Конституційне право

Розділ 1. Розкрить правові категорії предмету і методу цивільного права.

Розділ 2. В чому полягає здійснення цивільних прав та меж їх здійснення.

Розділ 3. Відповідальність юридичних  осіб.

 
Вступ

Для того, щоб розкрити предмет  регулювання цивільного права України, необхідно для початку хоча б  коротко розкрити поняття “цивільне  право”.

Як відомо, термін “цивільне  право" використовується в декількох  значеннях - так звана множинність  поняття - як суб’єктивне право, як галузь національного права, як система  законодавства, як частина науки  право, як учбова дисципліна. Відмінністю  між ними є розуміння цивільного права як суб’єктивного права, яке  належить конкретній приватній особі  і як галузі права, яка є виявленням приватного права на рівні національної правової системи (в даній ситуації - української). Тобто цивільне право, як право що належить суб’єкту цивільних  відносин - це основане на нормах природного та позитивного права можливість його конкретної поведінки, захист якої гарантована державою. А в розумінні  галузі національного (українського) права  цивільне право - це совокупність концепцій, ідей та правових норм, які на принципах диспозитивності, юридичного рівноправ’я та ініціативи сторін визначають статус приватної особи та забезпечують захист її інтересів. Необхідно відмітити, що одним з критерієм відокремлення цивільного права як галузі національного права якраз і є предмет цивільного права.

Інтерес до предмету цивільного права з боку правознавців і його всестороннє вивчення в курсі теорії і практики є досить розповсюдженим. Такі широко відомі вчені, як Еременко Г.В., Вільнянський С.І., Братусь С.М., Чигір В.Ф., Халфина P.O. і багато інших присвятили дослідженню предмета цивільного права свої численні статті та монографії. Проте, вивчення предмета цивільного права продовжує залишатися актуальним.

    1. Предмет цивільно-правового регулювання становлять майнові й особисті немайнові відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями. Про це прямо сказано в статтях 1 й 2 Цивільні кодекси України. Учасником цих відносин може бути й держава.

Майнові відносини - це основна й найбільш широка у своєму обсязі частина відносин, регульованих нормами цивільного права. Вони насамперед й обумовлюють існування особливих цивільно-правових норм, згідно яким учасники цих відносин визнавалися б носіями відповідних прав й обов'язків.

Ф. Енгельс правильно вказував, що цивільне право "санкціонує існуючі, за даних обставин нормальні, економічні відносини між окремими особами". Маються на увазі через відношення, що складаються між особами в  процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ на основі певної форми власності на засоби виробництва. Однак не будь-які  економічні (виробничі) відносини приймають  форму майнових відносин, а лише ті, які є товарно-грошовими, обумовлені існуванням товарного суспільного  виробництва, охоплюються поняттям ринкової економіки.

Із сказаного випливає, що майнові відносини в цивільному праві - це по своїй глибинній сутності товарно-грошові, економічні або, що те саме, виробничі відносини. У цьому змісті вони є об’єктивними, матеріальними, складаються по об'єктивних економічних законах товарного виробництва. Разом з тим люди, що беруть участь у цих відношеннях діють свідомо, тому що тільки в результаті їх свідомої й вольової діяльності має місце виробництво. Це означає, що майнові відносини будучи об'єктивними в своєму значенні, проявляються у вольових актах людей і здійснюються людьми завжди в більшій або меншій мері свідомо. "Товари не можуть самі відправлятися на ринок й обмінюватися. Щоб дані речі могли ставитися друг до друга як товари, товаровласники повинні ставитися друг до друга як особи, воля яких розпоряджається цими речами." Отже, товарно-грошові економічні відносини з погляду своєї форми є вольовими відносинами. Тому право, незважаючи на об'єктивну сутність названих відносин, може робити й впливає на їх, певним чином їх регулює відповідно до пізнаних закономірностей їхнього розвитку. Таким чином, майнові відносини, регульовані нормами цивільного права, - це властиві товарному виробництву об'єктивні в своєму значенні й вольові за своєю формою відносини, що складаються між громадянами, між громадянами й організаціями або між організаціями в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання насамперед матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва), якими вони володіють, користуються й розпоряджаються, підкоряючись загальним вимогам товарного виробництва, але в рамках, певних юридичними законами, а саме нормами цивільного права.

Погляди та співвідношення понять майнових й економічних (виробничих) відносин можна звести до трьох напрямків. Відповідно до першого з них, майнові  відносини - це і є в чистому  виді економічні (виробничі) відносини  .

