Надзвичайні ситуації природно-техногенного характеру

    6. Зниження родючістю ґрунту 

    Основні причини зниження агрономічних властивостей ґрунту - це, насамперед, багаторазовий обробіток його різними знаряддями за допомогою потужних і важких колісних тракторів і комбайнів; водна та вітрова ерозії (цей процес різко зростає внаслідок низької культури землеробства, застарілих методів обробітку ґрунту тощо); споживацьке ставлення до землі, намагання якнайбільше від неї взяти і якнайменше їй повернути, що призводить до виснаження гумусу; перехід на індустріальні та інтенсивні технології, тобто застосування високих доз мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, яке супроводжується забрудненням ґрунту баластними речовинами (хлоридами, сульфатами), накопиченням отрутохімікатів у ґрунтах і підгрунтових водах. Ґрунти забруднюються відпрацьованими газами тракторів, комбайнів, автомобілів, мастилами та пальним, які витікають з них під час роботи на полях, а також техногенними викидами промислових підприємств -сульфатами, оксидами азоту, важкими металами, радіонуклідами. Безповоротної шкоди завдає ґрунтам відведення сільськогосподарських земель, особливо ріллі, під будівництво фабрик, заводів, електростанцій, відкритих гірничих розробок, доріг та міст, військових полігонів тощо.

    Отже, катастрофічний стан наших земель вимагає  невідкладних науково-обгрунтованих  заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.

    Заходи, спрямовані на збереження ґрунтів. Найважливішим заходом збереження ґрунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обґрунтоване співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водоймами. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.

    Не  менш важливою справою є організація  і дотримання польових, кормових та інших сівозмін.

    Зберегти  ґрунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обробітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку ґрунту, перехід на безплужний обробіток.

    Впровадження  поряд з ультрахімізованим методом  господарювання органічного (біологічного) землеробства без застосування отрутохімікатів і неякісних мінеральних добрив. 
 
 

    7. Пожежі 

    Під час пожеж вигорає родючий  шар ґрунту, який утворювався протягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.

    Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.

    Лісові  пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсивністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.

    Лісові  низові пожежі характеризуються горінням сухого трав'яного покрову, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум'я — 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.

    Лісові-верхові  пожежі розвиваються, як правило, з  низових і характеризуються горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум'я розповсюджується з крони на крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год, залишаючи деколи цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоплені не тільки крони, а й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швидкістю -5-8 км/год, охоплює весь ліс від Ґрунтового шару до верхівок дерев.

    Підземні  пожежі виникають як продовження  низових або верхових лісових пожеж і розповсюджуються по шару торфу, який знаходиться .на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,I-0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються прогари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту.

    Степові (польові) пожежі виникають на відкритій  місцевості, де є суха пожухла трава або збіжжя, яке дозріло. Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.

    Основними заходами боротьби з лісовими, низовими пожежами є:

    • засипання вогню землею;

    • заливання водою (хімікатами);

    • створення мінералізованих протипожежних  смуг;

    • пуск зустрічного вогню.

    Гасити  лісову верхову пожежу складніше. її гасять шляхом створення протипожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (польові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.

    Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома заходами. При першому заході навколо торф'яної пожежі на відстані 8—10 м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунтових вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожеж смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою Успіху не мали.

    На цьому графіку показана кількість природних и техногенних пожеж в Україні у 1 кварталі протягом 2002-2009 роках:

    8. Забруднення вод Світового океану 

    Стан  вод Світового океану сьогодні викликає велику тривогу. Його забруднюють переважно  річками, з якими щорічно надходить понад           320 млн.  солей заліза, 6,5 млн. т фосфору та ін. Дуже багато забруднень потрапляє в океани і з атмосфери: 200 тис. т свинцю, 1 млн. т вуглеводнів, 5 тис. т ртуті тощо. Близько третини мінеральних добрив, що вносяться в ґрунт, вимивається з нього дощовими водами й виноситься ріками в моря й океани; лише азоту й фосфору таким шляхом потрапляє в Світовий океан близько 62 млн. т на рік. Ці речовини викликають бурхливий розвиток деяких одноклітинних водоростей, що вже не раз спричиняло так звані «червоні припливи» (хоча колір води при цьому буває й жовтим, і синьо-зеленим, в залежності від виду водорості). У «підживленій» нітратами й фосфатами морській воді ці рослини надзвичайно швидко розмножуються, утворюючи подекуди на поверхні води гігантські «ковдри» товщиною до 2 м і площею в багато квадратних кілометрів. Така ковдра діє як прес, що душить у морі все живе. Гинучи, водорості опускаються на дно, де починають гнити, поглинаючи увесь кисень з води. Це викликає загибель донних організмів.

    До  найбільш шкідливих забруднювачів  Світового океану належать нафта й нафтопродукти, їх щорічно потрапляє сюди 5— 10 млн. т, головним чином в результаті втрат при добуванні нафти з морських родовищ, аварій танкерів, берегового стоку тощо. Так, внаслідок аварії танкера «Екссон валдіз», що стався в 1990 р. поблизу Аляски, в море потрапило 40 тис. т нафти. Величезні нафтові плями були рознесені морськими течіями й вітром далеко від місця аварії, забруднивши значні ділянки узбережжя, спричинивши загибель тисяч тюленів, морських птахів, риби тощо. А в 1991 р. внаслідок війни між Кувейтом та Іраком (відомої як операція «Буря в пустелі») нафта з підірваних танкерів і нафтопроводів вкрила 1550 км поверхні Перської затоки і 450 км берегової смуги, де загинула велика кількість морських черепах, дюгонів, птахів, крабів та інших тварин.

    Нафтова плівка на поверхні моря пригнічує життєдіяльність морського фітопланктону, що є одним із головних постачальників кисню в земну атмосферу, порушує тепло- і вологообмін між океаном і атмосферою, губить мальків риб і інших морських організмів.

    Моря  й океани забруднюються також твердими відходами — промисловими й побутовими, їх в Світовому океані накопичилось вже понад 20 млн. т. Більшість із них містять сполуки важких металів та інші шкідливі речовини, що згубно діють на морську фауну й флору. В Світовий океан потрапила велика кількість радіоактивних речовин внаслідок випробувань атомної зброї, роботи атомних реакторів військових підводних човнів і криголамів, скидання контейнерів з відходами атомних електростанцій тощо. Загальна кількість радіоактивності, принесеною людиною в Світовий океан, становить 1,5-109 Кі, в той час як під час чорнобильської аварії в атмосферу було викинуто 5-107Кі, тобто в ЗО раз менше.

    Найбільше забруднення Світового океану відбувається в його мілководній прибережній  зоні. Шельф океану — це райони, де більшість морських організмів проводить значну частину свого життя; до того ж саме тут мільйони рибалок заробляють собі на життя, а ще більша кількість людей відпочиває.

    Проблема  захисту Світового океану нині стала  однією з найактуальніших, вона стосується всіх країн, навіть тих, що не мають безпосереднього виходу до океану. З огляду на це ООН розроблено й прийнято кілька важливих угод, що регулюють судноплавство, рибальство, добування корисних копалин із морських родовищ тощо. Найбільш відомою з них є угода, підписана більшістю країн світу в 1982 р., що дістала назву «Хартія морів». 

    На  цьому графіку зображена кількість  небезпечних речовин викинутих  у Дніпро у Києві 2005-2007 роках:

Висновок

Актуальність  проблеми природно-техногенної безпеки населення і території обумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям в результаті небезпечних природних явищ і катастроф. Ризик надзвичайних ситуацій природно-техногенного характеру постійно зростає.

А постійне забруднення атмосфери робить свою справу, людство постійно стикається з проблемою глобального потепління, кислотних дощів, смогів тощо.

Також з небаченою швидкістю йде  процес опустелення та пожеж.

Якщо  з такими темпами ми будемо розвиватись, то нашим правнукам не буде чого залишити. 
 
 
 
 
 
 
 

9. Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності. Підручник. – К., 2001
2. http://uk.wikipedia.org/wiki/Пилова_буря
3. http://ostrovskogo.ok.net.ua/ecologiyapust.htm
4. www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=7890&I..
5. www.osvita.org.ua:8080/referat/ecology/1258/
6. http://eco-kiev.com.ua/stan_vodnih_resursiv.html
7. http://www.mns.gov.ua/quater/index.php