Войти    Поиск   Связаться с нами

Гоголь і Україна

Дата: 26 Ноября 2011 в 17:23
Автор: Пользователь скрыл имя
Тип: реферат
Скачать в ZIP (51.43 Кб)
Файлы: 1 файл
Дніпродзержинський державний технічний Університет.docx (53.90 Кб)   —   ОткрытьСкачать

Дніпродзержинський державний технічний Університет 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

«Гоголь і  Україна» 
 
 
 
 
 

Виконала:

Студентка групи  ТНР-11-1д

Гапонюк Анжела Вікторівна

Перевірила:

к.і.н., доцент

Лебедєва Анна Олександрівна 
 
 

Дніпродзержинськ  – 2011

Микола  Гоголь і Україна

План:

    1. Вступ.
    2. Микола Гоголь і Україна.
        1. Гоголь, якому не поталанило.
        1. «Українськість» Гоголя: реальне та уявне.
        2. Дві правди митця.
        3. Роздвоєність душі.
        4. «Проблеми української релігійної свідомості»* Гоголь
    1. Висновок.
    2. Список використаної літератури.
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     1 квітня  цього року виповнюється 200 років  від дня народження Миколи  Васильовича Гоголя. Майже за  рік перед тим наші гуманітарні  міністерства розіслали цидули  на місця, зобов'язавши люд  посполитий проводити різноманітні  заходи до ювілею - конференції,  вечори, читання і т.д. і т.п.  При цьому, здається, ніхто не  замислювався, а чи потрібне нам  таке широке (і, зрештою, дилетантське) відзначення цього 200-річчя. Принагідно  хочу нагадати, що цього року  виповнюється така ж кругла  дата від дня народження Юліуша  Словацького - польського письменника,  не менш відомого, ніж Гоголь. Котрий, як і Микола Васильович, народився в Україні, мав українські  корені, добре знав українські  традиції й не раз у своїх  творах звертався до української  проблематики, зокрема, створив позитивний  образ Івана Мазепи в польській  літературі. Однак державні мужі  й не збираються широко відзначати  ювілей Словацького. Ситуація  зі святкуванням цих ювілеїв  чудово демонструє ціну євроінтеграційних  намірів наших чиновників. Адже  Гоголь - автор, «зачарований» на  Схід, Росію. Тоді як Словацький - людина західноєвропейської культури та освіти.

     Народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз  Миргородський район Полтавської області, Україна).

Батько, Василь Афанасійович Гоголь, був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Згодом знаменитий нащадок оспівав його в образі Тараса Бульби. Мати Гоголя, Марія Іванівна (1791-1868), уроджена Косяровська, видана заміж 1805 року у віці чотирнадцяти років. Наречений був удвічі старший за неї. Крім Миколи, в сім'ї було ще одинадцять дітей, з яких залишилися жити лише старший син Микола і три сестри. Коли після пологів померли перших двоє, Василь і Марія вже при надії переїхали до Сорочинців, де проживав відомий на всю околицю доктор М. Я. Трохимовський. У маєтку Трохимовського і народився хлопчик, якого назвали Миколою. 
 

Життя Гоголя вивчали:

Євген Сверстюк, Голубенко Петро, Катерина Константинова, Рената Смирнова, М.Томенко, О.В.Мухін, Голубенко Петро. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Гоголь  і Україна 