На думку прихильників другого напрямку, майнові й економічні (виробничі) відносини - це різні відносини: перші - це конкретні відносини, а. другі - їх сукупний кінцевий результат. При  цьому одні з авторів не визнають майнові відносини економічними, оскільки вони є вольовими, інші вважають їх економічними .

Відповідно до третього напрямку, під майновими відносинами розуміються  економічні (виробничі) відносини, але  те, у повному їхньому обсязі, а в тій частині, у якій вони втілюють у собі вольові людські  акти.

В умовах існування в Україні  адміністративно-командної системи  господарювання сфера дії справжніх-майнових відносин, природно, була обмеженою.

Юридичними ознаками майнових відносин, що виражають їхню економічну сутність, є: майнова відособленість, автономність суб'єктів цих відносин й, як узагальнююча ознака, їхня рівність, заснована на вольовому зв'язку, позбавленої владного характеру. Зокрема, всім цим ознакам і відповідають відносини власності, а також відносини економічного обороту - найважливіші види майнових відносин цивільного права. Відносини власності вказують на приналежність особам певних матеріальних благ, на те, що ці особи (власники) володіють, користуються й розпоряджаються названими благами як своїми. Всі інші особи, їм конфронтуючі, повинні це визнавати й зважати на це.

Відносини економічного обороту - це відносини, у рамках яких відбувається рух матеріальних благ. Розпоряджаючись  своїм майном, власник вступає  з іншими особами у відносини  купівлі-продажу, міни, позики й т.д. Для цих відносин характерно те, що воля їхніх учасників предметно  виражена або, інакше кажучи, персоніфікована  в приналежним їм речах (майнова відособленість); учасники ставляться друг до друга як незалежні особи (автономність); вони рівні, тому що кожний з них перебуває в однаковому положенні й перехід майна від одного до іншому можливий лише за допомогою їх загального вольового акту (рівність, заснована на вольовому зв'язку, позбавленої владного характеру). Названі відносини об'єктивно вимагають для свого врегулювання встановлення специфічних норм права. Причини ж, що повідомляють цим майновим відносинам зазначені властивості, криються в їхньому змісті, у способі виробництва, необхідним елементом якого ці відносини є .

Із сказаного також  випливає, що регульовані цивільним  правом майнові відносини є відносини, які безпосередньо виражають розподіл у суспільстві матеріальних умов виробництва, що визначають природу самого цього виробництва, наступний розподіл створених у процесі виробництва матеріальних благ, їхній обмін і споживання. Громадяни, що беруть участь у цих відносинах, організації (у тому числі державні), діють не як органи влади, а господарюючих суб'єктів, тобто організацій, що здійснюють господарську діяльність. Всі інші відносини, у яких беруть участь державні організації, виражають обумовлену суспільним виробництвом потреба керування їм або опосередковують перехід майна від суб'єктів відносин, регульованих нормами цивільного права, у доход держави по підставах, передбачених у законі. Тут характерні владні початки. Тому до всіх цих відносин, заснованим на адміністративному підпорядкуванні однієї сторони інший, а також до податкових і бюджетних відносин норми цивільного права не застосовуються (ст.2 ЦК України). Ці відносини, як було сказано, регулюються нормами публічного права.

Багато авторів визнають рівність сторін як ознака майнових відносин цивільного права, але вказують, що майнові відносини цивільного права  мають цю ознаку тому, що всі вони так чи інакше пов'язані з товарним оборотом. Із цього погляду й відносини  власності становлять предмет цивільно-правового  регулювання лише остільки, оскільки вони виконують роль передумови й  результату товарно-грошового обігу  . Важко погодитися й із цим, тому що безпідставно звужується коло майнових відносин, регульованих нормами цивільного права, і за його межами виявляються відносини, що виникають при спадкуванні, всі безоплатні майнові відносини.

Іншу групу відносин, регульованих нормами цивільного права, становлять особисті немайнові відносини, тобто ті відносини, об'єктом яких є нематеріальні блага. Зрозуміло, і особисті немайнові відносини між громадянами, між громадянами й організаціями, між організаціями регулюються цивільним правом як відносини між членами цивільного суспільства. Тому не входять у предмет цивільного права, наприклад, особисті немайнові відносини, що складаються в області політичної діяльності громадян при здійсненні ними виборчих прав і права бути обраними у відповідні органи державної влади. Ці відносини визначають участь громадян у керуванні справами держави.

