Поняття та особливості формування ринку праці - реферат українською

. Поняття та особливості формування ринку праці - реферат українською

Ринкова система являє  собою сукупність взаємозв'язаних ринків, які охоплюють різноманітні сфери людської діяльності. Ці ринки взаємодіють між собою на основі цін, що формуються на них під впливом попиту і пропозиції, конкуренції тощо. Ринкові ціни є тією інформацією, що дає змогу постачальникам і споживачам ресурсів приймати необхідні економічні рішення та погоджувати їх. 
 
Складовими ринкової системи є: ринок товарів (сировини, матеріалів, палива, готових виробів, проектних робіт, наукових досліджень, послуг, житла), ринок капіталу (інвестицій, цінних паперів, і грошей (кредитів)) і ринок праці. 
 
Ринок праці — це передусім система суспільних відносин, пов’язаних із купівлею і продажем товару “робоча сила”. Крім того, ринок праці є сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу. Його можна трактувати і як механізм, що забезпечує узгодження ціни та умов праці між роботодавцями і найманими працівниками. 
 
Особливість ринку праці полягає в тому, що він охоплює не тільки сферу обігу товару “робоча сила”, а й сферу виробництва, де найманий працівник працює. Відносини, що тут виникають, зачіпають важливі соціально-економічні проблеми, а тому потребують особливої уваги з боку держави. 
 
У ринковій економіці ринок праці охоплює всіх здатних працювати: як зайнятих, так і не зайнятих найманою працею. Серед незайнятих розрізняють такі групи працездатних людей: 
 
• особи, що не працюють, але бажають працювати й шукають роботу (безробітні, які мають відповідний статус; особи, які мають вперше приступити до трудової діяльності; особи, які шукають зайняття після перерви в роботі); 
 
• особи, котрі хоча і мають роботу, проте не задоволені нею і шукають друге місце основної або додаткової роботи; 
 
• особи, які зайняті, проте явно ризикують утратити роботу і тому шукають друге місце роботи. 
 
Указані категорії людей і визначають пропозицію праці на ринку праці. 
 
Отже, ринок праці — це ринок найманої праці. Він охоплює відносини від моменту наймання працівників на роботу до їхнього звільнення. 
 
Для виникнення, формування й функціонування ринку праці необхідні певні умови. Насамперед мають бути забезпечені правові умови функціонування цього ринку, зокрема можливість вільного пересування на ньому громадян, вільного вибору роботи, тобто юридична свобода працівника, можливість самостійно розпоряджатися своєю здатністю працювати. Проте цього недостатньо, оскільки, з економічного погляду, власник робочої сили змушений продавати її тоді, коли у нього немає всього необхідного для ведення свого господарства як джерела для одержання засобів існування, або коли дохід з інших джерел є недостатнім. 
 
Покупцем товару “робоча сила” на ринку виступає підприємець, який має все необхідне для ведення власного господарства. Крім своєї праці, підприємець залучає інших працівників за певну грошову винагороду. Відбувається обмін індивідуальної здатності до праці на засоби існування, необхідні для відтворення робочої сили, а також здійснюється розміщення працівників у системі суспільного поділу праці країни. 
 
Важливою умовою формування й функціонування ринку праці є відповідність працівника вимогам робочого місця, а запропонованого місця — інтересам працівника. 
 
Ринок робочих місць як складова ринку праці, що відбиває потребу у робочій силі, передусім характеризується кількістю вакансій на підприємствах і в організаціях. При цьому беруть до уваги вакансії як тих підприємств і організацій, які вже функціонують, так і тих, що тільки вводяться в дію. Крім того, враховуються і ті робочі місця, на яких працівники не задовольняють роботодавця, і тому він шукає їм заміну. 
 
Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін. 
 
Елементами ринку праці є: товар, який він пропонує, попит, пропозиція та ціна. У сучасній економічній літературі відсутня однозначна відповідь на запитання, що вважати товаром на ринку праці: 
 
роботу силу, працю чи послуги праці? Проте більшість авторів схильні до думки, що товаром на ринку праці є індивідуальна робоча сила. 
 
