Права фактичних шлюбних відносин

Тема: права фактичних шлюбних відносин

1. Види шлюбу
2. Фактичні шлюбні відносини
3. Стаття 74 Сімейного кодексу України
4. Встановлення факту фактичних шлюбних відносин
5. Значення ст. 74 СК України

1. Види шлюбу

   Шлюб — сімейний союз одного чоловіка й однієї жінки (моногамний), або полігамний, який має два види: союз одного чоловіка і двох або декількох жінок (полігінний), однієї жінки і двох чи декількох чоловіків (поліандричний), закріплений законом або культурними традиціями.

Одностатевий шлюб — це шлюб, визнаний за законом або шлюб, що визнано в соціальному відношенні між двома людьми однієї статі.

   В українській мові жінку в шлюбі з чоловіком називають одруженою або дружиною цього чоловіка. В Україні, як і багатьох інших країнах, існує традиція зміни прізвища. Здебільшого дружина приймає прізвище свого чоловіка, в окремих випадках чоловік може взяти собі прізвище дружини. Іноді утворюються подвійні прізвища.

   Існують поняття церковного шлюбу й цивільного шлюбу. Хоча здебільшого люди, які вступають у церковний шлюб у сучасну епоху вступають також у цивільний шлюб, але історично це було не обов'язковим. Церковний шлюб здійснюється за ритуалами відповідної релігії, цивільний шлюб реєструється в державних установах. Люди можуть проживати разом, утворюючи сім'ю, але не вступаючи в шлюб (Фактичний шлюб).

   Історично шлюб був союзом між чоловіком і жінкою. В сучасну епоху законодавством деяких країн дозволені цивільні шлюби між особами однієї статі.

   Шлюби часто розпочинаються особливою церемонією — весіллям. Весіллю за традицією передують церемонії сватання та заручин, призначені, відповідно, для пропозиції укласти шлюб і для оголошення наміру провести весілля.

   Шлюб припиняється або внаслідок розлучення або внаслідок смерті чоловіка або жінки. Після смерті чоловіка дружину називають вдовою, після смерті дружини чоловіка називають вдівцем.

   Шлюбний вік  встановлюється  у 18 років для чоловіків і в 17 років для жінок. Державна адміністрація   районів,   районів   міст   Києва  і Севастополя,  виконавчі комітети міських і районних у  містах  Рад можуть у виняткових випадках знижувати шлюбний вік.(  Стаття  16  із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 783-10 від  01.09.80,  N  1813-12  від  14.11.91,  Законом  N 2488-12 від 23.06.92 )

2. Фактичні шлюбні відносини

   Якщо узагальнити та визначити ознаки шлюбу за законодавством України, то такими ознаками шлюбу є:

1. створення сім’ї;
2. союзна та договірна основа шлюбу, яка зумовлює його добровільний і вольовий характер;
3. наявність гетеросексуальної пари;
4. реєстрація органом державної реєстрації актів цивільного стану, без якої шлюбу як правової категорії немає.

Щодо фактичних шлюбних відносин, то аналіз як законодавства в цілому, так і судової практики підштовхує науковців, юристів–практиків і законодавця до надання цим відносинам значення юридичного факту, який би був підставою для поширення на фактичні шлюбні відносини сімейно-правових засобів регулювання.

У науковій літературі доволі часто вживається і термін конкубінат. У новітній історії конкубінат — це не короткочасна, а тривала, певною мірою стійка спільність жінки та чоловіка. Вона — відкрита, а не прихована. Конкубінат характеризується відсутністю формальних перешкод до шлюбу.

Історично конкубінат з’явився наприкінці другого періоду розвитку римського права, коли набуло поширення позашлюбне тривале співжиття (один із різновидів римського шлюбу, але вже незаконного), тобто фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан). Конкубінат практично не мав жодних правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада, проте вони відрізнялися від незаконних і називалися «liberi naturales» — природні діти. Жінка в таких відносинах не поділяла громадянського становища і соціального стану свого фактичного чоловіка.

