Правове регулювання припинення юридичних осіб

Становлення і  розвиток в Україні інституту  неспроможності (банкрутства) супроводжується  процесом диференціації особливостей його застосування до господарюючих  суб'єктів, залежно від виду здійснюваної ними діяльності. Такий підхід відповідає сучасним тенденціям розвитку законодавства про неспроможність, що виражається у пріоритетному розвитку норм реабілітаційного характеру й врахуванні публічної складової у функціонуванні того або іншого неплатоспроможного підприємства-боржника. Законом встановлено особливості банкрутства щодо наступних категорій суб'єктів підприємництва:

містоутворюючі  підприємства;

особливо небезпечні підприємства;

сільськогосподарські  підприємства;

страховики;

професійні  учасники ринку цінних паперів;

селянські (фермерські) господарства;

громадяни;

відсутні боржники.

Слід зауважити, що правила банкрутства містять  значну кількість винятків для різних суб’єктів. Дані винятки не завжди можуть бути визнані виправданими. Так, М.Титов і В.Бондареко справедливо ставлять питання: чому для державного (в термінології Закону) підприємства, а тим більше — для підприємства, де держава є лише одним з акціонерів, повинні існувати якісь пільги, послаблення і процедурні особливості, якщо ми не тільки декларуємо, а й насправді реалізуємо однаковий підхід до всіх учасників господарчого обігу? Зокрема, це стосується порядку продажу підприємства-боржника [24, с. 96].

Підсумовуючи  викладене, слід зазначити, що правове  регулювання відносин неспроможності в Україні перебуває в процесі  постійного розвитку, що викликає неминучі труднощі. Інститут банкрутства є надзвичайно важливим інститутом приватного права з огляду на те, що він намагається впорядкувати відносини у випадку, коли нормальний порядок здійснення господарської діяльності вже порушено. Застосування цивілізованих процедур під контролем суду є запорукою забезпечення прав осіб, пов’язаних відносинами з банкрутом. Однак норми про банкрутство потребують зміни в плані узгодження їх з іншими нормами галузевого законодавства з метою удосконалення процедури банкрутства.

 

Висновки

 

Законодавство досить детально регулює порядок  створення юридичних осіб. Встановлюються загальні правила, що стосуються всіх видів юридичних осіб та особливості  утворення окремих видів. Порядок  утворення юридичних осіб регулюється  Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та рядом інших нормативних актів. Враховуючи специфіку утворення окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, прийнято виділяти чотири способи створення: розпорядчий, нормативно-явочний, дозвільний і договірний. Незважаючи на умовність дано класифікації вона має важливе значення. Одним із основних положень щодо утворення юридичних осіб є вимога закону про її обов’язкову державну реєстрацію. Тільки після реєстрації юридична особа набуває відповідного статусу.

Особливості утворення  суб’єктів господарювання передбачені  перш за все Господарським кодексом а також іншими нормативними актами. Однією із визначальних особливостей є можливість створення суб’єкта внаслідок примусового поділу іншого суб’єкта у випадку порушення норм антимонопольного законодавства. Для суб’єктів господарювання важливого значення набувають установчі документи, адже Господарський кодекс стоїть на позиції спеціальної правоздатності юридичної особи – тому в статуті мають бути зазначені ті види діяльності, якими суб’єкт господарювання планує займатися. Законодавством також передбачено ряд особливостей утворення суб’єктів господарювання окремих організаційно-правових форм.

Сутність ліквідації юридичних осіб полягає в тому, що будь-яка діяльність особи припиняється без правонаступництва; такий суб’єкт взагалі перестає існувати; всі прав та обов’язки особи припиняються і не переходять до інших осіб. Після проведення ліквідації юридична особа зникає як така.

Законодавство передбачає різні підстави ліквідації. Важливою гарантією свободи підприємницької діяльності є можливість в будь-який момент добровільно її припинити, в тому числі – припиненням юридичної особи. Істотним є те, що для ліквідації юридичної особи закон не вимагає наявності важливих причин і взагалі мотивації даного рішення. Поряд із добровільною ліквідацією законом передбачена і примусова, що здійснюється всупереч волі учасників юридичної особи. Суттєвим є те, що така ліквідація допускається тільки у випадках, встановлених в законі тоді, коли діяльність юридичної особи провадиться із порушенням встановлених правил здійснення господарської діяльності та загрожує інтересам інших суб’єктів.

