Динаміка поширення злочинності до і після застосування смертної кари

РОЗДІЛ ІІ. Смертна кара в світі

     Майже всі країни за свою історію застосовували смертну кару до кримінальних і політичних злочинців. Вішали, розстрілювали, обезголовлювали, скидали зі скелі, варили живцем в казані, тощо. У США з ХХ ст. набули широкого поширення також електричний стілець і смертельна ін’єкція.

КИТАЙ

     В липні 2007 року за хабарництво і халатність стратили Чжена Сяоюя — колишнього начальника Державного управління КНР  по нагляду за продуктами харчування і лікарськими засобами. Зазвичай вирок виконується пострілом  в потилицю, але останнім часом  всё частіше введенням смертельної ін'єкції. Багато злочинів, за які у Китаї виноситься вища міра покарання (їх всього біля 68), носять ненасильницький характер. Серед них — ухилення від сплати податків, контрабанда і організація проституції.

САУДІВСЬКА  АРАВІЯ

     У місті Ер-Ріяд (Саудівська Аравія) стратили Мустафу Ібрагима за те, що той нібито займався чаклунством, чорною магією і паплюжив Коран. За даними офіційних осіб, до них надійшли скарги від чоловіка, який стверджував, що Мустафа Ібрагим застосовував щодо нього закляття, щоб розлучити з дружиною. Ті ж джерела стверджують, що Мустафа Ібрагим у всьому зізнався. У травні його засудили до смерті, а в листопаді стратили відсіканням голови. У своєму листі до президента Комісії Саудівської Аравії з прав людини Amnesty International висловила стурбованість тим, що підсудного визнали винним і засудили до смерті на підставі зізнань, отриманих під тортурами, і що йому не надали можливості скористатися послугами адвоката. Організація закликала скасувати смертні вироки, винесені Мустафі Ібрагиму та іншим в’язням, альтернативними видами покарань, але не отримала жодної відповіді.

В'ЄТНАМ

     У березні 2008 року Президент В'єтнаму Нгуєн Мінь Чиет замінив довічним увязненням смертний вирок, винесений  громадянинові Великобританії 1960 р. н. Ле Мань Луонгу, якому загрожував розстріл за торгівлю героїном. Вирок був винесений у листопаді 2006 року і підтверджений в квітні 2007 року після перегляду справи. За повідомленнями, в очікуванні страти Ле Мань Луонга закували у кандали. Через отримане у дитинстві під час війни поранення у Ле Мань Луонга пошкоджений головний мозок та, як повідомляють, він насилу розумів суть судового розгляду у своїй справі.

