Управління закордонними справами в Україні

- збереження територіальної цілісності  держави та недоторканності її кордонів;

- включення національного господарства  у світову економічну систему  для його повноцінного економічного  розвитку, забезпечення громадян  і підвищення добробуту народу;

- захист прав та інтересів  громадян України, її юридичних  осіб за кордоном;

- створення умов для підтримання  контактів з зарубіжними українцями  і вихідцями з України, надання  їм допомоги згідно з міжнародним правом.

Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється представництвами, бере участь у діяльності впливових міжнародних організацій (ООН, НБРЄ, СНД та ін.) в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів.

Серед правових актів, в яких визначаються засади зовнішньої політики, повноваження та завдання державних органів України, слід назвати Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., Акт про незалежність України від 24 серпня 1991 p., Конституцію України, Заяву про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 p., Основні напрями зовнішньої політики України та ін. Визначення засад зовнішньої політики України віднесено до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики України Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав; розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи; Україна не є ворогом жодної держави, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін.

Відповідно до конституційних норм визначення засад зовнішньої політики є компетенція Верховної Ради України (ст. 85), а керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави здійснює Президент України[1].

До повноважень Верховної Ради в зовнішньополітичній діяльності належить також: заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України; надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України та ін.

Президент України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави. Як глава держави він представляє її у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав (ст. 106); здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України [1].

Важливу роль у здійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню і зовнішню політику держави.

З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості та узгодженості здійснення зовнішньої політики України координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади та установ у сфері зовнішніх зносин покладається на Міністерство закордонних справ України.

                     2.1 Міністерство закордонних справ України

Центральним органом державної виконавчої влади у сфері управління закордонними справами є Міністерство закордонних справ України (МЗС).

МЗС у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, міжнародними договорами України, а також цим Положенням.

Воно забезпечує у межах своїх повноважень проведення зовнішньої політики України і здійснює координацію діяльності всіх учасників зовнішньополітичних зв'язків України.

Головними завданнями МЗС є:

- участь у реалізації державного  суверенітету України у сфері  зовнішньополітичної діяльності, сприяння  піднесенню міжнародного авторитету  держави;

- забезпечення в межах своїх  повноважень проведення єдиного  зовнішньополітичного курсу України з метою всебічного розвитку політичних, економічних, гуманітарних, наукових та інших зв'язків із зарубіжними країнами; і

- розробка і участь у здійсненні  концепції розвитку зовнішньополітичної  діяльності держави;

- захист прав та інтересів України, її фізичних і юридичних осіб за кордоном;

- аналіз зовнішньополітичної діяльності  України, розробка і здійснення  комплексу заходів, спрямованих  на підвищення ефективності зовнішньополітичних  зв'язків України, насамперед надання  організаційно-методичної та інформаційної допомоги учасникам зовнішньополітичних відносин;

- організація, координація та фінансування  роботи представництв України  за кордоном, а також сприяння  діяльності представництв іноземних держав на території України [2].

МЗС очолює Міністр, який за поданням Президента України призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України.

1) особисто відповідає за розроблення  і виконання Програми діяльності  Кабінету Міністрів України в  частині проведення державної  політики у сфері зовнішніх зносин України;

2) здійснює керівництво МЗС, його  представництвами на території  України, Дипломатичною академією, іншими установами та організаціями, що належать до сфери його  управління, а також забезпечує  керівництво закордонними дипломатичними установами України;

3) входить до складу Ради національної  безпеки і оборони України;

4) представляє МЗС у відносинах  з органами державної влади  України, органами влади іноземних  держав, а також з міжнародними  організаціями;

5) вносить Президентові України пропозиції про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, глав державних делегацій та про присвоєння вищих дипломатичних рангів України;

9) представляє без спеціальних  повноважень Україну в зовнішніх зносинах, на двосторонніх і багатосторонніх переговорах, підписує міжнародні договори України;

10) виступає з офіційними заявами  з питань зовнішньої політики  України та з ініціативами  міжнародного характеру;

11) є розпорядником коштів МЗС;

До системи МЗС входять дипломатичні представництва, консульські установи, постійні представництва України при міжнародних організаціях, представництва МЗС в Україні, а також установи й організації, пов'язані з підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації кадрів.

