Формування ресурсної бази комерційних банків у сучасних умовах

     Емісії  акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку  регулюється Законом України  “Про господарські товариства” та “Про цінні папери та фондову біржу”.

     Резервний фонд комерційного банку призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів у резервному фонді забезпечує стійкість комерційного банку, зменшує вірогідність його банкрутства.

     Резервний фонд комерційного банку створюється  у порядку, ухваленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як привило, на рівні 50% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок  відрахувань з прибутку і має бути не меншим 5% від суми отриманого прибутку.

     Як  правило, в перші роки після створення  комерційні банки прагнуть відрахувати  в резервний фонд значні кошти. Це додає банку стабільності та стійкості. Якщо резервний фонд досяг установленого  розміру, то відрахування до нього припиняються. У разі часткового або повного використання коштів резервного фонду відновлюються відрахування з прибутку для його формування.

     Крім  резервного фонду, в комерційних  банках створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

     Прибуток  є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді  залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. За його рахунок сплачуються дивіденди акціонерам. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок, то він може бути використаний на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена і без сплати дивідендів акціонерам, але таке рішення мають ухвалити загальні збори акціонерів.

     Банківський власний капітал поділяється  на капітал-брутто – це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал-нетто  – це капітал-брутто за мінусом вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто капітал-нетто – це частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

     Важливим  завданням діяльності банку є визначення достатності капіталу. Оцінка достатності капіталу передбачає розрахунок суми фактично наявного капіталу і визначення обсягу капіталу, мінімально необхідного для адекватного покриття ризиків, узятих на себе банком. При цьому рівень необхідного покриття визначається регулятивними нормами, порівнянням фактичного й необхідного обсягу капіталу, в результаті чого складається висновок про його достатність чи дефіцит.

     Згідно  з Інструкцією “Про порядок регулювання  та аналіз діяльності комерційних банків” встановлено норматив достатності капіталу (Н4). Його суть полягає у співвідношенні капіталу і загальних активів банку, зменшених на суму створених відповідних резервів. Зазначений норматив визначає достатність капіталу на підставі загальних показників діяльності незалежно від розміру різноманітних ризиків, його нормативне значення не повинно перевищувати 4%. 
 

     2.2. Залучення коштів  банку, їх формування  та використання 

     Банки залучають вільні грошові кошти  та фізичних осіб шляхом виконання депозитних операцій з допомогою яких використовують різні види банківських рахунків.

     Депозит (вклад) – це грошові кошти в  національній та іноземній валюті, передані їхнім власником або  іншою особою за його дорученням у  готівковій або безготівковій формі  на рахунок власника для зберігання на певних умовах. Операції, пов’язані з залученням грошових коштів на вклади, мають назву депозитних.

     Практично усі клієнтські рахунки називають  депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий у банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти. За формою використання рахунків вони поділяються на: депозити (вклади) до запитання, термінові, або строкові депозити, умовні депозити.

     Вклади (депозити) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або  поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку з його партнерами. За вимогою клієнта кошти з поточного рахунку у будь-який час можуть вилучатися шляхом видачі готівки, виконання платіжного доручення, сплати чеків, векселів. До вкладів до запитання прирівнюються внески з попереднім повідомленням банку про намір зняти гроші з рахунку (за умови, що термін повідомлення не перевищує одного місяця).

     Вклади  до запитання є нестабільними, щ  обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій, тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності (як правило) плати за депозити до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунка пільги вкладникам в одержанні кредиту, використання зручних для клієнта форм розрахунків: застосування кредитних карток, чеків, розрахунково-консультативне обслуговування тощо.

     Для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного  процента. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на контокорентних рахунках.

     На  цьому рахунку відбиваються всі  операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і здійснення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виторгу від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Інакше кажучи, контокорентний рахунок – це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо за контокорентним рахунком означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове – що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позичками.

     Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. За режимом функціонування  цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо останній відкривається надійним клієнтам, що активно кредитуються, то при овердрафті таке позичання  допускається від випадку до випадку, тобто має нерегулярний характер. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і фізичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок використовується тільки у відносинах банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має ширшу сферу застосування.

     Строкові  вклади – це кошти, що розміщені  у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього  терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше 1 місяця). Вилучення строкових вкладів відбувається шляхом переказування грошей на поточний рахунок або  готівкою з каси банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

     Строкові  вклади є джерелом одержання прибутків  їхніми власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму  депозитної угоди. Угода укладається  в дво примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а інший – у банку. В угоді передбачається сума внеску, термін протягом якого внесок зберігатиметься у банку, розмір депозитного процента, обов’язки та права вкладника і банку, відповідальність сторін за недотримання умов депозитної угоди. Деякі банки встановлюють мінімальний розмір строкового вкладу, величина якого залежить від орієнтації банку на відповідного вкладника (дрібного, середнього, великого).

     У свою чергу, банк бере на себе зобов’язання своєчасно виконати всі умови  угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється у встановленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

     Спори, що виникають між банком і вкладником, вирішуються у судовому порядку. Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску (зменшити або збільшити), то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При довгостроковому вилученні коштів з термінового депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому разі проценти знижуються до рівня, передбаченого за вкладами до запитання.

     Структуру вкладів підприємств, організацій  та населення в комерційних банках України на 01.01.2001 року можна дослідити  за допомогою рисунка 2.2.

      Рисунок 2.2. Структура коштів на рахунках підприємств, організацій та населення  в комерційних  банках України на 01.01.2001 р. за видами валют  та строками.

     Розвитку  ринку вкладів і депозитів  у 2000 році сприяли відносна стабілізація валютного ринку та помірні темпи інфляції. За дванадцять місяців 2000 року вклади та депозити на рахунках у комерційних банках зросли в номінальному виразі на 52,9%, у тому числі в національній валюті – на 67,4%, в іноземній – на 34,3% і за станом на 01.01.2001 загальний обсяг коштів на рахунках підприємств, організацій та населення дорівнював 18,6 млрд. грн.

     Найбільш  з початку 2000 року зросли кошти на поточних (до запитання) рахунках у  національній валюті – на 75,3% і строкові вклади в іноземній валюті – на 65,3%. Частка цих вкладів у загальному обсязі порівняно з 1999 роком зросла відповідно з 37,5% до 43% та з 18,9% до 20,4%.

     У грудні порівняно з листопадом питома вага коштів до запитання в загальному обсязі вкладів та депозитів у  національній валюті збільшилася з 68,3% до 69,9% за відповідного зменшення строкових вкладів. У структурі вкладів у іноземній валюті частка строкових вкладів зросла з 49,6% до 53%.

     Протягом  року збереглася тенденція до зростання  депозитів фізичних осіб, які в цілому за 2000 рік зросли на 53,8%, у тому числі в національній валюті – на 62,5% та в іноземній – на 50,1%.

     У структурі вкладів за формами  власності питома вага коштів на рахунках підприємств, організацій і населення  з колективною формою власності  за рік зросла з 38,9% до 39,7% від загального обсягу, з приватною формою власності, включаючи фізичних осіб – з 39,6% до 39,7%, а з державною – зменшилася з 20% до 19%. Незважаючи на те, що частка коштів міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав зросла на 0,1 відсоткового пункту, вона залишилася досить незначною – 1,6% від загального обсягу.

     У 2000 році найвищий приріст коштів на рахунок спостерігається на строкових  вкладах в іноземній валюті підприємств  з колективною формою власності  й становив 115,1%.

     За  галузями найвищими були темпи зростання  коштів на строкових вкладах у  іноземній валюті (удвічі), зокрема  в галузі чорної металургії та матеріально-технічного постачання і збуту у 18 разів.

     Саме  за допомогою рисунка 2.3. ми можемо прослідкувати  склад коштів на рахунках підприємств, організацій та населення в комерційних банках України за галузями [34,c.29].

     Рисунок 2.3. Структура коштів на рахунках підприємств, організацій та населення  в комерційних  банках України на 01.01.2001 року за галузями. 

     Проаналізувати  вклади населення в комерційних  банках України, а також їх розподіл за регіонами можна за допомогою  додатку 1 і додатку 2.

     Банки намагаються привернути увагу своїх  клієнтів новими видами вкладів, які  більше відповідають фінансовому сьогоденню. Серед таких фінансових інструментів можна назвати депозитні сертифікати.

     Випуск  депозитних і ощадних сертифікатів вирішує не лише завдання залучення  коштів, а й завдання одержання  прибутку за умови виконання узятих на себе зобов’язань.

     Уперше  нові депозитні рахунки запровадив у 1987 році “Чейз Манхеттен банк”, який запропонував пов’язати дохід  за новими депозитами із S&P індексом.

     Крім  виконання загальних умов до боргових паперів, у депозитних і ощадних  сертифікатів є свої специфічні ознаки, які необхідно враховувати при розрахунку параметрів випуску. Поряд із перевагами для банку при випуску векселів існують і обмеження залучення коштів шляхом випуску певного виду цінних паперів. Через свою розрахункову функцію векселі не можуть бути єдиним інструментом запозичення коштів: векселі повинні мати активний обіг, відповідно ресурси, які надходять у банк від їх реалізації, не можуть бути закріплені довгостроково. Реалізація векселів може дати змогу банку залучити значні суми не тільки на порівняно невеликі строки. Із збільшенням строків платежі за векселями, і відповідно, із зменшенням їх ліквідності падає попит на них, і залучені банком кошти зменшуються. Тому комерційному банку, який залучає кошти для максимізації прибутку, доцільно використовувати саме депозитні й ощадні сертифікати.