США

     З 1976 року в США відпустили на свободу  більше 120 увязнених-смертников, встановивши  їх невинуватість. Три таких випадки сталися в 2007 році, а останній мав місце зовсім недавно, в квітні 2008 року, коли в Північній Кароліні визволили Глена Чепмена. Він провів понад 12 років в очікуванні страти за два вбивства, скоєних в 1992 році, поки в 2007 році суддя не направив його справу на перегляд. Другого квітня 2008 року прокуратура зняла з нього всі обвинувачення. Сотим випадком, зареєстрованим Інформаційним центром по питаннях страти (Вашингтон, округ Колумбія), стала справа Рея Крони з Арізони. Його заарештували наприкінці 1991 року, під час передноворічних свят, за згвалтування і вбивство жінки у Феніксі. На той момент йому було 35 років і до цього він ніколи не притягувався до кримінальної відповідальності. Його засудили на підставі непрямих доказів і свідчень експерта, який заявив, що зуби Крони збігаються із слідами укусів на тілі жертви.  Через три роки після винесення смертного вироку його справу направили на перегляд і знову визнали винним, проте цього разу засудили до довічного увязнення. Він, як і раніше, заявляв про свою невинність, і в 2001 році в справі стався прорив завдяки аналізу ДНК, який виключив Крону із списку підозрюваних, вказавши на те, що нападаючим був інший чоловік. Восьмого квітня 2002 року Рея Крону визволили.              Міжнародна правозахисна організація «Амнесті інтернешанел» оприлюднила дані за 2001-й рік про смертну кару у різних країнах світу і кількість страт протягом минулого року. Незважаючи на заклики і протести комісії ООН з питань прав людини і міжнародних правозахисних організацій, протягом минулого року число страчених людей у різних країнах світу подвоїлося у порівнянні із 2000-им роком.       Якщо 2000-го року конкретно у 31-й країні було виконано смертні вироки на 1457 особах, то минулого року ця кількість зросла до 3048. Причому, як підкреслюють автори звіту, ці дані далеко не точні. Багато країн навмисно приховують цю компрометуючу статистику. Зокрема минулими роками Китай значно занижував дані про страти.     Далі Міжнародна Амністія підкреслює, що судові процеси і вироки про смертну кару у багатьох країнах були явно упереджені, серед страчених були також діти віком до 18-ти років. Серед країн, де протягом 2001-го року страчено неповнолітніх, автори звіту називають Іран, Пакистан і Сполучені Штати. Між іншим, Іран минулого року стратив 139 осіб, але справжня кількість, як вважає Амнесті Інтернешанел, значно вища. Серед страчених були люди, яких укаменовано за чужоложство, тобто за подружню зраду. У Сполучених Штатах минулого року страчено 66 людей, що на 22 особи менше, ніж попереднього 2000-го. Водночас Амнесті Інтернешанел підкреслює, що протягом 2000-го року у 68-ми країнах світу було засуджено до смертної кари 5265 осіб. Найбільша кількість страт припадає на Китай не лише з огляду на кількість населення. Кількість страт там значно зросла після оголошення урядом кампанії боротьби зі злочинністю. Згідно з удоступненими даними, лише протягом трьох місяців минулого року, тобто від квітня до червня там страчено близько тисячі восьмисот людей.  Досі під тиском ООН і міжнародних правозахисних організацій, а також Європейського союзу, де смертна кара заборонена, її скасували 111 країн світу, багато з них із застереженням, що смертну кару скасовано лише на мирний період. Серед цих країн Амнесті Інтернешанел називає Туреччину, яка нині намагається потрапити до Європейського союзу, тому внесла конституційні поправки, що зводять застосування смертної кари до мінімуму.             Тим часом комісія ООН із питань людських прав, яка засідає в Женеві, незабаром оприлюднить нову резолюцію із закликом до ухвалення загального мораторію в усіх країнах світу про замороження виконання смертних вироків.          Одним з найбільш важливих кроків, які може здійснити держава, щоби захистити життя кожного, хто знаходиться під її юрисдикцією, є скасування смертної кари, шляхом вилучення цього виду «покарання» з державних законодавчих норм. Як відомо, конституції являють собою законодавче оформлення найвищих суспільних цінностей, надаючи гарантії дотримання прав людини, кожній людській істоті, що перебуває під захистом Закону.   