Финансовая диагностика предприятия

     3.3. Аналіз грошових  потоків 

     Здійснення  фінансово-господарської діяльності пов’язане з надходженням і вибуттям грошових коштів та їх еквівалентів, які характеризують грошові потоки підприємства.

     Грошовий  потік як результативний показник є  одним з найважливіших показників ефективності діяльності підприємства. У зв’язку з цим дослідження різного роду факторів, що мають на нього вплив, набуває виключної актуальності.

     Для як внутрішнього, так і зовнішнього  аналізу платоспроможності необхідно  знати, яким чином і з яких джерел підприємство отримує грошові кошти  і які основні напрямки їх витрат. Метою аналізу грошових потоків підприємства є прискорення руху грошових коштів і підвищення на цій основі оборотності активів і капіталу, а також забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

     Таким чином метою даної статті є  аналіз поєднання та узагальнення основ аналізу ефективності грошових потоків на основі коефіцієнтного аналізу, а також аналізу джерел утворення і напрямів витрачання грошових коштів.

     Аналіз  джерел утворення грошових коштів здійснюється на основі балансу підприємства, динаміка статей якого інтерпретується як формування джерел або як витрата коштів. Зменшення активів та зростання власного та позичкового капіталу призводять до формування джерел коштів. Використання коштів оцінюється його наслідками – збільшенням активів та зменшенням заборгованості підприємства.

     Дослідження структури джерел утворення та напрямів витрачання коштів дозволяє визначити  статті балансу підприємства, що увібрали в себе основну суму витрачених коштів та статті за якими ці кошти було утворено. 

3.4. Аналіз та ефективність використання основних фондів та оборотних активів.

          Основні напрями аналізу використання основних фондів та послідовність його проведення показано на рис. 1.

Аналіз основних фондів починають із визначення забезпеченості підприємства основними фондами. Для цього необхідно з'ясувати, чи достатньо в підприємства основних фондів, яка їхня динаміка, склад, структура, технічний стан, яким є рівень виробництва та його організація.

Велике аналітичне значення мають показники структури  основних фондів. Насамперед аналізують розподіл основних фондів підприємства на основні виробничі фонди головного виду діяльності, основні виробничі фонди інших видів діяльності (наприклад, закладів торгівлі та громадського харчування у складі промислового підприємства) і фонди невиробничого призначення.

Основні виробничі  фонди головного виду діяльності є такою частиною основних фондів, яка бере участь у процесі виробництва  тривалий час, зберігаючи при цьому  натуральну форму. Вартість основних виробничих фондів переноситься на вироблений продукт поступово, частинами, відповідно до часу використання. Поновлюються основні виробничі фонди через капітальні вкладення.

            Невиробничі основні фонди це житлові будинки та інші об'єкти соціально-культурного й побутового обслуговування, які перебувають на балансі підприємства і не використовуються в господарській діяльності. Вони відтворюються тільки за рахунок прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. 
 
 
 
 
 

Основні напрямки аналізу

Рис. 1 Аналіз використання основних виробничих фондів основного  виду діяльності

      Усі основні фонди (засоби) підприємств за характером участі у виробничому процесі та функціонування в невиробничій сфері поділяються на три амортизаційні групи (для кожної з них установлено єдину норму амортизаційних відрахувань):

перша група - будівлі, споруди, передавальні пристрої;

друга група - автомобільний транспорт, меблі, офісне обладнання, електронно-обчислювальні машини та інше обладнання для автоматизованої обробки інформації, побутові прилади та інструменти, телефони, мікрофони, рації;

третя група - машини, устаткування і будь-які інші основні засоби, що не входять до першої і другої груп.

Виробничу потужність підприємства визначають промислово-виробничі  фонди. Крім цього, заведено виокремлювати  активну (робочі машини та обладнання) та пасивну частини фондів, а також окремі підгрупи відповідно до їхнього функціонального призначення (будівлі виробничого призначення, склади, робочі та силові машини, вимірювальні прилади та обладнання, транспортні засоби). Основні промислово-виробничі фонди безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції і тому мають найбільшу питому вагу.

Наявність, рух  та динаміку основних фондів можна  простежити, склавши таблицю за зразком табл. 1.

        Для підвищення ефективності виробництва темпи зростання активної частини основних фондів мають випереджати темпи зростання пасивної їх частини, а зростання кількості машин і обладнання - темпи зростання інших видів активної частини основних фондів.

