Нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми дослідження. Практичне здійснення земельної реформи, впровадження приватної власності на земельні ділянки та планового характеру використання землі потребують економічного механізму регулювання земельних відносин, основою якого ж оцінка землі. Наявність оцінки землі дає можливість органам місцевого самоврядування, поряд з нормативно-організаційними методами управління розвитком територій, реалізувати свої повноваження на підставі створення економічних умов раціональних умов раціонального використання земель, забезпечити необхідну основу для формування фінансово-економічної бази місцевого самоврядування за рахунок справляння плати за землю. А за для того, щоб знати чи правильно оцінили землю, якою володіє той чи інший суб’єкт господарювання треба знати нюанси нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

Об’єктом дослідження є землі сільськогосподарського призначення.

Предмет дослідження нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення.

Аналіз попередніх досліджень. Проблемами оцінки земель серед дослідників займаються Дехтяренко Ю.Ф., Манцевич Ю.М., Палеха Ю.М., які не тільки розробили теоретико-методичні основи земельно-оцінюючої діяльності, але і брали участь у розробці нормативно-правової бази в цій галузі. Нормативну та методологічну базу для здійснення оцінки земель забезпечує чинне законодавство України.

Мета цієї роботи навчитися розраховувати нормативно-грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення.

Завдання курсової роботи є дослідити проблеми в правильному визначенні грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення; розглянути методи і розібратися в нюансах нормативно-грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення.

При написанні курсової роботи використовувались такі методи:

- аналізу;

- логічний;

- порівняння;

- статистичний.

Практичне застосування роботи полягає в тому, що її результати можуть бути використані у ВНЗ на практичних заняттях та для підвищення особистих знать людини, щодо даної теми.

Структура дослідження: робота складається зі вступу, п’ятьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний об’єм роботи становить 35 сторінок, список використаних джерел нараховує – 9 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1

ЗЕМЕЛЬНЕ ТА АГРАРНЕ ПРАВО ЗАМЛІ

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

 

 

У структурі земельного фонду особливе місце посідають землі сільськогосподарського призначення, які пов'язані зі сферою сільськогосподарського виробництва, і які на сьогоднішній день є основною категорією земель, що забезпечують проведення земельної реформи. До земель сільськогосподарського призначення належать усі землі, основним цільовим призначенням яких є їх використан­ня в сільському господарстві. За ст. 22 ЗК землями сільськогоспо­дарського призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науководослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної ви­робничої інфраструктури або призначені для таких цілей. Виходячи з цього, можна визначити дні основні правові ознаки земель сільськогосподарського призначення — падання для потреб сіль­ського господарства, а також використання у сфері сільськогосподарського виробництва.

Земля в сільськогосподарському виробництві є незамінним чин­ником завдяки особливостям, серед яких найчастіше вирізняються: обмеженість (незмінність кількості), непереміщуваність, невідтворюваність, незнищуваність, практична невичерпність її продуктивної сили. Поняття "земля" і "земельна ділянка" не збігаються. У власності й користуванні сільськогосподарських підприємств і громадян можуть перебувати тільки індивідуально визначені, виділені в натурі на місцевості земельні ділянки, що мають точні межі.

Землям сільськогосподарського призначення не випадково належить перше місце серед закріплених у законодавстві 9 категорій земельного фонду. На відміну від інших категорій земель, які використовуються головним чином як просторовоопераційний базис, ці землі є основним засобом виробництва продуктів харчуван­ня, кормів для тварин і сировини для різних галузей промисловості. Для них встановлено особливий правовий режим, що характеризується таким використанням земель, за якого забезпечується охорона земель, недопущення виведення їх із сільськогосподарського обігу, підвищення родючості грунтів.

Однією з головних характеристик земель сільськогосподарсько­го призначення є ґрунтова. Земля як поверхневий шар функціонує за законами природного розвитку, взаємодіє з іншими природни­ми ресурсами. Значну частину земної поверхні займає грунт — природне утворення, що складається з частинно пов'язаних обрі­їв, які формуються внаслідок перетворення поверхневих шарів і ат­мосфери під впливом води, повітря й живих організмів; має родючість. У ньому значенні "земля" і "фунт" — поняття ідентичні. Відмінність полягає в тому, що земля є більш загальним поняттям, а ґрунт пов'язаний Із конкретним уявленням про якість землі та здатністю її використання в сільському господарстві. Головне, щоб одержуючи максимальну кількість сільськогосподарської продукції, землекористування було раціональним.

Однак не всі автори згодні з такою позицією. Дехто вважає, що ідентичне застосування в юридичному аспекті термінів "земля" і "грунт" неправильне, оскільки вони мають істотні відмінності. Уявлення про ґрунти як про специфічні природні й господарські об'єкти не дістали свого відображення в Конституції України. В юридичній науці грунт визначається як самостійний об'єкт екологічних правовід­носин, якісною властивістю якого с родючість, та який є основним і незамінним засобом виробництва сільськогосподарської продукції".

Правове поняття земель сільськогосподарського призначення включає характеристику їх юридичної структури або складу. Традиційно прийнято вважати, що в сільському господарстві земля функціонує: як територіальна умова й як основний засіб виробництва. З огляду на це землі сільськогосподарського призначення згідно з юридичне усталеними способами їх використання поділяються на два головних види.

