Тоталітаризм
можна розглядати як реакцію "масової
людини" на політичні і соціально-економічні
кризи першої половини XX ст.: революції,
світові і громадянські війни, затяжні
економічні кризи. Ці явища супроводжувалися
масовою маргіналізацією населення, тобто
появою величезної кількості людей, "вибитих"
з своїх соціальних груп (класових, професійних,
сімейних, національних тощо). Необхідно
відзначити, що під маргінальністю розуміється
викликане якимись обставинами (наприклад,
мінрацією, урбанізацією, економічними
кризами) знаходження індивіда поза своєю
соціальною групою, а також розрив індивіда
з груповими соціокультурними нормами.
Результатом розпаду традиційних структур
стала поява атомізованих (з послабленими
соціальними зв'язками) людей, які стали
зручним об'єктом для маніпулювання. Атомізована
маса була найбільш чутливою на заклики
тоталітарних вождів, які запропонували
їй нову консолідуючу основу - ідеологію,
за допомогою якої створювалася ілюзія
залучення індивіда до класу або раси,
до держави.
Визнання того, що тоталітаризм
спирається на певний тип свідомості
і психологію "масової людини"
знайшло відображення в соціально-психологічному
трактуванні причин тоталітаризму.
Так, Е.Фромм зробив спробу пояснити
конформізм і послушність особистості
при тоталітаризмі не тільки зовнішнім
тиском з боку лідерів, а певними універсальними
якостями несвідомого у психіці людини,
які можуть проявити себе при певних умовах.
Кризи і війни першої третини XX ст. спричинили
у цілих групах населення відчуття втрати
і страху за свою безпеку, що знайшло вихід
у специфічному психологічному феномені,
який отримав назву - "втеча від свободи".
Іншими словами, ця втеча має від відповідальності,
яка супроводжувалася пошуком вождів,
здатних відновити гарантії особистої
безпеки порядок і знищені соціальні зв'язки.
Це дозволяє подивитися на тоталітарну
диктатуру в іншій площині: особлива духовна
сутність цього режиму формується не тільки
як результат маніпулювання свідомістю
народу, але й основі психічних імпульсів,
що йдуть від мас до вождів. Страх перед
хаосом і анархією, розпадом традиційних
зв'язків, які спостерігаються в період
гострих криз і революційних перетворень,
лежить в основі мотивації пошуку вождів,
здатних "залізною рукою" відновити
суспільну стабільність. Культ вождів,
який має місце при тоталітаризмі, також
може бути пояснений психологією атомізованої
маси. Маса не просто хоче підпорядковуватися
сильному лідеру, але вона підносить цих
лідерів. Через подібний ірраціональний
зв'язок з вождями маса відчуває себе головним
суб'єктом історії. Х.Арендт звернула увагу
на таке явище, як повна ідентифікація
мас з лідерами. Як відзначила дослідниця,
причина любові мас до тоталітарних вождів
полягала в тому, що біографії останніх
втілили в себе біографію мас тієї епохи:
невдачі у професійному і соціальному
житті, нещастя в особистому житті тощо.
Тому велич вождів сприймалася масами
як власне піднесення. Звичайно, поява
культу вождів має й іншу причину. Міф
про вождів-героїв активно втілюється
у свідомість народу всіма засобами пропаганди.
Що стосується И.Сталіна, то тут було присутнє
явище, яке М.Вебер визначив як функціональну
харизму - перенесення на Й.Сталіна авторитету
В.Леніна. Був створений образ Сталіна
як вірного соратника, учня: продовжувача
справ Леніна. [3, 15]
Соціально-політичний і соціально-психологічний
підходи можуть бути доповнені
версією "модернізації, що спізнилася"
(модернізація "навздогін"). Її
найбільш часто використовують
для пояснення причини виникнення
тоталітаризму в 65 деяких сучасних авторитарних
режимах. Модернізація, що спізнилася,
є формою форсованого розвитку, коли робляться
спроби швидкого переходу суспільства
на новий економічний, технологічний і
соціальний рівень, який демонструється
більш розвинутими країнами (індустріалізація
в СРСР, економічний ріст сучасних країн
Південно-Східної Азії). Подібна форма
модернізації містить загрозу становлення
так званих постмодернізаційних диктатур.
Під цим розуміється різке посилення ролі
держави у здійсненні всіх перетворень.
У колишньому СРСР це проявилося у формуванні
командно-адміністративної системи, яка
взяла на себе функцію мобілізації всіх
ресурсів суспільства для забезпечення
плану індустріалізації країни. Не випадково,
що в теперішній час більшість країн, які
намагаються в економіці і технології
"наздогнати" розвинуті країни, являють
собою авторитарні політичні режими. Є
й інші причини, що сприяють виникненню
авторитарних режимів. Авторитаризм може
стати реакцією на соціальну напругу в
суспільстві і політичну нестабільність,
які можуть бути викликані економічними
кризами, різкою майновою диференціацією
населення у поєднанні з проблемами бідності
і голоду. Правлячі еліти, намагаючись
зберегти суспільну стабільність, роблять
ставку на недемократичні механізми її
забезпечення.
Нижче
наведені найбільш типові підходи, що
пояснюють феномен тоталітаризму.
1.
Відповідно до першої версії
потенційна можливість тоталітаризму
криється в розширенні функції
державного контролю й регулювання.
Уже сам по собі держкапіталізм,
що з'явилася на рубежі ХIХ-ХХ ст., являв
собою авторитарну тенденцію. Якщо ж процес
регулювання з боку держави заходить досить
далеко, то суспільство губить здатність
до самоконтролю й прирікає себе на тоталітаризм.
Серед інших причин назвемо концентрацію
ресурсів у руках держави в період Першої
світової війни, що потенційно підсилило
можливості держави в керуванні іншими
суспільними процесами.
2.
Тоталітаризм виводиться з перемоги
тоталітарних ідеологій. Духовну
передумову подібних ідеологій ХХ
в. дослідники намагаються вивести з ідей
минулого, зокрема, з політичної філософії
Платона, Т. Макіавеллі, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Гегеля.
3.
Більше розповсюджений підхід, що
виводить тоталітаризм із об'єктивних
тенденцій розвитку сучасної
цивілізації, зокрема, з її технізації.
Технічна ера, породжена торжеством раціонального
світогляду, означала встановлення особливого
панування не тільки над природою, але
й над людиною. По думці філософа, техніка
перетворює цілісного індивіда в окрему
робочу функцію, робить його поведінку
легко контрольованою і керованою. Це
є особливий спосіб організації маніпулювання
людьми. Відзначимо, що в 20-30-х рр. з'явилися
й нові технічні можливості для маніпулювання
людьми, пов'язані з розвитком доступних
засобів масової інформації (масові тиражі
газет, радіо). Розглядаючи сучасну тенденцію,
підвищення ролі ЗМІ в житті суспільства,
учені висловлюють побоювання, що перехід
до інформаційного суспільства створить
нові, більше тонкі форми контролю за свідомістю
й поведінкою людей.
4.
З позиції соціально-політичного
підходу корінь тоталітаризму
прослідковується в активності "масової
людини", у розширенні форм
її політичної участі. Масове
суспільство стало зручним об'єктом
маніпулювання з боку вождів.
Модернізація, особливо в її прискореному
варіанті, характерному для Німеччини
й Росії, а пізніше й для азіатського регіону,
привела до різкого розмивання традиційних
структур (сільські громади, родини), до
ерозії традиційних культурних цінностей
і викликала підйом соціально-політичної
активності масової людини.
5.
Далі слід відзначити соціально-психологічне
трактування тоталітаризму. Конформізм
і слухняність особистості при
тоталітаризмі не тільки зовнішнім
тиском з боку лідерів, а
певними універсальними якостями
несвідомого в психіці людини
(наприклад, агресивністю), які проявляються
в специфічних конкретно-історичних умовах.
Вираження нездатності людини нести особисту
відповідальність за свою долю, що проявляється
в спробі перекласти її на сильного лідера,
перед яким він відчуває одночасно й страх
і повагу. Це дозволяє глянути на тоталітарну
диктатуру в іншій площині: особлива духовна
сутність цього режиму формується не тільки
як результат маніпулювання свідомістю
народу, але й на основі психічних імпульсів,
що йдуть від мас до вождів. Не прийнявши
цей вектор у розрахунок, неможливо зрозуміти
ні саму природу культу вождів, ні причини
відносної стабільності тоталітарних
режимів… [6, 208]
Висновки
Тоталітарні
політичні режими являють собою
специфічну форму авторитарних диктатур
ХХ в. Термін «тоталітаризм» є похідним
від поняття «тотальна держава».
Надалі
тоталітарною називалася особлива форма
державності, властивим фашистським
режимам в Італії, Австрії, Іспанії,
Португалії, націонал-соціалістському
в Німеччині, комуністичному в СРСР
й інших соціалістичних країнах.
Основні
причини виникнення тоталітаризму:
- загострення
протиріч в етнорелігійній сфері;
- фрагментарна
політична культура, коли населення орієнтується
на різні ідеології і моделі розвитку
при одночасній відсутності єдиних загальнонаціональних
цінностей;
- нерозвиненість
політичних інститутів, які дозволяють
виразити інтереси різних верств населення.
Поряд з внутрішньою напругою,
авторитаризм може утвердитися
як відповідь на зовнішню (реальну
або уявну) загрозу: можливість
воєнних конфліктів, втрати незалежності.
Одночасно авторитаризм може виростати
з політичної пасивності народу, архаїчної
політичної культури, зі звички підкорення
владі.
Хоча авторитаризм часто виступає
реакцією на внутрішню нестабільність
суспільства, сам він потенційно
нестабільний.
Це пов'язано з деякими причинами:
- відсутність
масової підтримки і чітко вираженого
джерела легітимності влади;
- справа тримати
суспільство в установлених владою межах
викликає зворотну реакцію демократичної
опозиції;
- невирішеність
таких соціальних проблем, як голод, абсолютна
бідність населення. Наприклад, у деяких
країнах Південно-Східної Азії і Африки
відсутні елементарні соціальні програми
(в тому числі і пенсійні);
- поглиблення
соціального розшарування між багатими
і бідними, яке в деяких країнах виступає
зворотною стороною швидкого економічного
росту.
Список використаних
джерел
1.
Основи правознавства: Підручник
для 9-го класу загальноосвітніх
закладів. – К.: Генеза, 2002. – 320 с.
2.
Басмак М., Бармак О. Я. Основи
правознавства. 9 клас. Посібник для підготовки
до державної підсумкової атестації –
Тернопіль: Астон, 2003. – 80 с.
3.
Політологія: історія та методологія /
За заг. ред. І. С. Юзюбка, К. М. Левківського.
— К.: Вища шк., 1998. — С. 18.
4.
Політологія: історія та методологія /
За заг. ред. Ф. М. Кирилюка. — К.: Здоров’я,
2000. — С. 20.
5.
Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 25. —
Ч. 1. — с. 257.
6.
Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до
себе. Проблеми суспільної трансформації.
— К., 1998. — С. 325.