Інноваційний процес

Залежно від об'єктів інвестування розрізняють такі форми інвестиційної  діяльності:

а) інноваційна діяльність – така форма інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво та соціальну сферу, включаючи:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки та технологій;
• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;
• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;
• фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;
• розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й екологічного становища;

б) капітальне будівництво – інвестиційна діяльність, що здійснюється з метою  створення нових і відтворення  діючих основних фондів, в які вкладаються  кошти;

в) лізинг – довгострокова оренда устаткування, машин, споруд виробничого  призначення (з поєднанням елементів  відносин купівлі-продажу, доручення, кредиту) як особлива форма інвестування в основні фонди, що дозволяє підприємцям-лізен-гоодержувачам використовувати необхідне устаткування, машини, споруди без капітальних витрат на їхнє придбання;

г) корпоративна (в т. ч. акціонерна) форма інвестування – вкладення  коштів в акції підприємств, що мають форму акціонерних товариств, і в статутні фонди (майно) інших підприємницьких організацій корпоративного типу; залежно від господарського результату корпоративної форми інвестування розрізняють такі її види:

• портфельне інвестування – вкладення коштів у незначні за обсягом (від 1–5 до 10% статутного фонду) пакетів акцій з метою отримання дивідендів; як правило, так званий портфельний інвестор, вкладає інвестиції в кілька, чи значну кількість підприємств, страхуючи себе від великих збитків, які можуть бути спричинені негараздами в роботі котрогось з таких підприємств;
• фінансове інвестування – придбання значних за розміром (від 10 до 40% статутного фонду) підприємств з метою перепродажу їх стратегічним інвесторам, якщо вартість акцій досягне максимальної межі;
• стратегічне інвестування – вкладення коштів у придбання контрольного пакету акцій чи цілісного майнового комплексу підприємства з метою здійснення над ним контролю і отримання максимального прибутку від діяльності такого підприємства.

Інвестиційна діяльність є складною за своїм змістом і включає  комплекс різноманітних дій, що іменуються інвестиційним циклом. Під цим терміном слід розуміти комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування до завершальної стадії – досягнення окупності вкладень і отримання запланованого результату – прибутку або соціального ефекту.

Інвестиційний цикл складається з  таких основних етапів:

• передінвестиційна фаза, що включає прийняття рішення про інвестування, визначення джерел інвестування та затвердження й експертизу інвестиційного проекту;
• фаза інвестицій, що включає вкладення коштів в об'єкт інвестування та здійснення необхідних для цього практичний дій (наприклад, будівництво об'єкта);
• експлуатаційна фаза – відшкодування інвестором витрачених коштів, отримання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту (відбувається в результаті експлуатації об'єкта інвестування).

Головною метою інноваційної діяльності на підприємстві є освоєння (комерціалізація) нових видів продукції або методів її виробництва, доставки і реалізації. Визначаючи напрями інноваційної діяльності, керівництво фірми вирішує, на чому зосереджувати увагу: на продуктових чи технологічних інноваціях. При цьому важливо, хто є «ініціатором» інновації: споживач, постачальник чи конкурент.

Інноваційна діяльність у  повному обсязі має комплексний, системний характер і охоплює  такі види роботи, як пошук ідей, ліцензій, патентів, кадрів, організацію дослідницької роботи, інженерно-технічну діяльність, яка об'єднує винахідництво, раціоналізацію, конструювання, створення інженерно-технічних об'єктів, інформаційну та маркетингову діяльність. Усе це створює прогресивні умови для інноваційного розвитку та активізації інноваційних процесів. Тобто інноваційна діяльність розглядається як сукупність робіт, які виконуються певними організаційними структурами від зародження ідеї, її розроблення і до комерціалізації в умовах конкуренції.

Необхідно відзначити, що на інноваційну діяльність впливає  ряд факторів, які можна розбити на наступні групи:

- техніко-економічні;

- організаційно-управлінські;

- юридичні;

- соціально-психологічні.

При цьому вплив даних  факторів може носити як стимулюючий  так і стримуючий характер.

Інновації на сучасному етапі  розвитку економіки стають головним засобом збереження конкурентоспроможності і стають невід'ємною частиною підприємницької діяльності. Управління нововведеннями здійснюється паралельно з управлінням діючим традиційним виробництвом. Але методи управління інноваціями відрізняються від методів управління традиційним виробництвом, оскільки інноваційні процеси спрямовані на створення раніше неіснуючих продуктів, якісне оновлення виробничих сил та виробничих відносин.

Інноваційна діяльність спрямована на практичне використання наукового, науково-технічного результату й інтелектуального потенціалу з метою одержання  нової чи радикально поліпшеної виробленої продукції, технології її виробництва  і задоволення платоспроможного попиту споживачів у високоякісних товарах і послугах, удосконалення соціального обслуговування.

Інноваційний процес — цілеспрямована діяльність щодо перетворення наукового  знання в інновацію та дифузію  останньої, тобто свідомий послідовний  ланцюг подій, спрямований на отримання  інноватором визначеного виду ефекту за допомогою задоволення існуючих або нових потреб. Це не просто відтворення новинок, а свідома, планомірна діяльність для ефективного втілення знань.

Інноваційний процес можна уявляти  по-різному. У найширшому контексті початковою стадією здійснення інноваційного процесу можна вважати проміжок часу від визначення (усвідомлення) необхідності реалізації інновації до створення робочої версії інноваційного проекту. Середня стадія триває від розробки кінцевого варіанта технічного обґрунтування й бізнес-плану інноваційного проекту до його практичної реалізації па підприємстві як експериментального зразка. Завершальна стадія — це реалізація трансферу інновацій та їх подальше поширення в економіці країни й поза її межами. На рис. 1.2 представлено 10 етапів — від ухвалення рішень щодо нового засобу задоволення суспільної потреби до реалізації інноваційного проекту.

У спрощеному варіанті інвестиційний  процес складається з таких основних етапів:

— зародження ідеї інновації;

— обґрунтування необхідності інноваційної зміни;

— оцінка ефективності інновації;

— розробка та технічна реалізація інноваційної ідеї;

— реалізація інновації в системі;

— просування інновації на ринку.

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

               Рис. 1.2. Сутність інноваційного процесу

Таким чином інноваційний процес полягає в одержанні комерціалізації  винаходів, нових технологій, видів  продукції та послуг, рішень організаційно-технічного, економічного, соціального та інших результатів інноваційної діяльності.

 

1.2. Інноваційне підприємництво 

Інноваційне підприємництво - багатогранний вид економічної діяльності. В якості підприємця виступають фізичні та юридичні особи, які здійснюють такі види ініціативної діяльності, пов'язані з відтворювальним циклом інноваційного продукту:

• створення інноваційного продукту (власне інноваційне підприємництво);
• виконання посередницьких функцій (надання послуг, пов'язаних з просуванням інноваційного продукту і його передачею від безпосереднього творця його споживачеві);
• здійснення функцій у фінансовій сфері для забезпечення інноваційної діяльності.

Будучи відносно самостійними дані види підприємницької діяльності в інноваційній сфері доповнюють один одного, хоча і можуть істотно відрізнятися за організаційно-правовою формою, за змістом операцій і способів їх здійснення. Вибір форми інноваційного підприємства залежить від особистих пристрастей, сфери діяльності, наявності грошових коштів. 
Як свідчить зарубіжний досвід, мале підприємництво в інноваційній сфері - перша за масовістю і найбільш динамічна структурна складова ринкового інноваційного потенціалу промислово розвинутих країн. 
Дійсно, основу інноваційного підприємництва складають малі інноваційні фірми (експлеренти) - технологічні лідери в зароджуваних галузях економіки, що відкривають нові сегменти ринку, розвиваючі нові виробництва, що підвищують наукоємність і конкурентоспроможність виробництва і тим самим сприяють формуванню нових технологічних укладів.

