2. Демиденко Г.П., Кузьменко Є.П., Орлов П.П., Пролигін В.О., Сидоренко М.О. Захист об’єктів народного господарства від зброї масового знищення: Довідник. К.: Вища шк. Головне вид-во, 1989. – 287 с.: іл.
3. Атаманюк В.Г., і співавт. Цивільна оборона. Навчальний посібник.— М.: “Высшая школа”, 1986.
4. Цивільна оборона. Навчальний посібник під ред. Зав’ялова.— М., 1989.
5. Військова токсикологія, радіологія і медичний захист. Під ред. Н.В. Саватеєва.— Л., 1987.
6. “Медицина катастроф”. Матеріали міжнародної конференції МЗ СРСР 22-25 травня 1990.
7. Франке З. Хімія отруйних речовин, т. 1.— М.: “Хімія”, 1973.
8. Сафонов А.Г. Навчальний посібник для підготування медичних сестер.— М., 1979.
9. Решетов А.Ф. Підручник для підготовки санітарних дружин і постів.— М.: “Медицина”. 1990.