Суть права

І за змістом, і  по етимології справедливість сходить до права, позначає наявність у соціальному світі правового начала і виражає його правильність, імперативність і необхідність. 

Справедливо те, що виражає право, відповідає праву  і випливає праву. Діяти по справедливості — значить діяти правомірно, відповідно загальним і рівним вимогам права. Внутрішня єдність справедливості і правової рівності (загальнозначимості й однаковості його вимог у відношенні всіх, включаючи і носіїв влади, що установлюють визначене правоположення) добре виражено в коментарях знаменитого римського юриста Ульпіана до одного преторського едикту. Чудовий по своїй справедливості насамперед сам едикт, кодифікований Сальвієм Юліаном у першій половині II ст. Зміст едикту — у формулюванні однієї з істотних вимог принципу рівності в сфері правотворчості і правозастосування, що звучать так: "Які правові положення хто-небудь встановлює у відношенні іншого, такі ж положення можуть бути застосовані й у відношенні його самого". Більш розгорнуто ця вимога, що приводиться Ульпіаном у фрагменті едикту виражено в такий спосіб: "Магістрат чи особа, що займає посаду, вибрану владою, установивши яке-небудь нове правове положення в справі проти іншої особи, повинна застосувати те ж правове положення, якщо його супротивник висуне вимогу. Якщо хто-небудь досягне того, що (на його користь) буде встановлене яке-небудь нове правове положення магістратом чи особою, що займає посаду, забезпечену владою, то це ж правове положення буде застосоване проти нього, коли згодом його супротивник висуне вимогу". 

Коментуючи даний  едикт, Ульпіан зауважує: "Цей  едикт установлює положення найбільшої справедливості і не може викликати  або обґрунтоване невдоволення: тому що хто відкидає, щоб по його справі було винесено таке ж рішення, яке  він сам виносить для інших  чи доручає винести... Зрозуміло, що те право, що хто-небудь вважає справедливим застосувати до іншого особі, повинне визнаватися дійсним і для самого себе..." [2, c. 108]. 

Інший, не менш важливий, аспект єдності справедливості і  рівності як вираження домірності й еквівалента зафіксований у традиційному природно-правовому визначенні справедливості як плата рівним за рівне. 

В узагальненому  виді можна сказати, що справедливість — це самосвідомість, самовираження  і самооцінка права і тому разом  з тим — правова оцінка всього іншого, позаправового. 

Якого-небудь іншого принципу, крім правового, справедливість не має. Заперечення ж правового  характеру і змісту справедливості неминуче веде до того, що за справедливість починають видавати який-небудь неправовий початок — вимоги чи зрівнялівки привілеїв, ті чи інші моральні, моральні, релігійні світоглядні, естетичні, політичні, соціальні, національні, економічні і тому подібні представлення, інтереси, вимоги Тим самим правове (тобто загальне і рівне для усіх) значення справедливості підмінюється деяким окремим, частковим інтересом і довільним змістом, партикулярними домаганнями. 

Тут, отже, справедливість права, якщо така взагалі допускається, носить похідний, вторинний, умовний  характер і поставлений у залежність від підпорядкування права відповідному позаправовому початку. І оскільки такі позаправові початки позбавлені визначеності принципу правової рівності і права в цілому (об'єктивної загальності правової норми і форми, єдиного масштабу права, рівної міри правової свободи і т.д.), вони неминуче виявляються у владі суб'єктивізму, релятивізму, довільного розсуду і приватного вибору (індивідуального, групового, колективного, партійного, класового і т.д.). Звідси і множинність борючихся між собою і непогоджуваних один з одним позаправових уявлень про справедливість і право, однобічних претензій тієї чи іншої частки початку на загальному, властивому праву і справедливості. 

Право (і правовий закон) не ігнорує, звичайно, усі ці особливі інтереси і домагання, і  вони повинні знайти в ньому своє належне (тобто саме —- справедливе) визнання, задоволення і захист [4, c. 191]. А це можливо тільки тому, що справедливість (і в цілому право, правовий підхід і принцип правової регуляції) не зливається із самими цими домаганнями і не є нормативним вираженням і генералізацією якого-небудь одного з таких приватних інтересів Навпроти, справедливість, представляючи загальний правовий початок, піднімається над усім цим партикуляризмом, "зважує" (на єдиних вагах правової регуляції і правосуддя, за допомогою загального масштабу права) і оцінює їх формально-рівним, а тому й однаково справедливим для всіх правовим мірилом. 

