Конституційний лад України. Засади та принципи

      Отже, можна зробити висновок, що засади конституційного ладу країни відображають прагнення людини і суспільства  до щастя, добра, справедливості, свободи, рівності, солідарності, гуманізму, демократії та порядку. В засадах конституційного  ладу, як правило, закріплюється суспільний ідеал.

        Засади конституційного ладу, як форма вираження конституційного ладу України, визнають як першооснову людину і громадянина, їх права і свободи, що є базою закріплення основних принципів конституційного ладу, на підставі яких будується державний лад та основи громадянського суспільства в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       3.ПРИНЦИПИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ

       У найбільш загальному вигляді основи конституційного ладу являють собою  систему передбачених і закріплених  Конституцією базових принципів  організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів і органів державної влади, основних функцій держави, інших елементів (атрибутів) держави. Ці принципи опосередковують  суть держави, її тип, форми, функції, механізм її здійснення, місце роль в суспільстві  тощо Аналізуючи правові норми першого  розділу Конституції України, можна  виділити такі принципи конституційного  ладу:

       - суверенності і незалежності  держави;

       - демократизму;

       - соціальної держави;

       - правової держави;

       - унітарності держави;

       - республіканської форми правління.

       Згідно  із ст.1 Конституції України, наша держава  проголошується як суверенна і незалежна, демократична, соціальна і правова. Необхідною передумовою конституційного  ладу в будь-якій державі є її суверенність.

       Відомо, що держава здатна виражати волю своїх  громадян, у повному обсязі гарантувати  їх права і свободи лише тоді, коли вона є суверенною.

       Суверенітет як найважливіший атрибут державної  влади виступає якісною рисою  держави і становить важливу  засаду конституційного ладу України 

       Сам термін «суверенітет» походить від  французького souverainete, що в перекладі  означає верховенство та незалежність влади, тобто її право за власним розсудом розв'язувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої влади .⁴

       В науці конституційного права  розрізняють кілька видів суверенітету: державний, національний та народний.

       Національний  суверенітет характеризує повновладдя  нації, її політичну свободу, наявність  у неї реальної можливості самостійно визначати спосіб свого національного  життя, включаючи здатність самовизначатися  утворювати незалежну державу. Національний суверенітет знаходить своє політично-правове оформлення в Декларації про державний суверенітет України, де закріплено право нації на самовизначення у всіх сферах життєдіяльності суспільства: економічній, політичній, соціальній, культурній тощо . Однак національний суверенітет в ідеальному, «чистому» вигляді існує надзвичайно рідко. Він не може, як правило, реалізуватись автономно, без урахування інтересів націй, національних груп і національних меншин, які проживають поряд, на одній території. Він поєднується, переплітається з інтересами своїх сусідів, у сукупності з якими становить одне ціле - народ тієї чи іншої країни. Між ними існує тісний органічний взаємозв'язок і взаємозалежність. Вони доповнюють один одного, впливають на державний суверенітет, реалізуються через нього. Народний суверенітет означає повновладдя народу, який є єдиним джерелом влади в Україні . Повновладдя народу здійснюється в різних формах і, перш за все, в діяльності державних органів, різноманітних формах громадської діяльності, в інститутах безпосередньої демократії. Головним виразником втіленням суверенітету народу є держава. Якщо порівняти суверенітет народу і державний суверенітет, то пріоритет належить народному, оскільки він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади: воля народу є обов'язковою для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

       Декларація  про державний суверенітет України  від 6 липня 1990 р. проголошує державний  суверенітет як верховенство: самостійність, повноту неподільність влади  держави в межах її території  та незалежність рівноправність у зовнішніх  зносинах.

       Таке  визначення державного суверенітету дає  підстави виділяти:

       1) внутрішній суверенітет - незалежність  держави від інших суб'єктів  політичної системи, насамперед  від політичних партій. Держава  залежить лише від одного суб'єкта  народу України, який є єдиним  джерелом влади і якому належить  право визначати і змінювати  конституційний лад України. Оскільки  конституційний лад як певний  порядок встановлюється Конституцією, то її прийняття вважається  пріоритетним правом народу. Нинішня  Конституція України прийнята  Верховною Радою України від  імені українського народу громадян  України всіх національностей;

       2) зовнішній суверенітет - незалежність  держави від інших держав - суб'єктів  міжнародних відносин. Статус України  як великої європейської держави  дає їй можливість впливати  на інші держави і міжнародні  організації й зазнавати відповідно  значного впливу з їх боку.

       Верховенство  державної влади означає: по-перше, її необмеженість нічим, ніким, за винятком народного суверенітету (установчої влади народу України), Конституції  України, громадянського суспільства, природного права законів; по-друге, відсутність на території України  будь-якої іншої конкуруючої влади, яка могла б видавати легітимні  закони; по-третє, підпорядкованість  державній владі всіх громадян, їх об'єднань, органів держави і органів  місцевого самоврядування, їх посадових  осіб ;по-четверте, саме державна влада започатковує фундаментальні засади суспільства держави, визначає основи взаємовідносин особи держави, принципи організації й діяльності всіх суспільних інституцій.

       Незалежність  і самостійність державної влади  означає те, що вона сама, без впливу інших сил правоспроможна приймати нормативні акти та забезпечувати їх виконання за допомогою засобів  державного примусу, а також відсутність  залежності (політичної, фінансової, організаційно  тощо) органів державної влади  від будь-кого всередині держави  та за її межами.

