Фінансова криза

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Державний вищий навчальний заклад

«КИЇВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ 

імені ВАДИМА ГЕТЬМАНА» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат з антикризового управління підприємством

на тему: «Фінансова криза» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконали: студенти

      1-ї  групи, 2-го курсу,

      Спеціальності 6505

      Алексєєнко Юлія;

      Даниленко Андрій;

      Панковець Микита 

      Перевірила: Кужель Марина    Юріївна 
 
 

Київ 2010

 

      План 

     1. Вступ. Фінансова  криза (теорія) ст. 3

     2. Велика депресія   ст. 12

     3. Фінансова криза в Україні в 2008 році  ст. 15

     4. Економічна криза  в Росії в 1998 році ст. 17

     5. Висновки ст. 19

     6. Список використаних  джерел ст. 20  

     Фінансова криза – це вид локальної кризи, при якій в динаміці спостерігається погіршення показників поточної ліквідності, фінансової стійкості з одночасним зростанням коротко- та середньострокової заборгованості, що призводить до неплатоспроможності підприємства.

     Фінансова криза – це робота підприємства у безприбутковій зоні, яка призводить до втрати потенціалу успіху, загрожує його платоспроможності та по  дальшому існуванню як суб’єкту господарювання.

     Також під фінансовою кризою розуміють  фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини, що виникають на цьому підприємстві.  З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його нездатності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. В результаті настання фінансової кризи на підприємстві, через нестачу грошових ресурсів, відбуваються збої в поставках, що може спричинити виникнення  кризи постачання.

     До  основних симптомів фінансової кризи  належать: зменшення рівня прибутковості  та рентабельності; скорочення частки грошової маси в обігових коштах; зменшення  платоспроможності та поточної ліквідності підприємства; збільшення собівартості готової продукції; збільшення запасів готової продукції на складах; зменшення швидкості обороту капіталу та ін.

     Як  правило, фінансову кризу на підприємстві характеризують трьома параметрами: джерелами (факторами) виникнення; видом кризи; стадією її розвитку. Ідентифікація цих ознак дає змогу правильно 
діагностувати фінансову неспроможність підприємства та дібрати найефективніший каталог  заходів щодо фінансового оздоровлення.

     Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства). 

     Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

• спад кон'юнктури в економіці в цілому;
• значний рівень інфляції;
• нестабільність господарського та податкового законодавства;
• нестабільність фінансового та валютного ринків;
• посилення конкуренції в галузі;
• криза окремої галузі;
• посилення монополізму на ринку;
• дискримінація підприємства органами влади та управління;
• політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).

 

     Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

• брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;
• дефіцити в організаційній структурі;
• низький рівень менеджменту;
• низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;
• незадовільне використання виробничих ресурсів;
• непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

 
 

     У цілому всі названі причини кризи  досить тісно взаємозв'язані і  створюють складний комплекс причинно-наслідкових  зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

• утрата клієнтів та покупців готової продукції;
• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;
• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів;
• підвищення тиску на ціни;
• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види кризи:

 

     Далі  необхідно з’ясувати основні  види фінансової кризи на підприємстві. Розрізняють такі види кризи: стратегічна  криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал, немає засобів  щодо його відновлення, оскільки відсутні ключові фактори успіху, що не дозволяє подолати кризу збуту); криза прибутковості (перманентні збитки вихолощують власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу); криза ліквідності (підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

     Важливою  передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація  глибини фінансової кризи. Існують 
три фази кризи: фаза передкризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);  фаза кризи, яка загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;  кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації (за режимами самоліквідації або через систему банкрутства).

      Досить  важливим є питання своєчасної ідентифікації  фінансової кризи на підприємстві. Основними джерелами інформації при аналізі фінансової сфери є: баланс підприємства; звіт про фінансові  результати; звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Взагалі аудит фінансової сфери передбачає: оцінювання динаміки та структури валюти балансу; аудит власного капіталу; аудит позичкового капіталу та кредиторської заборгованості; оцінювання ліквідності активів підприємства та його платоспроможності; аудит інвестицій; аналіз дебіторської заборгованості; аналіз Cash-Flow (обсяги чистих грошових потоків, утворюваних у результаті операційної та інвестиційної діяльності, які залишаються в розпорядженні підприємства на певному періоді); оцінювання ділової активності підприємства.

      До  надзвичайних заходів щодо подолання  фінансової кризи відносяться: заходи, спрямовані на призупинення “відтоку”  готівки (заморожування рахунків до оплати; одержання короткострокових поступок по оплаті боргів; визначення й оплата термінових зобов'язань; призупинення витрат на модернізацію обладнання, підвищення кваліфікації і т.д.) та заходи, спрямовані на інтенсифікацію “притоку” готівки  (продаж/здача в оренду основних чи фондів устаткування; відмовлення від закупівлі мало споживаних видів сировини і матеріалів на користь найбільш необхідних; розгляд варіантів кредитування і т.д.). Тактичні заходи можуть мати вигляд постійно-діючих планів або спеціальних планів по фінансовому оздоровленню. Прийняття рішень щодо змісту та часових характеристик заходів залежить від типу та глибини фінансової кризи.

      Для фінансового оздоровлення, у залежності від причин формування кризових явищ у фінансовій підсистемі, застосовують заходи у таких напрямках: подолання кризи платежів; реструктуризація кредиторської заборгованості, в т.ч. по основному боргу, санкціях тощо; забезпечення достатнього рівня надходження коштів; економія поточних витрат тощо. Реструктуризація заборгованості – один з найважливіших заходів, що дозволяє забезпечити базу для подальших антикризових перетворень в організації.  Фінансова реструктуризація займає чильне місце у загальному процесі реструктуризації підприємств. Заходи виходять за межі суто фінансових важелів та потребують участі практично усіх підрозділів підприємства. 

      Фінансове оздоровлення може існувати у формі  фінансової санації. Згідно Закону України  “Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом”  санація розглядається як  система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського стану боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів та капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

      Санація може здійснюватися з ініціативи власників або кредиторів підприємства, що передбачає поглинання фірми, що знаходиться на межі банкрутства іншою компанією; випуск нових цінних паперів для мобілізації грошового капіталу; збільшення кредитів та державних субсидій; зменшення відсотків за облігаціями, які раніше були випущеними та відстрочки їх погашення; реструктуризація заборгованості; повна або часткова купівля державою акцій підприємств. Санаційні заходи можуть оформлятися у вигляді плану або програми, які відрізняються цілями, структурою, часовими характеристиками та складом виконавців.

      Для подолання стратегічної фінансової кризи на підприємстві необхідно підготувати програму розробки та реалізації заходів по фінансовому оздоровленню підприємства, яка повинна охоплювати такі розділи: експрес-діагностика за балансовими даними; заходи щодо використання зовнішніх джерел фінансового оздоровлення підприємства; заходи щодо використання внутрішніх джерел (резервів фінансового оздоровлення). Зміст програми включатиме заходи по розробці та виконанню антикризової фінансової стратегії, а також необхідні механізми, що забезпечують підтримку фінансової стійкості .

     Вибір методів подолання фінансової кризи  зумовлює склад та обсяги робіт фінансово-економічних  служб підприємства. Основними задачами діяльності фінансових підрозділів підприємства в умовах  кризи є: координація діяльності всіх підрозділів підприємства з метою впровадження заходів по фінансовому оздоровленню; скорочення витрат при стабілізації поставок МТР;  розробка та фінансове обґрунтування виходу підприємства з кризи;  збереження  платоспроможності;  підвищення надходжень та скорочення витрат.

     Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкрутіли, а інші — успішно продовжують свою діяльність. При цьому добирається ряд показників (коефіцієнтів), для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дискримінантній функції». Як і граничне значення вибраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника робиться висновок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів, чи до групи таких, що успішно функціонують.

     Попередником  дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу, абсолютна ліквідність, коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі, коефіцієнт оборотності основного капіталу, коефіцієнт співвідношення обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.