Норми цивільного права регулюють особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є добутки науки, літератури, мистецтва, винаходи, раціоналізаторські пропозиції й т.д.), і особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими (наприклад, відносини, об'єктом яких є честь і достоїнство громадян й організацій, інші нематеріальні блага, невіддільні від особистості людини).

Особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (з можливістю одержання винагороди за використання добутків науки, літератури, мистецтва, винаходів, раціоналізаторських пропозицій і т.д.), становлять із останніми єдине ціле. Однак названі особисті немайнові відносини незалежно від їхнього зв'язку з майновими регулюються цивільним правом тоді, наприклад, коли мова йде лише про визнання авторства на відповідні добутки науки, літератури або мистецтва й про захист цих благ як таких.

Особисті немайнові відносини - як перші, так і другі - істинно  відносини цивільного права. Так  само як і майнові відносини цивільного права, вони виражають приналежність  конкретних благ певним особам (окремим  громадянам й організаціям) і характеризуються відособленістю осіб у цих відносинах, їхньою автономністю (незалежністю друг від друга) і рівністю. Саме на підставі спільності ознак майнових й особистих  немайнових відносин останні включаються  в предмет цивільного права.

Піддані аналізу майнові  й особисті немайнові відносини, обумовлюючи існування в системі  права його особою галузі - цивільного права, визначають, природно, і всі  специфічні риси самої цієї галузі права. Вони насамперед проявляються в  методі, за допомогою якого цивільне право регулює суспільні відносини, у його функціях й у тих принципах, відповідно до яких воно здійснює регулювання  цих відносин .

Як особисті немайнові, так  і майнові відносини є відносинами  цивільними.

Цивільні відносини, які  є предметом цивільного права, характеризуються такими ознаками:

1) Суб'єкти. Учасники цивільних  правовідносин виступають стосовно  один одного як юридичне рівні  суб'єкти, відокремлені один від  одного в організаційно-правовому  і майновому сенсі. До майнових  відносин, заснованих на адміністративному  або іншому владному підпорядкуванні  однієї сторони іншій, цивільне  законодавство застосовується лише  у випадках, коли це прямо передбачено  законом. Такі відносини не  є цивільними, оскільки регулюються  за допомогою імперативного методу, не властивого цивільному праву.

2) Характер зв'язку між  суб'єктами. Цивільні правовідносини - це правовий зв'язок, що виникає  з приводу нематеріальних і  матеріальних благ, що належать  приватній особі.

3) Зміст. Учасники цього  виду відносин виступають як  носії цивільних прав І обов'язків.

4) Характер захисту суб'єктивних  прав і спонукання до виконання  суб'єктивних обов'язків. Це відбувається  за допомогою специфічних заходів  впливу і, як правило, в судовому  порядку.

5) Особливість підстав  виникнення, зміни і припинення  цивільних правовідносин. Зокрема  такими підставами є не тільки  обставини, передбачені законом  чи іншими актами, а також і  дії суб'єктів, які хоч і  не встановлені цивільним законодавством, але внаслідок його загальних  засад і значення породжують  відповідні відносини.

2.2 Метод цивільного  права

Особливості проаналізованих  майнових та особистих немайнових відносин, безумовно, стали визначальним фактором у формуванні цивільного права як галузі права. Визначення кола цих відносин дало нам відповідь на питання - які  саме суспільні відносини становлять предмет цивільно-правового регулювання. Однак важливо встановити не лише що регулює цивільне право, а й  як це здійснюється, якими засобами воно впливає на ці відносини, тобто  який метод впливу закладається в  цивільно-правове регулювання численних  майнових та немайнових відносин. Специфіка  відносин, що регулюються відповідною  галуззю права, водночас обумовлює  специфіку методу правового регулювання. Тобто існує безпосередній тісний взаємозв'язок між предметом правового  регулювання і його методом .

У юридичній літературі ще за радянських часів сформувалося уявлення про загальне поняття методу правового  регулювання. Вважалося, що метод правового  регулювання виражає особливості  форм, прийомів, способів, застосовуваних державою для регулювання суспільних відносин даного виду.

Якщо щодо загального розуміння  методу правового регулювання у  юристів особливих проблем не виникає, то з приводу змісту галузевого методу висловлюється чимало дискусійних  поглядів. При цьому переважна  частина вчених схиляється до думки  про єдність цивільно-правового  методу з притаманною йому певною низкою ознак. Водночас деякі автори (М.Д. Єгоров) визнають притаманність  цивільно-правовому методу єдиної ознаки, якою має бути рівність сторін, оскільки вона втілюється у кожній нормі цивільного права .