Характеристика туристичного потенціалу північної частини Одеської області

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

з дисципліни: “Туристичне краєзнавство”

 

на тему:

 

“Характеристика туристичного потенціалу північної частини Одеської області”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ-2015

Зміст

 

 

1.Вступ.

2.Природні туристські ресурси.

3.Історико-культурні туристські  ресурси.

4.Інфраструктурні туристські ресурси.

5.Висновки.

6.Список джерел інформації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Особливість економіко-географічного розташування області, сприятливі природно-кліматичні умови, різноманітні природні лікувальні ресурси, наявність  піщаних пляжів, розвинута мережа водних, залізничних та автомобільних магістралей обумовлюють розвиток в області сфери туризму і рекреації. 
Рекреаційний комплекс є одним із найважливіших секторів господарства Одеської області. У найбільш узагальненому вигляді рекреаційний комплекс являє собою систему різноманітних об’єктів – санаторіїв, будинків та баз відпочинку, туристичних закладів, пляжів, які забезпечують оздоровлення та масовий (організований та неорганізований) відпочинок населення. Одеська область і , в першу чергу, її приморська смуга має високий рекреаційний природно-ресурсний потенціал: теплий клімат, морські пляжі, лікувальні грязі, джерела мінеральних вод,  лиманів та озер, унікальні природні комплекси, привабливі краєвиди, мисливські та рибальські угіддя, акваторія лиманів, озер, моря. Поєднання всіх цих факторів і умов визначає рекреаційну цінність території області, формує її рекреаційний потенціал.  Одним з основних рекреаційних ресурсів є Чорне море. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення.

Серед природних багатств, які активно використовуються у курортно-рекреаційному господарстві області, важливе місце посідають лікувальні грязі та ропа Куяльницького, Хаджибейського, Шаболотського лиманів, сірчано-водневі, гідрокарбонатні, йодо-бромні та натрієві мінеральні води, які дають можливість ефективно лікувати захворювання органів кровообігу, нервової системи, органів дихання не туберкульозного характеру, органів травлення, порушення обміну речовин тощо.

 

Природні туристські ресурси

 

Ботанічний сад ОНУ ім. І.І. Мечникова. Урочисте відкриття робіт послідувало вже 17 листопада 1819 року, причому граф Ланжерон посадив перше дерево, а до весни наступного, 1820 року, привезені були з казенних лісових дач та з Імператорського Нікітського саду десятки тисяч відібраних Десметом дерев і насіння; після чого почалися роботи по посадці і посіву. 
Витрачаючи на той час величезні кошти на сад, за короткий час, він розростається цілими гаями дерев, як листяних (дуб, липа, акація тощо), так і хвойних (ялина, сосна, модрина); з успіхом висаджуються в ньому навіть японські і північно-американські дерева; влаштовується обширний фруктовий сад і культивуються найкращі французькі овочі; закладається величезний деревний розплідник. Сьогодні в ботанічному саду Одеського національного університету на Французькому бульварі на площі 16 гектарів «мешкають» більше, ніж 3000 видів зелених рослин найрізноманітнішого віку. І з кожним роком «населення» збільшується. До 1866 року сад був переданий у власність міста і до цього часу в нім вже встигло встановитися повне запустіння. Квітники і дерева знаходилися в найжалюгіднішому стані, а вирубки були настільки значними і обширними, що можна було чекати в найближчий час повну відсутність дерев в нім. У 1934 році ботанічний сад переходить у підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. І.Власенко. Після війни розпочалася енергійна робота по відновленню ботанічного саду. Ботанічний сад, що існує сьогодні, належить Одеському держуніверситету ім. І. І. Мечнікова і є експериментальною базою по акліматизації і озелененню Причорноморського степу. У цьому парку можна вивчити походження дерев і квітів по табличках біля них. У саду їх безліч. Сюди можна прийти з екскурсією, а можна й самому.

Одеський міський сад. Цей почесний одеський старожил, що називався також Казенним і Дерибасівським садом, усього на кілька років молодше Одеси. В 1803 р. брат засновника міста Йосипа де Рибаса - майор, неаполітанський консул Фелікс де Рибас, вирішив "озеленити" свою земельну ділянку, що залишилася після зведення будинку. Тоді були висаджені акації й інші екзотичні для Одеси рослини, за якими ретельно доглядали. Міський сад розцвів, і його облюбувала найвишуканіша публіка. В 1806 році цей благодатний куточок був подарований місту. У Міському саду відпочивали, ділилися новинами, слухали духовий оркестр, пили мінеральні води в павільйоні Лагідзе. Міський сад і в наші дні радує одеситів і гостей міста. В 1999 році в Міському саду на радість одеситів і гостей, встановили пам'ятник 12-ому стільцю,присвячений І. Ільфу й Є. Петрову,знаменитим авторам розповіді "12 стільців" (автор пам'ятника - Михайло Рева). Там також знаходиться пам'ятник великому одеситові, артистові й джазмену Леоніду Утьосову (скульптор Олександр Токарєв),що є немов символом одеської гостинності. А сьогодні настав час загадувати бажання в Міському саду біля бронзового "Дерева кохання"! У нього пелюстки - у формі сердець, їх 210, як Одесі в рік установки пам'ятника. А головне, на дереві на 65 мовах написане найважливіше слово - "любов". Загалом у саду можна чудово провести час.