Сьогодні 105 країн, а це більше половини всіх держав світу, в той чи інший спосіб відмовилися від застосування смертної кари. Не менше 24 з них унеможливили вбивства людей, закріпивши ці норми в національних конституціях. П’ять інших країн конституційно обмежили кількість злочинів, за які смертна кара може призначатися, залишивши її тільки на періоди воєнного часу або надзвичайного стану.        Першою країною, яка відмовилася від застосування страт, ймовірно, є маленька європейська держава Сан-Маріно, там останній смертний вирок було виконано понад п’ять століть тому — в 1468 році. А ось першою країною, де смертну кару було остаточно заборонено на рівні основного закону, є Австрія, в статті 85 Конституції Австрії, прийнятій ще в 1929 році, чітко написано «Смертну кару заборонено». В прийнятій 44-го року Конституції Ісландії сказано: «Назавжди заборонено встановлювати смертну кару Законом». Три роки потому, в 1947 було прийнято повоєнну Конституцію Італії, де в 27 статті записано «Смертна кара не допускається, за винятком випадків, обумовлених воєнним часом, або військовим станом». Ще через два роки смертну кару було заборонено і в новій Конституції Федеративної Республіки Німеччина. Конституцію Домініканської Республіки було прийнято в 1966 році, в цьому документі ми знайдемо статтю 8, яка називається «непорушність життя», читаємо в цій статті: «Тому, ні смертна кара, ні тортури, ні будь-які інші деспотичні процедури покарання, які приводять до втрати, чи зменшення здоров’я і фізичної цілісності особи, не можуть бути дозволені». В шестидесяті роки заборонили смертну кару на конституційному рівні Монако і Венесуела, в Конституції останньої читаємо (стаття 58): «Право на життя є недоторканним. Ніякий закон не може встановлювати смертну кару, ніяка влада не може застосовувати її». Надзвичайного поширення набув процес конституційної заборони смертної кари в семидесяті роки, тоді від страт відмовилися на конституційному рівні Республіка Еквадор (1979), Республіка Маршалові острови (1979), Федеративна Держава Мікронезія (1979), Панамська Республіка (1976), Португальська Республіка (1976), Королівство Іспанія (1978), Королівство Швеція (1975), Уругвай (1970).     Протягом вісімдесятих років, число Конституцій, що містять заборону на професію ката збільшилося ще на 7, заборонили застосування смертної кари Конституції Республіки Кабо Верде, Гаїті, Гондурасу, Голандії, Нікарагуа, Бразилії і Сальвадору. В дев’яності роки до клубу конституцій-аболіціоністів вступили основні закони Колумбії, Республіки Сан Томе і Прінсипі, Мексіки та Перу.          Свій визначний внесок в справу скасування смертної кари внесли і Конституційні Суди, правові інституції, які покликані вивіряти дії і акти, прийняті різними гілками державної влади, виключно на предмет їхньої відповідності конституційним нормам. Так визнали смертну кару неконституційною в Південно-Африканській Республіці, Угорщині, Латвійській Республіці і Литовській Республіці.      В 2008 році в світі було приведено в дію 714 смертних вироків у 18 країнах. Ці цифри не враховують Китаю, де кількість страт вже стало державною таємницею.           Голова Amnesty International Polska Драґіня Надаждін говорить, що з кожним роком усе більше країн відмовляються від найвищої міри покарання: «У попередньому рапорті за 2008 рік наша організація зафіксувала 672 страти, не враховуючи Катаю. Смертельні вироки були приведені в дію у 24 країнах. Нині таких країн налічується лише 18, а це – добрий знак».   У 2009 році у 56 країнах було оголошено 2001 смертний вирок. Тим часом, такі країни як Бурунді і Того відмовилися від застосування смертної кари, а в Кенії чотирьом тисячам засуджених найвищу міру покарання замінили позбавленням волі.          У 2009 році в Європі не було приведено в дію жодного смертного вироку. Ця статистика 2010 року, безумовно, буде гіршою, адже у березні було страчено двох в’язнів у Білорусі. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ ІІІ. Ставлення ЄС до інституту смертної кари

