Основні психологічні особливості людини з точки зору БЖД

   Психогенна зміна настрою, викликана алкогольними напоями. Вживання алкогольних напоїв у невеликих кількостях не є шкідливим. Однак, при частому їхньому вживанні в людини розвивається біологічна залежність, яка полягає в такій зміні її природних фізіологічних процесів, які викликають постійну потребу організму в поповненні алкоголю. Такий процес веде до розвитку пияцтва і переростає в алкоголізм.

   Пияцтво й алкоголізм представляють серйозну проблему для безпеки життєдіяльності людини у всьому світі. Ці негативні фактори впливають на рівновагу таких підсистем, наприклад, як «людина – соціальне середовище», «людина – виробниче середовище» діючи у психологічному, матеріальному та фізичному напрямках. Неприпустимість вживання алкогольних напоїв у робочий час і негативний вплив їх на працездатність людини загальновідомі.   

     Так, наприклад, статистичні дані показують, що автомобільний травматизм у 40…60 % випадків зв'язаний із вживанням алкоголю. 64 % смертельних випадків на виробництві обумовлено прийомом алкоголю і викликаних цим наступних помилкових дій людини. З позицій безпеки людини особливе значення має також і посталкогольна астенія (похмілля). Вона спостерігається в наступні дні після вживання алкоголю. Такий психобіологічний стан людини знижує його продуктивність праці, веде до загальмованості реакцій, знижує почуття обережності. Фахівці, які страждають алкоголізмом, утрачають властиві їм професійні навички. Динаміка розвитку алкоголізму викликає частішання їхніх помилок, активізує зниження здатності вирішувати складні творчі задачі, а також швидкої і правильної орієнтації в нестандартних виробничих ситуаціях, що вимагають оперативного прийняття рішень.

4. Раціональні режими праці і відпочинку людини

     Найбільш важливий із елементів підвищення ефективності трудової діяльності людини є удосконалювання професійних навичок у результаті виробничого навчання. Навчання додає закінченість і стійкість усім формам професійної рухової активності, є важливим засобом попередження стомлення. Виробниче навчання, із психологічної точки зору, являє собою процес створення відповідних образів з подальшим розвитком і відповідною зміною психофізіологічних функцій людини, професійних навичок, у тому числі прийомів безпеки, для найбільш ефективного виконання конкретної роботи.

      У результаті навчання розвивається й удосконалюється специфічний розумовий апарат, окремі, необхідні для виконання роботи, групи м'язів, підвищується точність і швидкість рухів, збільшується швидкість відновлення фізіологічних функцій людини після закінчення роботи.

 Досягнення високої продуктивності праці, тривалої працездатності з одночасною раціональною інтенсивністю фізіологічних функцій людини і збереженням його здоров'я забезпечуються також правильною організацією режимів праці і відпочинку. Ефективність чергування періодів праці і відпочинку полягає в забезпеченні довгостроково необхідних періодів активної рівномірної працездатності людини і перерв, необхідних для відновлення його працездатності. Для збереження високої і стійкої працездатності застосовуються дві взаємодоповнюючі форми чергування періодів праці і відпочинку на виробництві:

1 – обідня перерва в середині  робочого дня;

2 – технологічні короткочасні  перерви.

 Причому тривалість обідньої  перерви повинна встановлюватися  з урахуванням віддалення від  робочих місць санітарно-побутових приміщень, їдалень та ділянки по організації роздачі їжі.

 Необхідність уведення, тривалість  і кількість додаткових короткочасних  технологічних перерв визначається  на підставі обліку важкості  і напруженості праці. Так, наприклад, при виконанні роботи, яка вимагає значних зусиль і участі в її виконанні великих м'язів, для відновлення працездатності, рекомендуються більш рідкі, нетривалі перерви, тривалістю 10...12 хв. При виконанні особливо важких робіт більш ефективним є сполучення роботи протягом 15...20 хв із відпочинком такої ж тривалості.

 При роботах, що вимагають  великої нервової напруги й  уваги, швидких і точних рухів  рук, доцільне введення більш  частих, але більш коротких перерв  тривалістю 5...10 хв.

 Організація процесу трудової  діяльності людини логічно зв'язана також з виникненням ще одного виду технологічних перерв – мікропауз. Це нерегламентовані перерви, що виникають об'єктивно між послідовними наступними операціями і діями людини.

Таким чином, мікропаузи виникають мимовільно і, у свою чергу, забезпечують підтримку оптимального темпу роботи і високого рівня працездатності. Статистика показує, що у залежності від характеру і важкості праці мікропаузи складають 9...10 % робочого часу.

