Правова охорона торгывельних марок

    Виходячи  із цього, вважаємо, що саме поняття  торговельної марки (ТМ) є більш економічним, ніж правовим, та, в принципі, є  синонімічним поняттю брендінг (branding (англ.) – клеймування).

    Таким чином, під торгівельною маркою (брендінгом) в економічному значенні, розуміють  товарний знак (знак для товарів  і послуг) плюс все, що знають та думають  про товар, все, чого від нього  очікують споживачі. Йдеться про  образ, який виникає в свідомості, як реакція на товарний знак. Це обіцянка виробника чи особи, яка надає  послуги через товар, гарантії постійно пропонувати споживачеві специфічний  набір якостей та цінностей.

    Наприклад, слово «Мерседес», як товарний знак є лише словом із трьохпроменевою  зіркою, проте в якості торгівельної марки мається на увазі цілий  понятійний ряд, збагачений українським, російським чи будь-яким іншим фольклором, тобто саме процесом використання товару, який пропонується споживачеві під  торговим знаком «Мерседес».

    Як  бачимо, соціально-економічне визначення товарної (торговельної) марки є  більш змістовно ширшим, ніж правове  розуміння, яке поєднує в собі економічну та соціальну сторону, які  в даному випадку є невід’ємними, адже сама економіка (ринкова економіка) є побудованою на ідеї виробництва  товарів та надання послуг саме для  споживача - для задоволення його потреб та бажань.

    Умови надання правової охорони торговельним маркам.

    Чинне цивільне законодавство України  надає правову охорону такому об'єкту інтелектуальної власності, як торговельна марка. Відповідні правові  норми містяться у таких нормативно-правових актах: ЦК, Законі України "Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг" тощо. Міжнародна спільнота  розробила цілу низку міжнародних  договорів з окресленого питання: Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891), Ніццька угода  про міжнародну класифікацію товарів  і послуг для реєстрації знаків (1957), Віденська угода про заснування міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків для товарів (1973), Договір про закони з товарних знаків (1994) тощо.

    Торговельна марка — це будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляє (надає) одна особа, від товарів (послуг), що виробляють (надають) іншими особи. Такими позначеннями можуть бути: слова, літери, цифри, зображувальні  елементи, комбінації кольорів.

    Суб'єктами права інтелектуальної власності  на торговельну марку є фізичні  та юридичні особи. Можуть бути випадки  належності інтелектуальної власності  на торговельну марку одночасно  кільком фізичним та/або юридичним  особам.

    Право інтелектуальної власності на торговельну  марку засвідчується свідоцтвом. Відповідна заявка подається до патентного відомства і має містити заяву, зображення торговельної марки та перелік  товарів, робіт і послуг, для яких реєструється відповідний знак. На основі поданих документів приймається  рішення, і протягом місяця з дня  його прийняття заявник отримує  свідоцтво.

    До  майнових прав інтелектуальної власності  на торговельну марку належать: право  на її використання, виключне право  дозволяти використання, виключне право  перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання та інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права, відповідно до ЦК, належать володільцеві відповідного свідоцтва, володільцеві міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

    Строк чинності майнових прав інтелектуальної  власності на торговельну марку  — 10 років з дати, наступної за датою подання заявки в установленому  порядку, якщо інше не встановлено законом. Володілець свідоцтва про право  інтелектуальної власності на торговельну  марку вправі продовжити 10-річний строк, який сплинув, щоразу на 10 років, відповідно до законодавства.

    Майнові права на торговельну марку може бути припинено достроково у таких  випадках:

    1) якщо торговельна марка перетворилась  на загальновживане позначення  певного виду товарів чи послуг;

    2) за ініціативою володільця свідоцтва,  за умови, що це не суперечитиме  умовам договору або закону.

    Права інтелектуальної власності на торговельну  марку може бути визнано недійсними у порядку встановленому законом. Наприклад, у разі невідповідності  зареєстрованої торговельної марки  умовам надання правової охорони  чи наявності в свідоцтві елементів  зображення знака та переліку товарів  і послуг, яких не було подано у заявці.[3]

    Види  позначень, що не можуть бути визнанні торговельними  марками.

    Чинний  Закон України "Про охорону  прав на знаки для товарів і  послуг" наводить перелік позначень, що не можуть бути визнані як знаки, і поділяє їх на чотири групи.

      До першої групи належать герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав, міжнародних організацій.

    Другу групу становлять позначення, які  не відповідають вимогам законодавства  і можуть ввести в оману споживача.

    До третьої групи належать позначення, що є тотожними або схожі настільки, що їх можна сплутати (наприклад, "Коньяк", "Шампанське" — продукція, яка має походження з відповідних провінцій Франції, і тому такі позначення в Україні не можуть бути визнані знаками для товарів).