Індивідуальна робоча сила являє собою сукупність фізичних та духовних якостей людини, які використовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ  ВДОСКОНАЛЕННЯ РИНКУ ПРАЦІ  

 

Роки побудови незалежної держави та реформування економіки  України характеризуються відсутністю  вирішення на належному рівні  проблем функціонування ринку праці. Сьогоднішня глибока економічна криза в Україні зумовлена  не лише зовнішніми чинниками, але й  низкою внутрішніх як економічних, так  і політичних чинників, серед яких можна виділити незадовільне використання трудового потенціалу суспільства, регіонів, окремих підприємств, що і  вимагає серйозних змін у підходах до управління трудовими ресурсами.

Дослідженням проблем  функціонування ринку праці в  Україні, управління персоналом, оцінки людського капіталу присвячені праці  багатьох фахівців у галузі економіки. Зокрема, фінансово-економічним аспектам ринку праці та боротьби з безробіттям  приділили увагу П.О. Нікіфоров  та А.О. Вольська [1]. Питання врахування людського капіталу як ключового  чинника створення додаткової вартості, формування прибутку, забезпечення економічної  безпеки підприємства розглянуті в  працях таких науковців, як І. П. Мойсеєнко, М. Я. Демчишин [2], О. Й. Косарєв, О.І.Захаров, О.М.Рибак [3]. Нові підходи до використання персоналу охарактеризували С.Василенко [15], С.Жуков [21], А.Миронов [22] та ін.

Проте, тривають наукові  дискусії щодо специфіки формування ринку праці у трансформаційних умовах, коли за орієнтир розвитку обрано соціальні пріоритети. Водночас формування та функціонування повноцінного ринку  праці неможливе лише за умов саморегуляції  за рахунок дії ринкових механізмів. Інструментарій  регулювання ринку  праці повинен гармонійно поєднувати механізми ринкового та адміністративного  регулювання.

Рух товарів та послуг у  здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар " робоча сила " купується і продається на ринку праці.

Ринок праці – це передусім  система суспільних відносин, пов'язаних із купівлею і продажем товару "робоча сила". Крім того, ринок праці є  сферою працевлаштування, формування попиту й пропозиції на робочу силу.

Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє  собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і  державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці  на фонд засобів, необхідних для відтворення  робочої сили, та, по-друге, з приводу  розміщення робітників в системі  суспільного розподілу праці  у відповідності до законів товарного  виробництва та обороту.

Процес становлення ринку  праці в Україні супроводжується  посиленням його сегментації. В соціально-економічній  структурі працездатного населення  відбуваються суттєві зрушення, які  трансформують практично однорідну  всезагальну зайнятість дореформеного  періоду в сегментований ринок  праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і незайнятого населення  відрізняється специфікою свого  соціального статусу, економічною  поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку праці властива трисекторна  модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній  економіці; зайнятих в неофіційній  економіці та зайнятих одночасно  в офіційній та неофіційній економіках. Особливу тривогу викликають соціально  вразливі сегменти ринку праці, представлені конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним  попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами. Це великий  масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого  населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно зростати з другої половини 1996 року, контингенти  незайнятого в офіційній економіці  населення, доходи яких не забезпечують достатнього життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою  вкрай неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

В умовах масштабного безробіття виникає необхідність як розроблення  державних програм щодо захисту  працездатного населення, так і  пошук самими працівниками шляхів зниження рівня безробіття.

До таких заходів на державному рівні можна зарахувати прийняття в лютому 2009 року Верховною  Радою України Закону «Про заходи щодо подолання наслідків фінансово-економічної  кризи у сфері соціального  захисту, оплати праці і зайнятості населення». Згідно з цим законом, безробітні, які перебувають  на обліку в центрі зайнятості , а також  працівники  підприємств, які отримують  допомогу з часткового безробіття, мають право на отримання матеріальної допомоги для переїзду з метою працевлаштування, ведення підприємницької діяльності у важкодоступні та депресивні регіони.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення  системи оплати праці, розширення можливостей  отримання населенням офіційних  основних і додаткових доходів, соціальна  підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможності робочої  сили; сприяння ефективним і доцільним  переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць  за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і  перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Масштабна світова криза  зумовила значний рівень безробіття, подальші прогнози щодо якого є песимістичними. Це тягне за собою серйозні соціальні  наслідки: зубожіння населення, підвищення криміногенної ситуації. В таких  умовах особливо  ретельно необхідно  розглядати заходи щодо захисту працездатного  населення як на макрорівні, так  і на рівні окремих регіонів і  підприємств. Прерогативу має бути віддано активній політиці зайнятості, тобто недопущенню зростання  безробіття. Якщо ж неможливо уникнути скорочення, то необхідно врахувати  різні критерії відбору працівників, за можливості сприяти їх подальшому працевлаштуванню, надати матеріальну  допомогу.