ГОГОЛЬ, ЯКОМУ НЕ ПОТАЛАНИЛО

     Облишмо високу політику та наш «європейський вибір», повернімося до Гоголя та його ювілею. Чи подумали наші гуманітарні чиновники, як ми маємо інтерпретувати життя і творчість цього письменника в контексті нинішніх реалій? Бо той «інтелектуальний багаж», який маємо, припав пилом ще з радянських часів. За роки незалежності з Гоголем у нас якось «не склалося». З одного боку, маємо примітивні передноворічні мюзикли за мотивами «Ночи перед рождеством» та «Сорочинской ярмарки», котрі не лише далекі від розуміння творчості Гоголя, а й кепкують з українців. З іншого - бачимо не менш примітивне представлення Гоголя «нашим» українським письменником. Звідси україномовні переклади творів Гоголя, нібито наукові дослідження про його українськість. Зараз нас чекає соціальна реклама на телебаченні «Гоголь про Україну», випуск пятигривневої монетки з ликом Миколи Васильовича у сорочці-вишиванці (нове слово в іконографії письменника!), спорудження пам'ятничків класику та його персонажам тощо. Словом, грядуть ювілейні заходи, хтось на цьому добре підзаробить, хтось відмиє гроші. А міг би ювілей Гоголя, тим більше в контексті нинішньої абсурдної політичної ситуації, стати приводом для серйозної розмови - про те, хто ми, в чому наші слабкості й переваги, зрештою, що робити й куди йти. Однак у своїх духовних лінощах ми нагадуємо гоголівського пузатого Пацюка, якому самі вареники летять до рота. Правда, не без чортової допомоги. Так і ми, не напружуючи звивини головного мозку, втішаємо себе: Гоголь - наш, він наша слава, письменник світового рівня...

     Не  заперечую: Гоголь - геніальний автор. Він знаменитий у світі. Зрештою, у другій половині XIX століття - у XX столітті твори Гоголя, передусім повість «Тарас Бульба», спрацювали на користь української ідеї. Одним із перших, хто спробував інтерпретувати Гоголя в українському дусі, був Тарас Шевченко. Маючи передусім на увазі «Тараса Бульбу», він писав:

Всі оглухли, похилились

В кайданах... Байдуже...

Ти смієшся, а я  плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з  того плачу?

Богилова, брате...

Не заревуть в  Україні

Вольнії гармати.

Не заріже батько сина,

Своєї дитини,

За честь, славу,

за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже: викохає,

Та й продасть в різницю...

Москалеві. Це ж бо бачиш,

Лепта удовиці

Престолові-отечеству

Та німоті плата. 

Щоправда, Гоголь не вважав себе другом Шевченка. І, наскільки  відомо, не належав до поціновувачів  творчості Кобзаря. Сумнівно, що така Шевченкова інтерпретація припала  б йому до смаку. Незважаючи на деякі  спільні моменти в творчості  названих авторів, це були ідейні антагоністи, які й минуле, й прийдешнє України  бачили по-різному. 

«УКРАЇНСЬКІСТЬ» ГОГОЛЯ: РЕАЛЬНЕ ТА УЯВНЕ

     Звісно, в українців є чимало підстав  вважати Гоголя своїм. Інша річ - у  чому полягала ця «свійськість». Так, Гоголь народився в Україні, на Полтавщині. І батько його, і мати були українцями. Батько навіть писав п'єси українською  мовою, сюжети з яких потім використовував його син. Дитячі та юнацькі роки письменника  минули в українському середовищі. Поряд із «високою» російською мовою, яка звучала у школі, в державних  установах, «вишуканих» товариствах, письменник чув і українську мову, котрою здебільшого користувалися  простолюдини. Він навіть спілкувався  нею. Збереглася записка Гоголя до Богдана  Залеського, писана українською мовою. Та й українська стихія в творах письменника надзвичайно сильна. Він не лише використовував українську лексику, а й перекручував російські  слова на українській манір. Загалом  мова його творів далека від класичних  зразків мови російської.

     Батьки  Гоголя були типовими малоросіянами, носіями  малоросійської свідомості. Походили з колишніх козаків, які отримали російське дворянство. Ці люди прагнули пристосуватися до умов імперського  життя. Для них Російська імперія  мала цінність, оскільки гарантувала  певну стабільність, давала можливість безбідно існувати. Хіба мали якісь  проблеми герої гоголівської «Повести о том, как посорился Иван Иванович с Иваном Никифоровичем»? Ці нащадки  козацьких старшин, будучи непогано забезпеченими, в неробстві проводять  дні свої. Єдине, що займало їх, - цілком абсурдна сварка і дріб'язкове з'ясовування стосунків між собою. Могли ці нащадки козаків робити кар'єру  й на державній службі, зокрема, у  столичному Петербурзі, де, до речі, існувала велика колонія українців.