       Рівноправність  України у зовнішніх зносинах вказує на не підпорядкованість держави  владі іноземної держави в  сфері міжнародного спілкування.

       Повнота і неподільність влади означає, що законодавча, виконавча і судова влада держави поширюється на всю її територію і виключає будь-яку  іншу владу в межах її кордонів.

       Україні, як суверенній державі, притаманні такі конституційно-правові ознаки:

       1) установчий характер державної  влади України - прийняття Конституції  України, внесення до неї змін  доповнень; встановлення засад  тощо. Така установча влада, як  нами вже підкреслювалось вище, належить народу України;

       2) територіальні цілісність. Кожна  суверена держава має свою  державну територію. Згідно міжнародному  праву державною територією є  частина земної кулі, яка належить  певній державі і в межах  якої вона здійснює своє територіальне верховенство. Відповідно до ч.3 ст.2 Конституції України територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Цілісність державної території полягає в забороні її насильницького поділу. Із змісту Конституції випливає, що територія України не є абсолютно незмінюваною: вона може бути змінена виключно за згодою народу України. Зокрема, питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається органом представницької влади - Верховною Радою України . Згідно ч.1 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України є однією з найважливіших функцій держави, справою всього Українського народу;

       3) єдиний конституційний простір.  Конституція України є юридичною  базою для нормотворчої діяльності  всіх органів державної влади  та органів місцевого самоврядування, вона визначає зміст та напрямки  розвитку галузевого законодавства;

       4) громадянство. Згідно ст.4 Конституції  України в Україні існує єдине  громадянство;

       5) єдина грошово-кредитна система.  Це важливий вияв державного  суверенітету, який немислимий без  відповідної фінансово-економічної  бази. Ст.99 Конституції визначає  грошову одиницю України - гривню;

       6) Національні Збройні Сили. Державний  суверенітет передбачає реальну  здатність держави забезпечити  свою внутрішню і зовнішню  безпеку. Оборону України, захист  її суверенітету, територіальної  цілісності і недоторканості  Конституція України покладає  на Збройні Сили України.

       7) міжнародна правосуб'єктність. Україна  як суверенна держава є повноправним  суб'єктом міжнародного права,  може вступати у відносини  з іншими державами, вступати  до міжнародних організацій, укладати  міжнародні договори тощо. Зовнішньополітична  діяльність України спрямована  на забезпечення її національних  інтересів і безпеки шляхом  підтримання мирного і взаємовигідного  співробітництва з членами міжнародного  співтовариства за загальновизнаними  принципами нормами міжнародного права;

       8) офіційний статус державної мови. Державною мовою вважається визнана  Конституцією або чинним законодавством  основна мова держави . Згідно  ч.1 ст.10 Конституції України державною  мовою в Україні є українська  мова. Це покладає на державу обов'язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В той же час держава гарантує вільний розвиток, використання захист російської, інших мов національних меншин Україні;

       9) державні символи України, якими  є Державний Прапор України,  Державний Герб України і Державний  Гімн України .

       Вагомою засадою конституційного ладу України  є принцип соціальної держави.

       Конституція України 1996 р. вперше закріпила принцип  соціальної держави і передбачила  ряд заходів по її утвердженню.

       Найважливішою рисою соціальної держави є принципово нове ставлення до особи, її інтересів, визнання її пріоритетом серед соціальних цінностей. Так, відповідно до ст.3 Конституції  України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні  найвищою соціальною цінністю. Права  й свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість  діяльності держави. Утвердження забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Найбільш повно  соціальний характер держави виявляється  в системі соціальних прав свобод людини і громадянина, передбачених і закріплених Конституцією (право  на працю, на відпочинок, на соціальний захист, на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я, медичну  допомогу та медичне страхування  тощо. На жаль, певною мірою проблематичний характер мають, як показав час, ці соціальні права, оскільки значною мірою нині вони не реалізуються, не забезпечуються або залишаються символічними, про що неодноразово наголошувалось у юридичній літературі.

       Обов'язками соціальної держави згідно із Конституцією є:

       - забезпечення захисту усіх суб'єктів власності і господарювання, соціальна спрямованість економіки, проголошення рівності усіх суб'єктів власності перед законом (ст.13);

       - державний захист прав споживачів, здійснення контролю за якістю  безпечністю продукції та усіх  видів послуг робіт (ст. 42);

       - гарантування працівників від  незаконного звільнення та гарантування  права на вчасне одержання  працівниками винагороди за працю  (ст. 43);

       - гарантування того, що пенсії, інші  види соціальних витрат та  допомоги, що є основним джерелом  існування, мають забезпечувати  рівень життя, не нижчий від  прожиткового мінімуму, встановленого  законом (ст.46);

       - охорона державою сім'ї, дитинства,  материнства і батьківства (ст.51) тощо.

       Принцип соціальної держави тісно пов'язаний із принципом гуманізму. Конституція  України 1996 р. на відміну від конституцій  «радянського» типу кардинально  змінює підхід до розв'язання проблеми про співвідношення людини і держави: не людина створена для держави, а  навпаки держава для людини. Безпосереднім  доказом цього є те, що Конституція  України приділяє найбільше уваги  серед усіх конституційно-правових інститутів саме особі: із 161 статті Конституції  правам, свободам і обов'язкам людини і громадянина присвячено 48 статей. Гуманізм конституційного ладу України виявляється також у закріпленій Конституцією національній, економічній, соціальній, культурній екологічній політиці держави.