 Дослідження показують, що протягом  доби організм людини по-різному реагує на фізичне і нервово-психічне навантаження. Так, відповідно до добового циклу організму, найвища працездатність людини відзначається ранком – з 8 до 12 годин і вдень – з 14 до 17 годин. Протягом дня найменша працездатність спостерігається в період між 12 і 14 годинами, а в нічний час – з 3 до 4 годин досягає свого мінімуму. Цей діапазон часу характеризується мінімальною добовою працездатністю. У закономірностях ритму трудової діяльності людини виділяються також щоденні тимчасові діапазони адаптації людини до виконуваної роботи. Вони складають ~ 30 хв. на початку робочого дня і після обідньої перерви. По витіканню цих часових відрізків у працюючих формується максимальна продуктивність праці. З обліком усіх цих закономірностей зміни добового циклу працездатності людинаи визначається змінність роботи підприємств, початок і закінчення роботи в змінах, види і кількість перерв. Науковий підхід в організації трудового процесу, режимів праці і відпочинку передбачає необхідність врахування також і динаміки працездатності людини протягом тижня. Так, відомо, що найвища працездатність людини виявляється на 2-, 3- і 4-й день роботи, тобто, наприклад, у вівторок, середу та четвер, якщо робочий тиждень розпочинається в понеділок. У наступні дні тижня вона знижується, падаючи до мінімуму в останній день роботи. Після вихідних працездатність людини знижується внаслідок дії гальмових процесів, які розвиваються в зоні придбаних професійних, психофізіологічних процесів, станів і психічних напруг організму людини. Особливо яскраво виражається цей вид зниження працездатності після відпускного періоду. Ефективними елементами організації раціонального режиму праці і відпочинку є виробнича гімнастика і заходи для психофізіологічного розвантаження людини, у тому числі функціональна музика.

  Для зняття нервово-психічної  напруги, боротьби зі стомленням  та відновлення працездатності  ефективним рішенням є тимчасове  переміщення працюючого в інше  зовнішнє середовище, зовнішні фактори  якого позитивно впливають на  організм людинаи. Таким рішенням є кабінети релаксації або кімнати психологічного розвантаження. Вони являють собою спеціально обладнані приміщення, у яких протягом спеціальних перерв протягом робочої зміни проводяться сеанси по зняттю утоми, в основному за рахунок психологічного розвантаження працюючих. таких приміщеннях ефект психологічного розвантаження досягається за рахунок естетичного оформлення інтер'єра, трансляції спеціально підібраних музичних передач, іонізації повітря негативними іонами, що благотворно діють на людинау, прийому тонізуючих фітонапоїв, імітації в приміщенні природного і зовнішнього природного середовища, відтворенням шуму лісу, морського прибою й ін. Як показує досвід, перебування робітників у кімнатах психологічного розвантаження сприяє зниженню стомлюваності, появі бадьорості, гарного настрою і поліпшенню самопочуття.

 Список літератури

 Бакка М.Т., Мельничук А.С, Сівко  В.К. Охорона і безпека життєдіяльності  людини: Конспект лекцій. – Житомир: Льонок, 1995.

 Барабаш В.И., Шкрабак В.С. Психология безопасности труда. – С-Пб., 1996.

 Безопасность жизнедеятельности; Учебник / Под ред. проф. Э.А. Арустамова. 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. дом «Дашков и К», 2000.

 Безопасность жизнедеятельности. Уч. пособие / Под ред О.Н. Русака. – ЛТА, С- Пб., 1996.

 Белов С.В. Безопасность жизнедеятельности. М.: Высш. шк. 2001 г.

 Безопасность труда в промышленности / К.Н. Ткачук, П.Я. Галушко, Р.В. Сабарно  и др. – К.: Техніка, 1982.

 Безпека життєдіяльності / За  ред. Я. Бедрія. – Львів: Афіша, 1998.

 Джигирей В.С., Жидецький В.Ц. Безпека життєдіяльності. – Львів: Афіша, 1999.

 Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності / Опорний конспект лекцій. – К.: КДТЕУ, 1999. – 208 с.

 Жидецький В.Ц., Джигірей В.С., Мельников О.В. Основи охорони  праці. 2-ге вид. стереотипне. – Львів: Афіша, 2000.

 Заверуха Н. М. Безпека життєдіяльності. – К.: Комерційний коледж, 1998

 Коржик Б.М. Теоретичні основи  безпеки життєдіяльності. Навч. посібник  – Харків, 1995. – 107 с.

 Лапін В.М. Безпека життєдіяльності  людини. Навчальний посібник. 2-е видання. – Львів: Львівський банківський коледж; К.: Т-во Знання, КОО, 1999.

 Пістун І.П. Безпека життєдільності: Н