До сильних сторін малих  інноваційних підприємств відносяться  наступні:

• оперативне прийняття управлінський рішень, що дозволяє скоротити тривалість інноваційного циклу;
• низький рівень накладних витрат, завдяки прямим і персональним контактам з ними;
• відсутність бюрократичних процедур в організації на увазі мінімальної управлінської ієрархії підприємств.

Труднощі в діяльності таких підприємств пов'язані з  низьким професійним рівнем менеджменту, обмеженими можливостями зовнішнього  фінансування, низькою спеціалізацією робочих місць. Через відсутність  безлічі структурних підрозділів, що пов'язано з незначним ступенем поділу праці, малі інноваційні підприємства не отримують синергетичний ефект.

Засновникам малих інноваційних підприємств властива висока мотивація  підприємницької діяльності незважаючи на персональну відповідальність за її успіх в умовах комерційного ризику. До мотивів інноваційного підприємництва можна віднести:

• можливість реалізації власних творчих проектів;
• високий ступінь самостійності та свободи в прийнятті рішень;
• утвердження високого іміджу і творче визнання успіху в інноваційній сфері та ін.

Підвищеної інноваційної активності малого підприємництва сприяють свобода пошуків, відсутність бюрократизму, швидка апробація нововведень і  те, що інноваційна діяльність - це єдиною можливість для підприємця, господарюючого у невеликій фірмі, підвищити  свій статус, створити більш масштабну  організацію. Через обмеженість  всіх видів ресурсів малий бізнес зацікавлений у прискореної розробки та використанні нових технологій, виробництві нових продуктів, доведенні  до стадії промислового зразка нововведень, які передаються на комерційній основі для використання великим підприємствам.

Багато економістів пов'язують інноваційне підприємництво зі здатністю  просування інновацій за допомогою  ризикового бізнесу, а до суб'єктів  інноваційного підприємництва відносять  малі ризикові фірми, здатні реалізувати  комерційно привабливі нововведення і  отримати на цій основі прибуток. Однак крім малих форм інноваційного підприємництва (типовими представники є венчурні підприємства, створювані для апробації, доопрацювання і доведення до промислової реалізації ризикових нововведень), функціонують середні та великі організаційні форми інноваційного підприємництва.

Як малі, так і середні  форми інноваційних підприємств  можуть бути представлені наступними організаціями:

• діловий центр (бізнес-інкубатор), що сприяє розвитку спільного підприємництва і забезпечує керування та послуги в юридичної, бухгалтерської, економічної та іншої діяльності малим підприємствам;
• впроваджувальна фірма, що спеціалізується на впровадженні, патентуванні та ліцензуванні, просуванні на ринок науково-технічних нововведень і об'єктів інноваційної діяльності, доведенні винаходів до комерційного використання і продажу ліцензій.

На відміну від названих вище форм інноваційного підприємництва, венчурні (ризикові) фірми є тимчасовими  структурами, що створюються для  отримання конкретного кінцевого  інноваційного продукту. Малі інноваційні підприємства мають порівняно з подібними великими суб'єктами високі шанси на отримання підприємницького прибутку при:

• використанні стратегії, орієнтованої на малі ніші ринків;
• відсутності жорсткої конкуренції і складних бар'єрів на ринку;
• невисокою капіталоємністю виробництва і просуванні на ринок;
• використанні результатів базисних, піонерних НДДКР в прикордонних областях науки і техніки;
• можливості прямих контактів із споживачами;
• можливості багатоваріантного використання результатів виконаних НДДКР, додаток їх до різних потреб;
• відносної стабільності економічних умов діяльності та стійкість цін на сировину, матеріали, комплектуючі, енергію та ін.