Руське звичаєве право давало значно більшу свободу у розлученні й укладенні повторного шлюбу, ніж канонічне. Поряд з цим воно допускало конкубінат та просто нешлюбні відносини і, незважаючи на боротьбу церкви з цим, такі явища були широко розповсюджені у XI-XIII ст.ст. Велике розповсюдження на Русі набув конкубінат господарів («господ») з їх рабинями (на це вказує Руська Правда XII ст. своєю постановою, згідно з якою після смерті господаря його раба-наложниця та її діти від нього мають бути вільними).

3. Стаття 74 Сімейного кодексу України

Стаття 74. Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

{Назва статті 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006}

1. Якщо жінка та чоловік  проживають однією сім'єю, але  не перебувають у шлюбі між  собою або в будь-якому іншому  шлюбі, майно, набуте ними за час  спільного проживання, належить  їм на праві спільної сумісної  власності, якщо інше не встановлено  письмовим договором між ними.

2. На майно, що є об'єктом  права спільної сумісної власності  жінки та чоловіка, які не перебувають  у шлюбі між собою або в  будь-якому іншому шлюбі, поширюються  положення глави 8 цього Кодексу. {Стаття 74 із змінами, внесеними згідно із Законом № 524-V від 22.12.2006}

З прийняттям СК України фактичні шлюбні відносини стали дуже поширені, оскільки основна перешкода для їх існування — це спільно нажите майно — яке відповідно до ст.74 СК України віднесено законодавцем до спільної сумісної власності, а відносини щодо цього майна отримали однакове регулювання як між особами, які перебувають у шлюбі, так і між чоловіком та жінкою, які спільно проживають без реєстрації шлюбу.

Поява ст. 74 у СК України внесла дисгармонію не тільки у моральний аспект укладення шлюбу, його існування та зміцнення інституту сім’ї, але й у суто юридичний, оскільки не тільки члени нашого суспільства стали вважати цю норму, як норму, яка зрівняла у статусі «шлюб фактичний» і шлюб зареєстрований, але й суди також, ухвалюючи у більшості випадків рішення, неправильно формулюють його резолютивну частину щодо змісту вимоги заявника.

У зв’язку з цим суди не можуть: - встановлювати факт «перебування у шлюбних відносинах», оскільки їхні відносини не оформлені державною реєстрацією, а, отже, шлюбу немає, а тому немає і шлюбних відносин; - встановлювати факт «перебування у «цивільному шлюбі», оскільки таке формулювання взагалі не відповідає юридичній термінології; - встановлювати факт «проживання у фактичних шлюбних відносинах як чоловік та дружина», оскільки шлюб не зареєстрований, а, отже, ці особи не вважаються чоловіком та дружиною.

Суб’єктами, які визначені у ст. 74 СК України, є чоловік та жінка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, але проживають однією сім’єю. Тому суди у мотивувальній частині рішення мають встановлювати не вищеописані факти шлюбних відносин між чоловіком та жінкою, а факти, які зазначені у ст.ст. 3, 74 СК України: 1) спільне проживання однією сім’єю; 2) спільний побут; 3) взаємні права та обов’язки.

Як зазначено у ст. 1241 ЦК України серед суб’єктів права на обов’язкову частку у спадщині є непрацездатна вдова (вдівець) незалежно від змісту заповіту. Вдова (вдівець) – це особи, які при житті були дружиною (чоловіком) померлого (померлої). Нами уже зазначалось вище, що у випадку спільного проживання без державної реєстрації шлюбу чоловік та жінка не вважаються подружжям, а, отже, мова не може йти про право на обов’язкову частку. У таких категоріях справ суд не може прирівнювати факт спільного проживання до шлюбу. І, оскільки, позивачкою не було надано доказів того, що спірна квартира придбана за час фактичного проживання та за спільні кошти, то суду потрібно було б встановлювати факт спільного проживання з метою включення цієї особи до спадкоємців четвертої черги – як такої, що спільно проживала зі спадкодавцем більше п’яти років. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовляти.