Сьогодні альтернативними  варіантами скорочення працівників  можуть бути лізинг персоналу, аутстафінг та аутсорсинг. Це нові форми роботи з персоналом, які дають змогу  підвищити зайнятість населення, оптимізувати кількість працівників на підприємстві та знизити витрати працедавця на персонал  і виконання окремих  бізнес-процесів.

Необхідним є вдосконалення  законодавчо-нормативної бази функціонування ринку праці з метою розширення використання нових операцій з персоналом.

Виділені способи оптимізації  персоналу та  скорочення витрат роботодавців варто використати  в подальших дослідженнях щодо вдосконалення  критеріїв, які можуть бути задіяні  на умовах лізингу чи виведені за штат підприємства (аутстафінг), а також  щодо обґрунтування доцільності  аутсорсингу для окремих бізнес-процесів.

Проблеми на ринку праці в Україні, шляхи вирішення

 

Процес становлення ринку  праці в Україні супроводжується  посиленням його

сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення

відбуваються суттєві  зрушення, які  трансформують практично  однорідну

всезагальну зайнятість дореформеного  періоду в сегментований ринок

праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого  населення

відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною

поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів,

конкурентоспроможністю  та захищеністю ринку праці. В  посиленні

сегментації ринку праці  на сучасному етапі беруть участь різні фактори,

зокрема структурні зміни  в економіці,  поява альтернативних форм

господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих

стандартів українців. Наслідком  дій цих факторів стало значне

розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння

певних соціальних верств.

 

  На відміну від дуалістичної моделі західних ринків, українському ринку

праці властива трисекторна  модель, яка охоплює: зайнятих в офіційній

економіці; зайнятих в неофіційній  економіці та зайнятих одночасно  в

офіційній та неофіційній  економіках. Особливу тривогу викликають

соціально вразливі сегменти ринку праці, представлені

конкурентоспроможними працівниками з нестійкою зайнятістю, спадним

попитом на послуги праці, низькими та нестабільними доходами. Це великий

масив приховано безробітних, яких налічується до половини зайнятого

населення країни, офіційно безробітні, число яких почало інтенсивно

зростати з другої половини 1996 року, контингенти незайнятого  в

офіційній економіці населення, доходи яких не забезпечують достатнього

життєвого рівня. Сектор неформальної зайнятості являє собою вкрай

неоднорідний за економічними та соціальними показниками сегмент.

 

В українській економіці  його характеризують такі риси:

 

Незареєстрованість зайнятості, діяльність тальки на свій власний страх і

ризик з повною відповідальністю за результати;

 

Суперечність з розвитком  офіційної економіки, ізольованість,

некоординованість цих видів  діяльності;

 

Залежність доходів від ступеня ризику, випадкових обставин, відсутність

будь-якого соціального захисту.

 

  В основі зрушень  на ринку праці України лежить  декілька процесів. В

Україні на рубежі 90-х років почалися процеси формування багатоукладної

економіки, створення нових  організаційних форм, задіяння нових

рганізаційних форм, задіяння нових

механізмів управління. Трудівники одержали більше можливостей у виборі

виду, сфери та форми діяльності, джерел та видів доходів. Економіка в

цілому стала більш відкритою. Починається приватизація, тобто зміна

форми власності. Але й донині за кількістю зайнятих домінує державний

сектор. Проте саме тут відбувається найбільше скорочення зайнятих - на

9083 тис. осіб протягом 1992-2003 рр. В альтернативних секторах

економіки чисельність зайнятих зростає, але не тою мірою, якою вона

скорочується в державному. За цей  же період чисельність зайнятих на