Кваліфікація злочинів

Разом з тим вказівка у  визначенні поняття кваліфікації на її юридичне закріплення є зайвою, оскільки воно (закріплення), по-перше, не властиве лише кваліфікації і, по-друге, його повністю охоплює поняття застосування кримінально-правової норми.

Кваліфікація злочинів полягає  у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними  у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене  діяння) і загальним (кримінально-правова  норма). Сутність кваліфікації полягає  в правильному визначенні і встановленні цього зв'язку. У процесі кваліфікації злочину ознаки складу злочину, передбаченого  законом, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна  зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння.

У літературі визнається, що основою кваліфікації є склад  злочину, тобто сутність встановлених кримінальним законом ознак окремого, певного виду діяння (вбивства, грабежу, зґвалтування, хуліганства тощо). Вчинене  певною особою конкретне діяння теж  має сукупність певних ознак. Органи, що застосовують кримінальний закон, аналізують, порівнюють ознаки вчиненого діяння з ознаками певного складу злочину. Якщо вони збігаються, робиться висновок про інкримінування певного складу (або складів) злочину за вину особі. Таким є процес кваліфікації злочину.

Але процес кваліфікації не є кваліфікацією. Кваліфікація злочину  являє собою застосування певної норми чи кількох норм кримінального  закону. Процес же кваліфікації ні в  чому іншому не проявляється і нічого іншого не становить. Тому немає підстав  поряд із кваліфікацією злочину  встановлювати чи визначати додатково  ще й процес кваліфікації.

Головним у кваліфікації злочину є завдання і результат  — встановити наявність складу злочину  у вчиненому діянні, тобто визначити  підставу кримінальної відповідальності. Але кваліфікація злочину не є  кримінальною відповідальністю і не є її підставою. Кримінально-правова  кваліфікація — це засіб реалізації кримінальної відповідальності. Кваліфікація злочину конкретизує кримінальну  відповідальність, встановлює її межі, визначає сутність. Кваліфікація злочину  є конкретною та єдиною формою реалізацї  кримінальної відповідальності.

П.А. Воробей правильно  відзначає, що кваліфікація злочину  та кримінально-правове ставлення  за вину співвідносяться між собою  як форма і зміст, де формою є кваліфікація, а ставлення за вину — її змістом. Співвідношення цих юридичних явищ повністю відповідає співвідношенню філософських категорій змісту і форми, в якому  форма є змістовною, а зміст  — формальним. Кримінально-правова  кваліфікація діяння є змістовною, а кримінально-правове ставлення  за вину — формальним. Формальність кваліфікації злочину випливає з формалізованості кримінально-правової норми. Саме тому кваліфікація злочину вимагає відповідної форми, без якої кваліфікація неможлива. Кожній кримінально-правовій кваліфікації притаманна відповідна форма. Форма кримінально-правової кваліфікації завжди чітка, певна і конкретна. Особливості кримінальної відповідальності вимагають, щоб діяння завжди було чітко і конкретно кваліфіковано[6; С. 649].

Конкретність кваліфікації діяння полягає у застосуванні конкретної кримінально-правової норми — частини  чи пункту певної статті кримінального  закону. Кваліфікація злочину має  вигляд посилання на конкретну кримінально-правову  норму. Конкретність кваліфікації діяння полягає також у тому, що кваліфікація не може бути загальною. Кримінальна  відповідальність не тільки особиста (персоніфікована), але вона завжди конкретна, чітко визначена. Найбільшою мірою кримінальна відповідальність конкретизується саме кваліфікацією  злочину, яка значною мірою визначає сутність, зміст і обсяг обвинувачення.

Отже, для правильної кваліфікації злочину необхідно вибрати і  застосувати ту норму, яка найповніше описує ознаки вчиненого діяння. В  цьому і полягає юридична сутність кваліфікації злочинів. Визначити з  багатьох подібних найнеобхіднішу норму  буває складно, що призводить до помилок. Щоб їх уникнути, Пленум Верховного Суду України змушений майже у  кожній постанові про практику застосування законодавства про відповідальність за окремі види злочинів вказувати  судам на необхідність посилити увагу  до кваліфікації злочинів.

РОЗДІЛ ІІ. Значення складу злочину для кваліфікації злочинів

Одним із найбільш важливих питань, що постає в межах механізму  кримінально-правового регулювання, є питання про те, який саме конкретний злочин (злочини) вчинила особа. Це питання  вирішується у процесі кваліфікації злочинів. У загальній формі кваліфікація злочинів може бути визначена як оцінка певної поведінки як конкретного  злочину (злочинів).

До поняття злочину  в КК вперше включено ознаки винності і суб'єкта злочину. Таким чином, наведене у ч.1 ст.11 КК поняття злочину  містить вказівку на п'ять обов'язкових  ознак злочину:

1) злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

2) це діяння має бути  вчинене суб'єктом злочину; 

3) воно має бути винним;

4) вказане діяння повинне  бути суспільно небезпечним; 

5) відповідне діяння повинно  бути передбачене чинним КК.

