Управління закордонними справами в Україні

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи. Для забезпечення благополуччя суспільства загалом та кожного громадянина зокрема, ефективного функціонування економіки і демократичної діяльності держави дуже важлива злагоджена робота системи державного управління.

Державне управління закордонними справами - це діяльність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Україна як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється представництвами, бере участь у діяльності впливових міжнародних     організацій (ООН, НБРЄ, СНД та ін.) в обсязі, необхідному для ефективного   забезпечення національних інтересів.

Відповідно до Основних напрямів зовнішньої політики України Українська держава реалізує зовнішню політику на таких засадах: здійснює відкриту зовнішню політику, прагне до співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав; розбудовує свої двосторонні та багатосторонні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі принципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи; Україна не є ворогом жодної держави, засуджує війну як знаряддя національної політики та ін.

Відповідно до конституційних норм визначення засад зовнішньої політики є компетенція Верховної Ради України (ст. 85), а керівництво     зовнішньополітичною діяльністю держави здійснює Президент України.

Важливу роль у здійсненні зовнішньої політики України виконує Кабінет Міністрів України, який забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, реалізує внутрішню і зовнішню політику держави.

З метою підвищення ефективності, цілеспрямованості та узгодженості здійснення зовнішньої політики України координація діяльності міністерств, інших органів виконавчої влади та установ у сфері зовнішніх зносин покладається на Міністерство закордонних справ України.

Мета курсової роботи полягає в особливостях управління закордонними справами в Україні.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати літературу  з теми курсової роботи;

- розкрити поняття державного  управління;

- охарактеризувати організаційно-правові  засади управління закордонними  справами;

- визначити особливості діяльності Міністерства закордонних справ України;

- розкрити діяльність Дипломатичного  представництва України та консульських  установ України;

- проаналізувати перспективи розвитку  державного управління у сфері  закордонних справ

Об'єктом дослідження для даної курсової роботи є особливості управління закордонними справами в Україні.

Предметом є дослідження роботи Міністерства закордонних справ України та його органів за кордоном.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи. Для розв'язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми. Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку та списку використаної літератури. Основна частина складається з трьох розділів.

У першому розділі розглядаються теоретичні основи формування політики державного управління у сфері закордонних справ.

У другому розділі характеризуються робота Міністерства закордонних справ України

У третьому розділі описуються особливості правового положення дипломатичних представництв та консульств україни за кордоном

У четвертому аналізуються перспективи розвитку державного управління у сфері закордонних справ.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, визначається мета, завдання, предмет та об'єкт дослідження, окреслюється методологічна та теоретична база дослідження, методи дослідження. Висновки узагальнюють досягнуті результати дослідження.

1.1 Поняття державного  управління

Поняття державного управління надзвичайно багатозначне і складне, а відтак існує багато підходів до його визначення.

Державне управління - цілеспрямований організуючо-регулюючий вплив держави (через систему його органів і посадових осіб) на суспільні процеси, відносини і діяльність .

Державне управління має низку специфічних властивостей:

1) суб'єктом управління є держава;

2) державне управління спирається  на владні повноваження і поширюється  на все суспільство;

3) за характером і обсягом  управлінських явищ державне управління охоплює вирішення спільних справ, узгодження дій всіх громадян, захист спільного інтересу, задоволення потреб суспільства, а не певних громадян і соціальних груп;

4) державне управління містить  не лише комплекс методів і  засобів правових, політичних, економічних (регулювання, узгодження, переконання, стимулювання тощо), а й примус із допомогою правоохоронних органів.

У межах діяльності органів виконавчої влади державне управління здійснюється:

* у процесі реалізації їх  повноважень щодо керованих об'єктів зовнішнього суспільного (економічного, соціального тощо) середовища;

* у процесі виконання місцевими  державними адміністраціями повноважень  органів місцевого самоврядування, делегованих відповідними місцевими  радами, враховуючи, що виконавчій владі ці повноваження первинно не належать;

* у процесі керівництва вищими  органами виконавчої влади роботою  нижчих органів;

* у процесі керівництва роботою  державних службовців всередині  кожного органу (його апарату) виконавчої  влади (останні два напрями належать до згадуваної раніше внутрішньо організаційної сфери)[3];

Поза межами діяльності органів виконавчої влади державне управління здійснюється:

* всередині апаратів будь-яких  інших (крім органів виконавчої влади) державних органів - у процесі керівництва роботою державних 
службовців (наприклад, в апараті парламенту, судів, органів прокуратури тощо);

* всередині державних підприємств, установ, організацій - у процесі керівництва роботою персоналу їх адміністрацій (перші два напрями стосуються згадуваного внутрішньо організаційного управління);

* з боку відповідних уповноважених  державою суб'єктів у процесі  управління державними корпоративними  правами;

* з боку різноманітних дорадчо-консультативних  органів, утворюваних державними  органами (наприклад, Президентом України), в частині виконання наданих їм організаційно--розпорядчих повноважень щодо інших органів і посадових осіб.

