Функції ергономіки в організації архітектурного середовища

Встановлено, що для сучасного стилю мислення  в науці характерна орієнтація на розробку загальних і окремих  уявлень  про складні керовані  системи, їх будову, еволюцію. Так, наприклад, розглянута галузь біології, яка  об'єднує в собі теорію еволюції, генетику, молекулярну біологію, екологію, біоценологію, використовуючи  логіко-математичні способи обробки  фактичного матеріалу при переході від типологічного мислення до популяційоно-статистичного і розробці основ управління розвитком біологічних об'єктів. Треба зазначити, що  наукова інтерпретація біологічних об'єктів, що розвиваються, дана Ю.А. Урманцевим  у  плані розвитку загальної теорії систем. Вчення про розвиток, представлене ним у вигляді особливого роду об'єкта-системи, її  суперечності і несуперечності, ізоморфізму і поліморфізму розвитку і зміни, що оцінюється як нові уявлення про біоеволюцію. Вони узагальнені спеціальним терміном  "еволюціоника" або загальна теорія розвитку систем природи, суспільства, мислення, в якому запропоновані вчення про розвиток систем. 

Встановлено, що відособлення сфери EП в архітектурно-будівельному комплексі почалося порівняно недавно і пов'язане зі становленням його теорії і практики, зумовлено наступними основними передумовами:

1.Назрілою  суспільною потребою в цілеспрямованому  розвитку всієї сфери ЕП, що забезпечує розв'язання крупномасштабних  соціальних, психофізіологічних,  естетичних та інш. проблем, пов'язаних з урахуванням людського фактора, і які в силу непідготовленості фахівців не могли бути вирішені в інших сферах проектної діяльності.

2.Існуючим  стихійно-природним розвитком сфери  ЕП, який суперечить сучасній тенденції свідомого формування нових комфортних сфер людської діяльності на підставі їх науково-методологічного конструювання.

3.Внутрішньою  суперечністю і невпорядкованістю  підходів до розробки конкретних архітектурно-ергономічних проектів і їх методологічного осмислення, які пов'язані з тим, що працюючі в сфері ЕП фахівці часто розглядають цей аспект як найбільш важливий або навіть єдиний, зіштовхуючи його з іншими існуючими уявленнями. Така ситуація приводить до безумовної і згубної розтрати інтелектуальних сил і ресурсів у цій сфері, посилює її невизначеність і розмитість.

4.Необхідністю  наукового уточнення специфічної  суті ЕП, його місця і призначення в архітектурі.

5.Зростаючою  потребою формування єдиної науки  ергономічного проектування архітектурного середовища, що дозволяє науково узагальнити весь його емпіричний досвід, визначити перспективи його розвитку і скоординувати необхідні наукові дослідження в цій сфері діяльності.

6.Необхідністю  постійного наукового обслуговування  і якісного поліпшення проектної  практики, що склалася шляхом  забезпечення її науково обгрунтованими  новими підходами і методиками, що дозволяють почати систематизацію і формалізацію різних процедур ЕП і тим самим відкривають  можливості для подальшого ефективного використання в ньому засобів обчислювальної техніки.

Сукупність  згаданих вище передумов, що характеризують існуючий стан сфери ЕП, визначила методологічну позицію автора по відношенню до необхідності розвитку цього підходу.  Суть цієї позиції  і полягає в початковій установці на розвиток сфери ЕП "згори до низу", від науки до практики.

У ході дослідження встановлено низку методологічних принципів. По-перше, це закони функціонування методів дослідження, що використовуються у даній науковій дисципліні; по-друге, це закони, на яких заснована логіка даної науки; по-третє, це деякі початкові положення, що виражають певне розуміння власних законів науки. Методологія, отже, це, передусім, сукупність реально функціонуючих у даній науковій галузі принципів дослідження. У цьому розумінні вона зближується за своїм значенням з методом, виражаючи його істотні межі.       

Але про методологію можна говорити і як про певну систему ідей, в яких відображені вищезгадані елементи методу науки. При цьому методологія як система теоретично оформлених ідей формується лише на певній фазі розвитку науки, коли виникає можливість її саморефлексії, хоч, звичайно, окремі методологічні ідеї, принципи можуть бути сформульовані на самих різних етапах її розвитку.

