Надзвичайні ситуації природно-техногенного характеру

    4. Регулювання двигунів внутрішнього згоряння в автомобілях, установка на них спеціальних каталізаторів, що нейтралізують чадний газ до СО₂, заміна шкідливого етильованого бензину (який забруднює повітря свинцем) на екологічно менш шкідливий.

    5. Озеленення міст і селищ.

    6. Правильне планування житлових  і промислових районів у межах  міста. Їх треба розташовувати  якомога далі один від одного, а між ними обов'язково створювати  зони зелених насаджень, а автомобільні  траси з напруженим рухом (особливо  вантажівок) планувати за межами житлових районів.

    7. Використання звукопоглинаючих  матеріалів при будівництві житлових  і промислових будинків. 

    3. Смог 

    Смог (анг. smog, від smoke - дим і fog - туман), сильне забруднення повітря на інших  містах й управління промислових центрах.

    Смог  буває наступних типів: Вологе зміг лондонського типу - поєднання туману з додатком диму і газових відходів виробництва. Крижаний зміг аляскинского типу - зміг, утворений при низьких  температурах з пара опалювальних систем і побутових газових викидів. Радіаційний туман - туман, який з'являється у результаті радіаційного охолодження земної поверхні, і маси вологого приземного повітря до точки роси. Зазвичай радіаційний туман виникає вночі за умов антициклона при безхмарним погоді і легкому бризі. Часто радіаційний туман виникає у умовах температурної інверсії, котра перешкоджає підйому повітряної маси. У промислових районах може виникнути крайня форма радіаційного туману - зміг. Сухий зміг лос-анджелеського типу - зміг, що виникає внаслідок фотохімічних реакцій, які у газових викидах під впливом сонячної радіації; стійка синява димку з ядучих газів без туману. Фотохімічний зміг - зміг, основною причиною виникнення якого вважаються автомобільні вихлопи. Автомобільні вихлопні гази і забруднюючі викиди підприємств у умовах інверсії температури входять у хімічну реакцію з сонячним випромінюванням, створюючи озон. Фотохімічний зміг може викликати поразка дихальних шляхів, блювоту, роздратування слизової оболонки очей і загальну млявість. Нерідко в фотохімічному смозі можуть бути присутні сполуки азоту, які підвищують можливість появи ракових захворювань.

    Фотохімічний  туман є багатоскладовою сумішшю газів і аерозольних частинок первинного і вторинного походження. До складу основних компонентів смогу входять озон, оксиди азоту та сірки, численні органічні сполуки перекисної природи, звані разом фотооксидантами. Фотохімічний зміг виникає й унаслідок фотохімічних реакцій за певних умов: про наявність у атмосфері високої концентрації оксидів азоту, вуглеводнів та інших забруднювачів, інтенсивної сонячної радіації і безвітря або дуже слабкого обміну повітря на приземному прошарку при потужної і протягом щонайменше діб підвищеної інверсії. Стала безвітряна погода, зазвичай супроводжується інверсіями, необхідна для створення високої концентрації реагують речовин. Такі умови створюються частіше у червні - вересні і рідше взимку. При тривалої ясній погоді сонячна радіація викликає розщеплення молекул діоксиду азоту із заснуванням оксиду азоту та атомарної кисню. Атомарний кисень з молекулярним киснем дають озон. Здається, останній, окисляє оксид азоту, повинен знову перетворюватися на молекулярний кисень, а оксид азоту - в діоксид. Але це немає. Оксид азоту входить у реакції з олефинами вихлопних газів, які за цьому розщеплюються по подвійний зв'язку й утворюють осколки молекул, і надлишок озону. Через війну триваючої дисоціації нові маси діоксиду азоту розщеплюються й прокурори дають додаткові кількості озону. Виникає циклічна реакція, у яких у атмосфері поступово накопичується озон. Цей процес у нічний час припиняється. Натомість озон входить у реакцію з олефинами. У атмосфері концентруються різні перекису, які у сумі й творять характерні для фотохімічного туману оксиданти. Останні є джерелом про вільних радикалів, відмінних особливої реакційної здатністю. Такі смоги - нерідкісне явище над Лондоном, Парижем, Лос-Анджелесом, Нью - Йорком і іншими містами Європи і сподівалися Америки. З власного фізіологічного впливу на організм людини вони вкрай небезпечні для дихальної і кровоносної систем і часто бувають причиною передчасну смерть міських жителів, з ослабленим здоров`я.

    Смог  спостерігається зазвичай при слабкої  турбулентності (завихрення повітряних потоків) повітря, і отже, за стійкого розподілі температури повітря за висотою, особливо в інверсіях температури, при слабкому вітрі.

    Смог  знижує видимість, посилює корозію  металів і водоканалізаційних споруд, надає негативний вплив для здоров'я  людини. Інтенсивний і тривалий зміг в змозі з'явитися причиною підвищення захворюваності та смертності.