                                     

 

            3.1 Дипломатичне представництво України

       Розбудова багатостороннього співробітництва України з країнами світового співтовариства та міжнародними організаціями потребує постійного представництва державних та недержавних організацій за кордоном. Згідно офіційних даних, наданих міністерством закордонних справ України станом на 1 вересня 2011 року функціонує понад 90 дипломатичних представництв за кордоном. Їхня діяльність здійснюється у відповідності до міжнародно-правових актів, найголовніші з яких:

1) Віденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року;

2) Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року;

3) Конвенція про спеціальні місії від 8 грудня 1969 року;

4) Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року.

 

Крім того, це питання регламентується підзаконними актами України: указами Президента України, положеннями Кабінету міністрів України, розпорядженнями міністра закордонних справ України [22].

 

Закордонні дипломатичні установи України – спеціальні установи закордонної дипломатичної служби, які здійснюють представництво держави в іншій державі або при міжнародній організації, забезпечують захист прав та інтересів громадян України в державі перебування[18].

Систему закордонних дипломатичних установ складають:

- Посольства України в зарубіжних державах (ПУ)

- Постійні Представництва при  міжнародних організаціях (ППУ)

- Генеральні консульства України (ГКУ)

- Консульства України та консульські  агентства (КУ).

 

Найбільш важливою закордонною дипломатичною установою, з огляду на її статус та виконувані функції, є посольство. Воно представляє інтереси власної держави в державі перебування та забезпечує захист прав власних громадян.

Постійне представництво є спеціальною місією, сфокусованою на відстоювання інтересів України в рамках окремої міжнародної організації. За юридичним статусом воно ідентичне посольству, однак на практиці інколи його положення є підпорядкованим по відношенню до посольства, яке діє в країні розташування робочих органів міжнародної організації.

Дипломатичне представництво України є постійно діючою установою України за кордоном, що покликана підтримувати офіційні міждержавні відносини, здійснювати представництво України, захищати інтереси України, права та інтереси її громадян і юридичних осіб.

 

Керівництво дипломатичним представництвом здійснює Міністерство закордонних справ України [3].

 

Функції дипломатичного представництв України включають:

- представництво України в державі  перебування та підтримання з  цією державою офіційних відносин;

- захист інтересів України, прав  та інтересів її громадян та  юридичних осіб в державі перебування;

- ведення переговорів з урядом  держави перебування;

- з'ясування всіма законними  засобами становища і подій  у державі перебування та інформування  про них відповідних органів  України;

- поширення в державі перебування  інформації про становище в Україні і події міжнародного життя;

- заохочення дружніх відносин  між Україною і державою перебування  та розвиток їх співробітництва  в галузі економіки, культури  і науки.

 

Главою дипломатичного представництва України є посол, посланник, або повірений у справах.

 

Глава дипломатичного представництва є представником України в державі перебування. Він здійснює загальне керівництво, координацію та контроль за діяльністю всіх установ України, спеціалістів, делегацій, посадових та інших осіб, які перебувають у цій державі.

При Посольствах, як правило, діють функціональні місії – апарат військового аташе, представництво МВС – які представляють відповідні органи та розвивають двосторонні відносини в окремих напрямках; вони можуть розповсюджувати свою дію на кілька країн.

 

Військовий аташе – посада дипломатичного представництва, яка є представником власної держави з військових питань. Загальне керівництво апаратом військового аташе здійснює Міністерство оборони України, оперативне – глава дипломатичного представництва. Військовий аташе призначається і звільняється з посади Міністром оборони за погодженням з Міністром закордонних справ. Він за посадою прирівнюється до радника дипломатичної установи [17].

 

Функції військових аташе:

- представляють Міністерство оборони  України у військовому відомстві держави перебування або одночасно у двох і більше країнах;

- підтримують офіційні відносини  з військовими відомствами держави  перебування;

- з'ясовують усіма законними  способами становище й події  у військовій сфері держави  перебування та своєчасно інформують про них дипломатичне представництво і Міністерство оборони

- консультують главу представництва  України за кордоном з військових  питань; 

 

Торговельно-економічна місія у складі закордонної дипломатичної установи України представляла та захищала у державі перебування інтереси України у галузі зовнішньоекономічної діяльності до 2010 року.Торговельно-економічна місія підпорядковувалась главі закордонної дипломатичної установи України, який здійснював контроль за її роботою. Міністерство економіки України організовувало роботу торговельно-економічної місії у державі перебування.

 

З моменту внесення відповідних коректив, завдання торговельно-економічних місій почали виконувати відділи посольств з питань економічного співробітництва, серед яких основними є: