Анализ джерел финансування инвестицийной дияльности

До складу лізингового платежу входять: сума амортизації або вартість орендованого майна, дохід лізингодавця за надані послуги (лізингова маржа), плата за кредит.

Процес залучення грошових коштів через випуск акцій, облігацій  і інших цінних паперів, а також  через дольову участь в підприємствах називається фінансовим вкладенням або інвестицією. В залежності від періоду залучення виділяють довгострокові (терміном більше одного року) і короткотермінові (до одного року) фінансові вкладення.

Емітентом цінних паперів може бути лише юридична особа, яка від свого  імені випускає цінні папери і  зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску. Для  здійснення емісії цінних паперів, згідно чинного законодавства, необхідно  пройти реєстрацію в Державній комісії по цінних паперах та фондовому ринку. Правом емісії облігацій наділені відповідним чином організовані господарські товариства усіх форм власності, а також державні і місцеві органи влади.

Діюча на сьогодні в Україні  схема взаємозалежності емітентів  і можливих видів фінансових активів  показано на рисунку 1.3. (додаток Б).

Держава може емітувати  облігації, державні позики без облігацій, а також похідні цінні папери, зокрема приватизаційні папери і  опціони.

Емітентами фінансових активів можуть бути акціонерні товариства, підприємства і організації інших форм власності, банки, інвестиційні фонди і компанії.

На сьогоднішній день в Україні сформовані і законодавчо визначені основні передумови функціонування фондового ринку, джерела якого практично невичерпні. Досконале оволодіння інструментами фондового ринку відкриває широкі можливості по мобілізації значних фінансових ресурсів для забезпечення реалізації інвестиційних і підприємницьких проектів і програм. [ 1, с. 415-429]

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки за розділом 1

 

Критерієм успішного реформування ринкових відносин в економіці є  розширення інвестиційних потоків.  Інвестиціями визначено всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються підприємницьку діяльність. Інвестиційна діяльність може здійснюватись  на основі власних фінансових засобів  громадян, суб'єктів господарювання, асигнування із державного та місцевих бюджетів, іноземних інвестицій та інших джерел. Інвестиції можуть охоплювати як повний науково-технічний і виробничий цикл створення продукції, так і  окремі його елементи. Для обліку, аналізу  і планування інвестиції класифікуються за об'єктами вкладених засобів (реальні  та фінансові інвестиції), за характером участі в інвестуванні (прямі та не прямі), за періодом інвестування (короткострокові  та довгострокові), за формами власності  інвесторів ( приватні, державні, іноземні та спільні), за регіональною ознакою (всередині  країни та за кордоном).

Систему організаційно-правових та розрахунково-фінансових документів, необхідних для здійснення будь-яких дій складає інвестиційний проект. Вихідним пунктом оцінки економічної  ефективності інвестиційного проекту  є прогноз фінансових показників. До складу економічних показників проекту  відносяться інвестиційні та поточні  витрати та фінансові результати проекту. До показників ефективності інвестицій належать термін окупності інвестицій, індекс прибутковості, внутрішня норма  рентабельності та чистий дисконтований  дохід.

Структура джерел фінансування інвестиційної  діяльності підприємства залежить від  багатьох факторів. Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування інвестиційної діяльності. джерелами фінансування інвестиційної діяльності є власні фінансові ресурси, позичені фінансові ресурси, кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових колективів, кошти державного бюджету та місцевих бюджетів, кошти іноземних інвесторів.

В економічно розвинутих країнах фондовий ринок  є визначним джерелом інвестиційних  ресурсів. Об'єктивною передумовою  існування фондового ринку є  перевищення щорічних валових доходів  сімейних господарств, деяких суб'єктів  підприємницької діяльності над  величиною їх щорічних валових витрат, тобто існування заощаджень.

Таким чином, оптимальною структурою джерел фінансування інвестицій є та структура, яка забезпечує найбільшу рентабельність власних  коштів. Тому при виборі того чи іншого джерела фінансування інвестицій, будь то зовнішні чи внутрішні джерела, потрібно виходити з необхідності досягнення найбільшого економічного ефекту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ

2.1.  Аналіз джерел фінансування інвестиційних  потреб

 

Формування  структури джерел фінансування є  дуже складним процесом, який залежить від потужності кожного джерела  в певний період часу, фінансового  стану та перспектив розвитку інвесторів, а також кон’юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Для ефективного  вкладення коштів інвестор має визначити, яка їх частка буде профінансована за рахунок кожного виду ресурсів. Питаннями визначення джерел фінансування та забезпечення інвестиційних потреб займаються науковці, а саме І. Бланк, О. Стоянова, С. Майєрс, Р. Брейлі та інші. Ці питання не втрачають своєї актуальності, а особливого значення набувають в період економічних та фінансових криз, коли значно підвищуються ризики при реалізації інвестиційних проектів.

У більшості  літературних джерел джерела формування інвестиційних ресурсів поділяються  на власні, позикові та залучені, основні  характеристики яких наведено у таблиці 2.1. (додаток В).

Вид використаних джерел покриття інвестиційних потреб визначає  методи фінансування інвестиційної діяльності підприємств, а саме: 1)самофінансування;

2) акціонування;

3) боргове фінансування;

4) фінансування  за рахунок дотацій; 

5) змішане  фінансування [3,с. 383].

Обираючи  певний метод фінансування інвестиційних  потреб необхідно враховувати їх особливості. Наводимо нижче коротку  характеристику позитивних і негативних якостей  джерел, що використовуються, у вигляді таблиці 2.2. (додаток Г).

Як бачимо із наведеної таблиці, джерела фінансування інвестиційних потреб підприємства мають як свої позитивні, так і негативні сторони. Остаточне рішення щодо їх використання повинно бути обґрунтовано відповідними спеціалістами підприємства і затверджено вищим керівництвом організації.

Слід  зазначити, що всі джерела фінансування інвестиційної діяльності мають  особливості, зумовлені напрямами  їх використання для підприємства. Однак, існує суперечливість їх впливу на фінансово-інвестиційну стратегію  і загальну стратегію розвитку підприємства. Отже,  вирішуючи проблеми забезпечення інвестиційних потреб, необхідно розглядати джерела фінансування за такими характеристиками:

-    реальність використання джерела (його доступність);

-    потенційна ємність джерела;

-    економічна ефективність використання;

-   рівень   ризику   джерела   [4, с. 30].

Прибуток підприємств. Хоча прибуток підприємств є важливим і найменш ризикованим засобом поповнення інвестицій, проте сьогодні прибуток, як джерело покриття інвестиційних потреб в Україні, практично не використовується. Він є джерелом фінансування інвестицій лише на окремих, високорентабельних підприємствах. За нинішніх умов неефективної податкової системи, масової збитковості виробництва і масових неплатежів прибуток як джерело покриття інвестиційних потреб в країні є менш значущим порівняно з амортизаційним фондом. Та невелика кількість підприємств, які можуть забезпечити високий рівень прибутку, не мають можливості формувати власні інвестиційні ресурси у необхідній кількості через надлишковий податковий тиск.

Амортизаційні відрахування. Однією з проблем забезпечення розширеного відтворення основних фондів є вироблення механізму їх амортизації, адекватного вимогам сьогодення. Серед джерел фінансування інвестицій амортизаційні відрахування є часткою власних коштів підприємств при реалізації капіталовкладень і традиційно є найвагомішими.

Сума  нарахованої амортизації загалом  в економіці України збільшується лінійно, що свідчить про застосування переважно однакових методів її нарахування за умов незначного підвищення вартості об’єктів. Водночас спостерігається щорічне зростання показників спрацювання основних засобів, що наближає економіку і промисловість України до масштабної техніко-технологічної кризи.

Метою державного регулювання амортизаційної політики має бути не примушування до інвестицій під загрозою високого податкового тиску, а надання державних гарантій підприємствам для здійснення придбання інноваційних основних засобів. [5, с. 45].

Світові тенденції розвитку амортизаційних систем спрямовані на їх  лібералізацію, істотне скорочення кількості амортизаційних норм, надання корпоративним структурам права самостійно встановлювати амортизаційні періоди у нормативно закріплених межах і обирати метод нарахування амортизації [6,с.300].

З метою  збільшення нарахованої суми амортизації  підприємствам необхідно підвищувати  не тільки ставки нарахування амортизації, а й вартість її об’єктів, тобто  стимулювати прискорене введення основних засобів як результат забезпечення інвестиційних потреб за рахунок різних джерел фінансування. Така система здатна посилити принцип рівності сторін господарських відносин.