Процедура ліквідації відрізняється формалізованістю і  стадійністю. Законодавець передбачив вимоги до суб’єкта, який приймає рішення про ліквідацію, порядок формування спеціального утворення – ліквідаційної комісії. Слід зазначити, що саме ліквідаційна комісія здійснює основну масу лій про процедурі ліквідації юридичної особи. Закон визначає її компетенцію та порядок її здійснення. Особлива увага приділяється визначенню черговості задоволення вимог кредиторів. Слід зауважити, що законодавство в даній частині не позбавлене деяких недоліків, зокрема у визначення черговості та порядку задоволення вимог кредиторів, які потребують виправлення.

Ліквідація  юридичних осіб є інститутом покликаним забезпечити нормальне припинення діяльності юридичних осіб. Будь-яка  діяльність характеризується початком та кінцем. Ліквідація юридичної особи  означає припинення будь-якої її діяльності у будь-якому вигляді. Істотною рисою, що відрізняє ліквідацію від інших форм припинення юридичних осіб є повна відсутність правонаступництва. При застосуванні процедури ліквідації всі права та обов’язки юридичної особи припиняють своє існування.

Зараз в Україні  юридичні особи вважаються такими, що припинили своє існування з  моменту вилучення їх з Єдиного  державного реєстру підприємств  і організацій України. Факт вилучення  юридичної особи з державного реєстру підтверджується довідкою органів статистики. Оголошення про ліквідацію юридичної особи підлягає опублікуванню реєструючим органом в додатку до газети „Урядовий кур’єр” та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб’єкта господарювання.

Правове регулювання  відносин неспроможності в Україні  перебуває в процесі постійного розвитку, що викликає неминучі труднощі. Інститут банкрутства є надзвичайно  важливим інститутом приватного права з огляду на те, що він намагається впорядкувати відносини у випадку, коли нормальний порядок здійснення господарської діяльності вже порушено. Застосування цивілізованих процедур під контролем суду є запорукою забезпечення прав осіб, пов’язаних відносинами з банкрутом. Однак норми про банкрутство потребують зміни в плані узгодження їх з іншими нормами галузевого законодавства з метою удосконалення процедури банкрутства.

Відносини неспроможності стикаються з нормами інших галузей  права: цивільного, адміністративного, фінансового тощо. Частіше наведене відбувається з трудовим і господарсько-процесуальним правом. При цьому норми останніх так зазнають впливу «сил тяжіння» права неспроможності, що відбувається переплетення і, навіть, їх злиття. Вихід із даної ситуації полягає в кодифікації норм про неспроможність. Необхідно об'єднувати не тільки всі норми неспроможності, а й норми інших галузей права, які стикаються із зазначеними вище відносинами. Тільки таке поєднання норм права неспроможності та інших суміжних галузей дозволить створити важливий, надійний і ефективний інструмент — Кодекс про неспроможність України. З таким радикальним вирішенням питання важко погодитись без проведення ґрунтовних досліджень. Однак висновок про необхідність удосконалення норм про банкрутство є абсолютно правильним.

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Державне  законодавство

 

1. Конституція  України, прийнята на 5 сесії Верховної  Ради України 28.06.1996 р. – Відомості  Верховної Ради України вiд  23.07.1996 - 1996 р., № 30, стаття 141.

2. Цивільний кодекс України  вiд 16.01.2003  № 435-IV. - Офіційний вісник України вiд 28.03.2003 - 2003 р., № 11, стор. 7, стаття 461, код акту 24654/2003.

3. Цивільний  процесуальний кодекс вiд 18.03.2004  № 1618-IV. - Офіційний вісник України  вiд 07.05.2004 - 2004 р., № 16, стор. 11, стаття 1088, код акту 28609/2004.

4. Господарський  кодекс України від 16.01.2003 №  436-IV. - Офіційний вісник України   офіційне видання від 28.03.2003 р., № 11, стор. 303, стаття 462, код акту 24635/2003.

 

Спеціальна  література

5. Баранцев П. Ліквідація підприємства: правове регулювання оподаткування.// Право України, 2000. - № 12. - с. 76 -78.

6. Барбашова Н, Сгара Е., Правове регулювання процедури банкрутства містоутворюючих та особливо небезпечних підприємств // Право України, 2003. - №9. – 86 – 88.

7. Зобов'язальне  право: теорія і практика. Навчальний  посібник./ О.В. Дзера, Н.С. Кузнецова,  В.В. Луць та інші; За ред.  О.В. Дзери. - К., 1998. - 912 с.

8. Кібенко О.  Європейське корпоративне право  на етапі фундаментальної реформи:  перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України // Серія «Юридичний радник». — X.: Страйк, 2005. — 432 с.