По-перше, це — сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги), які відповідно до природних властивостей, розташування і господарських потреб використовуються для посівів сільськогосподарських культур і є засобом виробництва в рослинництві.

По-друге, не несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісового фоішу, землі під господар­ськими будівлями й дворами, землі тимчасової консервації тощо), які є тільки територіальним базисом, і потрібні для організації сільськогосподарського виробництва та пов'язаних з ним видів діяльності. У цьому разі йдеться про площі не рослинницького призначення, які є землями несільськогосподарського використання.

 

1.1 Землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання

 

Земля не є результатом людської праці. Вона — продукт самої природи. Безпосереднім об'єктом правового регулювання використання земель сільськогосподарського призначення виступає певна визначена територія, що є просторовою сферою діяльності суб'єкта, де він може займатися виробництвом сільськогосподарської продукції і зведенням будинків, виробничих споруд та інших об'єктів, потрібних для обслуговування основної діяльності. Отже, для земель сільськогосподарського призначення характерне викорис­тання не тільки як засобу виробництва (вирощування сільськогос­подарської продукції), але й як просторово-операційного базису, що властиве всім категоріям земель.

ЗК вживає і термін "земля", і термін "земельна ділянка", хоча визначення дає лише останньому. Це пояснюється тим, що об'єк­том правовідносин з використання землі завжди є індивідуально визначена земельна ділянка, яка являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами    (ст. 79 ЗК).

Специфічними ознаками земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення, які характеризують їх як об'єкт земельних від­носин, є: обмеженість площі, локалізованість за місцем розташування: вони є нерухомим об'єктом і основним способом виробниц­тва в сільському господарстві.

Земельні ділянки і права на них, а також міцно пов'язані із зе­мельними ділянками об'єкти (грунт, замкнені водойми, ліс, бага­торічні плодові насадження, будинки, будівлі, споруди тощо), переміщення яких без шкоди їх призначенню неможливе, перебува­ють в обігу неподільно, якщо Інше не передбачено законом.

Існує думка, що землі сільськогосподарського призначення як об'єкт правового регулювання мають потрійну правову характеристику:

• загальний об'єкт (частина земельного фонду), на який поши­рюється загальний правовий режим використання землі;
• родовий об'єкт (категорія земельного фонду), на який поширюються прави­ла особливого правового режиму, призначені для земель сільсько­господарського призначення;
• безпосередній об'єкт (як сільськогосподарське угіддя), на який поширюється дія норм земельного, фінансового, господарського та інших галузей права.

Землі сільськогосподарського призначення регулюються зе­мельним законодавством як єдиний об'єкт, що означає:

• сільсько­господарському використанню підлягають не будь-які, а лише придатні для цих цілей землі;
• не всякі придатні для сільськогосподарських потреб землі можна використовувати як землі сільськогосподарського призначення.

Так, у заповідних зонах заборонено здійснювати товарну сільськогосподарську діяльність.

Мета використання земельної ділянки визначається органами місцевого державного управління й органами місцевого самоврядування під час надання конкретної земельної ділянки. Про це зазначається в документах, які засвідчують права на землю, а також у документах державного земельного кадастру і державної реєстрації. При цьому неприпустимою є самовільна зміна дозволеного використання земельної ділянки. Вимоги щодо дозволеного використання земельної ділянки є частиною інших галузей законодавства, у складі яких вони регламентуються докладніше.

Важливою характеристикою земельної ділянки як об'єкта пра­вового регулювання с площа. Визначаючи розміри земельних ділянок, наданих у власність і користування, органи влади враховують природноекономічні, екологічні та соціальні умови на основі рекомендацій науково-дослідних установ щодо природно-сільськогосподарського районування земель та їх нормування.

У ЗК робиться спроба обмежити площу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності громадян, певними розмірами. Відповідно до ст., 121 ЗК громадяни України мають право на безкоштовне одержання земельних ді­лянок у власність за нормами: для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для ведення фермерського господарства — у розмі­рі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, се­лищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано кілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району. Землі фермерського господарства можуть складатися із:

• земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
• земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського господарства на праві приватної власності;
• земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на праві оренди.

Громадяни — члени фермерського господарства мають право на одержання у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Громадянам — членам фермерських господарств передаються безкоштовно в приватну власність надані їм у користування земельні ділянки в роз­мірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підпри­ємства, розташованої на території відповідної ради. Це право не поширюється па громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай) (ст. 32 ЗК).

Розмір земельних ділянок, які передаються безоплатно громадя­нину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної час­тки (паю) (ч. 2            ст. 121 ЗК). Громадяни мають право додатково одержувати земельні ділянки сільськогосподарського призначення, але не більше 100 га (до 1 січня        2010 р.). При ньому зазначена площа може бути збільшена у разі спадкування земельних ділянок за законом (п. 13 Перехідних положень ЗК).

 

 

 

 

 

 

Розділ 2

ЯКІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ГРУНТІВ

 

 

З погляду сучасної макроекономіки землі сільськогосподарського призначення розглядаються не тільки як просторовий базис, але й як і основний засіб виробництва, який характеризується продуктивністю сільськогосподарських культур, зумовленою родючістю ґрунту. За критерієм виробничої діяльності головним призначенням сільськогосподарських земель є виробництво продукції рослинництва з відповідними показниками врожайності сільськогосподарських культур.