     Закономірно, що батьки Гоголя виховували сина в  дусі імперської лояльності. У письменника  не знайдемо різко критичного ставлення  до Імперії, як це бачимо, наприклад, у Шевченка. Вершиною демонстрації вірнопідданства є гоголівські «Выбранные места из переписки с друзьями», які справляють далеко не найкраще враження. Відомо, що в кімнаті матері письменника поряд із іконами був портрет Катерини ІІ. Тому-то образ цієї імператриці не раз зустрічається в повістях Гоголя.

     Хоч би як неприємно було це чути «свідомим  українцям», але Гоголь не мислив Україну  поза межами Імперії. У нього ви не знайдете антиімперських мотивів. Радше  навпаки. У «Ночи перед рождеством»  розповідається, що добра цариця Катерина ІІ милостиво приймає українських  козаків, які демонструють їй вірнопіддані почуття, й дарує ковалю Вакулі свої черевички. Герой «Пропавшей грамоты» везе цариці в Петербург грамоту. Це для нього має велике значення і він ладний грати в карти  з відьмою, щоб діло було доведене до кінця. У повісті «Портрет»  імператриця проголошує довжелезну промову, в якій ідеться про те, що лише в умовах монархічної влади  можуть процвітати мистецтва. Хоча ім'я  Катерини не називається, сумнівів ніяких немає: письменник писав саме про неї. А тепер пригадайте, як характеризували Катерину ІІ кирило-мефодіївці, зокрема Шевченко. Для них вона була чи не найбільшим ворогом, оскільки зруйнувала Січ.

     У контексті  деяких творів Гоголя прочитується, що малороси (українці) - такі собі діти Імперії. Вони по-дитячому наївні, не усвідомлюють своїх реальних інтересів. Показовим є відомий сюжет із «Ночи перед рождеством», коли коваль Вакула летить на чортові до Петербурга за черевичками для своєї вередливої коханої. Більшість сприймає цю історію як таку собі смішну різдвяну казку. На перший погляд це дійсно так. Проте Гоголь не був би собою, якби не заховав у цій сцені певну символіку. Ця історія - своєрідне збиткування над земляками-малоросами. Заради якогось дріб'язку (загалом непотрібного, але ефектного) вони готові служити чортові й падати в ноги цариці Катерині, просити її. При цьому забуваючи не лише про національні, а й станові інтереси. Адже козаки, приїхавши до Петербурга, звертаються до цариці, просячи за «всіх козаків». Але Вакулі не до цього! Йому б дістати черевички.

     Гоголя  батьки орієнтували на те, що він  має робити державну кар'єру - бажано в столиці. Тому він опинився спочатку в Ніжинському ліцеї, а потім - у Петербурзі. За великим рахунком, це була втеча з України, зокрема, й у плані духовно-культурному. У Петербурзі Гоголь спочатку видає  поему в стилі німецького романтизму «Ганц Кюхельгартен» (1829), яка жодним чином не мала нічого спільного з  його рідним краєм. І підписана вона була В.Алов, тобто навіть псевдонімом  письменник відхрещувався від свого  українського походження. Проте цей  твір не приніс Гоголю літературної слави. Після цього він звернувся  до української проблематики як модної й виграшної теми. Не забуваймо, що в 30-ті роки XIX ст. в Петербурзі існувала мода на українське. «Вечера на хуторе близ Диканьки», перша частина яких вийшла 1831 р., а друга -1832 р., враз зробили  його знаменитим. Написані в романтичному стилі, з неповторним українським  колоритом і присмачені тонким гумором  повісті Гоголя стали для російської літератури справжнім вибухом.

