Впровадження системи паліативної допомоги в Україні

    Впровадження  системи паліативної  допомоги в Україні

    За  даними національних та міжнародних  експертів, в Україні щороку не менше 500 тисяч осіб потребують паліативної допомоги, зокрема, це дорослі та діти в термінальних стадіях онкологічних і серцево-судинних захворювань, СНІДу і туберкульозу, хворих з важкими травматичними і дегенеративними ураженнями головного і спинного мозку, периферичної нервової системи і опорно-рухового апарату, інвалідів та людей старечого віку тощо. Окрім того, члени сімей паліативних пацієнтів також потребують професійної допомоги. Коли в сім’ї з’являється невиліковно хвора людина, особливо впродовж останніх місяців та тижнів перед смертю, це спричиняє зниження якості життя усієї родини та стає причиною тяжких психоемоційних, соціальних та економічних розладів її функціонування. Під час економічної кризи очікується збільшення кількості сімей, які перейшли межу бідності у зв’язку з непосильними видатками на потреби тяжкохворого члена родини. Тому, окрім спеціалізованої медичної допомоги, такі пацієнти та їхні близькі потребують також відповідної соціальної, психологічної і духовної підтримки. З урахуванням рідних та близьких тяжкохворих кількість потребуючих паліативної опіки щороку в Україні становить близько 1,5 мільйонів осіб, що робить цю проблему одним з найбільш важливих медико-соціальних завдань Уряду та суспільства.

    Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) запровадила паліативну допомогу як окремий напрямок медицини у 1982 році. Спочатку паліативну допомогу визначали  як догляд за людиною в останні  дні її життя. У 2002 році ВООЗ розширила  поняття паліативної допомоги. Сьогодні найбільш широко застосовується наступне визначення: Паліативна допомога – це комплексний підхід, мета якого – забезпечити максимальну якість життя пацієнта з невиліковним (смертельним) захворюванням і членів його родини, шляхом запобігання та полегшення страждань завдяки ранньому виявленню і точному діагностуванню (оцінці) проблем, що виникають, та проведення адекватних лікувальних заходів (при больовому синдромі та інших розладах життєдіяльності), а також надання психосоціальної та моральної підтримки.

    Цей підхід включає забезпечення адекватного  знеболення пацієнта. При цьому біль розглядається як комплексне фізичне, соціальне, психологічне, духовне страждання. Відповідно, паліативна допомога складається  з медичної, соціальної, психологічної  та духовної компонент.

    Медична складова паліативної допомоги полягає у контролі фізичного стану хворого, симптоматичному лікуванні патологічних проявів хвороби, в тому числі, болю, консультуванні та навчанні пацієнта та його рідних і близьких навичкам догляду за хворим. Тому ВООЗ визнає, що в кожній країні повинні бути створені відповідні служби для задоволення медичних і соціальних потреб паліативних хворих.

    Заклад, де невиліковні (інкурабельні) хворі можуть отримати професійну, спеціалізовану, комплексну й багатопрофільну паліативну допомогу, в багатьох країнах, називається хоспісом.

Відповідно  до сучасних міжнародних підходів та концепцій, паліативна медицина повинна  бути невід’ємною, інтегрованою складовою  медичного обслуговування та соціальної опіки. Декларація ВООЗ (1990) та Барселонська декларація (1996) закликають усі держави  світу включити паліативну допомогу в структуру національних систем охорони здоров`я. Ставши на шлях інтеграції до Європейського співтовариства, Україна не може лишатися осторонь і не враховувати міжнародний досвід запровадження й удосконалення паліативної допомоги. Враховуючи величезну медико-соціальну значимість проблеми, впродовж останніх років спостерігається тенденція до інтеграції  паліативної допомоги у систему охорони здоров’я та соціального забезпечення України. У квітні 2008 року Міністерство охорони здоров’я України створило Координаційну Раду з розвитку паліативної та хоспісної допомоги в Україні, а у липні 2008 року – Інститут паліативної та хоспісної медицини (Наказ № 159-О від 24.07.2008 р.), який визначений як базова (головна) науково-методична та клінічна установа МОЗ України з питань паліативної і хоспісної допомоги.

     Паліативна  допомога має бути інституалізована як нова форма медико-соціальних послуг та включена до системи охорони здоров’я та соціальної допомоги населенню.

    Отже, паліативна допомога:

• Забезпечує полегшення болю та інших симптомів або розладів життєдіяльності, що спричиняють страждання;
• Стверджує життя та розглядає смерть як природній процес;
• Не має на меті прискорення чи уповільнення настання смерті;
• Поєднує соціальні, психологічні й духовні аспекти піклування про пацієнта;
• Пропонує систему підтримки, що допомагає пацієнту жити активно, наскільки це можливо, до самої смерті;
• Пропонує систему підтримки, що допомагає родині пережити важкі часи хвороби пацієнта та тяжкої втрати – смерті рідної та близької людини;
• Використовує комплексний міждисциплінарний (командний) підхід, направлений на потреби пацієнта та його сім’ї;
• Покращує якість життя і позитивно впливає на перебіг хвороби;
• Призначається незалежно від стадії захворювання або основного лікування, в поєднанні з іншою терапією, яка забезпечує подовження життя, наприклад, така як хіміотерапія і променева терапія, та включає дослідження, що необхідні для кращого розуміння динаміки захворювання, контролю та запобігання клінічних ускладнень.

Література 

1.Требования биоэтики: Медицина между надеждой и опасениями: Сб.ст./ Под рук. Ф.Бриссе-Виньо, при уч.Б.Ажшенбом-Бофти: Пер.с фр. – К.: Сфера, 1999. – С.60.

2. Москвяк Є. Й. Організаційні проблеми надання допомоги інкурабельним хворим. //Врачебное дело, 2007, № 4, - с.86.

3. Новиков Г.А., Чиссов В.И. (ред.). Паллиативная помощь онкологическим больным. — М.: ООД: Медицина за качество жизни, 2006. — 192 с.

4. Москвяк Е.И., Билинский Б.Т. Морально-этические проблемы «Хосписа» - приюта для инкурабельных больных. //Паллиативная медицина и реабилитация, 1998, № 2-3, с. 159.

5. Вековшинина С.В. Кулиниченко В.Л. Биоэтика: начала и основания (Философско-методологический анализ). – К.: Сфера, 2002. – С.108

6. Права людини в Україні-2007. Доповідь правозахисних організацій./ За ред.Є.Захарова, І.Рапп, В.Яворського./ Українська Гельсінська спілка з прав людини. – Харків: Права людини, 2008. – С.217.