Таким чином, можна сформулювати визначення антикризового управління таким  чином: антикризове управління –  це комплекс управлінських заходів стратегічного і тактичного характеру з діагностики, попередження, нейтралізації і подолання кризових явищ і їх причин на всіх рівнях економіки, головною метою якого є нейтралізація найбільш загрозливих ситуацій, які призводять до кризового стану.

     На  сьогодні вкрай необхідно від  паливно-сировинної орієнтації, санації  морально і технологічно застарілих виробництв і безперспективних соціально-утриманницьких проектів перейти до активної державної  політики підтримки програм і  проектів, спрямованих на вирішення невідкладних проблем перебудови у сфері соціально-економічного розвитку всіх суб'єктів економіки, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, розширеного виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг, розвитку інноваційного потенціалу, впровадження нових інформаційних технологій. Для створення найбільш сприятливих умов, які сприяють безкризовому розвитку господарюючих суб'єктів, необхідні гарантовані преференції для інвестицій, а саме: урядові та регіональні податкові пільги, митні пільги, державні гарантії.

     У зв'язку з цим доцільно відзначити, що в Україні результативне вирішення  комплексу проблем соціально-економічного розвитку і створення основ для  безкризового розвитку можливе тільки у тому випадку, коли будуть розроблені ефективні економічні, правові, організаційні, фінансові, адміністративні методи і способи змін пріоритетів соціально-економічної стратегії держави і господарюючих суб'єктів, а також заходи, які сприятимуть створенню умов для інвестування галузей народного господарства державним і приватним капіталом.

2. Причини та закономірність виникнення системної кризи економіки України, її характер та характеристика

     В Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Визначальним аспектом при характеристиці типу економічної системи є власність на засоби виробництва. Для ринкової економіки та ринкової економічної системи основним, домінуючим типом власності є приватна. Проведення приватизації в Україні – не мета, а засіб підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва [2, с.71].

     Головною  метою ринкової трансформації економіки  України є:

     – Створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;

     – Стимулювання швидкого економічного зростання;

     –     Підвищення продуктивності праці;

     – Досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;

     – Вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом;

     – Забезпечення високої якості товарів  та послуг;

     – Створення умов для зростання  реальних доходів населення.

     За  всіх складнощів трансформаційних процесів в Україні дедалі вагоміше утверджується економічна свобода, розширюються можливості вибору сфери господарської діяльності, самоутвердження та самореалізації особистості. На цій основі поступово змінюється суспільна психологія. Це надзвичайно складний процес. Люди вчаться рахувати гроші й починають розуміти, що їх добробут залежить передусім від них самих. Повернення до радянських часів для багатьох співвітчизників здається неможливим, катастрофічним. Особливо це стосується найбільш дієздатної частки населення – молоді, людей, які отримали у своє розпорядження власність. Саме ці суспільні верстви стають нині основним гарантом подальшого поглиблення реформ, реалізації курсу ринкових перетворень. Звичайно, такі зміни здійснюються ще надто повільно. Однак цей процес продовжується, дедалі більше набуваючи рис незворотності.

     Аналізуючи  стан й перспективи розвитку економічної  системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).

     Україні необхідно якнайшвидше забезпечити перехід від неоліберальної до інституціональної моделі економічного розвитку країни. Слід зрозуміти обмежені можливості неоліберальної економіки (ідея гармонії інтересів, рівновага, статика, що людина – це «арифмометр», зловживання абстракціями, які мало відповідають реальному життю) і здійснити осмислення переходу до інноваційної моделі ринкових перетворень, яка б органічно поєднувалася з глибокими інституціональними перетвореннями та елементами ефективного державного регулювання (в житті насправді має місце безперервна еволюція, тобто мінливість і пристосування, динаміка, йде жорстока боротьба за виживання, людина – це особистість, в якої необхідно враховувати престиж, соціальне становище і т.д.). Ці вчення реалістичні і прагматичні [3, с.86].

     Для подолання економічної кризи  потрібно: а) дотримуватись вимог  економічних законів – вартості, грошового обігу, попиту і пропозиції; ринкова економіка – це лад, в якому здійснюється вільна гра ринкових сил, що, як зауважують французи, означає надати подіям природного ходу; б) відійти від консервативної, а йти до прогресивної моделі змішаної економіки (тобто від монетаризму та лібералізму йти до кейнсіанства та інституціоналізму); в) підвищити рівень зарплати; г)сформувати належний інвестиційний клімат; д) проводити конструктивні структурні реформи; е) розробити науково обґрунтовану промислову політику; є) посилити роль держави у банківській системі шляхом створення державних спеціалізованих банків (земельних, інвестиційних); ж) вжити радикальних заходів для відродження села.

     Винятково загрозливим явищем залишається  тіньова економіка. Це сукупність специфічних  економічних відносин, пов’язаних з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням товарів і послуг, прихованих від державного контролю з метою одержання доходів і особистого збагачення (без сплати податків). Критичний рівень, який за західними оцінками, становить 30–35% ВВП, у нашій країні вже сягає половини ВВП. Тепер тіньова економіка, незважаючи на перехід до ринку, є однією з найгостріших проблем соціально-економічного життя країни. Обсяги тіньової економіки зростають, а це явище набуває нових загрозливих рис [5, с.126].

     Які ж основні причини сприяли цьому? В умовах ринкової трансформації економіки фактично збереглася дія господарського механізму, заснованого на безконтрольній державній монополії. Старі владні структури колишньої держави розпалися, але залишилися люди, які входили до цих структур і нині зберегли між собою набуті тісні зв’язки. Ці чиновники в трансформаційний період отримали    можливість    відкрито    експлуатувати державну власність і привласнювати надвисокі доходи. Крім того, лібералізація посилила безконтрольність і безкарність влади, яка на свою користь використовує приватизацію держмайна, лібералізацію ціноутворення, зовнішньоекономічну діяльність, фінансову сферу тощо. За цих обставин на реформування власності більше впливають не ринкові правові закони, а позиції конкретних посадових осіб та їх особисті зв’язки. Саме це найбільше перешкоджає проведенню ринкових реформ і формуванню конкурентного середовища. Збільшенню тінізації економіки сприяло включення у процес розподілу власності нових об’єктів (землі, стратегічних комплексів, галузевих структур, природних ресурсів тощо). На тіньові процеси істотно впливає підкуп посадових осіб, громадських і політичних діячів, які можуть сприяти бізнесу у наданні пільг і переваг; створення акціонерних компаній і господарських товариств, засновниками яких є як державні, так і приватні підприємства; виділення державних коштів приватним структурам з подальшим їх списанням під гаслом підтримки вітчизняного товаровиробника; надання державних гарантій під кредити комерційним структурам з подальшим їх штучним банкрутством і перекладанням боргу на державу. Вітчизняні тіньові процеси підсилює зрощування тіньової економіки і тіньової політики. В Україні виникла тіньова влада, яка зростає і виконує функції держави. Тенденції до об’єднання чиновників, бізнесу і криміналітету у могутні групи загострюють боротьбу за тотальну владу у державі. Гроші відпливають з легального обігу, деградує сфера матеріального виробництва, гіперболізується перерозподіл грошової маси у суспільстві, маргінально розшаровуються люди за рівнем доходів, зростають ціни на товари і послуги тощо. Крім того, тіньовий капітал використовується переважно у сфері обігу, що ускладнює механізми державного контролю над ним.

     Серед причин економічної кризи в Україні  є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут – це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримає бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів. Ці групи отримують можливість прямо впливати на розробку законотворчих і урядових документів. Нині бізнесмени іронізують, що найбільш доходними із існуючих цінних паперів є постанови уряду. Інвестиції в лобізм є високопродуктивними і підтверджують тезу інституціоналізму про наявність “рентоорієнтованої поведінки”.

     Стихійні  сили ринку в умовах швидкої лібералізації  породжують системний вакуум і явище  неформальної інституціоналізації. Як результат останньої – поширення  корупції та організованої злочинності. Чим слабший уряд, тим сильнішими стають ці та інші негативні явища в суспільстві. Лише дієздатна й добре організована держава змусить індивідуальні та групові інтереси підпорядковуватися чинному законодавству.

     Щоб досягти суттєвого економічного зростання, потрібно мати на увазі ряд  обставин. У світовій конкуренції виживають, а тим паче перемагають лише ті країни, яким вдалося консолідувати народ, стати єдиною нацією. Виграють ті країни, які можуть притягувати на свою територію інтелектуальні, природні, фінансові, інформаційні ресурси світу і тим посилювати, збагачувати свою рідну державу. Навіть потенційно сильні та національно консолідовані країни починають відчувати серйозні труднощі, коли розрив у них між бідністю і багатством, між власниками і найманими працівниками за рівнем, за якістю життя досягає критичних позначок. На жаль, в Україні цього уже досягнуто.

     Глибока українська криза, яка посилюється й ускладнюється світовими проблемами, зумовлена серйозними внутрішніми причинами, котрі виходять далеко за межі фінансових проблем, що переросли в економічний спад виробництва, зростання безробіття, зниження рівня життя широких верств населення.

      Для того щоб виробити дієві заходи виходу з цього непростого стану, необхідно  усвідомити й усунути його основні  причини.

      Протягом  тривалого періоду в Україні  посилено форсувалася політика на підвищення грошових доходів населення, яка не враховувала показників зростання продуктивності праці і яка зовсім не брала до уваги можливостей товарного забезпечення, насамперед продовольством та іншими товарами народного споживання. Ця так звана економічна політика спровокувала зростання інфляції.

      Ситуація  ускладнюється тим, що підвищення цін  на продукцію монополістів промисловості, у сільському господарстві і сфері  послуг не контролюється і не припиняється виконавчою владою. На рівні цін позначається також роздування витрат на апарат управління, у тому числі і державних корпорацій. Спостерігаються надмірні витрати, купівля дорогих автомобілів, будівництво дач, вілл, розкішних квартир і пряме розкрадання бюджетних коштів. Ціни виробників зростають швидше за споживчі.

      Серйозним чинником економічної кризи в  Україні є небезпечне наростання від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі. Якнайшвидший вступ до СОТ було дискредитовано. Основні принципи організації, що передбачають сприяння експортерам, були підмінені створенням тепличних умов для імпортерів нібито для боротьби з інфляцією. Відмова держави від захисту внутрішнього ринку і підтримки українського виробника призвела до того, що в Україну почали завозитися товари народного споживання, промислова продукція, тоді як вітчизняна продукція не знаходила збуту.

      Прискоренню припливу імпорту сприяв також споживчий  бум на основі необгрунтованого зростання  доходів і споживчого кредитування, в основному за рахунок безконтрольних іноземних позик банків. Тут теж позначилася передчасна відкритість наших ринків для експансії іноземних спекулятивних капіталів. У складі імпорту переважають автомобілі, побутова техніка та інші товари, що виробляються і в Україні. Все це спричинило небезпечне наростання боргів, збільшення від’ємного сальдо зовнішньої торгівлі, придушення вітчизняних виробників.

      В економіку України безконтрольно  ринули іноземні позики. У першому  півріччі 2008 року сума корпоративного боргу сягнула майже 85 млрд дол., що в 2,2 раза перевищувала державні резерви. Однак світова фінансова криза перекрила можливості перепозичати, поставивши українські банки і підприємства-позичальники перед загрозою дефолту. Кредит МВФ у розмірі 16,45 млрд дол. призначений, очевидно, для того аби швидше повернути борги за минулі іноземні позики. Україні залишаться тільки витрати з його обслуговування і принизливі умови, що розтоптують суверенітет держави: підвищити податки, продавати землю, не збільшувати заробітної плати працівникам і т. ін.

      Наслідки  для економіки України були такі.

      Посилення загального інфляційного фону. Інфляційна спіраль, розкручена у 2007 році, мала продовження  і в наступних роках. Нестабільність політична не могла не позначитися  на економічній площині. Всі галузі, орієнтовані на зовнішні ринки або, відповідно до особливостей виробничого процесу, обслуговують експортоорієнтовані виробництва. Фактор конвергенції, на формування якого впливає відкритість економіки України, в умовах коли в більшості країн світу зростали і споживчі ціни, також вплинув на прискорення інфляційних процесів на вітчизняному споживчому ринку.