Суспільний продукт

     Суспільний  продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком — ще й ринкову вартість.

     Натуральна  форма суспільного продукту дає  можливість розглядати його структуру  за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного  поділу праці і диференціації  суспільного продукту. Поділ праці  веде до того, що кількість видів  продукції розширюється. Сьогодні кількість  видів продукції вимірюється  десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності  продукти як корисні блага діляться на дві великі групи: речі і послуги.

     Для того щоб бути благом корисним, продукт  необов’язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисними є і послуги, що мають  нематеріальний характер. Це послуги  освіти, медицини, культури, сфери попиту і т. д. Виробничі потреби задовольняються  науковими, інформаційними, транспортними  та іншими послугами. Зараз обсяг  і якість послуг - один з важливих показників економічного і соціального  прогресу.

     Особисті  і виробничі послуги — невід’ємна частина суспільного продукту. У зв’язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.

     Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.

     За  всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги поділяються на два види залежно від того, які потреби людей вони задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби людей, і на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей. Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два великих підрозділи: І — виробництво засобів виробництва і ІІ — виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.

     Оскільки  виробництво базується на глибокому  поділі праці, то при аналізі результатів  виробництва варто обчислювати  проміжний продукт і кінцевий продукт.

     Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

     Проміжні  продукти — це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу (пшениці, залізної руди, деревини, нафти, льону, металу і т. д.).

     Початковий  пункт аналізу відтворення суспільного  капіталу - двояке ділення сукупного  суспільного продукту: за вартістю і натуральною формою.

     За  вартістю весь суспільний продукт, як і продукт окремого підприємства, ділиться на три частки - постійний капітал (с), змінний капітал (х) та додаткову вартість (m).

     По  натуральній формі він складається з двох часток - засобів виробництва (створюваних в I підрозділі ) і предметів споживання (створюваних в ІІ підрозділі ). Два підрозділи (I, II) відрізняються один від одного перш за все по характеру споживання їх продуктів: продукція I підрозділу служить для підприємця, а продукція II - для особистого споживання .

     В процесі реалізації одна частка продукції  реалізується в рамках свого підрозділу, а інша - шляхом обміну між ними. Головними  умовами реалізації суспільного  продукту при простому відтворенні, як показав Маркс, є: , тобто рівність суми змінного капіталу і додаткової вартості сумі спожитого постійного капіталу підрозділу; тобто рівність вартості річної продукції сумі постійного капіталу обох підрозділів; , тобто рівність вартості річної продукції сумі доходів робітників і підприємців обох підрозділів. 

1.2 Методи обчислення  суспільного продукту 

     Суспільство так само, як і підприємство, має  обчислювати результати суспільного  виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробили  два методи обчислення суспільного продукту — систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

1.2.1 Система національних  рахунків

     Система національних рахунків — це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

     У системі національних рахунків обліковуються  такі сфери економічної  діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства.

     У СНР використовуються дві класифікації. Перша — функціональна — застосовується в рахунках виробництва, споживання і капітало-утворення і виглядає так:

     а) галузі виробництва  товарів і послуг;

     б) органи загального державного управління;

     в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;

     г) домашні господарства.

     Друга класифікація — інституціональна — використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:

     а) нефінансові підприємства;

     б) фінансові організації;

     в) органи загального державного управління;

     г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують домашні господарства;

     д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.

     Одиницею  обліку при складанні національних рахунків є економічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.

     За  системи національних рахунків подвійний  рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів  суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік  доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається  доданою вартістю.

     Додану  вартість можна визначити двояко:

     а) за статистикою — це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;

     б) як економічна категорія — це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).

     У табл. 1.1 розглянуто декілька стадій виробництва  хліба, щоб проаналізувати, як точне  і суворе дотримання методу доданої  вартості дає змогу вилучити проміжні витрати, які виділяють у звітах про прибутки і збитки фермери, мірошники, пекарі й бакалійники. Кінцевий розрахунок показує бажану рівність між кінцевим продажем хліба (а) і сумою доходів (б), що розраховані як сума всіх доданих  вартостей на різних стадіях виробництва  хліба. 

 

Таблиця 1.1 Грошові  надходження від  хліба, витрати і  додана вартість

(у  коп. за хлібину)

 

     Таким чином, за методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному  продукті тільки кінцеві товари і  не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і пам’ятаючи про  необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що купуються в інших фірм, за допомогою методу розрахунку кінцевого  національного продукту як потоку доходів  можна належно уникати подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток тільки один раз. 

1.2.2 Система балансу  народного господарства

     Баланс  народного господарства являє собою систему взаємопов’язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту — сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

     Для БНГ характерне розмежування двох сфер — матеріального виробництва  і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється  на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ). Система балансів — це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

     Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне  виробництво в економіці, при  цьому розмежовується виробництво  засобів виробництва і предметів  споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине  ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального  виробництва. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

     За  СНР виробнича діяльність — це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Безумовно, з часом  метод БНГ буде вдосконалений, але  з урахуванням досягнень СНР. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає.

     Таким чином, якщо ми повернемося до табл. 1.1, то за системою національних рахунків суспільний продукт, створений за виробництва  хлібини, становитиме 90 коп., тоді як за системою БНГ — 207 коп. Це тому що БНГ  обов’язково включає розрахунки результатів виробництва проміжного продукту, тобто подвоєний рахунок. Водночас у показниках БНГ є і  чистий продукт, який не включає в  себе будь-який повторний рахунок. 

2 Сучасні форми  суспільного продукту 

2.1 Валовий суспільний  продукт 

     Протягом  тривалого часу в Україні, як і  в інших країнах Східної Європи, узагальнюючий результат виробництва  розглядався як валовий суспільний продукт. Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік (чи інший  проміжок часу) валової продукції  всіх галузей матеріального виробництва: промисловості, будівництва, сільського й лісового господарства, вантажного транспорту, зв'язку і торгівлі (тією мірою, якою вони обслуговують виробництво), матеріально-технічного постачання, заготовок сільськогосподарських продуктів, громадського харчування, а також інших виробничих видів діяльності (видавництво, виробництво кінофільмів, збирання грибів, ягід тощо).

     При визначенні величини валового суспільного  продукту завжди стикаються з повторним  рахунком окремих виробничих затрат. Справа в тому, що до його вартості включається  не лише готовий, а й проміжний  продукт (сировина, паливо, матеріали), причому один і той же проміжний  продукт враховується декілька разів. Наприклад, залізна руда спочатку включається  у валову продукцію гірничодобувної  промисловості, а потім - у вартість виготовленого з неї металу, тобто  у валову продукцію металургійної  промисловості, і т. д. У кінцевому  підсумку валова продукція всіх галузей  економіки включає повторний  рахунок різних елементів проміжного продукту. В цьому полягає головний недолік даного показника: він навіть приблизно не відображає тієї суми благ, які створені суспільством для  задоволення своїх потреб. Якщо скористатися даними табл. 1.1, то валовий суспільний продукт за показниками, наведеними у стовпці 1, становить 207 коп. При  цьому повторний рахунок становитиме 117 коп., або понад 50% ВСП. Зрозуміло, що ВСП не є об’єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, як правило, більше ніж удвічі.