     Попри те, що 139 держав – тобто понад  двох третин усіх країн світу –  в своїх правових нормах чи у своїй практиці скасували смертну кару, кількість страчених минулого року по всьому світу досягла 5 679 осіб. Там, де смертну кару нині застосовують, існують серйозні проблеми із шануванням міжнародних норм і стандартів. Це підвищує важливість ініціатив зі скасування смертної кари. Очікується, що запланована резолюція, яку планується цієї осені ухвалити на 65-му засіданні Генеральної асамблеї ООН, оприявнить подальший поступ у всесвітньому – і по-справжньому трансреґіональному - русі до всесвітнього скасування смертної кари. Скасування смертної кари є одним із тематичних пріоритетів роботи Європейського інструменту з демократії та прав людини (EIDHR), який є провідним джерелом фінансування проектів зі скасування вищого ступеню покарання. Наразі цей інструмент підтримав понад 30 подібних проектів в усьому світі.           Коментуючи подію, Високий представник ЄС із закордонних справ та безпекової політики, Віце-президент Європейської Комісії Кетрін Ештон зазначила: «Нас надихає той факт, що переважна більшість країн скасували – у своїх нормах чи у своїй практиці – смертну кару. Водночас, ми не маємо цим фактом задовольнятися, адже кожна будь-яка страта – це надто багато. Саме тому я зробила нашу роботу зі скасування смертної кари своїм особистим пріоритетом».         ЄС вважає смертну кару жорстоким та негуманним покаранням, неприйнятним запереченням людської гідності та недоторканності. У своїх зусиллях, спрямованих проти смертної кари, ЄС користується активною підтримкою держав з усіх регіонів світу. ЄС використовує всі наявні засоби – дипломатичні канали та заходи з інформування громадськості – працюючи на досягнення скасування смертної кари в усьому світі. ЄС спонукає до громадських дискусій, посилюючи громадську протидію смертній карі. Європейський Союз також здійснює тиск на країни, які бажають зберегти це покарання, скасувати його чи принаймні здійснити перший крок – запровадити на нього мораторій. ЄС також протидіє смертній карі на багатосторонніх форумах, зокрема в Організації Об’єднаних Націй. Кульмінаціями цих зусиль стали резолюції про мораторій на застосування смертної кари, ухвалені ООН 18 грудня 2007 року та 18 грудня 2008 року. Резолюція, яку планується ухвалити на 65-му засіданні Генеральної асамблеї ООН цієї осені, як очікується, засвідчить поступ у всесвітньому і по-справжньому трансреґіональному русі до всесвітнього скасування смертної кари. Політична рішучість ЄС супроводжувалася істотною фінансовою підтримкою, наданою конкретним проектам.      Нині можна говорити про всесвітній рух до скасування смертної кари:  - У 2009 році було здійснено щонайменше 5 679 страт, що є меншим від 5 735 у 2008 році та близько 5 851 у 2007 році;      - Поміж 1993 та 2009 роками кількість країн, які у своїх нормах скасували смертну кару за будь-які злочини, зросла від 55-и до 97-и;   - Сьогодні 139 країн – понад двох третин усіх країн світу – скасували смертну кару у своїх правових нормах чи на практиці;     - З 58-и країн/територій, що зберегли смертну кару, 18 здійснили страти у 2009 році (цей список очолюють Китай, Іран, Ірак, Саудівська Аравія та США).            Попри те, що статистика застосування смертної кари в світі зменшується, вона все одно залишається надто високою. Водночас там, де смертна кара залишається чинною, існують серйозні проблеми з шануванням міжнародних норм і стандартів, зокрема щодо обмеження смертної кари лише сферою найбільш серйозних злочинів, вилучення з-під її дії неповнолітніх порушників та гарантування справедливого судочинства.  Всесвітнє скасування смертної кари є та залишається однією з головних цілей політики ЄС щодо захисту прав людини. ЄС є провідним інституційним актором та провідним донором, що підтримує боротьбу проти смертної кари. 2009 року ЄС оприлюднив свої заяви щодо понад 30-и індивідуальних справ застосування смертної кари та здійснив понад 30 акцій та інших дій щодо конкретних випадків найвищого покарання. Після того, як Лісабонський договір набув чинності, майбутня Європейська служба зовнішньої дії зможе ще більше зміцнити здатність ЄС говорити єдиним голосом, аби залишити смертну кару в минулому. Високий представник ЄС та Віце-президент Європейської Комісії Кетрін Ештон також – у своїй заяві в Європейському Парламенті, виголошеній 16 червня 2010 року – заявила, що робота ЄС із скасування смертної кари в усьому світі є її «особистим пріоритетом».          Скасування смертної кари є також одним із тематичних пріоритетів допомоги в рамках Європейського інструменту демократії та прав людини (EIDHR). Від 1994 року в рамках цього інструменту Європейська Комісія підтримала понад 30 проектів по всьому світу, сукупний бюджет яких склав 15 мільйонів євро.            Ці проекти були спрямовані на те, аби підвищити рівень обізнаності громадськості у країнах, що зберігають смертну кару. Проекти досягали цієї цілі засобами громадської освіти; інформаційного впливу на громадську думку; досліджень того, як системи смертної кари певних країн узгоджуються з мінімальними міжнародними стандартами; формування та підтримки стратегій заміщення смертної кари; зусиль із забезпечення доступу засуджених на смерть до відповідного рівня правової підтримки; навчання адвокатів. На ґрунті цього потужного досвіду, Європейський інструмент демократії та прав людини, спираючись на конкурс проектів, охоплених Настановами ЄС щодо смертної кари, виділив додатково 8 мільйонів євро на виконання 16 проектів, що сприяють скасуванню смертної кари в багатьох країнах світу. Це робить інструмент EIDHR провідним джерелом фінансової підтримки для проектів зі скасування смертної кари в усьому світі. 
 