    Не  визнаються знаками для товарів  і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів (промислові зразки, прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле  відомих в Україні осіб без  їх згоди та ін.), — четверта група.[4]

    Характеристика  свідоцтва на торговельні  марки.

    Особа, що бажає одержати свідоцтво, подає  до державного підприємства «Український інститут промислової власності» заявку. Заявка подається на один знак, складається українською мовою і має містити:

• заяву про реєстрацію знака;
• зображення позначення;
• перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків.

    Свідоцтво надає його власнику виключне право  забороняти іншим особам використовувати  без його згоди:

• зареєстрований знак стосовно наведених товарів і послуг;
• зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок його використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;
• позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;
• позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати. [5]

    Права і обов’язки власника свідоцтва.

   Розділ IV. Стаття 16. Права, що випливають із свідоцтва

   1. Права, що випливають із свідоцтва,  діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується  за умови сплати відповідного  збору. (Пункт 1 статті 16 в редакції  Закону N 2188-III (2188-14 ) від 21.12.2000 )

   2. Свідоцтво надає його власнику  виключне право користуватися  і розпоряджатися знаком за  своїм розсудом.

   Взаємовідносини при користуванні знаком, свідоцтво  на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності  такої угоди кожний власник свідоцтва  може користуватися і розпоряджатися знаком за своїм розсудом, але жоден  з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака  та передавати право власності на знак іншій особі без згоди  решти власників свідоцтва.

   Використанням знака визнається застосування його на товарах і при наданні послуг, для яких його зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться  в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг в господарський  оборот.

   3. Свідоцтво надає його власнику  право забороняти іншим особам  використовувати зареєстрований  знак без його дозволу, за  винятком випадків, коли використання  знака не визнається згідно  з цим Законом порушенням прав  власника свідоцтва.

   Не  визнається порушенням прав власника свідоцтва, одержаного до введення в  дію пункту 4 статті 6 цього Закону, добросовісне використання цього позначення іншими особами, розпочате до 1 січня 1992 року. (Пункт 3 статті 16 доповнено  абзацом другим згідно із Законом N 751-XIV (751-14) від 16.06.99 )

   4. Власник свідоцтва може передавати  на підставі договору право  власності на знак будь-якій  особі, яка стає правонаступником  власника свідоцтва.

   Передача  права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка  виготовляє товар чи надає послугу.

   5. Власник свідоцтва має право  дати будь-якій особі дозвіл (видати  ліцензію) на використання знака  на підставі ліцензійного договору.

   Ліцензійний договір повинен містити умову  про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним  договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва  і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови.

   6. Договір про передачу права  власності на знак і ліцензійний  договір вважаються дійсними, якщо  вони укладені у письмовій  формі і підписані сторонами.

   Передача  права власності на знак та надання  ліцензії на використання знака вважаються дійсними для будь-якої іншої особи  з дати публікації відомостей про  це в офіційному бюлетені та внесення їх до Реєстру. За внесення зазначених відомостей до Реєстру та змін до них  за ініціативою сторін договору сплачуються  збори.

   (Пункт  6 статті 16 в редакції Закону N 2188-III (2188-14 ) від 21.12.2000 )

   7. Власник свідоцтва має право  проставляти поряд із знаком  попереджувальне маркування, яке  вказує на те, що цей знак  зареєстровано в Україні.

   8. Власник свідоцтва, який здійснює  посередницьку діяльність, має право  на основі договору з виробником  товарів або особою, що надає  послуги, використовувати свій  знак поряд із знаком зазначених  осіб, а також замість їх знака.[6]

   Припинення  дії свідоцтва  і визнання його недійсним.

    Припинення  дії свідоцтва можливе за кількома причинами:

• власник може подати заяву про відмову від свідоцтва;
• у разі несплати збору за продовження строку його дії;
• за позовом будь-якої особи на підставі того, що знак не використовується упродовж трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва;
• за рішенням суду у зв'язку з перетворенням знака у позначення, що стало загальновживаним як позначення товарів і послуг певного виду, після дати подачі заявки. [5]

    Відповідно  до ст. 19 Закону про товарні знаки, свідоцтво може бути визнане недійсним у таких випадках:

• невідповідність зареєстрованого знака для товарів та послуг (далі – товарний знак) умовам надання правової охорони;
• наявність у свідоцтві елементів зображення товарного знака та переліку товарів і послуг, яких не було в поданій заявці;
• реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару, якщо раніше зареєстрований товарний знак складається тільки з цього зазначення походження товару або містить його як елемент (крім випадків, коли власник такого товарного знака є особою, яка має право на використання цього кваліфікованого зазначення походження товару, та коли товарний знак містить це кваліфіковане зазначення походження товару як елемент, що не охороняється). [7]