Куяльницький лиман, або Андріївський лиман — лиман на північно-західному узбережжі Чорного моря, розташований на північ від Одеси. Площа 56-60 км² Довжина 28 км., ширина — 3 км. Середня глибина близько 3 м. Відокремлений від моря піщаним пересипом шириною до 3 км. Солоність води на даний час близько 75‰. У лиман впадає річка Великий Куяльник. Поблизу Куяльницького лиману розташована найнижча точка України: -5 метрів від рівня моря.

На південно-східному березі лиману розташований грязевий Куяльницький курорт, на берегах лиману розташовані пляжі. Температура води в літній час досягає 28-30 °С.

Навколо Куяльника збереглися унікальні ділянки ковилового степу. Тут зустрічається горицвіт весняний, ірис болотний, тюльпан Шренка, мишачий гіацинт.

З представників фауни можна зустріти жовтобрюхого і чотирьохполосого полозів, барсука, степового тхора, лисицю, кам'яну куницю.

Особливо різноманітний світ птахів. На островах в низинах і у верхів'ях лиману утворюють свої багатотисячні поселення колоніальні птахи: крячки, чайки і кулики. В'ють гнізда пестроносі і річкові крячки, шилоклювки, а також червонокнижні кулики-ходулочники, морські зуйки, лугові тіркушки. На прольоті зустрічаються сірий журавель, журавель-красавка, чорний лелека, великий і середній кроншнепи,і один з найгарніших птахів України — авдотка.

Куяльницький грязевий курорт.

Солоні води лиману після його відділення від моря, ущільнювалися в ропу — насичений соляний розчин. Своєрідність одеської групи лиманів полягає в тому, що на дні залягають шари мулових грязей, яка містить безліч різних мінеральних частинок і органічних речовин. Складні хімічні і біологічні процеси додали муловим грязям безцінні лікувальні властивості.

Куяльник — один із старих грязевих курортів України, заснований в 1834 році в низов'ях лиману. Куяльницькі грязі сульфідного мула по своїх лікувальних властивостях визнані еталонними. Вони сприяють зменшенню запальних процесів, укріплюють імунітет і відновлюють функції пошкоджених органів і систем організму. Ропа лиману також має лікувальні властивості, а мінеральна вода «Куяльник» допомагає при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.

Хаджибейський лиман - лиман естуарного типу на північно-західному узбережжі Чорного моря. Лиман закритого типу, від моря відокремлений Куяльницько-Хаджибейським пересипом.

Хаджибейський лиман,починаючи із середніх віків,слугував місцем промислу солі і часто навідувався чумаками і запорозькими козаками.

Бальнеологічний курорт на лимані.

Дно лиману вкрито шаром чорного мулу, що має лікувальні властивості. Завдяки цьому на Хаджибейському лимані організовано бальнеологічний курорт, що розташований у 10 км на північний захід від Одеси (з містом пов'язаний трамвайним маршрутом).

Історико-культурні туристські ресурси

Одеський національний академічний театр опери та балету – це перший театр в Одесі за часом спорудження, значенням і популярністю. Перша будівля була зведена в 1810 році, а в ніч на 2 січня 1873 року театр повністю згорів через займання газового ріжка, який освітлював годинник  у нічний час. Створити проект нового міського театру було запропоновано віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру  і Герману Гельмеру, за проектами яких побудовані театри в багатьох містах Європи (Відні, Будапешті, Дрездені,  Загребі). Пройшло майже одинадцять років з моменту пожежі до закладки першого каменя в фундамент будівлі нового театру. Роботи велися підрядним способом з місцевих будівельних матеріалів.Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. У результаті будівля як би "парить" над землею. Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображає одну з муз - покровительку мистецтва Мельпомену. Вона сидить в колісниці, запряженій чотирма розлюченими пантерами, які скорені нею. Трохи нижче розташовані скульптурні групи, також на сюжети із стародавньої міфології. Зліва - Орфей грає на кіфарі для кентавра; справа - Терпсихора (сестра Мельпомени і муза танцю) танцює з дівчинкою. Внизу, біля центрального входу, на високих постаментах встановлено дві скульптурні групи, що втілюють Комедію і Трагедію: зліва - фрагмент трагедії Єврипіда "Іполит", справа - епізод з комедії Аристофана "Птахи".Вражає і внутрішнє убранство театру. Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького "рококо". Він розкішно прикрашений різними ліпними орнаментами з тонкою позолотою. Плафон стелі прикрашають чотири картини художника Лефлера у вигляді медальйонів. На них зображені сцени з творів Шекспіра: "Гамлет", "Сон в літню ніч", "Зимова казка". Уцентрі стелі - велика кришталева люстра.  Театр цікавий не тільки своєю архітектурою, але і багатою творчою біографією. Тут співали великі Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, танцювали: перша балерина світу – Ганна Павлова, Айседора Дункан, Катерина Гельцер. Спектаклями і симфонічними концертами дирегували П. І. Чайковський, Н. А. Римський-Корсаков, С.В. Рахманінов, А.Г. Рубінштейн, А.С. Аренський, А.К. Глазунов.

Воронцовський палац в Одесі. Народження перлини Одеси – генерал-губернаторської резиденції Михайла Семеновича Воронцова – відбулося в 1826 році. Повністю палацовий комплекс з бельведером біля моря і півколом стаєнь, потерпаючи в розкоші саду, був закінчений у 1834 році. Комплекс Воронцовського палацу в класичному стилі, що вінчає собою високий берег центральної частини Одеси, створений за проектом одеського архітектора Франца Карловича Боффо (1796 – 1867), спочатку крім нині існуючого палацу, конюшинного корпусу, кухонного корпусу і бельведера включав Орловський корпус, сад (спускався по схилу до моря), флігель для гостей (примикав під прямим кутом до будівлі палацу з боку внутрішнього двору) і Зимовий сад з альтанками для відпочинку і сходами до моря біля підніжжя.

Нинішній палац – по суті лише парадна частина всієї споруди. Менш цінна  частина комплексу - житлова і службова, так званий "Орловський флігель" не збереглася. Ця палацова садиба розташована в центрі міста, була абсолютно відособленою. Значну її територію опоясував Приморський бульвар, а від бульвару палац відділявся тінистим садом і масивними, але при цьому надзвичайно витонченими, кованими гратами. Інтер'єр будівлі, при всій парадності, м'який і ліричний, позбавлений дешевої помпезності і демонстративної розкоші.

Внутрішнє оздоблення чітко розділене на три частини: напівпідвальний перший господарський поверх, другий – гостьовий і третій – хазяйський.

Багато прикрашений ліпниною і позолотою гостьовий поверх з набірним паркетом і кришталево-бронзовими люстрами на високих склепіннях складається з колись прикрашеною картинами більярдної, їдальні з відкритою терасою, Бального залу з каміном, Турецького кабінету в зелено-золотих тонах,  бібліотеки, яка колись зберігала унікальні зібрання.

Хазяйські покої позбавлені багатої обробки, та й стелі тут нижче, не кажучи вже про господарський поверх, не призначеноий для ока високопосадових панів. З прикрас княжих покоїв варто відзначити інкрустовані сонячні годинники в дитячій, і невисокі мармурові колони, що поділяють опочивальню надвоє. Крім того на третьому поверсі знаходяться дві бібліотеки, приймальна і кабінет.

Палац польського магната С. Потоцького(нині Одеський художній музей). До цього дня залишається загадкою  ім'я архітектора палацу. Будівля була типовою дворянською садибою кінця ХVІІІ - початку ХІХ ст. Корпус в два поверхи, за традиціями садибної архітектори був віддалений від вулиці в глибину ділянки. З масиву будівлі ніби то випливає чудово виконаний шестиколонний портик. Внутрішні приміщення палацу мало чим змінилися з часу володіння ним сім'єю Потоцьких. Як і у давнину, мають вони анфіладне планування. Парадні зали з вишуканим оздобленням знаходяться на першому поверсі. 
Пишнотою і блиском виблискує центральний зал з його паркетною підлогою і великою кількістю рослинного орнаменту на стелі, який то сплітає складні візерунки гірлянд, то згортається в круглі вінки. Сходи, що вели в житлові покої другого поверху, ніби то сховалися в кутку будівлі. Романтичним і загадковим є підземний грот під палацом, таємниці якого розгадують і нині. Перші кроки місцевого будівництва тісно пов'язані з діяльністю італійського архітектора Ф. Фраполлі, який оселився в Одесі у 1804 році.  В 1809 році він завершив будівництво двох чудових споруд у класичному стилі – Преображенського Собору і міського театру (по проекту  архітектора Ж. Тома де Томона). Будівля першого міського театру поклала початок великим спорудам в класичному стилі. Ці архітектурні шедеври, на привеликий жаль не збереглися.