Основні процеси охорони і захисту прав на об’єкт промислової інтелектуальної власності та їх характеристика

    Охорона прав на об'єкти промислової  власності 

    Право на винахід, корисну модель і промисловий  зразок охороняється державою і засвідчується  патентом.

    Патент - це техніко-юридичний документ, виданий  заявнику на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам патентоспроможності і підтверджує  авторство, пріоритет і право  власності на зазначені об'єкти.

    Винахід відповідає умовам патентоздатності, якщо він є новим, має винахідницький рівень і е промислово придатним. Критерій новизни полягає в тому, що винахід не є частиною рівня техніки, що визначає всі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи, або якщо заявлено пріоритет - до дати її пріоритету.

    Винахід має винахідницький рівень, якщо для  фахівця він не є очевидним, тобто  не випливає явно із рівня техніки.

    Промислова  придатність визначається тим, що винахід  може бути використаний у промисловості  або в іншій сфері діяльності.

    Для кожного об'єкта інтелектуальної  власності існують свої критерії охороноздатності, що визначені у відповідних законах України. 

    Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності необхідно розглядати як нерозривні поняття, кожне з яких володіючи відомою мірою незалежності спрямовується на різнорівневе забезпечення прав суб’єктів інтелектуальної власності. При цьому термін „охорона” є більш широким по відношенню до терміну „захист” і саме з нього починається процес гарантування того або іншого права або законного інтересу. Захист у даному випадку необхідно розглядати у якості додаткового, допоміжного методу впливу на учасників суспільних відносин. Отже, захист виступає частиною охорони, є його складовим елементом але володіє поряд з цим автономним характером.

    Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності можуть отримувати різне нормативно-правове забезпечення, що дозволяє вести мову цивільно-правову, адміністративно-правову, кримінально-правову охорону та захист прав на об’єкти інтелектуальної власності; по-третє, кожному з названих видів охорони та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності відповідає своя група державних (у деяких випадках недержавних) інституцій, які покликані, власне, і здійснювати або охорону, або захист тих або інших прав чи їх сукупності.

    Процес охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності реалізується через конкретні засоби державного впливу, що існують переважно в правовій формі і можуть проявлятися або через встановлення правових норм, або через їх, перш за все, позитивне застосування. Так, з однієї сторони органи виконавчої влади шляхом видання нормативно-правових актів встановлюють загальний режим, порядок функціонування суб’єктів, які реалізовують свої функції у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, визначають адміністративно-правовий статус учасників адміністративно-охоронних відносин. З іншої сторони, охорона зазначених прав реалізовується через видання індивідуальних актів управління або вчинення інших юридично значимих дій (наприклад, встановлення охороноспроможності об’єкта промислової власності, видача патентів або свідоцтв на той або інший об’єкт інтелектуальної власності, реєстрація факту передачі правомочностей на об’єкт інтелектуальної власності, видача ліцензій на здійснення господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів інтелектуальної власності тощо. Метою зазначеної діяльності є організація та підтримка режиму правової охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності).

    У той же час під захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності  слід розуміти передбачену законодавством діяльність відповідних державних  органів, перш за все правоохоронних і контролюючих та їх посадових осіб, щодо поновлення порушеного права на об’єкт інтелектуальної власності, припинення таких порушень, а також  створення необхідних умов для притягнення  до юридичної відповідальності осіб, винних у вчиненні протиправних дій, наслідком яких стає завдання шкоди  правам та законним інтересам суб’єктам  інтелектуальної власності. У передбачених законом випадках адміністративно-правовий захист прав на об’єкти інтелектуальної  власності може пов’язуватися також  і з притягненням органом виконавчої влади винних осіб до юридичної відповідальності. Адміністративно-правовий захист здійснюється переважно у процедурній формі і становить зміст адміністративно-юрисдикційної діяльності державних органів. Особливістю адміністративно-правового захисту є також і той факт, що він носить тимчасовий характер і після досягнення своїх цілей трансформується у адміністративно-правову охорону.

    Адміністративно-правова  охорона та адміністративно-правовий захист прав на об’єкти інтелектуальної  власності будучи прерогативою органів  виконавчої влади не може залежати від бажання певного суб’єкта і обмежуватися саморегуляцією. Це скоріше властиве цивільно-правовій охороні та захисту, які базуються  на принципах диспозитивності, тоді як адміністративно-правова охорона та захист (далі дисертантом буде використовуватися лише конструкція охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності, під якою ми будемо розуміти її адміністративно-правовий вид, який складається, власне, з охорони та захисту) перебувають під постійним імперативним впливом суб’єктів управління, тобто виступають іншими словами об’єктом державного управління.

    Система державного управління у сфері охорони  прав на об’єкти інтелектуальної  власності складається із суб’єкта й об’єкта управління. У структурному відношенні цілісну систему управління у зазначеній сфері складає передусім діяльність, яка отримала певні організаційні форми вираження. З одного боку, діяльність щодо охорони та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності – це є об’єкт управління. У той же час іншим елементом щойно згаданої системи є внутрішнє організована сукупність органів державного управління, що здійснює постійний вплив на об’єкт управління. Останнє досягається шляхом діяльності державних службовців щодо реалізації окремих функцій, що покликані здійснювати ті чи інші органи державного управління та їх структурні підрозділи. Даний елемент у теорії управління одержав назву суб’єкта управління.