Державна амортизаційна політика в Україні має завдання подолати існуючий дисбаланс бюджетних інтересів держави та інвестиційних інтересів підприємств, одночасно сприяючи поліпшенню фінансового стану підприємств як умови забезпечення відтворення їх основних і оборотних засобів. Лише на такій базі можливо створити привабливий інвестиційний клімат у промисловому виробництві та забезпечити стале підвищення його технологічного рівня.

Позичкові джерела забезпечення інвестиційних  потреб. Серед них головну роль, зазвичай, відіграють довгострокові та короткострокові кредити банків, причому короткострокові кредити, як правило, застосовуються для поповнення дефіциту оборотних коштів. Раніше склалась така ситуація, що кредитна система мала незначний вплив на інвестиційні процеси в національній економіці через те, що банки практично не видавали довгострокові кредити. В умовах стабілізації економіки структура банківських кредитів покращилася, але входження економіки країни в кризу стало причиною погіршення ситуації на ринку позикового капіталу (обмеженість ресурсів, зростання ставок кредитування, переважання короткострокових позик).

Залучення іноземного капіталу. На думку більшості вітчизняних і закордонних науковців, залучення іноземних інвестицій є одним із найсуттєвіших засобів активізації інвестиційної діяльності [5, c.13]. Особливо це характерно для підприємств харчової промисловості.  Розвиток іноземного інвестування в умовах дефіциту внутрішніх фінансових ресурсів можливий лише при створенні сприятливого інвестиційного клімату і стабільного економічного розвитку. Варто зазначити, що серед промислових підприємств найбільш інвестиційно привабливими для іноземних інвесторів є підприємства харчової промисловості.

З 1992 року у підприємства харчової промисловості  було залучено 1792,1 млн. дол. США (4,7% загального обсягу ПІІ в економіку) та 836,3 млн. дол. США (2,2% загального обсягу ПІІ в  економіку).

Країни-реципієнти іноземного капіталу повинні завжди бути на крок попереду через значну конкуренцію за право отримати іноземні вливання в реальний сектор країни. Іноземні інвестиції залучаються, головним чином, у процесі зміни власника, що сприяє заміщенню вітчизняного капіталу іноземним. За свідченням іноземних  фахівців [4, с. 13], це є характерним  для більшості постсоціалістичних країн.

Вибір джерела  покриття інвестиційних потреб, впливаючи  на інвестиційну активність, дозволяє підприємствам здійснювати вплив  на структуру пасивів, ступінь ризику інвестиційної діяльності тощо.

Покриття  інвестиційних потреб підприємства повинно відбуватися за рахунок  всіх видів ресурсів, які можна залучити для здійснення як реального, так і фінансового інвестування. Підприємство має зважено підходити до вибору і співвідношення різних видів інвестиційних ресурсів та проводити ефективну політику їх формування. Вибір конкретного джерела покриття інвестиційних потреб забезпечується ґрунтовним аналізом вартості джерела та його впливу на фінансову, податкову та комерційну політику підприємства, ступінь ризику при реалізації інвестиційного рішення [7]. [8]

 

2.2.  Аналіз інвестиційного ринку  України

 

Дослідження інвестиційного ринку України

Стан  інвестиційного ринку в цілому та окремих його складових сегментів  характеризують такі елементи, як попит, пропозиція, ціна і конкуренція. Їх співвідношення постійно змінюється. Цей загальний стан динаміки інвестиційного ринку є складним економічним  явищем, оскільки воно формується під  впливом безлічі різноспрямованих внутрішньо ринкових та загальноекономічних  факторів. У той же час кожному  інвестору важливо знати ступінь  активності інвестиційного ринку, де він  збирається діяти.

Ступінь активності інвестиційного ринку, співвідношення окремих його елементів здійснюється шляхом вивчення ринкової кон'юнктури. Ринкова кон'юнктура - це форма прояву на інвестиційному ринку в цілому і на окремих його сегментах системи факторів (умов), що визначають співвідношення попиту, пропозиції, цін та рівня конкуренції.

Для кон'юнктури інвестиційного ринку  характерні наступні чотири стадії:

1. Підйом кон'юнктури - підвищення активності ринкових процесів в зв'язку з пожвавленням економіки в цілому. Характеризується зростанням попиту на об'єкти інвестування, підвищенням рівня цін на них, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників;