Поняття та особливості формування ринку праці - реферат українською

колективних та приватних підприємствах збільшилась на 2203 тис. осіб.

Єдине пояснення цьому - зростання  неофіційної зайнятості.

 

  Найбільшого поширення приватна  власність набуває у сфері  торгівлі, де

зосереджено 54% працюючих, охоплених  данною формою. Весь комплекс

галузей промисловості охоплює  лише 12% працюючих у приватному секторі.

Основна частка працюючих в умовах приватної власності займається

посередницькою діяльністю. Це справляє своєрідний вплив на ринок праці.

Найбільш захищеними на ньому є  особи, пов'язані з комерційною,

посередницькою діяльністю, тоді як традиційні робочі місця в державній

економіці стають менш привабливими.

 

  У приватних організаціях  регламентація трудових режимів  доповнюється

більшою самостійністю і ширшим простором виявлення ініціативи. Такі

організації мають більші можливості для диференціації та підвищення

заробітної плати. Однак процес української приватизації веде й  до

негативних наслідків. Насамперед - це поширення нелегальної діяльності.

Тіньовий сектор в Україні становить  до 50% ВВП. Поряд із збагаченням

одних прошарків населення, інші ще більше відлучаються від матеріальних

цінностей. З приватизацією пов'язано і збільшення безробіття.

Пожвавлення приватизаційного процесу  в 2002 році супроводжувалося

значним зростанням безробіття: з 0,4% за станом на 1 грудня 2001 до 1,3%

на 1 січня 2003 року.

 

  Інший важливий фактор - це  спад виробництва та гальмування  структурної

перебудови економіки. Проявом  його є:

 

Високі темпи спаду виробництва  і продуктивності праці. За 1990-2003 рр.

Продуктивність праці скоротилася  на 40%. Це призвело до збіднення

товарних ринків, вимивання товарів  за доступними цінами, зниження рівня

споживання та соціального статусу населення;

 

Темпи спаду виробництва десятикратно перевищують темпи скорочення

зайнятих. Збереження зайнятості за таких  умов свідчить про її

непродуктивний характер, втрату працівниками своїх знань, кваліфікації,

досвіду.

 

Гальмування структурної перебудови економіки стримує появу на ринку

праці конкурентоспроможних груп працівників. Воно консервує неефективні

виробництва, більшість з яких знаходиться  на грані банкрутства, дає

можливість утримувати на підприємствах величезний масив прихованого

безробіття. Охоплюючи майже третину  зайнятих, приховане безробіття стало

стійкою тенденцією, а його представники - особливим сегментом на ринку

праці, для якого заробітна плата  перетворилася на допомогу по

по

безробіттю.

 

  Важливим є також загострення  суперечностей між ціноутворенням на

товарних ринках та ринках праці, між товарним та грошовим потоками

кругообігу. На товарних ринках ціноутворення  підлягало лібералізації, а

на ринку праці заробітна плата регулювалась адміністративними важелями.

Жахливими стали затримки у виплиті  заробітної плати, пов'язані, між

іншим, з прорахунками грошової та інвестиційної політики. Ціни на ТТП за

темпами зростання набагато перевищували темпи зростання заробітної

плати. У 2003 році понад 22 млн. осіб, або 43% всього населення, мали

середньодушовий дохід, нижчий за межу малозабезпеченості. Зворотною

реакцією з боку населення став пошук форм пристосування до нових  умов.

Це розширення пропозиції своєї  робочої сили за рахунок вторинної

зайнятості, участі в неформальній економіці, сільськогосподарській  праці

на земельних ділянках тощо. Завданням  сучасного етапу в сфері

регулювання  зайнятості є перехід  до активної політики на ринку праці,

яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель

управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової

організації праці: заробітна плата  як ціна послуг праці, конкуренція на

ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими

параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання  на ринку

праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує

координуючу, стимулюючу чи обмежуючу  роль, у процес управління.

 

Чисельність незайнятого населення  віком 15-70 років (за методологією

Міжнародної організації праці) в  середньому за перше півріччя 2004 р.

становила 1,9 млн. осіб. Рівень безробіття – 8,7% економічно активного

населення. Точної цифри, скільки працює за кордоном українців, на

сьогодні не може дати жодна установа (офіційної статистики не ведеться),

але за офіційними даними ця цифра  приблизно сягає 2,5-3 млн. наших

співвітчизників (у недержавній пресі часто називається цифра 7 млн.).

 

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є

вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання

населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка

окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможномті робочої сили;

сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення;

запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць  за

рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення

і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення

вітчизняного виробництва.

