Громадянин як суб’єкт адміністративно-процесуальних правовідносин

  Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Юридичний факультет денного навчання 
 

Реферат

з дисципліни «Адміністративно-процесуальне право України»

на тему «Громадянин як суб’єкт адміністративно-процесуальних правовідносин » 
 
 
 
 
 
 
 

      Виконав

      студент факультету денного

      навчання  ННІ “Правознавства”

      4 курсу, групи 845-ЮД

      Подгородний Павло 

  
 

Дніпропетровськ

2011 

ПЛАН  

Вступ

1. Сутність адміністративного  процесу 

2. Суб'єкти адміністративного  процесу 

3. Громадяни  як суб’єкти адміністративного  права 

Висновки 

Використана література  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ  

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація таких взаємовідносин громадян, якими кожній людині має бути гарантовано реальне додержання і охорона у сфері виконавчої влади належних їй прав і свобод, а також ефективний захист цих прав і свобод у випадках їх порушення.

Тому, до найважливіших функцій держави Конституція України віднесла забезпечення прав і свобод людини, соціальний, правовий та економічний захист громадян. Саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість державної діяльності, а їх утвердження та забезпечення є головним обов’язком держави.

Адміністративне право органічно пов’язано з виконавчою владою та державним управлінням. Воно виступає обов’язковим інструментом, за допомогою якого здійснюється реалізація державної виконавчої влади у формі державного управління, його норми є правовою основною побудови й ефективного функціонування найбільш активної та потужної державної підсистеми — апарату державного управління.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Сутність адміністративного  процесу  
 
 
 

У діяльності виконавчо-розпорядчих органів постійно виникає потреба розгляду і вирішення питань управлінського характеру щодо конкретних юридичних або фізичних осіб.

Для того, щоб  правильно вирішити ту чи іншу адміністративну справу (конкретне, індивідуальне управлінське питання), необхідно реалізувати відповідну норму матеріального адміністративного права, тобто застосувати приписи, які вона містить, щодо конкретного індивідуального випадку.  Реалізація здійснюється шляхом застосування органами державного управління матеріальних норм з додержанням певної процедури, тобто у визначеному порядку.  Для різних категорій адміністративних справ існують відповідні процедури. Кожна з таких процедур являє собою систему установлених державою обов’язкових правил. Ці правила закріплюються в нормативних актах і виступають як адміністративно-процесуальні норми.

Отже, адміністративно-процесуальна норма — це встановлені або  санкціоновані державою обов’язкові  правила, відповідно до яких регламентується  порядок вирішення адміністративних справ, порядок реалізації матеріальних норм адміністративного права.

Діяльність виконавчо-розпорядчих  органів з вирішення адміністративних справ на підставі адміністративно-процесуальних норм прийнято називати адміністративно-процесуальною діяльністю.

Треба зазначити, що адміністративно-процесуальна діяльність не рівнозначна адміністративному процесу. Вона здійснюється виключно з конкретних справ, для реалізації конкретних матеріальних норм, на підставі конкретних адміністративно-процесуальних норм.

Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у рамках конкретної адміністративної справи прийнято називати провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням.  Однопорядкові групи проваджень утворюють види адміністративних проваджень. Таким чином виділяються: адміністративні провадження за зверненням громадян; провадження у справах про адміністративні правопорушення; провадження з ліквідації нерентабельних підприємств; провадження з наданням громадянам пільг та інші.

Отже, адміністративно-процесуальна діяльність конкретизується і об’єктивується у рамках конкретних адміністративних проваджень.  
 
 
 
 
 
 
 

2. Суб'єкти адміністративного  процесу  

Адміністративний  процес характеризується різноманітністю суб'єктів. Як сторони (учасники, суб'єкти) в адміністративному процесі виступають юридичні і фізичні особи; виконавчо-розпорядчі органи держави і місцевого самоврядування; адміністрації підприємств, закладів, організацій і громадські організації; політичні партії і органи суспільної самодіяльності; об'єднання громадян і просто громадяни, а також іноземці і особи без громадянства тощо.  Аналіз усього масиву учасників адміністративно-процесуальних відносин дає змогу виділити п'ять груп суб'єктів адміністративного процесу:

1) громадяни; 

2) виконавчо-розпорядчі  органи та структурні частини  їхнього апарату; 

3) об'єднання  громадян та їх органи, а також  органи самоорганізації населення,  що мають адміністративно-процесуальну  правосуб'єктність;

4) державні службовці  та посадові особи, що наділені адміністративно-процесуальними правами і обов'язками;

5) інші державні  органи та їх посадові особи.  

Коротко зупинимося на характерних рисах кожного із зазначених суб'єктів.

1. Громадяни  мають загальну правосуб'єктність, у тому числі й адміністративного  процесу в будь-якій галузі  управлінської сфери: господарській,  соціально-культурній, адміністративній, політичній. Дана властивість адміністративної правосуб'єктності громадян породжує в усіх інших суб'єктів адміністративного процесу обов'язок додержувати їхні права.  Особливістю адміністративно-процесуальної правосуб'єктності громадян є те, що вони некомпетентні вирішувати адміністративні справи (якщо не наділені спеціальними повноваженнями, але у цьому разі вони вже належать до іншої категорії суб'єктів).

2. Виконавчо-розпорядчі  органи. Ця група суб'єктів відіграє визначну роль у вирішенні індивідуально-конкретних справ. Разом з тим адміністративно-процесуальна право-суб'єктність виконавчо-розпорядчих органів неоднакова. Вона поділяється на загальну, галузеву та спеціальну.

3. Об'єднання  громадян. Адміністративно-процесуальна  правосуб'єктність об'єднань громадян  закріплена в Законі "Про об'єднання громадян". Вона виникає при реалізації ними своїх прав, передбачених ст. 20 цього Закону (наприклад, захист інтересів членів громадської організації), а також у випадках порушення законодавства з боку легалізуючих органів (ст. 27) та самих об'єднань громадян, коли до останніх застосовуються санкції, передбачені статтями 29, 30, 31, 32 (штраф, попередження, тимчасова заборона діяльності, примусовий розпуск).

4. Посадові особи  і державні службовці, їхня  адміністративно-процесуальна правосуб'єктність  зумовлена двома обставинами: 

по-перше, важливе  значення має належність державних  службовців до певної категорії керівників або спеціалістів. Зрозуміло, що правосуб'єктність керівника ширша, ніж спеціаліста;

по-друге, велику роль відіграє зміст посадових прав і обов'язків. Так, голова районної держадміністрації і начальник управління міністерства належать до однієї категорії (3), але зрозуміло, що їхня правосуб'єктність різна.

5. Інші державні  органи та іх посадові особи.  Спеціальною адміністративно-процесуальною правосуб'єктністю володіють і деякі інші передбачені законом державні органи і посадові особи. Так, районні (міські) судді одноосібне розглядають ряд справ про адміністративні правопорушення (ст. 221 КпАП), в органах прокуратури ведеться провадження по скаргах та заявах громадян, порушується дис­циплінарне переслідування (дисциплінарне провадження) щодо посадових осіб тощо.  Треба зазначити, що тільки цієї класифікації суб'єктів адміністративного процесу явно недостатньо для з'ясування специфіки їх адміністративно-процесуального становища.

Для визначення їх адміністративно-процесуального статусу  важлива і та роль, яку кожен  із суб'єктів виконує в процесі. За характером процесуального статусу  всі суб'єкти поділяються на три групи:

1) суб'єкти, що  вирішують справу;

2) суб'єкти, відносно  яких вирішується справа;

3) допоміжні  учасники процесу. 

До першої групи  завжди належать державні органи, їх посадові особи. До другої групи можуть входити  практично будь-які суб'єкти, як органи, так і особи. До третьої належать свідки, постраждалі, експерти, перекладачі, адвокати. Конкретний перелік учасників адміністративно-процесуальних відносин залежить від виду адміністративного провадження.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Громадяни як суб’єкти  адміністративного  права  
 
 
 

Громадяни —  найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає  перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами  і свободами інших учасників  правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. З Конституції України).

Найчастіше особа  вступає у відносини з державою у сфері виконавчої влади, де практично реалізуються надані особі Конституцією та законами України права і свободи. Для реалізації деяких прав, свобод та виконання обов'язків важливе значення має громадянство — постійний правовий зв'язок особи та Української держави, що проявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Право на громадянство є невід'ємним правом громадянина України, він не може бути позбавлений свого громадянства. Кожна особа має право на громадянство в Україні, яке вона може одержати за певних умов. Громадянство не поєднується з постійними трудовими чи службовими відносинами особи з конкретною організацією.

На всіх осіб, що постійно чи тимчасово перебувають на території України, поширюється юрисдикція Української держави. Проте за­конодавство у багатьох випадках чітко розмежовує статус громадянина і особи, не ототожнює їх. Громадянин України має більш ши­рокий обсяг прав і обов'язків, ніж особа, яка не пов'язана відносинами громадянства з державою, в тому числі й у сфері захисту (недопустимість видачі громадянина України іноземній державі, захист прав громадян за кордоном та ін.).

Адміністративно-правовий статус громадянина України є  складовою частиною його загального статус у, що встановлений Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» (в редакції від 16 квітня 1997 р.)[1] та іншими законодавчими актами України.

Громадяни України  є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших ознак. Рівноправність громадян України забезпечується в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя. Усі ці конституційні положення підтверджуються законами України про власність, про підприємництво, про підприємства, про землю, про об'єднання громадян та ін. Правовий статус громадянина включає до себе:

а) основні (невід'ємні) права (або права і свободи  людини і громадянина);

б) комплекс прав та обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід'ємних (на життя, здоров'я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, влас­ності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.