Злоупотребление влиянием

Камінський І.І.

Національний  університет «Одеська юридична академія»

ДЕЯКІ АСПЕКТИ ЗЛОВЖИВАННЯ ВПЛИВОМ

Глобалізаційні  процеси поставили міжнародне співтовариство перед необхідністю боротися з таким  суспільно небезпечним явищем як корупція. Важливими засобами досягнення цієї мети є міжнародні антикорупційні конвенції, учасницею яких є й Україна. Ратифікація цих конвенцій, зокрема Конвенції ООН проти корупції від 31 жовтня 2003 р. та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією Ради Європи від 17 січня 1999 р. зобов’язує нашу державу враховувати в національному законодавстві їх положення, які є якісно новими для вітчизняної правової системи.

Перш ніж перейти до аналізу цього злочину, варто зробити одне термінологічне зауваження. В автентичних російськомовних текстах Конвенції ООН проти корупції та Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією даний вид злочину називається відповідно як «злоупотребление влиянием в корыстных целях» та «использование служебного положення в корыстных целях». В офіційних українських перекладах конвенціях він називається «зловживання впливом». Проте, ані російськомовний текст конвенцій, ані її офіційні переклади на українську мову важко назвати вдалими з огляду на те, що в англомовних текстах обох конвенцій вжито термін «trading in influence». У перекладі з англійської дієслово «trade» традиційно означає «торгувати» і в жодному із значень не перекладається як «зловживати». Відтак логічніше було б при перекладі текстів обох зазначених вище антикорупційних конвенцій не відступати від буквального значення дієслова «trade». Крім того, термін «торгівля впливом» більш точно відповідає змістовним характеристикам діянь, про які йдеться у ст. 18 Конвенції ООН проти корупції та ст. 12 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (зокрема терміном «зловживання впливом» навряд чи можна охопити саму лише пропозицію надання неправомірної вигоди будь-якій особі, яка заявляє чи підтверджує, що вона може за винагороду зловжити впливом на прийняття рішень, наприклад іноземною посадовою особою).

При проведенні аналізу Кримінальних кодексів ряду країн Європи на наявність відповідальності за зловживання впливом можна зробити наступні висновки. Так, Кримінальний кодекс Франції визнає злочинним тільки безпосереднє зловживання впливом, вчинене будь-якою особою, що володіє публічною владою, виконує обов’язки по державній службі чи наділена виборчим мандатом. Відповідно, пропозиція зловжити впливом не є складом злочину на відміну від КК України. Ще варто звернути увагу на те, що за КК Франції особа, яка зловживає впливом може бути тільки спеціальним суб’єктом (вона володіє публічною владою, виконує обов’язки по державній службі чи наділена виборчим мандатом).

У КК Іспанії подібне закріплення  даного злочину. Тут аналогічно визнається кримінально караним лише зловживання впливом, без пропозиції зловжити. Також не встановлюється відповідальність за вимагання вигоди. Суб’єктом, що зловживає впливом виступає державний службовець чи посадова особа (спеціальний суб’єкт).

Потрібно додати, що в  КК Іспанії на відміну від Франції встановлюється відповідальність фізичної особи (загальний суб’єкт) за надання неправомірної вигоди на державного службовця чи посадову особу для зловживання впливом. Оскільки хабарництво та суміжні з ним злочини визнаються злочинами з обов’язковою співучастю, то є логічним встановлення відповідальності також і для того суб’єкта, який надає неправомірну вигоду.

Важливо відмітити, що у Кримінальних кодексах Росії, Білорусі, Німеччини, Італії, Сан-Марино та в Модельному кримінальному кодексі держав-учасниць СНД не міститься статті про відповідальність за зловживання впливом.

Розглянемо  ситуацію, коли підозрюваний у вчиненні злочину надає неправомірну вигоду (наприклад, матеріальну винагороду) своєму захиснику (адвокату), який пропонує чи обіцяє вплинути на прийняття незаконного рішення слідчим у кримінальній справі, яка знаходиться у нього в провадженні (наприклад, про її закриття, про зміну процесуального статусу з підозрюваного на свідка, зупинення провадження у справі, обрання запобіжного заходу). У такому разі в діях підозрюваного є ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369² КК України. У діях же адвоката, на перший погляд, є ознаки складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369² КК України. Поряд з цим зміст поняття «вплив» буде суттєво впливати на остаточну кваліфікацію дій винних осіб. Одна річ, коли захисник планує вплинути на прийняття відповідного рішення слідчим своїм авторитетом, інша - коли він планує частину отриманої матеріальної винагороди від підозрюваного передати слідчому для «правильного вирішення справи», про що підозрюваний може як знати, так і не здогадуватися. У першому випадку кваліфікація не зміниться, а в другому випадку дії захисника належить кваліфікувати за сукупністю ч. 2 ст. 369² КК України та ч.4 ст. 369 КК України (за давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище). Також у тому разі, якщо підозрюваний був обізнаний про дії захисника щодо форми впливу на прийняття рішення слідчим (шляхом давання хабара), то в його діях є ознаки давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище, оскільки саме він є власником коштів (ч. 4 ст. 369 КК України). У такому випадку захисник буде виконувати роль посередника.

Юридична конструкція розглядуваної норми має низку недоліків та спірних питань, які потребують вирішення на підставі окремих досліджень. Доцільно окреслити деякі з них:

- не враховуються  розміри неправомірної вигоди, яка пропонується, надається та одержується суб'єктами злочину, передбаченого ст. 369² КК України.

-  потребує  перегляду коло осіб, які уповноважені  на виконання функцій держави  та зазначені у примітці до ст. 369² КК України.

- зважаючи на те, що у Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хабарництво» від 2002 р. №5 відсутні рекомендації судам, що стосуються даного злочину, то було б доцільним доповнити дану постанову щодо особливостей, умов та правил застосування даної статті. Також видається доречним прийняти нову постанову, яка б містила в собі особливості застосування всіх статей розділу 17 Особливої частини КК України.

Наприкінці  варто зазначити, що вивчення даного злочину є цікавим не тільки з  теоретичної точки зору, а й носить значну практичну цінність, що повинно сприяти подальшому інтенсивному дослідженню його серед науковців.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1.Бакай М.  Кримінально-правова характеристика  зловживання впливом як виду  злочину за міжнародними антикорупційними нормативно-правовими актами // Право України, 2011. ― №8. ― с. 351-359.

2.Михайленко Д. Поняття  та ознаки хабародавця // Сучасний  вимір держави та права: Зб. наук. праць за ред. В.І. Терентьєва, О.В. Козаченка. ― Миколаїв: Вид-во  «Іліон», 2008. ― с. 375-377.

3.Титаренко О.О. Окремі  питання кримінальної відповідальності  за зловживання впливом (стаття 369² КК України) // Право і суспільство, 2011. ― №4. ― с. 109-113.