Турестические ресурсы

Автор: Пользователь скрыл имя, 08 Декабря 2011 в 17:55, доклад

Краткое описание

Гуманітарне значення туризму полягає в використанні його можливостей для розвитку особистості. Поєднання відпочинку з пізнанням життя, історії та культури свого та інших народів – одне з завдань туризму. Побачити світ своїми очима, відчути і почути його особисто - це одні з основних рекреаційно-туристських потреб. Вони несуть в собі великий гуманітарний потенціал, збагачуючи духовний світ людини, сприяючи її саморозвитку і самореалізації.

Файлы: 1 файл

Antropog TR.doc

— 47.00 Кб (Скачать)
 
 

  Антропогенні туристичні  ресурси 

           1.  Культура і туризм. 

      Гуманітарне значення туризму полягає в використанні його можливостей для розвитку особистості. Поєднання відпочинку з пізнанням життя, історії та культури свого та інших народів – одне з завдань туризму. Побачити світ своїми очима, відчути і почути його особисто - це одні з основних   рекреаційно-туристських потреб. Вони несуть в собі великий гуманітарний потенціал, збагачуючи духовний світ людини, сприяючи її саморозвитку і самореалізації.

      Культура  – основа процесу розвитку, збереження, укріплення незалежності, суверенітету, самобутності кожного народу. Культура і туризм сьогодні в більшості країн демократизується; вони складають невід’ємну частину життя суспільства. Саме через культуру іде пізнання світу, розвиток особистості неможливий без знань культури, а туризм є найпоширенішою і найефективнішою формою пізнання. Не випадково в багатьох країнах державне регулювання туристичною діяльністю здійснюють об’єднані міністерства культури і туризму. З 2005р. в Україні туризм також розвивається під егідою Міністерства культури і туризму. 

      Культура  дає потужну  ресурсну базу для найпоширенішого в світі виду туризму - пізнавального або культурного туризму, часто його ще називають туризмом, пов’язаним з культурною спадщиною.

      Отже, туризм невід’ємно пов’язаний з культурою:

        1. Культура є одним з основних елементів туристського інтересу.
        2. Туризм – важливий засіб створення культурних зв’язків та міжнародного співробітництва.
        3. Розвиток культурних факторів в середині регіону – шлях до освоєння ресурсів для приваблення туристських потоків.
        4. Рівень культурного розвитку може бути використаний для створення сприятливого іміджу конкретного регіону на туристичному ринку.
        5. Успіх розвитку туризму залежить від унікальності національної культурної спадщини. Особливо це актуально в час НТР, коли виробництва країн схожі, а культура не допускає одноманітності. Регіон, який бажає бути популярним для туризму, має охороняти і розвивати унікальні культурні комплекси і пропонувати їх на туристичному ринку.
 
---

    2. Організаційно-правові аспекти збереження та використання культурної спадщини з туристичними цілями. 

      Доступ  людини ( в тому числі і у формі  туризму) до історико-культурної спадщини як національної, так і світової є невід”ємним і одним з основних людських прав. Однак стрімкий технократичний, урбаністичний, глобалізаційний розвиток суспільства стає загрозливим як до людини, так і до історико-культурної спадщини. Особливо загрозливим для об’єктів історико-культурної спадщини  стало ХХ ст.; в період після 1 світової війни і навдзвичайно після 11 світової війни, коли загинула і понівечена була велика кількіть пам’яток.

      Для збереження, охорони і  використання культурної спадщини з освітніми, пізнавальними, естетичними цілями світовою громадськістю було напрацьовано понад 150 різноманітних міжнародних документів – хартії, конвенції, декларації, рекомендації. Найважливіші з них: Список всесвітньої спадщини при ЮНЕСКО, Конвенція про захист всесвітньої культурної та природної спадщини 1972р.(ЮНЕСКО),  Директива  Ради Європейських спільнот про вивіз культурних цінностей 1992р.(ЕС), Рекомендації ЮНЕСКО про збереження краси і характеру пейзажів та місцевостей 1962р., Рекомендації ЮНЕСКО про збереження фольклору 1989р., Європейськ а конвенція про охорону археологічної спадщини 1992р., Рекомендації Європейської Асоціації історичних міст і регіонів 1999р. та інші.Переважна більшість їх створювалася під егідою ЮНЕСКО, ЄС та інших міжнародних гуманітарних організацій і об’єднань.