В системі державного управління визначають такі складові елементи:

а) суб'єкти управління (органи виконавчої влади),

б) об'єкти управління (сфери та галузі суспільного життя, що перебувають під організуючим впливом держави),

в) управлінська діяльність (процес), тобто певні суспільні відносини, через які реалізуються численні прямі та зворотні зв'язки між 
суб'єктами і об'єктами управління.

                            1.2 Функції державного управління

Функція управління як поняття — це певний напрям спеціалізованої діяльності виконавчої влади, зміст якої характеризується однорідністю та цільовою спрямованістю.

Функції виконавчої влади, як уже було зазначено, відносно самостійні та універсальні. Наявні різні підходи щодо їх класифікації. Найпоширенішим у є класифікація функцій державного управління на загальні, спеціальні та допоміжні.

Загальними функціями державного управління є прогнозування, планування, організація, регулювання, координація, облік,контроль. Цю класифікацію побудовано на підставі внутрішньої технології управлінської діяльності.

Функція прогнозування. Потреба в прогнозуванні випливає із самої природи державного управління, бо воно має розв’язувати як повсякденні завдання, так і перспективні проблеми. Прогнозування — це наукове передбачення, систематичне дослідження стану, структури, динаміки та перспектив управлінських явищ і процесів, властивих суб’єкту й об’єкту управління.

Функція планування є на всіх рівнях ієрархії  управління. Вонаполягає у визначенні мети, напрямів, завдань, засобів реалізаціїтих чи інших процесів (соціальних, економічних, політичних,культурних тощо), розробленні програм, за допомогою яких має бути досягнуто мети.

Функцію організації пов’язано зі створенням організаційногомеханізму. Мета цієї функції — сформувати керуючі та керовані системи, а також зв’язки й відносини між ними. Особливістю є те що це єдина функція, яка забезпечує взаємозв’язок і ефективність усіх інших функцій управління.

Завдяки функції регулювання досягають необхідного стану впорядкування та стійкості системи управління.

Координація як функція забезпечує узгодження діяльностісистем управління. Завдяки координуванню узгоджують дії керівників не тільки всередині управлінської ланки, а й дії керівників інших управлінських структур.

Функцію обліку пов’язано зі збиранням, передачею, зберіганням і переробленням даних, реєстрацією та групуванням відомостей про діяльність системи управління, наявність і витрати ресурсів тощо. Облік є передумовою контролю.

Функція контролю це коли Контроль покликаний постійно надавати інформацію про дійсний стан справи щодо виконання завдань.

Спеціальні функції характеризують особливості конкретного суб’єкта чи об’єкта управління.

До основних спеціальних функцій державного управління, що здійснюються на вищому рівні вищим органом (Кабінетом Міністрів України), в системі органів виконавчої влади належать:

 

1. забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України;
2. здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;
3. розроблення проекту Закону про Державний бюджет і забезпечення його виконання;
4. розроблення та здійснення загальнодержавних програмекономічного, науково-технічного, соціального й культурного розвитку держави та інші, перераховані в ст. 116 Конституції України.

 

Спеціальні управлінські функції здійснює Президент України як глава держави. Серед них такі: керівництво зовнішньо-політичною діяльністю держави, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; призначення за поданням Прем’єр міністра,членів Кабінету Міністрів, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних організацій і припинення їх повноважень на цих посадах (розстановка кадрів); прийняття в разі необхідності рішення про введення в державі або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; присвоєння вищих військових звань і класних чинів, нагородження державними нагородами; встановлення президентських відзнак і нагородження ними тощо [9].

допоміжним функціям.

Основне їх призначення — забезпечення обслуговування процесів загальних і спеціальних функцій. За їх допомогою створюють необхідні умови для нормальної діяльності управлінських структур.

За критерієм забезпечення потреб допоміжні функції класифікують за наступними групами:

а) у цілепокладаючій організації —прогнозування, стратегічне та поточне планування;

б) у необхідних ресурсах — фінансування, матеріально-технічне постачання, транспортне обслуговування, стимулювання, трудові ресурси, кадрове забезпечення;

в) у впорядкованості, погодженості в діях — керування, координація, організація, контроль та ін.;

г) у постійному вдосконаленні самої системи управління — організація, діагностування, проектування, організаційний розвиток тощо.

1.3 Організаційно-правові засади управління закордонними справами

Державне управління закордонними справами - це діяльність органів держави, спрямована на здійснення зовнішньої політики України.

Відповідно до ст. 18 Конституції України зовнішньо-політична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [1].

З метою забезпечення національних інтересів України її зовнішня політика спрямовується на виконання найголовніших завдань, серед яких:

- утвердження і розвиток України  як незалежної, демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного  становища України;