Висновки 

Тільки у вільному суспільстві вільних людей створюються  умови для досягнення ідеалів  людського щастя. Але свобода  не привноситься в суспільство помахом чарівної палички. Вона багато в чому визначена рівнем розвитку продуктивних сил, технічною озброєністю господарства. Вона залежить від відносин власності, відносин виробництва, розподілу, обміну і споживання продуктів. Воля індивіда і воля суспільства тісно зв'язані з духовним життям (причетність до наук, мистецтв, літератури і т.д.) і в значній мірі визначаються підкоренням усіх праву. 

У цьому змісті право є основою мирного спільного  життя людей. Право дає орієнтири  належного поводження. В основі його лежить відома з давніх часів максима (принцип): "Чини так, щоб правило твоїх дій могло бути загальним правилоУ реальному житті, звичайно ж, далеко не завжди і далеко не всі люди обирають безконфліктний варіант поводження. Власні інтереси і власна "воля" які не співвідносяться з інтересами і волею інших. Звідси виникають конфлікти, зіткнення людей, "війна всіх проти всіх і кожного проти кожного" (Т. Гоббс). 

Держава в ідеалі виступає гарантом миру і згоди людей. Воно затверджує в суспільстві формальну рівність і формальну справедливість, тобто найбільш загальні вимоги права. Чому "формальні"? Та тому, що люди фактично завжди не рівні між собою: один сильний, інший слабкий, молодий і старець; обтяжений великою родиною чи ні і т.д. і т.п. Держава іноді прагне згладити фактичну нерівність людей, але до кінця цього їй ніколи не зробити. До того ж і держави бувають різні. 

Держава виділилася із суспільства на відомій стадії його зрілості. Суспільство - мати держави, і відповідно, держава - його дитя, продукт суспільного розвитку. Яке суспільство, таке і держава. Держава виявляє турботу про суспільство, або, навпроти, паразитує чи навіть розтрощує суспільний організм. 

Перелік використаних джерел 

І. Нормативні акти 

1. Конституція  України. – К.: Право, 1996 р. – 54 с. 

ІІ. Науково-методична  література 

2. Загальна теорія  держави і орава. / За ред. В.В.Копейчикова  –К.: Юрінком Інтер, 1998. – 320 с. 

3. Котюк В.О.  Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів.  – К.: Вентурі, 1996. – 208 с. 

4. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загаьна теорія  права (з схемами, кросвордами,  тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 208 с. 

5. Основи держави  і права: Навч. посібник / С.Д. Гусарев, P.A. Калюжний, A.M. Колодій. – К.: Либідь, 1997. – 208 с. 

6. Кравчук М.В.  Теорія держави і права. Проблеми  теорії держави і права: Навч. посіб. – 3-тє вид., змін. І доп.  – Тернопіль: Карт-бланш, 2002. –  247 с. 

7. Скакун О.Ф.  Теорія держави і права. Підручник  / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – 656 с. 

8. Войнович М.П.  Основи загальної теорії права  та держави. Видання 5-те, із  змінами. Навч. посіб. – К.: Атіка, 2001. – 176 с. 

9. Теорія держави  і права (опорні конспекти)  Навч. посіб. Для студентів вищ.  навч. закл. / Авт.-упорядн. Кравчук  М.В. – К.: Атіка, 2003. – 288 с. 

10. Теорія держави  і права: Навч. посіб. Для підготовки  до державного іспиту (Авт.-упоряд. Кравчук М.В.) – Тернопіль, 1999. –  114 с. 

11. Юридичні терміни.  Тлумачний словник. Під ред.  В.Г.Гончаренка. – К.: Либідь, 2003. –  320 с. 

12. Копейчиков В.В. Правознавство. Навч. посіб. 3-тєє вид. перероб. та доп. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 638 с. 

13. Кравчук М.В., Гладун З.С. Правознавство. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та  доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2003. – 407 с. 

14. Молдован В.  Основи держави і права. Курс лкцій. Навч. посіб. Для юридичних факультетів вузів. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 521 с. 

15. Теорія держави  і права: Навч. посіб. / А.М.Колодій,  В.В.Копейчиков, С.П.Лисенков та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 368 с. 

16. Загальна теорія держави і права: (Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів) За ред. М.В.Цвіка, В.Д.Ткаченка, О.В.Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.м для всіх".