    Чадний  газ, який входить до складу смогу, є з'єднанням вуглецю з киснем; газ без кольору та запаху. Чадний газ вперше виділив французький лікар Жак де Лассон в 1776 року під час нагріванні деревного вугілля з окисом цинку. Отруєння чадним газом можливі з виробництва й у побуті: в доменних, мартенівських, ливарних цехах; під час випробування двигунів, використанні паливних газів для сушіння і підігріву; у хімічній промисловості; в гаражах; при дров'яному опаленні і т.п.

    Захисну функцію грає залізо плазми крові: його з'єднання з чадним газом перешкоджає освіті карбоксигемоглобина і сприяє вилучення чадного газу з тканин. 

    4. Пилові бурі 

    Пилова буря — перенесення сильним вітром великої кількості частинок пилу і піску. Поширені в пустелях, напівпустелях, в орних степах, де дмуть сильні вітри.

    Пилові  бурі — це складні атмосферні явища, що характеризуються переносом пилу та піску з сильними та тривалими  вітрами, що знищують поверхню ґрунту. Пилові бурі за кольором та складом  пилу, який переноситься бувають: чорні (чорноземи); бурі та жовті (суглинок, супісок); червоні (суглинки з домішками окислів заліза) та білі (солончаки). Дуже часто бувають короткочасні чорні бурі тривалістю до однієї години, велика кількість їх також може бути тривалістю від 10 до 12 годин і порівняно рідко такі бурі бувають тривалістю понад добу. Червоні бурі тривають довше — протягом декількох днів. Висота підйому пилу може досягати 2—3 км, але найчастіше - 1-1,5 км. В зимово-весняний період у центральних та південних областях України спостерігаються сніжно-пилові бурі

    Пилові  бурі виникають в пустелях напівпустелях  і степових районах, там де є невкритий  трав’яним покривом ґрунт. Пилові бурі здатні переносити мільйони тон пилу на сотні і навіть тисячі кілометрів. Руйнівна дія пилової бурі виникає додатково через дію частинок ґрунту, який рухається з великою швидкістю.

    Пилові  бурі виникають звичайно влітку, іноді  навесні або взимку, коли немає  снігу. В степовій зоні вони виникають  також при нераціональній оранці землі.

    Людині, яка потрапила в пилову бурю, необхідно  лягти з підвітряної сторони  за будь-який високий предмет, який міцно тримається на землі – камінь, густий кущ тощо. Дихальні шляхи  треба захистити тканинною пов’язкою  від піску та пилу. Пору з собою, під руку покласти закриту ємкість з запасом води. 

    5. Опустелювання 

    Один  із найзагрозливіших, глобальних і  швидкоплинних процесів сучасності — розширення опустелювання, падіння, повне знищення біологічного потенціалу Землі, що приводить до умов, аналогічних  умовам природної пустелі.

    Природні  пустелі і напівпустелі займають більш 1/3 земної поверхні. На цих землях проживає близько 15% населення світу. Пустелі — це території з украй  посушливим континентальним кліматом, що звичайно одержують у середньому всього 150—175 мм опадів за рік. Пустелі — природні утворення, що грають визначену роль у загальній екологічній збалансованості ландшафтів планети.

    У результаті діяльності людини до останньої  чверті XX в. з'явилося ще понад 9 млн. км2 пустель, і усього вони охопили  вже 43% загальної площі суші.

    У 90-х рр. опустелювання стало загрожувати 3,6 млн. га посушливих земель. Це складає 70% потенційно продуктивних посушливих земель, чи 1/4 загальної площі поверхні суші, причому ці дані не включають  площі природних пустель. Близько 1/6 населення світу страждає від цього процесу.

    Як  вважають експерти ООН, сучасні втрати продуктивних земель приведуть до того, що до кінця сторіччя світ може позбавитися  майже 1/3 своїх орних земель. Така втрата в період безпрецедентного росту  населення і збільшення потреби в продовольстві може стати справді згубною.

    Опустелювання — це процес деградації всіх природних  систем життєзабезпечення: щоб вижити, місцеве населення чи повинне  одержати допомогу, чи піти в пошуках  земель, придатних для життя. У  світі все більше людей стає екологічними біженцями.

    Слово “Сахель” арабською означає “берег, окраїна”. Так іменують перехідну  зону шириною до 400 км, що простирається  до півдня від пустелі Сахара до саван Західної Африки.

    Наприкінці 60-х рр. у цій зоні вибухнула багаторічна посуха, що досягла свого апогею в 1973 р. У результаті цієї посухи в африканських країнах сахельской зони - Сенегалу, Гамбії (з 1982 р. вони утворять конфедерацію Сенегалу і Гамбії), у Мавританії, Малі, Буркина-Фасо, Нігеру, Чаду, а також у країнах Східної Африки — в Ефіопії, Судану й інших — загинуло біля чверті мільйона чоловік. Відбувся масовий падіж худоби — а скотарство складає основу господарської діяльності і джерело існування більшості населення цих районів. Пересихали багато колодязів і навіть такі великі ріки, як Нігер і Сенегал. Поверхня озера Чад скоротилася до 1/3 його нормальних розмірів.

