Етапи господарського розвитку первісного суспільства

Неолітична революція. Розвитку продуктивності праці сприяли  перший (землеробство та скотарство) і  другий (виділення ремесел із сільського господарства) суспільні поділи праці, що, у свою чергу, сприяло індивідуалізації праці, виникненню й розвитку приватної власності. Ці переходи в історико-економічній літературі називають неолітичною революцією. 

Прогресом у  розвитку продуктивних сил став перехід до обробітку землі. Прийоми і техніка землеробства були дуже примітивні: землю скопували дерев'яними палицями і мотиками; жали серпами з кремінним лезом; зерна розтирали на кам'яній плиті або в зернотерці. У період неоліту люди освоїли практично всі відомі в сучасний період сільськогосподарські культури. Припускають, що перші вогнища землеробства як самостійна галузь господарства зародились у Передній Азії. Сучасні археологічні й палеоботанічні знахідки дають підставу говорити про чотири самостійні найбільш старовинні вогнища походження культурних рослин: 

1) Передня Азія, де вже в VII—VI тис. до н.  е. культивували польові злаки  — ячмінь і пшеницю; 

2) басейн річки  Хуанхе, де у IV—III тис. до н.  е. вирощували китайське просо  (чумизу), рис, гаолян; 

3) Центральна Америка, де у V—IV тис. до н. е. почали вирощувати боби, перець, а до III тис. до н. е. — маїс (кукурудзу); 

4) Перуанське  нагір'я, де в III тис. до н.  е. вирощували перець, бавовник, боби  та інші рослини. 

Поступово вдосконалювалась агротехніка. У IV тис. до н. е. у землеробстві виникли такі форми, як обробка постійних ділянок і перелогів неполивних (богарних) і навіть поливних (іригаційних) земель. У ряді регіонів (у Європі, Західній і Середній Азії) намітився перехід від ручного землеробства до орного. 

Важливою галуззю  господарства стало скотарство, хоча поширене воно було нерівномірно і  сформувалось із мисливства. Важливу  роль у його становленні відіграли  діти, які годували малят диких  тварин і, граючись із ними, приручали  їх. Першими домашніми тваринами стали вівці, кози, корови та свині. Скотарські (пастуші) племена жили в степах Північної Африки, Аравії, Середньої та Центральної Азії. Європа була зоною переважно рослинного землеробства із стійловим скотарством. 

Найдавнішим ремеслом було гончарство. Глиняний посуд дав змогу людині значно поліпшити приготування й збереження їжі. Удосконалення харчових технологій ставало важливим чинником економічного розвитку. Гончарне горно (піч для обпалювання глиняних виробів) уперше виготовили на Сході. Гончарний круг відомий з IV тис. до н. е. Його поява значно підвищила продуктивність праці і дозволила поліпшити якість глиняного посуду. 

Іншим старовинним  ремеслом було ткацтво — виготовлення тканини на ручному ткацькому  верстаті. Для цього вирощували льон, кропиву, інші культури, розділяли волокна, сукали їх, пряли, виробляли мотузки й нитки. Із ниток робили тонкі та грубі тканини для пошиття одягу і потреб домашнього господарства, шили мішки, сумки. 

На територіях сучасних Індії, Єгипту, Передньої Азії в VI—IV тис. до н. е. зародилося металургійне виробництво. Першим металом, який привернув увагу людей, була мідь, напевно, самородна. Міцністю вона поступалася каменю, але при нагріванні з неї можна було зробити голки, шило, рибальський гачок. Із міді виготовляли різноманітні прикраси. У III тис. до н. е. вже знали більш твердий метал — бронзу (сплав міді з оловом, свинцем, що надавало їй твердості). Вона швидко поширилася в усьому Стародавньому світі, крім Америки. Спочатку метали плавили на вогнищі, потім руди нагрівали в суміші з деревним вугіллям у плавильних печах. 

Значно просунулась  уперед техніка обробки каменю. Його шліфували, різали, свердлили. Кам'яні  знаряддя — мотика, зернотерка, ступка, леза для серпів, ножів, кинджалів  — виготовляли із кременя. Голки, шила, ложки робились із кістки, у тому числі із слонової. 

На кордонах племен з різною господарською орієнтацією, а пізніше і всередині племен, усе інтенсивніше розвивався обмін. Проте всезагального еквівалента  господарська практика ще не виробила. Можна говорити лише про зародження товарного виробництва й обігу, тобто про створення окремих продуктів у кількості, що перевищувала потреби сім'ї та общини і призначалася для обміну з іншими общинами, про формування ринкових відносин, хоча у досить примітивній формі. Розвиток обміну стимулював удосконалення продуктивних сил. 

З переходом  до осілості різко змінилася кількість  людей, які, проживаючи поруч, почали змішуватися. Община мисливців була невелика, близько  чи трохи більш як 20 осіб. Вона могла  зростати лише за наявності достатніх запасів їжі. Перехід до виробляючого господарства привів до помітного збільшення розмірів общин, до виникнення територіальної общини, яка являла собою постійні поселення, що налічували десятки, а то й сотні житлових будинків, культових споруд, майстерень. Житлом слугували глиняні будівлі. На рубежі V—IV тис. до н. е. на Землі вже проживало близько 80 млн осіб, а щільність населення становила для заселених територій від 10 до 100 осіб на 1 кв. км. Уперше в історії намітилися тенденції сім'ї до багатодітності. Зросла тривалість життя. У суспільстві закріплюються закони патріархату. 

