Принципи адміністративного права

Цей принцип  організації і функціонування адміністративного  права України знаходить реалізацію, наприклад, у положеннях Закону України «Про міліцію», які визначають умови й порядок застосування заходів державного примусу, спеціальних засобів і зброї. 

3.  Повнота прав i свободи  громадян у адміністративно-правовій сфері. Даними принцип означав надання громадянам максимально широкого кола відповідних прав і свобод.

У сучасних умовах повнота прав і свобод громадян у  адміністративно-правовій сфері Має викликати до життя справді новий рівень і захищеність їх інтересів. Законотворчій адміністративно-правовій практиці належить йти шляхом подальшої деталізації конституційних прав і свобод громадян, створення спеціальних законів, що регулюють відносини громадян і відповідних державних органів, механізм забезпечення наданих прав і свобод.

Інший аспект реалізації цього принципу полягає в тому, що громадянин на свій розсуд вправі звертатися до будь-якого органу виконавчої влади, а останній зобов'язаний дати йому вичерпну відповідь. Отже, норми адміністративного права України повинні закріплювати відповідні обов'язки органів державної виконавчої влади.

4. Принцип взаємної відповідальності розкриває залежність між апаратом державної виконавчої влади, його державними 
службовцями та особистістю. Демократична держава не може існувати без чітких і конкретних заходів юридичної відповідальності державних службовців. За кожною невиконаною справою (нерозв'язаним питанням) стоїть конкретний службовець або група осіб, і без їх реальної відповідальності не можна розраховувати на підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади.

На сьогодні значення дисципліни й особистої  відповідальності службовців значно зростає. Недотримання ними встановлених вимог і правил обертається для суспільства й людини не тільки матеріальною шкодою, а й серйозними соціальними та моральними збитками.

До службовців апарату державної виконавчої влади  в передбачених законом випадках мають застосовувати дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну віднові-дальність, а також заходи громадського впливу.

Стосовно громадян, то вони також зобов'язані відповідати перед суспільством і державою. Громадян, які порушують встановлені правила поведінки, притягають до адміністративноївідповідальності, до них також застосовують різні заходи адміністративного припинення та заходи адміністративно-попереджувального характеру.

5. Визначення мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади. Реалізація зазначеного принципу 
забезпечується тим, що адміністративне право України покликано встановити мінімально необхідні повноваження органів 
державно! виконавчої влади, а не максимально посилені.

За сучасних умов виконавча діяльність Української  держави Має, по-перше, обмежуватися загальним управлінням, а по-друге, односторонньо владні рішення в усіх можливих випадках повинні змінюватися або поєднуватися з договірними формами взаємовідносин між органами державної виконавчої влади й членами суспільства.

Надзвичайно важлива  роль цього принципу полягає в  тому, що він зобов'язує законодавця  обмежувати владні повноваження органів державної виконавчої влади мінімумом, об’єктивнонеобхідним для визначення та розв'язання, переважно, перспективних питань державного управління.

6. Оптимальне доповнення й урівноваження державно владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів місцевого самоврядування. Сутність цього принципу —в наданні органам місцевого самоврядування максимально можливої свободи, в закріпленні за ними, наприклад, права оспорювати рішення, прийняті органами державної виконавчої влади, в тому числі в суді, брати безпосередню участь у здійсненні державної політики (ініціатива в нормо творенні, 
пропозиції, подання тощо).