    Сьогодні  вже не може викликати сумніву  те, що нинішнє велике вимирання  природа творить руками людини. Внаслідок  вирубування лісу його площа за історичний час скоротилася більш ніж на 2/3, а в цей час щорічно від пожеж і вирубок вона меншає на одинадцять мільйонів гектарів. На межі повного зникнення знаходяться дощові тропічні ліси, що є опорними екосистемами на планеті, які протягом останніх 20 ти мільйонів років практичноперебували в незмінному стані, тобто пережили три великі вимирання, що передували нинішньому. Лісистість території України, залежно від того, що вважати лісом, становить 11—15%, що є показником серед європейських країн з близькою за розмірами територією, а площа степів взагалі не перевищує 1%. На планеті процес опустелювання набрав небаченого розмаху і на даному етапі відбувається зi швидкістю 6 млн. га за рік. Судячи з усього, сучасна площа пустель, в яку потрібно включати міста, дороги та інші споруди, досягла таких розмірів, які на планеті не відзначалися навіть в періоди найбільш глибоких криз.

    17 червня відзначається День боротьби  з опустинюванням і посухою.  У цей день рівно 10 років  тому була прийнята Конвенція  по боротьбі з опустинюванням. З роками проблема стає все серйознішою — фахівці вважають, що втрата родючого шару загрожує одній третині всієї поверхні землі.

    З 1990 року смертоносний подих пустелі  зруйнував близько 6 мільйонів гектарів родючого шару. Матеріальний збиток, який наносить цим явищем щорічно, складає 42 млрд доларів. Родючий шар ґрунту формується століттями, а зруйнований він може бути всього за кілька років. Опустинювання, тобто поширення неродючих шарів, можна порівняти зі смертоносною шкірною хворобою, що поширюється на тілі землі. Причини опустинювання — зміна клімату планети, зокрема, глобальне потепління, а також негативний вплив діяльності людей на навколишнє середовище. Цього року День боротьби з опустинюванням присвячений соціальним проблемам, зв'язаним з цим явищем — міграції й убогості. П'ята частина населення землі страждає від наслідків опустинювання. Його поширення помітне у всіх куточках землі — в Азії, у Північній Америці, на узбережжі Середземн моря. У Перу, наприклад, через опустинювання кожний п'ятий фермер змушений залишати свою ділянку землі і перебиратися жити в місто. 47% родючих земель Мексики зруйноване опустинюванням. До 2020 року 60 мільйонів жителів південної частини Африки через втрату родючих шарів будуть змушені залишити свої будинки і перебратися в інші райони чи континенти в Європу.

    Руйнування  родючих шарів сприяє збіднінню  тих, хто обробляє землю. У свою чергу, не маючи засобів на проведення заходів  для відродження землі

продовжуючи неї обробляти, хлібороби сприяють подальшому руйнуванню родючих шарів.

    В економічно розвитих країнах однієї з основних причин опустелювання є надмірне і невиправдане використання водяних ресурсів.

    Опустелювання - серйозна проблема для всіх континентів, чи серйозно істотно торкає 110 чи країн близько 70 відсотків сільськогосподарських угідь у посушливих регіонах. Особливо гостро ця проблема коштує в Африці. Саме тому конференція в Ресифе буде присвячена національним звітам, підготовленим 39 країнами Африки, що складають більш 75 відсотків території континенту.

    "Посухи  й опустелення серйозно торкаються життєві умови мільйонів людей в Африці, що сильно залежать від землі, - говорить Хама Гарба Диалло, виконавчий секретар Конвенції. Опустелювання також впливає на масивну міграцію, конфлікти і ріст бідності. В даний час мільйони мігрантів, обумовлених опустелюванням, змушені залишити свої землі і шукати засобу до існування в прилеглих чи містах в інших країнах."

    Проблема  опустелювання характерна не тільки для Африки, але і для інших  посушливих територій. Наприклад, у Середній Азії це одна з ключових сільськогосподарських, соціальних і екологічних проблем. За різними оцінками, від 60 до 80 відсотків земель у цьому регіоні вже піддані деградації. Одна з причин - неправильне ведення сільського господарства. Росія теж не залишилася осторонь. Ерозія ґрунтів щороку виводить із сільськогосподарського обороту близько 50 тисяч гектарів угідь. Сьогодні посушливі і напівпосушливі території в країні займають більш 900 тисяч кв. км, в основному, на півдні Росії. Однак Росія, на відміну від Вірменії, Узбекистану й інших країн СНД, дотепер не ратифікувала Конвенцію, вона має статус спостерігача. Активніше усіх за приєднання до неї виступає Калмикія, де, як відомо, масштаби опустелювання прийняли загрозливий характер. Приєднання Росії до Конвенції підштовхнуло б органи влади до створення федерального плану дій, забезпеченого державним бюджетом.

    Розуміючи, що опустелювання є не тільки причиною, але і наслідком деградації земель, більшість африканських урядів уже  почали розробляти національні плани дій (НПД) по подоланню опустелювання. Саме на цих планах повинна будуватися реалізація конвенції в кожній конкретній країні.