 

емографічна ситуація характеризує відтворення населення за його основними  структурними елементами у просторовій  і часовій визначеності. Забезпечення умов розвитку народонаселення в  Концепції (основах державної політики) національної безпеки України розглядається  як один з її пріоритетних національних інтересів.

Результати досліджень, проведених у ряді країн, свідчать, що внутрішня негативна соціально-демографічна ситуація, зокрема, той чи інший режим  відтворення населення, кількісний та якісний його склад може стимулювати  чи гальмувати виникнення й розвиток внутрішніх і зовнішніх конфліктів, бути каталізатором сепаратистських прагнень частини населення, тобто здійснювати деструктивний вплив на стан безпеки держави навіть за стабільної міжнародної ситуації. Як свідчить досвід, проведення тієї чи іншої соціально-демографічної політики, зокрема щодо національних меншин, емігрантів та біженців, дозвіл чи заборона використання тих чи інших засобів планування сім’ї тощо можуть бути причиною приходу до влади або відставки урядів, слугувати показником розвитку демократії.

Отже, демографічний чинник є одним із визначальних для забезпечення стабільного й безпечного розвитку держави, а проблеми оптимального демографічного розвитку слід розглядати як першочергові інтереси держави, як фактор і водночас як результат її функціонування. Від демографічних характеристики працездатного населення і показників демографічного розвитку залежить розвиток трудового потенціалу і, як результат, величина сукупного національного доходу.

Демографічний чинник поряд  з іншими соціально-економічними факторами впливає на рівень трудової активності населення. Соціально-демографічна ситуація в державі формується залежно від розвитку процесів відтворення населення та міграційних процесів. Аналіз сучасної демографічної ситуації, а також її динаміки протягом останніх років свідчить про наявність в Україні поряд із соціально-економічними проблемами глибокої демографічної кризи.

Демографічна криза останнього десятиріччя стала наслідком  деформацій, які відбувалися (зменшення  населення внаслідок попередніх криз — Першої світової війни, Голодомору 1931—1934 рр. та Другої світової війни) і ще відбуваються в Україні. Протягом тривалого часу1,2 порушення узгодженого функціонування та розвитку основних компонентів, частин і сфер виробництва (економічна криза 1990—1999 рр.), призвело до пошкодження механізму демотворення, втрат здатності соціального організму до самовідтворення населення у суспільно необхідній кількості та якості. Кризовий стан основних сфер життя суспільного організму, нагромадження і загострення суперечностей негативно вплинули на демореальність. Стан сучасної демографічної ситуації в Україні можна кваліфікувати як кризовий не лише тому, що депопуляція поєднується зі значним погіршенням здоров’я населення та інших його якісних характеристик, а й тому, що за певних умов криза може перетворитися на демографічну катастрофу.

Для сучасної демографічної  ситуації в Україні характерні:

різке зменшення народжуваності, збільшення смертності і відсутність природного приросту;

постаріння населення, збільшення «навантаження» на працездатну його частину;

скорочення тривалості життя як чоловіків, так і жінок;

погіршення здоров’я нації;

інтенсифікація міграційних  процесів, вплив яких на демографічні та соціально-економічні показники суперечливий і нерідко негативний.

Розглянемо форми прояву основних з них. Основним чинником, що обумовлює скорочення чисельності  населення України, є режим його відтворення, який характеризується тенденціями зростання депопуляції[1] (смертність перевищує народжуваність), що не забезпечує навіть простого заміщення поколінь

Аналіз статистичних даних  свідчить, що кількість померлих зросла з 316,8 тис. у 1959 р. до 754,9 тис. у 2002 р. У цілому по Україні коефіцієнт смертності у 2002 р. становив 15,7. Аналіз смертності по регіонах України свідчить, що у 2002 р. найбільший коефіцієнт смертності характерний для Чернігівської області (20,0), Полтавської (18,1), Сумської (18,0), Кіровоградської (18,0). Найменший — для м. Києва (10,6), Івано-Франківської (12,7), Львівської (13,0) областей. Продовжує зростати смертність чоловіків працездатного віку, перевищуючи майже в 3—4 рази смертність жінок відповідного віку. Викликає тривогу смертність немовлят. Дані про основні причини смерті населення України за період 1981—2002 рр. наведені в табл. 1.3.2. За причинами смерті структура смертності у 2002 р. мала такий вигляд: головні втрати, пов’язані з хворобами системи кровообігу, — 465,3 тис. (61,6 %), новоутвореннями 95,1 тис. (12,6 %), нещасними випадками, отруєннями, травмами 76,3 тис. (10,1 %).

