Спелеотуризм

Спелеотуризм 
 
 
 
 

  Зміст: 

Вступ………………………………………………………….3

Види печер……………………………………………………4

Підготовка туристів-спелеологів……………………………6

Спелеотуризм  в Україні…………………..…………………7

Висновок…………………………………………………….11

Список використаної літератури..........................................12 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

Спелеотуризм - різновид спортивного туризму, зміст якого полягає в подорожах по природним підземним порожнинам (печерам) і подоланням у них різних перешкод (сифони, колодязі) з використанням різного спеціального спорядження (акваланги, карабіни, мотузки, гаки, індивідуальні стахувальні системи й ін.). Відкриття нових спелеотуристичних  маршрутів сполучено з дослідженням печер - спелеологією.   Цей вид туризму завоював симпатії багатьох аматорів підземних подорожей. Вони могуть милуватися казковими кам'яними квітками із кристалічних утворень, купатися в підземному озері, захоплюватися печерним чудом - сталактитами й сталагмітами.

Довгий  час спелеологією займалися тільки ентузіасти під керівництвом досвідчених  фахівців, які професійно вивчали  карстові порожнини. У період 50-80-х  років минулого століття ними були відкриті, вивчені, описані й пройдені сотні кримських печер. Але красами підземного царства міг захоплюватися тільки досить вузьке коло присвячених людей, що займалися спортивним спелеотуризмом і науковим вивченням печер. Цей вид туризму прогресуючий, але в силу своєї специфіки ставиться до менш масового. Але той, хто хоч один раз побував в "підземному царстві", побачив дивні утвори природи, залишиться вірним спелеології на багато років. Він знову й знову спускається в зяючі провали, протискується через вузьку, стискаючу грудну клітку, щілини, розплутує мудрі мережі лабіринтів, у цьому, мабуть, його прагнення випробувати свої сили, затвердитися в споконвічному діалозі людини із силами природи. Спелеотуризм технічно складний вид туризму. Його складність полягає у проходженні складних за рельєфом маршрутів в умовах відсутності природного світла, високої відносної вологості (до 100%) та невисокої температури повітря. Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод. 

                                                Види печер

Печери  по розташуванню входів бувають похилими, горизонтальними й вертикальними. При спусках у вертикальні й похилі порожнини обов'язково потрібно мати грудну обв'язку або страхувальний пояс, рукавиці, карабіни, пристрій для спуска й підйому по мотузці. На випадок обриву мотузки потрібно мати тросик.

Пристосування для спуска й підйому можуть бути всілякі. Це лебідкові пристрої, самохвати різних конструкцій, система блоків й інших. Спорядження й пристосування для нічлігу, готування їжі, надання першої допомоги, транспортування спорядження й продуктів ті ж, що й в інших видах туризму: гірському й пішохідному. Тому спелеолог повинен володіти тактико-технічними прийомами цих видів туризму.

При виявленні  нової печери, необхідні також  протигаз, прилади для виміру радіоактивності  й загазованості, вологості й  інших. У такі печери повинні першими опускатися досвідчені спелеологи.

Вивчені печери в нашій країні діляться на 5 категорій складності із двома  напівкатегоріями ("а" й "б"). Категорія залежить від складності проходження, максимальної довжини  ходів печери, її сумарної глибини, наявності в тім або іншому ступені таких природних перешкод, як завали, каменепади, лабіринти, вузькі лази й щілини, підземні озера й ріки, водоспади й сифони, похилі ділянки постійного зледеніння, стрімкі скельні ділянки, прямі стовбури колодязів і шахт глибиною більше 60 метрів й інших. Печери , проходження яких практично не потребує застосування спеціальних засобів для подолання прямовисних схилів, називаються горизонтальними. Печери, у яких основними перешкодами є прямовисні схили та крутопохилі ходи, називаються вертикальними. Печери, у яких зустрічаються перешкоди різного типу, називаються комбінованими

Переборювати  більші підземні відстані, де не завжди є в статку кисень, достаток різноманітних  перешкод може тільки фізично, тактично, технічно й психологічно підготовлена людина. Із всіх перерахованих якостей спелеолога, мабуть, психологічна підготовка має найбільше  значення. Справа в тому, що спелеолог постійно працює в темряві, і тільки вузький пучок світла ліхтаря те вириває з вічної темряви похмурий і низький звід підземної галереї.І в цих умовах турист постійно перебуває в напрузі, чекаючи  зустрічі з незвичайними явищами природи, що дуже стомлює навіть фізично треновану людину.

Карстові  печери прийнята ділити на три групи: спортивні, загальнодоступні й обладнані. Спортивні печери вимагають для дослідження не тільки спеціального спорядження, але й глибоких знань, особливих навичок й умінь, оскільки мають складну конфігурацію й безліч природних перешкод. Таких печер у Криму більшість. В основному їх відвідують підготовлені групи зі спелеоклубів різних міст.

У нашій  країні відкрите й обстежена безліч печер. Щорічно відкривається 2-3 десятка  нових, одні з них широко відомі, про інших мало хто знає. Але  всі вони по розмірах, глибині, формі  відрізняються друг від друга. Наприклад, на плато Кирктау в Середній Азії відкрита печера, глибина якої досягає 980 метрів. На Кавказі виявлені й досліджуються печери "Ширяючий птах" 50 метрів і "Сніжна", що пройдена до глибини 1320 метрів. А в жовтні 1984 р. газета "Праця" повідомила про те, що унікальні по красі печери виявлені в карстовому провалі біля Цхалобо. Поки тут оглянуто 16 залів, і всі вони значно відрізняються друг від друга масштабами, і дивним "інтер'єром". Найбільш привабливі й легкодоступні, відповідно обладнані печери, що сприяють активному й цікавому відпочинку трудящих. Прикладом цьому може служити Ново-Афонская печера, що вийшла на перше місце у світі по відвідуваності. Тут щорічно буває біля мільйона чоловік.

У наше століття електронних машин, космічних кораблів, фантастичних швидкостей, бурхливого розвитку різних видів туризму на землі практично не залишилося "білих" плям. Людина скорила Еверест, побував на Північному й Південному полюсах Землі, спускався в глибини Світового океану. Що ж стосується печер, те багато хто з них ще чекають своїх першовідкривачів. Ні із чим непорівнянне почуття першопрохідника, коли його погляду відкривається незвичайна друза кристалів або ажурний натечный каскад, якщо ви ще не випробували этого, збирайтеся в дорогу й неодмінно відкриєте таємничий і своєрідний підземний мир, побачите розкішне царство порід і дивну веселку кам'яних квітів. 

Підготовка  туристів-спелеологів

Для підготовки туристів-спелеологів у нашій  країні створена Єдина система, що складається  з початкового, середнього й вищого щаблів підготовки. Перша, або початкова, підготовка проводиться при секціях спелеотуризма на місцях, у колективах. У ці школи можуть бути прийняті юнаки й дівчини, що досягли 18 років і пройшли медичний огляд і співбесіду в приймальної комісії. Успішно закінчившим курс навчання й склавшим іспити видається посвідчення єдиного зразка. У другий, або середньої, щаблі підготовки спелеотуристи на базі спеціальних табірних зборів під керівництвом досвідчених інструкторів спелеотуризма опановують елементи альпінізму, скелелазіння, плавання, у тому числі підводного, виробляють технічні й тактичні навички для скорення підземних надр, здійснюють топозйомку печер. Наприкінці  занять проводиться заліковий спуск у печеру. Слухачі, що успішно здали іспити, одержують "Книжку спелеотуриста" єдиного зразка, що надає право на самостійні подорожі в печери в складі спелеотуристских груп. На третій, вищу, щабель підготовки запрошуються спелеотуристи, що зробили кілька спусків у різні печери й що показали гарну підготовку як у теоретичному, так й у практичному плані. Спелеотуристи, що пройшли вищий щабель підготовки, залучаються до керівництва спелеотуристичними групами, а також до вивчення й обстеження печер, що відкривають знову. Для підвищення знань, навичок і досвіду спелеотуристи проводять щорічні науково-практичні конференції, зльоти, змагання з техніки спелеотуризма й підземному орієнтуванню.

Печери  залучають багатьох учених і фахівців, але першими йдуть під землю  спелеологи-спортсмени. Завдяки їм з'являються карти й описи всі нових і нових печер, постійно вдосконалюються техніка й тактика штурму підземних глибин.

Головна особливість цього виду подорожі в тім, що спелеолог проводить час в умовах обмеженого простору, глибоко під землею, в абсолютній темряві. Тому спелеологи, завжди користуються спеціальним спорядженням, устаткуванням, пристосуваннями. Дуже важливо, відправляючись у печери, мати із собою надійне висвітлення. Зручніше за все користуватися легкою й досить міцною каскою (шахтарської або монтажної), до якої закріплюється налобний світильник. Під каску треба надягати лижну шапочку. Лампи повинні гарантувати безперебійне висвітлення, розраховане на час в 1,5-2 рази більше планованого, причому повинне бути 2 автономних джерела харчування. Як правило, як  джерело харчування застосовують блоки з 4-6 батарей типу "Марс" або КБС-0,5. Якщо поблизу печери проходить джерело електроенергії, то при наявності випрямляча підійдуть і шахтарські акумулятори. В окремих випадках можуть застосовуватися карбідні, бензинові й газові лампи або свічі.