9. Коваленко  Н. Якщо суб’єкт підприємницької  діяльності вирішив припинити  свою діяльність? // Юридичний журнал. - № 8. – 2003. – С. 15-17.

10. Ковжарова Е. Заплутаний процес припинення діяльності СПД // Юридичний журнал. - № 10. – 2003. – С. 21-25.

11. Кравчук В. М. Корпоративне право: Науково-практичний коментар законодавства та судової практики. — К.: Істина, 2005. — 720 с.

12. Крупчан О. Д. Публічні і приватні засади у сфері корпоративних правовідносин // Корпоративне право в Україні: становлення та розвиток. 36. наук, праць за матеріалами міжрегіон. наук.-практ. конф., м. Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003 р. - К., 2004. - 428 с.

13. Кучеренко  І. Підстави для ліквідації  юридичних осіб - суб'єктів підприємницької  діяльності // Предпринимательство  и хозяйственное право. 2001. - №  2. – с. 31 – 36.

14. Лочман Я.  Процедура банкрутства банків: нинішній  стан та перспективи // Право України, 2001. - № 3. – с. 67 – 69.

15. Мандриковський М.М. Господарське законодавство: Навч. посібник. –    2-ге вид. – Львів: Видавництво Національного університету „ Львівська політехніка”, 2004. – 172 с.

16. Мартемьянов В. С Хозяйственное право: Курс лекций. Т. 1. Общие положения.—М., 2003. – 348 с.

17. Переверзєв О.М. Господарсько-правове забезпечення корпоративного контролю в акціонерних товариствах: Автореф. дис. ... канд..юрид.наук. – Донецьк. – 2004. – 21 с.

18. Поляков Б.  Про концепцію реформування законодавства про неспроможність (банкрутство) // Право України, 2002. - № 7. с.77 – 79.

19. Правові основи підприємницької діяльності / За ред. В. І. Шакуна, В. П. Мельника, В. М. Поповича.- К., 2001.- 461 с.

20. Спасибо-Фатеєва І. В. Правова природа корпоративних правовідносин в акціонерних товариствах // Вісник Академії  правових наук України. -1998. -№3.

21. Спасибо-Фатєєва І.В. Про питання юридичної сутності управління в сучасних умовах // Проблеми законності. — 2002. — № 53. — С. 122-132.

22. Спасибо-Фатєєва І.В. Цивільно-правові проблеми акціонерних правовідносин: Автореф. дис. ... канд..юрид.наук. – Х. – 2000. – 28 с.

23. Тичкова О. Засади локального регулювання корпоративних відносин // Право України. - № 11. – 2007. – С. 58-62.

24. Тітов М. І. Банкрутство: матеріально-правові та процесуальні аспекти / За наук. ред. В. М. Гайворонського.- Харків, 2002. – 251 с.

25. Фурса С.Я., Щербак С.В. Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. - К., 2006. – 368 с.

26. Харенко О. В. Правове регулювання корпоративних відносин в господарських товариствах // Українське комерційне право. — 2006. — № 7. — С. 15—24.

27. Цивільне  право України: Підруч.: У 2-х  кн. - Кн. 2 / О.В.Дзера, Д.В.Боброва,  А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнецової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 631.

28. Цивільний  кодекс України: Коментар / За  заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М.  Калітенко. –Харків: Одіссей, 2003. –С. 250.

29. Цивільне  право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я.М. Шевченко. – Т.2 Особлива частина. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 408 с.

30. Цивільне  право України : заг. частина:  заг. положення, особисті немайнові  права фіз. особи, речове право,  спадкове право, заг. положення про зобов’язання і договори: підручник. / [Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Гопанчук В.С. та ін.]; за ред. І.А.Бірюкова, Ю.О.Заіки. — (2-е вид., змін. та допов.) — К.: КНТ, 2008. — 477 с.

31. Цивільне  право України : договірні та  недоговірні зобов’язання: підручник. / [С.С.Бичкова, І.А.Бірюков, В.І.Бобрик та ін.]; за заг. ред. С.С.Бичкової. — (2-е вид., змін. та допов.) — К.: КНТ, 2008. — 496 с.

32. Цивільне  право України : навч. посіб. / О.І.Шаповалова; Миколаїв. держ. гуманіт. ун-т ім. П.Могили комплексу «Києво-Могилянська академія» — Миколаїв: Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2007– 238 с.

33. Щербина В. Правова природа корпоративних відносин // Українське комерційне право. - № 7. – 2006. – С. 10-14.

34. Щербина О. В. Правове становище акціонерів за законодавством України. - К, 2001. - 160 с.