Аналогічно це стосується й іншої категорії цивільних справ, які пов’язані з отриманням пенсії в разі втрати годувальника. Відповідно до ст.37 Закону України „Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року непрацездатними членами сім’ї є, серед інших, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку.

4. Встановлення факту фактичних шлюбних відносин

У контексті цього хочемо проаналізувати ще одну цивільну справу, рішенням суду у якій, також у зв’язку з неправильним тлумаченням та застосуванням норм СК України, встановлюється факт фактичних шлюбних відносин як чоловіка та дружини для отримання в управлінні праці та соціального захисту населення допомоги у зв’язку з втратою чоловіка.

   Результати проведеного нами аналізу матеріалів судових справ підтверджують, що зміст ст. 74 СК України, що стосується лише права на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, судами ігнорується і реалізовується всупереч її суті. До майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім’єю, за змістом цієї норми мають застосовуватися положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу спільної сумісної власності подружжя. Тут мова якраз йде про підстави набуття права спільної сумісної власності подружжям, здійснення подружжям цього права, особливості поділу спільного майна та ін.

5. Значення ст. 74 СК України

   Таким чином, законодавець майже зрівняв правовий статус майнових правовідносин „законного” та „фактичного” шлюбу, лише з однією відмінністю: у законному шлюбі доказувати нічого не потрібно, а при застосуванні ст. 74 СК України необхідно довести, що чоловік та жінка проживають однією сім’єю і не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому зареєстрованому шлюбі; при застосуванні ст. 91 СК України – факт проживання з нею, ним їхньої дитини у випадках, передбачених сімейним законодавством.

   Відповідно і нотаріальна практика йде хибним шляхом, коли нотаріуси автоматично застосовують положення ст. 65 СК України до всіх осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. З’ясовуючи факт перебування особи у фактичних шлюбних відносинах чи не порушує нотаріус права і свободи громадян визначені Конституцією України, зокрема, в частині заборони втручання в особисте та сімейне життя (ст.32). Такий підхід до застосування Глави 8 СК України до фактичних «шлюбних» відносин може привести до негативних наслідків, адже нотаріус посвідчує тільки безспірні права та факти і не може визначати та встановлювати лише за заявою чоловіка чи жінки, які в зареєстрованому шлюбі не перебувають, правовий статус їхніх внутрішніх відносин, називаючи це «фактичним шлюбом».

   Якщо дію норм Глави 8 поширити повністю на правовідносини чоловіка і жінки, які у шлюбі не перебувають, то у такому випадку слід поширювати на ці правовідносини і дію ч. 2 ст. 64 СК України в якій зазначається, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки, - що є по суті неможливим. З цього ми робимо висновок, що законодавець поширив дію норм ст. 74 СК України на майно чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, але жодним чином не на їх правовий статус та правовідносини загалом як чоловіка і жінки, які перебувають у зареєстрованому шлюбі, тому заяви щодо спільного їх проживання при посвідченні нотаріусами договорів стосовно «нібито» їхнього спільного майна, думається, замало, оскільки нотаріус повинен вчиняти правочини, які не викликатимуть спорів у майбутньому. Таким чином очевидним є те, що такі особи повинні отримати підтвердження свого статусу у судовому порядку, і саме рішення суду, яке визначатиме статус спільного проживання чоловіка і жінки однією сім’єю стане безспірним фактом для нотаріуса. Крім цього, в п.п. 44-45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженій Наказом Міністерства юстиції України 03.03.2004 року за №20/5, передбачається надання письмової згоди другого з подружжя у випадку укладення договорів щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочинів щодо іншого цінного майна. Порядок надання згоди на укладення зазначених вище договорів особами, які проживають однією сім’єю, тобто перебувають у фактичних шлюбних відносинах, та відповідно вимог до змісту такої згоди, не передбачено. Договори про заставу спільного сумісного майна посвідчуються за правилами, викладеними в пунктах 44 і 45 Інструкції.