Реалізація цього  принципу оберігає суспільство та його членів від різних деформацій у діяльності апарату державної виконавчої влади, що знайшло своє відбиття, зокрема, в Закон! України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР, положення якого суттєво розширили межі діяльності місцевого самоврядування, наділили його органи необхідним обсягом повноважень 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 4. Класифікація принципів права

Слід зазначити, що дослідженням системи галузевих  принципів права займалися такі вчені, як В. Б. Авер´янов, О.П. Альохін, К. К. Афанасьєв, Ю. П. Битяк, Д. Галліган, А. М. Головістікова, І. П. Голосніченко, С. Д. Князєв,Ю. М. Козлов,А.М.Колодій,О.П.Коренєв, В. Я. Настюк,Ю.М.Старилов, Ю. О. Тихомиров, Г. И. Ткач, В. А. Юсупов та інші. Водночас погляди вчених щодо системи принципів мають суттєві відмінності, що ускладнює їх розуміння та практичне застосування. Разом із тим, система:

— це безліч пов´язаних між собою елементів, які складають  визначене цілісне утворення [1];

— це по´єднання однорідного знання в одне ціле, виходячи з якої-небудь ідеї, з метою  пізнання якої-небудь галузі явищ або  всієї світобудови [2]; 

— це визначений порядок у розташуванні та зв´язку  дій; форма організації чого-небудь; щось ціле, яке являє собою єдність  закономірно разташованих частин, які  перебувають у взаємному зв´язку [3].

Оскільки поняття  системи має надзвичайно широке застосування (майже кожний об´єкт може бути розглянутий як система), остільки його достатньо повне розуміння  передбачає побудову низки визначень  — як змістових, так і формальних. Лише в межах цих визначень  вдається виразити основні характерні ознаки системи: цілісність, структурність, взаємозалежність із середовищем, ієрархічність, численність описів кожної системи  тощо [4].

До того, як переходити до системи власне галузевих принципів  адміністративного права, слід, на нашу думку, розглянути питання про класифікацію, її критерії та види принципів права. Це відповідатиме вимогам комплексного підходу до вивчення принципів адміністративного права, а також цілісному баченню їх системи.

Принципи права  можна класифікувати за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження(тобто за характером нормативного джерела, у якому вони закріплені): закріплені вміжнародних та внутрішньодержавних  деклараціях, конституціях і в поточному  законодавстві;

б) за сферою дії (в одній чи в кількохгалузях, праві в цілому): загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципиправових інститутів;

в) за змістом: загальносоціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні принципи.

Можлива й інша класифікація, пов´язана з дослідженням специфічних принципів, властивих  певним структурним спільностям, наприклад  загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні, історичні та ін. [5].

О. Ф. Скакун пропонує класифікацію всіх принципів права  за змістом і поділяє їх на загальносоціальні  та спеціально-соціальні (юридичні). До загальносоціальних принципів права  вона відносить: економічні; соціальні; політичні; ідеологічні; морально-духовні  тощо, а до спеціально-соціальних (юридичних): загальні; галузеві та міжгалузеві [6].

В. А. Ведєрніков та В. С. Грекул, теж поділяючи всі  принципи на загальносоціальні та спеціально-соціальні (юридичні), серед останніх виділяють  загально-правові; міжгалузеві; галузеві та принципи правових інститутів [7].

П. М. Рабінович  застосовує інший критерій та виділяє  такі види принципів права: загальнолюдські (цивілізаційні), типологічні принципи об´єктивного юридичного права, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві [8].

Найбільш сучасну  та повну класифікацію принципів, на нашу думку,наводить А. М. Колодій, який виокремлює наступні принципи: 1) правосвідомості; 2) правоутворення; 3) правотворчості, а  серед них — законотворчості  і нормотворчості; 4) системи права: а) загальноправові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) інститутів права; 5) структури  права: а) загальносоціального і  юридичного; б) публічного і приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального і процесуального; ґ) об´єктивного й суб´єктивного; 6) правореалізації, а серед них  — правозастосування; 7) правоохорони, а серед них — особливо —  правосуддя і юридичної відповідальності [9].

Таким чином, найпоширеніша  в юридичній літературі точка  зору стосовно принципів права —  це їх поділ на загальноправові, міжгалузеві  та галузеві. Галузеві принципи, у свою чергу, поділяються на основні (загальні), інституційні та субінституційні. 
 
 
 
 
 
 

Висновки

Отже, підсумовуючи аналіз наукових поглядів на систему  принципів права, пропонуємо поділяти їх на загальнолюдські (принципи принципів): свобода, рівність, братерство, справедливість, гуманізм, цінність права тощо; загально-правові (основні або конституційні): верховенство права, поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, народовладдя, демократизм, плюралізм, законність, рівність усіх перед законом та судом тощо; міжгалузеві (що діють відразу в  кількох галузях права): невідворотність  відповідальності, рівність прав учасників  судового розгляду, гласність процесу  тощо — характерні як для цивільного, так й для адміністративного  та кримінального права; галузеві: конституційні, цивільні, адміністративні, кримінальні  тощо.

У свою чергу, принципи адміністративного права пропонуємо поділяти на підставі його поділу на загальну і особливу частину, підгалузі, інститути  та суб-інститути, тобтовідповіднодосистеми галузі. Таким чином, на нашу думку, слід виділяти загальні (загальногалузе-ві), особливі, підгалузеві та спеціальні (інституціональні) принципи адміністративного  права України. Загальними принципами сучасного адміністративного права  України є: пріоритет прав і свобод людини та громадянина; повнота й  реальність прав і свобод людини та громадянина в адміністративно-правовій сфері; соціальна орієнтація діяльності органів і посадових осіб публічної  адміністрації; судовий контроль за діяльністю всіх суб´єктів виконавчої влади; відповідність норм галузі положенням Конституції України, законам України, а також ратифікованим Верховною  Радою України міжнародним договорам; підконтрольність і підзвітність державних  органів і державних службовців; служіння органів публічної влади  людині та суспільству; взаємна відповідальність держави й людини тощо.

Особливі принципи, у свою чергу, поділяються на принципи управління економікою, промисловістю, агропромисловим комплексом; принципи управління в соціально-культурній сфері; принципи управління адміністративно-політичною діяльністю тощо. Підгалузеві поділяються  на принципи будівельного права; принципи транспортного права; принципи енергетичного  права; принципи міграційного права; принципи комунального (муніципального) права  тощо. А інституціональні — на принципи державної служби; принципи служби в органах місцевого самоврядування; принципи адміністративної відповідальності, принципи адміністративного судочинства; принципи адміністративного процесу; принципи адміністративно-правового  статусу фізичних або юридичних  осіб; принципи надання адміністративних послуг тощо.

 Вважаємо, що співідношення загальних принципів  права з принципами адміністративного  права є співвідношенням категорій  загального та особливого, а співвідношення принципів адміністративного права  з принципами його окремих інститутів — співвідношенням особливого та окремого, одиничного. Всезагальне  має вияв у особливому, а особливе — в окремому, одиничному, яке  є часткою загального.

 Підсумовуючи  вищевикладене, пропонуємо при визначенні поняття принципів адміністративного  права України розглядати їх в  широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні принципи адміністративного  права України — це основоположні  ідеї, які є першоосновою для формування системи галузі, що існують об´єктивно в правосвідомості і повинні  стати переконаннями для всіх суб´єктів (учасників) суспільних відносин у сфері публічного управління, та які є за своїм змістом ідеями природного права. У вузькому розумінні  принципи адміністративного права  України — це керівні положення, закріплені в Конституції України, законах та підзакон- них нормативно-правових актах, що перестали бути правовими  ідеями та стали незаперечними вимогами для всіх суб´єктів (учасників) суспільних відносин у сфері публічного управління, які є за своїм змістом нормами позитивного права.

 На  нашу думку, зазначений підхід найкращим  чином показує генезу правових ідей, їх вплив на законодавця та закріплення  в законодавстві держави. Також  він дозволить якнайкраще поєднати всі аспекти такого багатогранного феномену як принципи адміністративного  права й у комплексі підійти  до його вивчення.

 При цьому слід погодитися з тим, що вирішення  проблеми принципів адміністративного  права України на основі запропонованого  підходу до їх визначення потребує проведення в цьому напрямі грунтовних наукових досліджень, у ході яких потрібно надати відповіді на низку питань.