     Ранній  період творчості письменника можна  умовно назвати українським. Це період написання «Вечеров...» і збірки «Миргород» (1835). Він припав на першу  половину 30-х років XIX ст. Що то були за часи? Після правління ліберального царя Олександра І на початку XIX ст. в Росії почалася смуга реакції. Новий цар Микола І та його оточення були налякані повстанням декабристів 1825 р. Але якщо це повстання чимось іще нагадувало палацові перевороти, характерні для Росії XVIII ст., то широкомасштабне  польське Листопадове повстання 1830-1831 рр. викликало справжнє занепокоєння. Після його придушення самодержавство здійснює ряд кроків, у тому числі  ідеологічного характеру, які мали на меті задушити «польську крамолу». Українські повісті Гоголя, де було звернення до козацького минулого, якраз могли тут придатися. Уже в окремих творах «Вечеров...» зустрічаємо виражені антипольські й антикатолицькі мотиви. Звісно, вони мали внутрішню основу. Адже в українському козацькому середовищі через відомі історичні обставини сформувалися стійкі негативні стереотипи щодо католиків та поляків.

     В уяві гоголівських героїв католицизм - не християнство, а щось вороже йому. У «Вечере накануне Ивана Купала» отець Афанасій оголошує: мовляв, хто спізнається з нечистим Басаврюком, того будуть вважати «за католика, врага Христовой церкви и всего человеческого рода». Трапляється, Гоголь подає поляків у шаржованому, смішному вигляді. Наприклад, у згаданому творі читаємо таке: «...к Коржу повадился ходить какой-то лях, обшитый золотом, с усами, с саблею, со шпорами, с карманами, бренчащими, как звонок...». Католиків зображено наче якихось нечестивців. У «Пропавшей грамоте» герой звертається з такими словами до відьом: «...будь я католик, когда не переворочу свиных рыл ваших на затылок!». Чи не найбільшим гріхом поляків і, відповідно, католиків є те, що «ходять по Украйне ксензы и перекрещивают казацкий народ в католиков» («Страшная месть»). Саме в «Страшной мести» маємо вкрай карикатурний образ поляків: «На пограничной дороге, в корчме, собрались ляхи и пируют уже два дни. Что-то немало всей сволочи. Сошлись, верно, на какой-нибудь наезд: у них и мушкеты есть: чокают шпоры, брякают сабли. Паны веселятся и хвастают, говорят про небывалые дела свои, насмехаются над православьем, зовут народ украинский своими холопьями и важно крутят усы, и важно, задравши головы, разваливаются на лавках. С ними и ксендз вместе. Только и ксендз у них на их же стать, и с виду даже не похож на христианского попа: пьет и гуляет с ними и говорит нечестивым языком свои срамные речи. Ни в чем не уступает им и челядь: позакидали назад рукава оборванных жупанов своих и ходят козырем, как будто что-то путное. Играют в карты, бьют картами один другого по носам. Набрали с собою чужих жен. Крик, драка!.. Паны беснуются и отпускают штуки: хватают за бороду жида, малюют ему на нечестивом лбу крест; стреляют в баб холостыми зарядами и танцуют краковяк с нечестивым попом своим».

Краткое описание
1 квітня цього року виповнюється 200 років від дня народження Миколи Васильовича Гоголя. Майже за рік перед тим наші гуманітарні міністерства розіслали цидули на місця, зобов'язавши люд посполитий проводити різноманітні заходи до ювілею - конференції, вечори, читання і т.д. і т.п. При цьому, здається, ніхто не замислювався, а чи потрібне нам таке широке (і, зрештою, дилетантське) відзначення цього 200-річчя. Принагідно хочу нагадати, що цього року виповнюється така ж кругла дата від дня народження Юліуша Словацького - польського письменника, не менш відомого, ніж Гоголь.
Оглавление
Вступ.
Микола Гоголь і Україна.
Гоголь, якому не поталанило.
«Українськість» Гоголя: реальне та уявне.
Дві правди митця.
Роздвоєність душі.
«Проблеми української релігійної свідомості»* Гоголь
Висновок.
Список використаної літератури.