Самий зручний одяг для роботи під землею - комбінезон з міцної тканини, що має  внутрішні кишені із  застібками, що закриваються. Але варто пам'ятати, що тепловіддача організму під землею підвищується, тому до одягу, що надягає під комбінезон, пред'являються особливі вимоги: вона повинна бути легкої, теплої й зручної. На ноги краще надягти черевики типу "ви-брам" або утеплені й укорочені гумові чоботи. Про всякий випадок можна взяти й кеди. 

Спелеотуризм  в Україні

Спелеологічний туризм, як вид спортивного туризму, розвивається в Україні протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов'язаний з карстологією та спелеологією, пошуком та дослідженням печер. Саме завдяки розвитку спелеотуризму, пошуку нових та дослідженню вже відкритих печер в Україні на сьогодні проведено туристсько-спортивну класифікацію та в певній мірі досліджено значну частину відомих печер.              

Україна на рідкість багата на печери. Більш  як 1100 печер різного типу від невеликих  до гігантських за розмірами відомі на сьогодні в Україні.

Кримські  гори можуть запропонувати для огляду й обстеження більше восьмисот печер. Практично кожен бажаючий може скористатися з унікальної можливості відкрити для себе красу загадкового підземного миру гірських масивів. Пройшовши підземні, з елементами екстрима, маршрути, можна побачити підземні озера й ріки, почути шум підземних водоспадів, оцінити красу квітів, створених вигадливими за формою кристалами, помилуватися скрупульозно створеними природою сталактитами й сталагмітами, які тягнуться друг до друга й місцями з'єднуються й утворять колони.

В юрських  вапняках Кримських гірських масивів  Карабі-Яйла, Довгоруківська Яйла, Чатир Даг, Ай-Петрінська Яйла, Карадагський Ліс карстовими водами створені провалля у сотні метрів глибиною з підземними залами, річками, озерами та сифонами.

На Карабі-Яйлі найбільш цікаві комбіновані печери Солдатська (глибина 508 м, довжина – 2100 м, категорія трудності – 4Б) та Нахимовська (глибина – 338 м, довжина – 460 м, категорія трудності – 3А),  а також вертикальні печери Дружба (глибина 270 м, категорія трудності 3А) та Молодіжна (глибина 260 м, категорія трудності 2Б).

На Довгоруківській  Яйлі найбільш відомою є унікальна  пам’ятка природи багатоярусна печера Кизил-Коба (довжина 13850 м, категорія  трудності 4Б). З комбінованих печер  цікаві Мархосар (глибина 110 м, довжина 1150м, категорія трудності 2Б) та Провал (глина 104 м, довжина – 1150м, категорія трудності 2Б),

Чатир-Даг  – чудовий навчальний полігон, де є можливість оволодівати різною технікою спелеологічних сходжень. Різноманітними маршрутами  відома вапнякова шахта  Бездонний колодязь (глибина 195 м, довжина 410 м, категорія трудності 2Б). Печера Хід Конем цікава своїми просторими глибокими колодязями та вузькими складними переходами між прямовисними схилами (глибина 213 м., категорія складності 3А). Надзвичайно цікавими екскурсійними об’єктами є печери Мармурова та Еміне Баір Хосар.

На Ай-Петрінскій Яйлі та у Карадагському Лісі найбільш значними є вертикальні печери Каскадна (глибина 1500 м, довжина 630 м, категорія трудності 3Б) та Вдовіченка (глибина 196 м, довжина 250м, категорія трудності 3А). Заслуговують на згадку печери Пастушья (глибина 155м, категорія трудності 2Б) та Севастопольська (глибина 200м, категорія трудності 2Б).

Печери  Поділля – це нескінченні підземні лабіринти. Саме тут у неогенових гіпсах розташовані друга у світі  за довжиною печера “Оптимістична” (довжина 157000м, категорія трудності 2Б), гігантський лабіринт печери “Озерної” (довжина 107000м, категорія трудності 2Б-3Б), спортивна печера “Млинки” (довжина 19100м, категорія трудності 2А), печера-музей “Кришталева” (довжина 22000м, категорія трудності 2А). З печер з прямовисними схилами тут відома лише печера “Перлинка”(глибина 30м, довжина 200 м, категорія трудності 1).Печери інших регіонів також мають свої привабливі риси для спелеотуристів   та   певні   можливості   для   оволодіння технікою і  тактикою спелеологічних походів.

Печера "Червона" - сама довга європейська  печера у вапняках - близько 17 км і  має як би шість поверхів-рівнів. Для проходження нижніх, обводнених поверхів печери потрібні гідрокостюми, які надають співробітники підприємства.