Останнє, крім того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину  є також кримінальна караність. Відсутність хоча б однієї із цих  ознак вказує на відсутність злочину[20; С. 793].

Коли говориться про поняття "склад злочину" , то мається  на увазі не будь-який злочин , а конкретно  скоєний: це - конкретна крадіжка, конкретне  згвалтування, конкретне вбивство та інше.

Для кваліфікації конкретно  скоєного злочину поняття "злочин" недостатньо, щоб діяння кваліфікувати  за певною статтею Особливої частини  Кримінального кодексу. Для такої  кваліфікації потрібно, крім наявності  загальних ознак ( суспільна небезпека, протиправність, винність та караність), тобто наявності загального складу злочину, дати детальний аналіз конкретного  складу злочину.

Таким чином, склад злочину  розкриває юридичний зміст злочину. Він дає змогу правильно кваліфікувати  конкретне діяння, скоєне конкретною особою, за конкретною статтею Особливої  частини Кримінального кодексу.

У диспозиціях статей Особливої  частини КК встановлюються юридичні ознаки, що у своїй сукупності характеризують певне суспільно небезпечне діяння як злочинне і каране. Це означає, що диспозиція статті містить опис конкретного  складу злочину. Наприклад, склад крадіжки визначений як таємне викрадення чужого майна (ст. 185). Проте диспозиції статей Особливої частини КК не вичерпують усіх ознак складу злочину. Деякі  з них передбачені Загальною  частиною КК, оскільки вони відносяться  до всіх або більшості складів, закріплених  у частині Особливій. Наприклад, у статтях Особливої частини  нічого не сказано про такі ознаки складу злочину, як вік і осудність. Але про ці ознаки для всіх складів  йдеться в статтях 19 і 22. У статті 15 дається характеристика замаху, а  в статтях 26 і 27 — співучасті. Отже, склад кожного злочину становлять ознаки, описані як в Особливій, так  і в Загальній частині, що ще раз  свідчить про нерозривну єдність  останніх.

Застосування відповідних  статей КК відбувається на основі з'ясовування ознак окремих складів злочинів.

Перш за все, склад злочину  є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, у суспільно небезпечному діянні якої є ознаки складу злочину, передбачені кримінальним законом (ч. 1 ст. 2). Ці ознаки необхідні для  кримінальної відповідальності, при  відсутності яких вона виключається. Водночас встановлення цих ознак  вичерпує склад, тобто вони достатні для кримінальної відповідальності [11; С.294].

Ознаки складу злочину  виконують й іншу роль: вони відмежовують злочин від діянь, які не є злочинними, або один склад злочину — від  іншого (розмежувальна функція складу злочину).

Розмежування складів  окремих злочинів можна пояснити на такому прикладі. Якщо винний таємно вилучив гроші з квартири потерпілого, то його дії будуть кваліфіковані  як самоправство за ст. 356 КК, якщо він  вважав, що має на них дійсне або  вигадане право (зокрема, що вилучає  ці гроші в рахунок боргу, який йому, незважаючи на нагадування, не віддавав потерпілий). Якщо таким самоправством  не було заподіяно значної шкоди  потерпілому, то це випадок цивільно-правового  делікту. Якщо ж за такого вилучення  винний розумів, що не має на це майно (гроші) жодних прав, що воно є чужим, вчинене підпадає під ознаки крадіжки і кваліфікується за ст. 185.

Також склад злочину виступає як базове поняття при визначенні предмета доказу, впливає на межі дослідження  у кожній кримінальній справі. Сам  опис ознак складу злочину в законі має вирішальне значення. Чим більше ознак введено законом до складу злочину, зазначеного у диспозиції, тим більше коло фактичних обставин слід встановити у справі, тим ширші  межі дослідження. І, навпаки, якщо склад  описаний у законі вужче, «економніше», це, безумовно, звужує межі. Нечіткість ознак складу злочину, введення так  званих «каучукових» (розпливчастих) диспозицій робить межі дослідження кримінальної справи досить невизначеними. Тому точний опис ознак складу злочину в законі — важлива умова ефективності самої процесуальної діяльності. Зазвичай, встановленням складу злочину  не обмежуються межі дослідження  у кримінальній справі, вони набагато ширші, але ознаки складу мають тут  вирішальне значення.

Склад злочину являє собою  законодавчу модель кваліфікації злочину. Кваліфікуючи злочин, встановлюється відповідність вчиненого особою суспільно небезпечного діяння складу, описаному в законі. У цьому  виявляється сутність кваліфікації. В ній дається не тільки юридична, а й соціально-моральна оцінка вчиненого  особою діяння. В зв'язку з цим  правильна кваліфікація злочинів має  велике значення для зміцнення законності, охорони правопорядку, забезпечення прав і законних інтересів громадян. Тому вчинений злочин має бути кваліфікований відповідно до закону, що передбачає кримінальну відповідальність за це діяння, і будь-які відступи від цієї вимоги неприпустимі.

Неправильна кваліфікація призводить до невірної правової і соціально-моральної  оцінки діяння, визначаючи тим самим  і неправильне уявлення про характер і ступінь його суспільної небезпеки. У цьому плані цілком неприпустима кваліфікація діяння, що не містить  ознак складу злочину, як злочинного. Така кваліфікація може призвести до засудження особи, яка взагалі не вчинювала злочин. Не менш шкідливі також і випадки протилежного характеру, якщо в діях, що є злочинними, не встановлено ознак складу злочину.

Найпоширенішими є помилки, коли злочинному діянню дається невідповідна кваліфікація. Наприклад, якщо діяння, що є розбоєм, кваліфікується як грабіж, умисне вбивство — як вчинене з  необережності, а крадіжка — як шахрайство.

У таких випадках діянню дається не лише неправильна юридична кваліфікація, а й неправильна  соціально-моральна оцінка. Якщо, наприклад, хуліганство замість ч. 4 ст. 296 кваліфіковано  за ч. 1 ст. 129, тобто як погроза вчинити  вбивство, то тут не лише неправильно  застосовано кримінальний закон, а  й тяжкий злочин розцінений як злочин невеликої тяжкості. Адже хуліганство  карається позбавленням волі на строк  від трьох до семи років, а погроза  вчинити вбивство — арештом на строк до шести місяців або  обмеженням волі на строк до двох років. Кваліфікація ж за ст. 129 може призвести  навіть до звільнення від кримінальної відповідальності відповідно до положень розділу IX Загальної частини КК.

Якщо навіть помилка у  кваліфікації не призводить до неправильного  призначення покарання, вона і тоді спричиняє негативні наслідки. Так, за зловживання службовим становищем (ч. 1 ст. 364) і за привласнення, розтрату майна, вчинені службовою особою (ч. 2 ст. 191), може бути призначене покарання  — п'ять років позбавлення  волі. Проте у такому випадку самому підсудному не байдуже, чи засуджений він лише за службовий злочин, чи за привласнення чужого майна.

Кваліфікація злочину  передбачає повне і всебічне встановлення тих фактичних обставин справи, що відповідають ознакам складу злочину, зазначеним у законі. Якщо такі фактичні обставини не з'ясовано, не можна  дати точну кваліфікацію злочину, що відповідала б об'єктивній істині [9; С. 113].

Крім виявлення у справі певних фактичних обставин, необхідно  знайти і точно усвідомити ознаки цього складу злочину відповідно до норми КК, потім встановити відповідність  вчиненого особою діяння ознакам  складу, описаного в законі. Кваліфікація злочину і є об'єднуючою ланкою між фактично вчиненим особою суспільно-небезпечним  діянням і тим складом злочину, якому це діяння відповідає.

Звідси випливає важлива  вимога: кваліфікація передбачає точний юридичний аналіз елементів складу злочину: об'єкта, об'єктивної і суб'єктивної сторін, суб'єкта злочину. Причому правильне  встановлення елементів складу та їх ознак є необхідною передумовою  правильної кваліфікації вчиненого. У  відносно простих випадках, за чіткого  знання закону досвідчений юрист  вже при вивченні кримінальної справи може одразу зробити висновок щодо кваліфікації злочину, не вдаючись навіть до детального зіставлення виявлених  обставин з нормою закону. Це кваліфікація на основі так званого симультанного (миттєвого) упізнання досліджуваних  матеріалів. Але, як свідчить практика, кваліфікація на підставі такого упізнання  містить серйозну небезпеку помилки, тому що виключає з'ясовування всіх необхідних ознак складу, їх зіставлення з  фактичними обставинами справи.

Отже, необхідний відповідний  аналіз, і, тим самим, встановлення всіх елементів складу злочину. Так, важливе  значення має визначення тих суспільних відносин, яким це діяння заподіює безпосередню шкоду. Констатація цих відносин означає і виявлення об'єкта цього  злочину. У тих злочинах, що мають свій предмет, його з'ясування дає можливість правильно усвідомити й об'єкт злочину. В КК є деякі статті, що передбачають відповідальність за розголошення різного роду таємниць (лікарської таємниці, таємниці голосування, таємниці приватного життя, комерційної таємниці, державної таємниці та ін.). Таємниця — це відомості, які містять інформацію, що не підлягає розголошуванню і може бути відомою лише певному колу осіб. Передбачена як предмет конкретних злочинів, вона прямо вказує на об'єкт злочину, тим самим визначаючи його кваліфікацію. Так, якщо розголошено комерційну таємницю, це свідчить, що об'єктом цього злочину є господарська діяльність, тобто відносини у сфері підприємництва, і такі дії підпадають під ознаки ст. 232. Якщо ж розголошено Інформацію, що становить державну таємницю, вчинене посягає на відносини у сфері обороноздатності держави і кваліфікується за ст. 328. Нарешті, якщо розголошено таємницю слідства, то об'єктом злочину виступають відносини у сфері правосуддя, і таке діяння охоплюється ознаками ст. 387.