      Вони носять переважно рекомендаційний, декларативний характер. Однак, даючи  визначення основних понять і термінів в царині культурної спадщини, основні класифікації, основні методологічні засади діяльності по охороні культурної спадщини,  весь цей корпус міжнародних документів є надзвичайно важливою координуючою і регуляторною основою для збереження світової культурної спадщини, основою для національних законодавчих документів.

      В Україні діє така законодавчо-правова база для збереження, охорони і використання культурної спадщини:

                1. Закон України „Про охорону культурної спадщини” (2000 р.);
                2. Закон України „ Про музеї та музейну справу” (1995р.)
                3. Державний реєстр нерухомих пам’яток України;
                4. Список історичних населених місць України;
                5. Державний реєстр національного культурного надбання;
                6. Список охоронних археологічних територій.
 
 

      3. Антропогенні туристичні ресурси як основна складова ресурсно-туристичного комплексу України. 

      Антропогенні  або історико-культурні туристичні ресурси поряд з природними туристичними ресурсами є одним з основних видів туристичних ресурсів, важливою складовою ресурсної бази туризму України. В основі своїй це історико-культурні пам’ятки. На сучасному етапі розвитку  важливу роль відіграють такі види антропогенних ресурсів як штучностворені – переважно розважальні,  об’єкти пізнавального туризму, а також події – культурні, спортивні тощо.

      Історико-культурна  складова ресурсної бази туризму представляє собою культурну спадщину України, тобто об’єкти культурної спадщини України є туристичними ресурсами.

      Культурна спадщина – сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об’єктів культурної спадщини

      За  Законом України „Про охорону  культурної спадщини” об’єкт культурної спадщини – місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території чи природні об’єкти, незалежно від стану збереженості, які донесли до нашого часу цінність і зберегли свій первісний вигляд.

      Об’єкти культурної спадщини поділяються на:

    • рухомі (витвори мистецтва, картини, зброя, меблі, одяг, знаряддя праці, пам’ятки колекційного типу, музейні колекції, експозиції); переважна форма їх  збереження і використання з освітніми та туристичними цілями – музеї та  приватні колекції;
    • нерухомі (споруди, міста, комплекси, які не можна пересунути); переважна форма збереження і функціонування у формі історико-культурних заповідників.

    Класифікація антропогенних ресурсів за типами:

    • споруди (витвори) – твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об’єкти, будівлі, приміщення в них, які зберегли свідчення про визначні історичні події, діяльність відомих осіб;
    • комплекси (ансамблі) – топографічно визначені сукупності окремих  або поєднаних споруд, що визначаються архітектурою та органічним зв”язком з ландшафтом;
    • визначні місця – топографічно визначені зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу антропологічну, естетичну, історичну, мистецьку, наукову цінність.
 

    Класифікація антропогенних туристичних ресурсів за видами:

    • археологічні – городища, кургани, поселенні, стоянки, укріплення, шляхи, культові місця, поля давніх біитв тощо;
    • історичні  - будинки, споруди, поховання, некрополі, визначні місця;
    • монументального мистецтва – твори образотворчого мистецтва – окремі та пов’язані з архітектурними, археологічними та іншими пам’ятками;
    • архітектури та містобудування – історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, окремі споруди. Залишки давньої забудови тощо;
    • садово-паркового мистецтва – поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами;
    • ландшафтні – природні території, які мають історичну цінність.

        Україна надзвичайно багата та об’єкти історико-культурної спадщини – нараховується більш ніж 200 000 пам’яток різних видів, типів, рівнів. Понад 130 000 пам’яток перебуває на державному обліку і охороняться законом. З них 57206 – пам’ятки археології (в тому числі 418 національного значення), 51364 – пам’ятки історії (142 – національного значення), 5926 – пам’ятки монументального мистецтва (44 – національного значення), 16293 – пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні (3541 – національного значення). Функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 з них мають статус національних. Близько 9400 населених пунктів мають понад 70 тис. об’єктів культурної спадщини, що потребують дослідження. 401 населений пункт включено до списку історичних місць України.

      3 усього цього величезного комплексу історико-культурної спадщини лише три об’єкти України внесені до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО:

    • Софія Київська;
    • Києво-Печерська Лавра;
    • Площа Ринок – історичний центр м.Львова.

      Готується до внеску у Список історичний центр м. Кам’янця- Подільського. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Информация о работе Турестические ресурсы