    Об’єктом державного управління у сфері охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності виступають суспільні відносини з приводу:

• створення правових норм, спрямованих на встановлення загального режиму охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, визначення адміністративно-правового статусу учасників адміністративно-охоронних відносин;
• видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності;
• реєстрації договорів, пов’язаних з передачею прав на об’єкти інтелектуальної власності;
• видачі ліцензій на право проведення господарської діяльності;
• реєстрації суб’єктів, діяльність яких пов’язується із сприянням громадянам у реалізації наданих останнім прав у сфері інтелектуальної власності;
• попередження порушень (адміністративних, кримінальних) прав на об’єкти інтелектуальної власності;
• припинення порушень прав на об’єкти інтелектуальної власності;
• притягнення до юридичної відповідальності за порушення прав на об’єкти інтелектуальної власності.

    Особливістю цих суспільних відносин є і той факт, що вони є неоднорідними за суб’єктним складом (автори, роботодавці, юридичні особи різних форм власності), змістом, характером, сферами прояву (реєстрація прав на об’єкт інтелектуальної власності, реєстрація договорів про передачу прав на об’єкт інтелектуальної власності, притягнення до адміністративної відповідальності за порушення прав на об’єкт інтелектуальної власності тощо). 

    Законодавство України, як і будь-якої іншої країни, регулює відносини у сфері  промислової власності тільки своєї  країни. Тому патент, отриманий в  Україні, має силу тільки на території  України. Якщо ж заявник хоче одержати правову охорону в інших країнах, він повинен одержати її в кожній із цих країн.

    Для того щоб полегшити одержання  правової охорони об'єктів промислової  власності своїм громадянам і  юридичним особам у зарубіжних країнах, у 1883 p. одинадцять країн підписали  Паризьку конвенцію про охорону  промислової власності і створ  Міжнародний Союз по охороні промислової  власності. На сьогодні учасниками цієї конвенції е понад 130 країн. Конвенція встановлює положення, що відносяться до винаходів, торговельних марок, промислових зразків, фірмових найменувань, найменувань місць походження і вказівок походження, а також до несумлінної конкуренції. Після підписання у 1883 p. Паризька конвенція час від часу переглядалася. Кожна з конференцій з перегляду, починаючи з Брюссельської конференції у 1900 p., закінчувалася прийняттям Акту перегляду Паризької конвенції.

    Будь-який громадянин України має право  запатентувати винахід, корисну модель, промисловий зразок в інших країнах. Для цього до подачі заявки на одержання охоронного документа за кордоном заявник зобов'язаний подати заявку до Державного департаменту інтелектуальної власності та інформувати його про свій намір здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не надійде заборона на патентування, то заявка може бути подана у відповідний орган відповідної держави. При цьому, якщо патентування винаходу здійснюється за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка теж подається до Державного департаменту інтелектуальної власності. Патентування за кордоном здійснюється, як правило, через посередника -патентного повіреного України.

    Громадяни України також мають право  зареєструвати торговельну марку  за кордоном. При реєстрації торговельної марки за кордоном відповідно до Мадридської  угоди про міжнародну реєстрацію знаків однією з умов є подача заявки через власне національне патентне відомство.

    При патентуванні за кордоном слід додержуватися  норм міжнародних угод у сфері  промислової власності, до яких приєдналася  Україна.

    Для оформлення прав на винаходи, корисні  моделі і промислові зразки необхідно  подати відповідним чином оформлену  заявку в Державний департамент  інтелектуальної власності (далі - Установа). Для цього заявка направляється  на адресу Державного підприємства "Український  інститут промислової власності", підлеглого Установі, де проходить  експертизу (рис. 4). Одночасно з публікацією  відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту, для чого вносить до реєстру відповідні дані. Видача патенту здійснюється Установою в місячний термін після  реєстрації патенту.

    Право на подання заявки, насамперед, має  автор. У встановлених законом випадках це право має роботодавець.

    В Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20 років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний патент - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід.

    Терміни дії патенту прийнято відраховувати  від дати подання заявки до Установи. Якщо заявка спочатку була подана в  одній із країн Паризького Союзу, а потім в Україні, то дія патенту  відраховується від дати раніше поданої  заявки, що називається конвенційним пріоритетом.

    Правова охорона інших об'єктів промислової  власності в принципі здійснюється за схемою, що наведена на рис. 4 з тими чи іншими особливостями. Основні характеристики щодо правової охорони цих об'єктів  наведені в табл. 1.

    Табл. 1. Характеристика об'єктів промислової  власності 

    Дія охоронного документа на об'єкт промислової  власності може достроково припинятися  цілком чи частково на основі таких  підстав:

    - за  заявою власника патенту;

    - через  невчасну сплату річного збору  за підтримання дії охоронного  документа.

    Охорона прав на об'єкти промислової власності  регламентується законами України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону  прав на промислові зразки", "Про  охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", а також низкою підзаконних актів: положень, правил, інструкцій.