        Методом порівняння звітних даних у таблиці 1 (складеної за формою 11), які показують вартість основних фондів на початок і кінець планового періоду, проводять аналіз основних фондів. Відношенням окремих видів основних фондів до загальної вартості визначається їх структура.                      Порівнюванням структури основних фондів на початок і кінець звітного періоду можна виявити динаміку її змін і відхилень.  

Значення  аналізу оборотних активів полягає в тому,  що  він  є 
інструментом    ефективного   управління    оборотними    активами 
підприємства. 
Виходячи  із  загальновідомих підходів до управління господарською 
діяльністю   підприємства,  що  застосовуються  для  розв’язування 
конкретних  завдань  управління,  можна  відзначити  такі  основні 
системи   проведення  аналізу  оборотного  капіталу  підприємства: 
горизонтальний  аналіз, вертикальний аналіз, порівняльний  аналіз, 
аналіз ризиків, аналіз коефіцієнтів, інтегральний аналіз. 
   Аналіз стану оборотних активів підприємства дозволяє оцінити  в 
короткостроковому періоді (наприклад, за минулий місяць,  квартал, 
рік)  структуру  оборотного капіталу, його абсолютну  величину  та 
абсолютну  величину  окремих  видів  оборотних  активів,   оцінити 
bekhwhms чистого оборотного капіталу. 
   Господарсько-підприємницька діяльність неможлива без  оборотних 
коштів.  У процесі управління підприємством дуже важливо правильно 
визначити  потребу в оборотних коштах. Величина  їх  повинна  бути 
мінімальною,   але   достатньою,  тобто   такою,   що   забезпечує 
безперебійне   фінансування  планових  витрат  на  виробництво   і 
реалізацію   продукції,   а   також   здійснення   розрахунків   у 
встановлений термін. Завищення оборотних коштів веде до зайвого їх 
відволікання  в  запаси,  до  заморожування  фінансових  ресурсів. 
Заниження   оборотних  коштів  може  призвести   до   перебоїв   у 
виробництві  і  реалізації продукції, до  несвоєчасного  виконання 
підприємством  своїх зобов'язань. Тільки оптимальна забезпеченість 
оборотними   коштами   веде  до  мінімізації  витрат,   поліпшення 
фінансових  результатів,  до ритмічності та  злагодженості  роботи 
підприємства. 
   Розмір  оборотних коштів залежить від обсягу виробництва,  умов 
постачання  і збуту, асортименту виробленої продукції,  сезонності 
роботи, тривалості виробничого циклу, порядку розрахунків та інших 
факторів. 
   Потреба  в  оборотних коштах визначається шляхом їх нормування, 
що являє собою встановлення оптимальної величини оборотних коштів, 
необхідних  для організації і здійснення нормальної  господарської 
діяльності  підприємства. В основу визначення потреби в  оборотних 
коштах  для  основної  діяльності покладаються  планові  показники 
виробництва   продукції  підприємства   і   планових   витрат   на 
виробництво  і  реалізацію продукції. Визначається  також  потреба 
підприємства  в  оборотних  коштах  для  підсобних  і   допоміжних 
виробництв, житлово-комунальних і інших непромислових господарств, 
що  не  функціонують на самостійному балансі, і  для  капітального 
ремонту, здійснюваного господарським способом. 
   Резерви  підвищення ефективності управління оборотним капіталом 
має  і прискорення оборотності мобільних активів підприємства, яке 
позитивно   впливає   на  фінансово-майновий  стан   підприємства. 
Прискорення  оборотності оборотних коштів зменшує потребу  в  них, 
дозволяє підприємствам вивільняти частину оборотних коштів або для 
потреб  виробництва (абсолютне вивільнення), або  для  додаткового 
випуску продукції (відносне вивільнення). В результаті прискорення 
обороту вивільняються матеріальні елементи оборотних коштів, менше 
потрібно    запасів   сировини,   матеріалів,   палива,   залишків 
незавершеного виробництва та ін., а отже, вивільняються і  грошові 
peqspqh,  раніше вкладені в ці запаси. Вивільнені грошові  ресурси 
розміщуються на розрахунковому рахунку підприємства, в  результаті 
чого   поліпшується   їх   фінансовий  стан,   поліпшується   його 
платоспроможність. 
   Таким  чином,  роль  прискорення обороту активів  у  формуванні 
операційного  прибутку  є  дуже високою  і  визначає  необхідність 
постійного управління цим процесом з метою підвищення ефективності 
управління оборотним капіталом в цілому. 
   Отже,  ефективність управління оборотним капіталом підприємства 
залежить  від  рівня  організаційності  та  узгодженості  процесів 
аналізу  оборотних  активів підприємства в  попередньому  періоді, 
планування оборотного капіталу, контролю за виконанням  планів  та 
прийняттям   управлінських  рішень  щодо  підвищення  ефективності 
використання оборотного капіталу.