Розділ  2.2. Вік міді та бронзи 

     Нездатність задовольнити зростаючі потреби  людини і суспільства, продуктивність у виробництві призводили до витіснення кам'яних знарядь праці, тому вони вичерпали свій потенціал у IV тис. до н. е. Почався перехід до чергового етапу — неоліту (мідно-кам'яний вік). У цей період матеріалом, який переважно використовували, стає метал — спершу мідь, залізо, потім бронза, з І тис. до н. е. — сплави заліза і його похідних, а саме чавуну та сталі. 

     Винахід і освоєння принципово нових матеріалів (бронзи), технологій (систем зрошення й плугового землеробства), посилення  майнової нерівності, засоби приватної  власності неминуче вели до виникнення класів і держави.

     Металеві  вироби дуже поволі завойовували місце  у вжитку людини. Вони були дорогі, їх важко було виробляти. Тому довгий час, разом з металевими виробами, вживали  також кам'яні, причому на форми  кам'яних сокир та наконечників списів впливали форми металевих, і найкращі зразки кам'яних знарядь з'являються якраз за часів початку вживання металів. Чиста мідь не тривка, тому дуже рано до неї почали додавати оливо, і цей стоп зветься бронзою. Бронза дуже добрий, ковкий метал. Нове населення, з яким прийшли мідь та бронза, принесло з собою нові форми поховань. Удосконалювалися знання, появилися перші, поки ще примітивні рахункові системи. Це були в'язка соломи, низка черепашок, мотузка із зав'язаними на ній вузликами. У первісній Європі зазвичай для розрахунків використовували каміння: слова "калькулятор", "калькуляція" походять від латинського calculus — камінь. 

     Зростання землеробства і щораз інтенсивніші земельні роботи сприяли розвитку геометричних знань. Було складено перші географічні карти. Наприкінці неоліту винайдено колесо і почав розвиватися колісний транспорт. Потім відбулася надзвичайної ваги подія — виникла перша в історії людства писемність. Це стало межею, яка відділила первісну історію від епохи цивілізації.

Розділ 2.3 Залізний вік 

     Перехід до виробництва заліза на межі П—І  тис. до н.е. став визначальним моментом початку раннього залізного віку. У Західній Європі він поділявся  на два періоди: гальштадський (900—500 pp. до н. е.) і латенський (500 p. до н. е. — початок нашої ери). Для гальштадської культури характерними були співіснування бронзових і залізних знарядь праці, перехід від мотики до сохи та плуга. У латенський період з'явилися залізні серпи, плужні лемеші, розвивалися ремесла, особливо ковальство, ювелірна справа, гончарство. На початку нашої ери на території, завойованій Римом, латенську культуру змінила так звана провінційна римська культура.

     Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в могильниках. Виявлено чимало ремісничих майстерень, у тому числі ковальських, гончарських, ювелірних. Серед знайдених виробів найчастіше зустрічаються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, наконечники списів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори.

     Удосконалення знарядь праці, розширення виробництва  їх з металу, поділ виробничої сфери  на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту створили економічні умови для виникнення держав. Перші з них утворилися на Стародавньому Сході (Єгипет, Індія, Месопотамія) на зламі неоліту і бронзової доби.

     Отже, на ранній стадії господарства первісної  доби переважало полювання, рибальство, збирання плодів. Згодом у зв'язку з удосконаленням знарядь праці (гарпуни, скребки, луки, сокири, човни, молоти, серпи, списи) почалась обробка шкур, глиняного посуду, виникло образотворче мистецтво, будівництво наземних споруд. Протягом бронзового та залізного віків відбулись великі зрушення в розвитку продуктивних сил. Появився ткацький верстат, розвинулося скотарство, а особливо землеробство. Між ними виник перший поділ праці, налагодився економічний обмін між окремими родами, общинами, племенами      

Розділ  3. Висновок 

     Найважливішими  рисами первісної доби були перехід  від привласнюючого до відтворюючого  господарства, існування роду як господарської  одиниці, який поділявся на великосімейні  виробничі колективи, громади спільної власності на землю.Удосконалення знарядь праці, розширення виробництва, поділ виробничої сфери на сільське господарство і ремесло, виробництво додаткового продукту створили економічні умови для виникнення держав та подальшого економічного розвитку стародавніх цивілізацій. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література 

1. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Економічна історія України і світу. Підручник. – Вікар К., 2001.
2. Лановик Б. Д., Матисякевич 3.М., Матейко Р. М. Економічна історія України і світу Підручник. – Вікар К., 1999.
3. Історія держави від первісної доби і перших цивілізацій до становлення індустріального суспільства – Генеза К., 1999.
4. Джохансон Д. Истоки рода человеческого.-М., 1984.
5. П. М. Леоненко, П. І. Юхименко Економічна історія. Посібник.- Знання-Прес К., 2004.