Відбувається зростання  смертності від інфекційних та паразитичних хвороб, що є ганебним явищем для цивілізованої країни. Зросла смертність від туберкульозу. Швидко збільшуються масштаби смертності населення внаслідок неприродних причин смерті. Нещасні випадки, отруєння, травми, самогубства посідають друге місце у летальних випадках осіб чоловічої статі та четверте — жіночої, особливо це помітно в містах. Зростає смертність від факторів, спричинених соціальною напруженістю. Поширюються соціальні хвороби (алкоголізм, наркоманія).

Існує тенденція значного погіршення здоров’я нинішніх дітей  і підлітків. Лише один з чотирьох-п’яти може вважатися цілком здоровим. Проблема поліпшення здоров’я населення перетворилися у проблему його елементарного збереження.

Аналізуючи показники  природного руху населення (див. табл. 1.3.1), слід зазначити, що кількість народжених зменшилась з 880,5 тис. у 1959 р. до 390,7 тис. у 2002 р. З 1959 р. народжуваність почала знижуватися прискореними темпами. Зменшення чисельності народжених характерна як для міських поселень, так і сільської місцевості. У цілому по Україні коефіцієнт народжуваності на 1000 наявного населення у 2002 р. сягав 8,1, зокрема у міських поселеннях 7,7, у сільській місцевості 9,0. Того ж року (дод. 4) найбільший коефіцієнт народжуваності притаманний Рівенській області (11,5), а найменший — Донецькій (6,5).

Втрачені в Україні  традиції багатодітності призвели до того, що сумарний показник народжуваності, тобто кількість дітей, що їх може народити кожна жінка впродовж усього репродуктивного періоду свого  життя, зменшився з 1,9 у 1989 р. до 1,1 дитини у 2001 р. У 2002—2003 рр. він підвищився до 1,2 дитини1. Зазначимо, що для розширеного відтворення населення необхідно мати 2,2—2,4 дитини.

Причини падіння народжуваності не можна зводити лише до економічних  негараздів, хоча вони, безумовно, відіграють свою роль. Узагальнення сучасних чинників зниження народжуваності дає підстави виокремити такі групи: економічні, соціальні, психологічні, біологічні. Задоволення потреби в дітях, у материнстві та батьківстві конкурує з низкою інших потреб, тим простіших, чим нижчий рівень життя. Якщо заможні верстви населення так чи інакше оцінюють витрати часу та грошей на забезпечення майбутнім дітям необхідного фізичного, розумового розвитку та професійної підготовки і порівнюють їх із задоволенням власних потреб у розвитку та дозвіллі, то бідні враховують майже елементарні потреби в їжі, одязі, житлі. Не слід очікувати, що з підвищенням рівня життя автоматично зросте і народжуваність. Якби зв’язок був таким простим, не відбулося б істотного скорочення народжуваності в економічно розвинутих країнах. Зниження народжуваності — загальна історична тенденція, притаманна як високорозвинутим країнам, так і країнам, що перебувають на перехідному етапі. Крім формування несприятливої демографічної ситуації, це також має негативні соціально-економічні наслідки.

Дослідження вчених Інституту демографії та соціальних досліджень Національної академії наук України свідчать, що з огляду на загальноєвропейські тенденції немає підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів у народжуваності в Україні у найближчій перспективі. До 2006 р. найімовірнішим буде сумарний коефіцієнт народжуваності — 1,2 дитини на одну жінку. Тільки після цього за умови зміни репродуктивних обставин можна розраховувати на підвищення цього коефіцієнта до 1,3—1,4. Однак і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть простого заміщення поколінь1.

На демографічну ситуацію в Україні суттєво впливає стан здоров’я населення, який останніми роками помітно погіршується. Здоров’я як соціальна категорія тісно пов’язана з конкретним середовищем проживання і характером діяльності людини.

Визнано, що приблизно 50 % здоров’я людини визначає спосіб життя. Його негативними чинниками є шкідливі звички, незбалансоване харчування, надмірне моральне і психологічне навантаження, несприятливі умови праці, малорухомість, незадовільні матеріально-побутові умови та інше. Негативно позначається на формуванні стану здоров’я і несприятлива екологічна ситуація, зокрема забрудненість ґрунту, води, повітря (їх внесок дорівнює приблизно 20 %). Соціальну значущість здоров’я можна оцінити через показники працездатності, інвалідності й смертності. Тимчасова непрацездатність й особливо цілковита втрата працездатності завдають соціальної та економічної шкоди не лише конкретній особі, а й суспільству в цілому. Підвищення рівня захворюваності, інвалідності та смертності — це пряма втрата трудового потенціалу, що негативно впливає на хід розширеного відтворення. Істотне значення має стан генетичного фонду, який не менше як на 20 % визначає рівень здоров’я населення.