3.5. Аналіз результатів діяльності підприємства

       В аналізі використовуються такі показники прибутку: балансовий прибуток, прибуток від реалізації продукції, робіт і послуг, прибуток від іншої реалізації, фінансові результати від позареалізаційних операцій, оподатковуваний прибуток, чистий прибуток.

         Балансовий прибуток включає фінансові результати від реалізації продукції, робіт і послуг, від іншої реалізації, прибутки і витрати від позареалізаційних операцій.

         Оподатковуваний прибуток - це різницю між валовими доходами, валовими витратами та амортизацією.

         Чистий прибуток – це прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків, економічних санкцій і відрахувань у благодійні фонди.

         У процесі аналізу необхідно вивчити склад балансового прибутку, його структуру, динаміку і виконання плану за звітний рік. Вивчення структури балансового прибутку означає розрахунок питомої ваги кожної його складової (прибутку від реалізації продукції, прибутку від іншої реалізації, позареалізаційних фінансових результатів) у загальній сумі. При вивченні динаміки прибутку варто враховувати інфляційні чинники зміни його суми. Для цього виручку корегують на середньозважений індекс зростання цін на продукцію підприємства в середньому за галуззю, а витрати щодо реалізованої продукції зменшують на їхній приріст у результаті підвищення цін на спожиті ресурси за аналізований період.

         Далі у ході аналізу вивчають кожну складову балансового прибутку окремо.

         Основну частину прибутку підприємства одержують від реалізації продукції та послуг. У процесі аналізу вивчаються динаміка і виконання плану прибутку від реалізації продукції і визначаються чинники зміни його суми.

        Прибуток від реалізації продукції в цілому на підприємстві залежить від чотирьох чинників: обсягу реалізації продукції, її структури, собівартості і рівня середньореалізаційних цін.

         Обсяг реалізації продукції може справляти позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажу рентабельної продукції призводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку.

          Структура товарної продукції так само може справляти як позитивний, так і негативний вплив на суму прибутку. Якщо збільшиться частка більш рентабельних видів продукції у загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки: при збільшенні питомої ваги низькорентабельної або збитковою продукції загальна сума прибутку зменшиться.

           Собівартість продукції і прибуток знаходяться в обернено пропорційній залежності: зниження собівартості призводить до відповідного зростання суми прибутку і навпаки. Зміна ж рівня середньореалізаційних цін і розмір прибутку знаходяться у прямо пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає і навпаки. Розрахунок впливу цих чинників на суму прибутку можна виконати способом ланцюгових підстановок, використовуючи дані, наведені в табл. 8.1.

        Розрахунок впливу сортності продукції на зміну середньої ціни можна виконати двома способами.

       В основу першого покладено принцип ланцюгових підстановок: порівнюється сума виручки від загального обсягу фактично реалізованої продукції при її фактичному і плановому сортовому складі. Якщо отриману різницю розділити на загальну кількість фактично реалізованої продукції, дізнаємося, як змінилася середня ціна за рахунок її якості.

     Алгоритм цього розрахунку можна подати в такому вигляді:

   1) розраховується виручка при фактичній сортності:

ВР1 = (Vрпзаг. ф. х  ПВфі)Цплі,

де Vрпзаг. ф. –  фактичний загальний (усіх сортів) обсяг реалізації;

ПВфі – фактична питома вага реалізації продукції окремих  сортів у загальному обсязі реалізації;

      Цплі – планова ціна продукції і-го сорту;

    2) розраховується умовна величина, що означає виручку при плановій сортності:

ВРум = (Vрпзаг. ф. х ПВплі)Цплі,

    де ПВплі – планова питома вага реалізації продукції окремих сортів у загальному обсязі реалізації;

       3) розраховується вплив сортності на зміну середньої ціни:

Φ = (ВР1 – ВРум) / Vрпзаг. ф. .

       В основу другого способу розрахунку покладено прийом абсолютних різниць: відхилення фактичної питомої ваги від планової за кожним сортом множать на планову ціну одиниці продукції відповідного сорту, результати сумують і ділять на 100:

Φ = ((ПВфі – ПВплі) х Цплі) / 100

        За такою ж методикою розраховується зміна середньої ціни реалізації залежно від ринків збуту продукції, але при цьому використовуються обсяги реалізації не в розрізі сортів, а ринків. Крім того, розраховується питома вага реалізації на окремих ринках у загальному обсязі реалізації (на відміну від      питомої ваги сортів у попередньому випадку).