У зв'язку з  таким методологічним підходом основоположне значення для розвитку цієї сфери має створення науки про архітектурно-ергономічне проектування  Ця наука вимушена формуватися в складних умовах, коли ще практичний, методологічний і творчий досвід ЕП невеликий і суперечливий. Очевидно, головна складність тут полягає в тому, щоб встановити порядок розгляду різних сторін і аспектів ЕП, відобразивши в ньому все істотне і необхідне, а потім всі отримані  про ного різноманітні знання об'єднати в рамках однієї теорії.

 

 

 

ІІ.   ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ РОЗВ'ЯЗАННЯ ЗАДАЧ АРХІТЕКТУРНОЮ ЕРГОНОМІКОЮ

У роботі встановлено, що проблема якості АС є головною і  визначальною в ЕП. У зв'язку з  цим, найбільш якісним рішенням виявляється те, в якому соціальна, функціональна, техніко-економічна і естетичнасторони знаходяться в органічній єдності. Це обумовлюється не тільки основним призначенням АО, покликаних обслуговувати передусім потреби людей, але і методами створенняспоруд. Визначена категорія якості з позиції ергономіки. При визначенні і формуванні критерію якості АО, а це - оптимальність функціонування і розвитку архітектурних систем, найбільш ефективною системою є та, при якій розвиваються творчі і духовні сторони людини, її психофізіологічна урівноваженість.

Дослідженням встановлено, що при проектуванні АО в цей час застосовуються окремі критерії. Більш того багатьма фахівцями постулювалася принципова неможливість існування єдиного "генерального" критерію якості. У роботі сформульований ергономічний критерій - інтегральний показник якості АО, виробу, технологічного процесу, що характеризує міру врахування ергономічних вимог при їх розробці, створенні, експлуатації або функціонуванні. Даний критерій відбиває рівень відповідності АС потребам населення з т.з. комфортності протікання в ній соціальних і біо -, психофізіологічних процесів життєдіяльності людини.

Якісна оцінка ергономічних властивостей АО повинна  передувати кількісній оцінці. Вона являє  собою процедуру альтернативного  встановлення факту наявності або  відсутності тієї чи іншої ергономічної властивості. Якісна оцінка здійснюється в наступній послідовності:

- уточнення або складання переліку ергономічних властивостей (вимог), що підлягають оцінці;

-отримання первинної інформації методами графо-аналітичного моделювання на стадії передпроектного аналізу;

- приведення отриманої інформації до вигляду, придатного для оцінки;

- оцінка ергономічних властивостей (вимог) об'єкта;

- аналіз результатів і винесення висновку.

У роботі встановлено, що головним орієнтиром якості в оцінних процедурах повинні бути чітко обгрунтовані ергономічні критерії (ЕК). ЕК ранжируються, виходячи з рівня їх уявлення, в АО. Наприклад,  можуть існувати цілісні ергономічні критерії   функціонального комфорту, а також окремі його характеристики: комунікативність, інформативність, компактність та інш. При визначенні функціональної комфортності розглядається оптимальний стан середовища, при якому досягнута відповідність коштів і умов діяльності функціональним можливостям людини. Як системне утворення, функціональний комфорт включає в себе два базисних компоненти -  психологічний і психофізіологічний і характеризується задоволенням від діяльності з об'єктом при умові високої її ефективності. У дослідженні показано, що існують поняття комфорту і дискомфорту  як стан, що характеризується неприємними суб'єктивними відчуттями і часто супроводиться несприятливими психофізіологічнимисхиленнями. Необхідно зазначити, що поняття комфорт-дискомфорт характерні для тих науково-дослідних напрямів, які розглядають проблеми трудової діяльності і поведінки людини в архітектурному середовищі.

У роботі сформульована  узагальнена модель ергономічної функції, під якою розуміється здатність експлуатуючого АО задовольняти основні ергономічні потреби людини (груп людей), за функціональним призначенням у конкретних процесах життєдіяльності.

Встановлено, що формування комфортного рівня архітектурного середовища без реформування нормативної бази неможливо. Проведений автором аналіз сучасної вітчизняної і зарубіжної нормативної літератури свідчить про те, що переважна частина архитектурного середовища сформувалася, виходячи з антропометричних даних людинию.  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІV.   ВИСНОВКИ

 

1. Проблеми, що встали з особливою гостротою  в останнє десятиріччя,  пов'язані  з людським  фактором,  придбали  новий  напрям,  позначений  нами  як  архітектурна ергономіка. Все більш актуальним стає ергономічний підхід, як нова сфера професійної діяльності в архітектурі, що акумулює ціннісні орієнтації і установки системного, комплексного, середовищного, екологічного та інш. підходів. 

2.Об'єкт,  на який спрямовані зусилля  архітектурної теорії і практики, є не технічною системою,   матеріальним середовищем для  біологічних і соціальних процесів  життєдіяльності людини (груп людей), що оцінюється з позиції техніко-економічних  критеріїв,  а екологічною системою "населення = середовище", тобто системою взаємодії населення і навколишнього середовища. Розуміння об'єкта архітектурної теорії і практики як "оболонок для людських процесів" приводить до "техніцизму", підкорення людських критеріїв суто техніко-економічним критеріям, порушення взаємозв'язків між населенням і середовищем.

 3.Закономірне розширення і поглиблення архітектурного знання, значне ускладнення теоретичних і практичних проблем привело архітекторів до усвідомлення необхідності системного підходу до рішення, розробки системної архітектурної методології. Тільки системні методи дозволять вирішити актуальні проблеми, що стоять перед сучасною архітектурою.

4.Основою  архітектурної системної методології  є загальні принципи функціонування  і розвитку архітектурно-ергономічних  систем. Ці принципи - архітектурна конкретизація (інтерпретація) основних принципів, властивих соціальним і природним системам. Вони дозволяють цілеспрямовано підходити до побудови ефективних якісних і кількісних моделей. Принципи компактності, визначальних ознак і інваріантність структури відбивають механізм і характер вибору системної стратегії поведінки; дозволяють визначити необхідну для системи інформацію; відкривають можливість перенести висновки, отримані при дослідженні однієї системи, на всі цілісні архітектурні об'єкти незалежно від їх складності і основної функції.

5.Проведене  узагальнення теоретичних, методологічних, експериментальних і проектних  досліджень з питань оптимізації  середовища життєдіяльності засобами  ергономіки дозволили визначити  шляхи і перспективи розвитку  архітектурної ергономіки,  встановити  межі її застосування і способи  реалізації нової наукової дисципліни, а також виявити методологічні  принципи формування комфортного  стану середовища життєдіяльності  людини. Все це визначило онтологічний базис цього дослідження, його понятійний апарат.

6.Наукова  дисципліна може бути сформульована  як певна форма систематизації  наукового знання, пов'язана з  інституціалізацією знання, з усвідомленням  загальних норм і ідеалів наукового  дослідження, з формуванням наукового  співтовариства, специфічного типу  наукової літератури (оглядів, підручників), з певними формами комунікації  між вченими, відповідальними  за освіту і підготовку кадрів. 

7.Дисциплінарна  організація науки виявляється  тим каналом, який забезпечує  соціалізацію досягнутих результатів,  перетворюючи їх в наукові  і культурні зразки, відповідно  до яких будуються підручники, викладається і передається знання  в системі освіти. Формування і розвиток дисциплінарної структури науки пов'язані з процесом когнитивної інституціалізації результатів дослідницької діяльності, з перетворенням методики роботи дослідницької групи і створеної теорії в парадигму наукового співтовариства, зф створенням підручника, прийняттям певних інструкцій, регулюючих учбовий процес, зміст викладання та інш.

8.Встановлено,  що дисциплінарна організація  знання виконує різні функції:  трансляції досягнутого знання  в культуру, соціалізацію нових  поколінь, передачі ідеалів і  норм, визнаної співтовариством.  Вона фіксує певний ціннісно-нормативний порядок, що забезпечує відтворювання наукового співтовариства за допомогою певних норм, системи заохочень і санкцій. Ця ціннісно-нормативна система, яка відкладається в дисциплінарному знанні, транслюється за допомогою специфічних каналів комунікації, властивих системі освіти.

9.Розроблена  система понять, проведено структурування  і опис глобальних і локальних  архітектурно-ергономічних систем, отримана їх ієрархічна класифікація. Для дослідження і оптимізації архітектурних систем розроблений єдиний ("інтегральний") критерій оптимальності - ергономічність АО, який, будучи заснований на фундаментальному принципі найменшої дії, дозволяє вибирати з деякої множини   варіантів ті, що мають більш високі показники економічності, комфортності, технологічності і створюють передумови  для досягнення більш високих якісних показників архітектурних об'єктів.

10.На підставі отриманих даних розроблений алгоритм програмованої діяльності проектувальника  АО, що використовує засоби і методи ергономічного забезпечення. Він включає в себе понятійний апарат і процедури проведення прогнозного пошуку, обробку  масиву впливаючих факторів середовища, формування авторських концепцій і структурування їх на підставі ергономічного підходу в межах антропометричних систем формоутворення.