                                                ВИСНОВОК

     Отже, можна сформулювати наступні висновки. Смертна кара - інститут загальнолюдський, а не запозичений одним народом  у іншого. Прообразом смертної кари була кривава помста. Вона і смертна  кара знаходяться у тісному генетичному зв'язку: ці інститути є відплатою за діяння. Перехід від кривавої помсти до смертної кари здійснювався шляхом встановлення інституту грошової пені.      Безумовно, смертна кара — це вбивство за вбивство, до того ж від імені держави. Кожна держава вирішує цю проблему, виходячи з багатьох аспектів внутрішнього державного життя: політичних, економічних та соціальних. У другій половині 20 ст. понад 80 держав світу, у тому числі держави Західної Європи, скасували смертну кару. Кожна із зазначених держав скасувала смертну кару як вид покарання, прийнявши відповідний закон. Але чимало держав зберігають у своїх законах покарання смертю.   Значне законодавче звуження можливості призначення смертної кари (сфера її застосування стала в основному обмежуватися вчинками, пов'язаними з позбавленням життя людей) було здійснено Україною вже як суверенною незалежною державою.       Протягом всього розвитку нашої держави ставлення до проблеми смертної кари змінювалось, періоди скасування або незастосування смертної кари змінювались періодами численних страт чи раптовим поворотом до цієї міри покарання.          Кримінологічні й статистичні дані дозволяють констатувати, що судова практика застосування смертної кари в Україні відображала, в кінцевому результаті, стан соціально-економічних процесів суспільного розвитку, криміногенної обстановки в країні та перебувала під впливом загальносоюзного законодавства і його тенденцій.    Значення покарання в боротьбі зі злочинністю визначається не його жорстокістю, а справедливістю, невідворотністю, своєчасністю і неминучістю його застосування за кожний вчинений злочин.   Варто визнати, що довічне ув’язнення є набагато кращим за смертну кару. По-перше, задоволені гуманісти. По-друге, злочинець тоді зміг би принести суспільству користь, безкоштовно виконуючи різні роботи (або на користь держави, або на користь сторони потерпілого, або й ту, й іншу). Сьогодні ми можемо зробити висновок, що довічне позбавлення волі раціонльно вплинуло на динаміку злочинності. З урахуванням відсоткового співвідношення до кількості осіб, яким було призначено даний вид покарання, можна стверджувати, що кількість злочинів, за які суд призначає довічне позбавлення волі, значно збільшилась, а це в свою чергу вказує на досить неприємний факт – довічне позбавлення волі не відображає ступінь тяжкості суспільно неприйнятих діянь, що кваліфікуються кримінальним законодавством як злочин. Отже, довічне позбавлення волі не може бути механізмом стримування в процесі регулювання суспільних відносин шляхом недопущення злочинної поведінки з боку індивіда.     Таким чином, довічне позбавлення волі не вирішує питання злочинності, більш того – в деякій мірі навіть сприяє їй, що в свою чергу породжує для України нову проблему – утримання в’язнів.    Отже, як ми бачимо, досить важко дати конкретну відповідь на поставлене питання, оскільки кожна людина, сприймаючи атрибутивну інформацію, наповнює ці поняття різним значенням.     Але, сьогодні 58,7% українців вважають за доцільне повернення смертної кари за тяжкі кримінальні злочини.      Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Київським інститутом проблем управління ім. Горшеніна.   Опитування було проведене з 12 по 25 лютого 2007 року у 143 населених пунктах. Було опитано 2012 респондентів віком від 18 років, похибка дослідження не перевищує 2,4%.      26,1% вважають не доцільним повернення смертної кари за тяжкі кримінальні злочини, а 15,3% не відповіли на це запитання.   На запитання, чи є доцільним повернення смертної кари за тяжкі економічні злочини, 52,4% уважають, що не варто, за це висловились 27,4% і не визначились - 20 2%.