Ознаки та юридичне значення актів державного управління. Відмінність актів державного управління від інших правових актів

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ "КПІ" 
 
 
 
 
 
 

Факультет права 
 
 
 
 

Контрольна  робота з дисципліни

“Адміністративне  право“ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                Виконав: студент  ІІ курсу

                                                групи ЗСП-6210

                                                Михайлов Тимур  Валерійович

                                                Перевірив: Голосніченко          Дмитро Іванович  
 
 

  
 

Київ 2008 
 
 

     План.

1. Вступ.
2. Ознаки та юридичне значення актів державного управління.
3. Відмінність актів державного управління від інших правових актів.
4. Висновки

 
 

     Вступ

     Державне  управління - одна з форм діяльності держави, це відносно самостійна організаційно-владна, розпорядча діяльність органів виконавчої влади та її уповноважених в особі адміністрації державних підприємств та установ, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України щодо практичної організації завдань та функцій держави.

      Існування суспільства і держави, уся організація  суспільного життя немислимі  без повсякденної державно-владної  діяльності з управління економікою, адміністративно-правовою сферою, соціально-культурним будівництвом, міжгалузевими зв'язками. 
 

      2. Ознаки та юридичне значення актів державного управління

     Основним  джерелом права у сучасній Україні  є нормативно-правовий акт.  Нормативно-правовий акт — це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обов'язкові правила фізичної поведінки суб'єктів суспільного життя.

     Акти  застосування поділяються за наступними критеріями:

1. За суб’єктами прийняття: правозастосувальні акти законодавчих органів державної влади (постанови ВР України), Президента України (укази та розпорядження), виконавчих органів державної влади (постанови і розпорядження КМУ тощо), праозастосувальні акти судових органів (рішення суду в цивільній справі, вирок у кримінальній), правозастосувальні акти контрольно-наглядлвих органів (протест прокурора), правозастосувальні акти органів місцевого самоврядування (рішення місцевої ради про виділення земельної ділянки конкретному суб’єкту) тощо.
2. За галуззю права: цивільно-правові, кримінально-правові та ін. акти застосування права.
3. За формою зовнішнього виразу: письмові (наказ ректора про зарахування до числа студентів), усні (накладання штрафу за безквитковий проїд в трамваї), конклюдентні (жести регулювальника дорожного руху).
4. За характером індивідуальних приписів: уповноважуючі (Указ Президента про призначення суддів Конституційного суду), зобов’язуючі (припис прокурора про усунення порушень закону), забороняючі (заборона займатися певним видом діяльності, зафіксована у вироку суду).
5. За юридичними наслідками: правоконстатуючі (рішення суду про визнання права власності), правовідновлюючі (скасування незаконного вироку суду апеляційним судом), правозмінюючі (Указ Президента про прийняття до громдянства), правоприпиняючі (скасування державної реєстрації юридичної особи).

     Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

     – він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обов'язки суб'єктів суспільного життя;

     – дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до суб'єктів  суспільного життя;

     – дає можливість та створює умови  для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;

 – дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;

 – нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм.

     Нормативно-правові  акти мають такі властивості:

     – вони є волевиявленням держави або  всього народу, тобто приймаються  тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;

     – містять у собі правові норми;

     – мають зовнішню форму у вигляді  письмового документу встановленої форми;

     – володіють юридичною силою, яка  відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання.

     Юридична  сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

     Головним  критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

     За  юридичними властивостями акти державного управління поділяються на два види: нормативні та індивідуальні акти. Подібний поділ актів зумовлений правотворчою та правозастосовною формами управлінської діяльності.

     Нормативні  акти державного управління містять  у собі загальні правила поведінки, які регулюють однотипні явища, визначені види суспільних відносин. Вони розраховані у більшості випадків на тривалий час, їх дія, як правило, не вичерпується однократним застосуванням. Нормативний акт застосовується завжди, коли який-небудь суб’єкт вступає до сфери відносин, що регулюються цим актом. Характерною ознакою нормативного акту є відсутність у ньому конкретно-визначеного суб’єкта.

      За  юридичною силою нормативно-правові  акти поділяються:

      Законодавчі акти:

      1. Конституція України — Основний  Закон держави.

      2. Закони, прийняті на референдумі; нормативно-правові акти Верховної Ради України:

      3. Закони України;

      Підзаконні  нормативно-правові  акти:

      4. Постанови ВР України;

      5. Нормативно-правові акти Президента  України — укази Президента  України;

      6. Нормативно-правові акти Кабінету  Міністрів України — постанови Кабінету Міністрів України;

      7. Нормативно-правові акти міністерств  та інших центральних органів  виконавчої влади — накази.

      8. Нормативно-правові акти державних  адміністрацій — розпорядження  Голови адміністрації, накази  керівників відділів і управлінь,

      9. Нормативно-правові акти органів  місцевого самоврядування — рішення  відповідної ради, розпорядження  сільського, селищного, міського  голови, рішення виконавчого комітету  відповідної ради.

      10. Локальні нормативно-правові акти  — нормативні накази керівників державних установ і організацій різних форм власності.

     Індивідуальні акти державного управління - акти застосування норм права до конкретних фактів, випадків. Вони встановлюють, змінюють чи припиняють конкретні адміністративно-правові відносини, завжди адресовані певним суб’єктам конкретних відносин.

     Акти державного управління класифікуються за органами, що їх видають та порядком оприлюднення та набуття чинності цих актів. Це – акти, що видаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади.

     Накази, інструкції, постанови міністерств, відомств, державних комітетів являють  собою нормативно-правові акти, що видаються на основі і для виконання  передусім законів України. Вони регулюють питання, що мають, як правило, внутрішнє значення для певного відомства. Разом з тим, норми, що містяться в цих актах, можуть бути обов’язковими на тільки для підвідомчих даному міністерству або державному коміткту органів, але й для інших установ, організацій. Підприємств та громадян. Такими є акти, що видаються, наприклад, Міністерством фінансів україни, міністерством юстиції та деякими іншими органами центральної виконавчої влади.

     Рішення органів місцевого самоврядування, рішення міських голів та розпорядження місцевих рад та їх виконавчих комітетів, рішення місцевих державних адміністрацій – це підзаконні нормативно-правові акти, що приймаються територіальними органами влади та управління. Вони регулюють питання місцевого значення й обов’язкові для всіх підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян, що знаходяться на території певної адміністративно-територіальної одиниці.

       Кабінет Міністрів України в  межах своєї компетенції видає  постанови і розпорядження, які  є обов'язковими до виконання (ст.117 Конституції України).  Постанови Кабінету Міністрів України з важливих і принципових питань державного управління приймаються у колегіальному порядку. Вони є актами вищої юридичної сили. Вони виконуються у письмовій формі. Постанови підписуються прем’єр-міністром та міністром Кабінету Міністрів.

     Постановами Кабінету Міністрів України затверджуються положення та статути, останні при цьому набувають сили нормативних актів. Положення – це сукупність правил, що стосуються побудови, способів дії центральних галузевих органів, інших урядових установ або організації будь-якого аспекту господарського, оборонного, культурного, адміністративного будівництва (Положення про Державний комітет у справах релігій, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.96 №2 та інші).

     Міністри, голови державних комітетів, керівники  відомств видають накази, постанови, інструкції, правила, положення в  межах своєї компетенції, на підставі та виконання діючих законів, указів, а також урядових постанов і розпоряджень.

      Інструкція – відомчий нормативний акт державного управління, яким встановлюється процедура, роз’яснюються умови застосування будь-якого законодавчого чи нормативного акта. Інструкція розрахована на багаторазове застосування. Управлінською практикою вироблено кілька видів інструкцій:

        – Загальні - встановлюють порядок планування, контролю, накопичення, обробки, зберігання, аналізу, передачі інформації і т.д. Такі інструкції використовуються для більш ефективного застосування складних актів з широким інформаційним вмістом, багатостадійним рухом. Вони створюють механізм реалізації таких актів.

        –Методичні - подають інформацію про порядок, методи виконання певної роботи.

      Особливе  місце займає посадова інструкція – документ, важливий при вирішенні питання про юридичну відповідальність посадової особи та скоєння саме посадових злочинів або аналогічних адміністративних правопорушень, оскільки ставити за вину посадовій особі порушення відповідних посадових повноважень можливе лише за умови, якщо ця особа наділена такими повноваженнями юридично.

      Рішення – це правовий акт державного управління, який приймається у колегіальному порядку з важливих питань і в більшості випадків має нормативний характер. Такий акт приймають виконавчі комітети Рад, колегії міністерств і відомств.

      Рішення виконкому може мати й індивідуальний характер (вирішення питання про  приватизацію житла, земельної ділянки, опіку тощо). Підписується рішення  головою та керуючим справами виконкому.

     Рішення – це заключні акти у процесі розгляду, розв’язання якихось управлінських питань, і вони мають містити відповіді на ці питання.