Жанри та види українського танцю

У хороводах чи в іграх з любовним змістом від учасників -солістів, які часто змінювались залежно від тексту, не вимагалось якогось обширного хисту - сам ігровий елемент чи взаємні симпатії допомагали учасникам знайти свій образ.

Певне соціальне довкілля, нові умови  життя змінювали деякі хороводи й за змістом, і за формою, проте у них залишалась драматична основа, яка розігрувалась під текст пісні й ілюструвалась сценами, що відображують найбільш яскраві риси життя та побуту народу ("Дружба", "Молодець”).

Зазвичай, невелика деталь у рядженні (вуса чи борода з клоччя або з кожушини) допомагає виконавцеві створити той чи інший образ. Це ж стосується і тих, хто зображує у хороводах птахів, тварин, звірів (хвіст із мотузки, вуха з обрізків шкіри тощо. Якщо ж доповнимо костюм Ще й примітивною маскою -"машкарою" й візьмемо до рук атрибути (ціпок, батіг, бубон, сопілку тощо) - то це вже справжній персонаж.

У багатьох хороводах солісти використовують аксесуари (пінки, стрічки тощо). Так, червона стрічка чи хустина в  руках умілих хороводників - своєрідний сигнал-заклик до початку танцю. Це спричинює не тільки місцезнаходження ведучої на певній відстані од решти учасників, а й етичний бік цієї дії - не вдаватися до вигуків.

Хороводний танець з піснею, як правило, виконується у повільному темпі. Це пов'язано насамперед з вокальною стороною. Лексика та композиційна побудова дуже лаконічні і прості для виконання. Відповідні і до музичних періодів (по 8 тактів звичайний і 16 тактів збільшений) і. хореографічні структурні побудови, які вже поєднуються з точними музичними повторами. Розширюється діапазон композиційних засобів.

Цікавий за композицією хороводний танок "Марена", в якому дівчата, танцюючи та співаючи, плетуть вінки, прикрашають Марену вінками, квітами, стрічками. Під час танцю учасниці створюють елементарні побудови-зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола тощо. Проте такі малюнки-побудови не заважають виконувати пісню виразно, мелодійно.

У русальному хороводному танці "Ой зав’ю вінки" дівчата за допомогою  віночків - прадавнього символу шлюбу, - виплетених з польових квітів, ведуть, співаючи, своєрідний орнаментальний хоровод. Малюнок залежить від ведучої і будується у формі кола, півкола тощо. Створення певних сталих художніх взірців з використанням при цьому імпровізаційних елементів невід'ємна риса української народної хореографії, яка зазнала подальшого розвитку в сучасному народно сценічному танці. Неповторні виконавці-імпровізатори одного руху чи образу є в кожному ансамблі народного танцю.

Хороводний танець з інструментальним супроводом.

У деяких хороводах у процесі  тривалого еволюційного розвитку поетичне слово поступово втратило своє домінуюче  значення і передало образно-дійові функції пластиці руху.

Нині маємо багато хороводів  та хороводних танців з ідентичними  назвами "Бондар", "Шевчик", "Коваль", "Гречка", "Льон", та ін.

У хороводні танці поступово  трансформувались і деякі хороводи, в яких солісти, поступово удосконалюючи  свій хореографічний текст, прискорювали темп виконання (причому їхня дія  аж ніяк не втрачала свого первісного значення). Так, поступово переходять у танець "Подоляночка", "Голубка", “Перепілка”. Нерідко з плином часу в хороводних танцях змінюється музичний супровід, який відрізняється від хороводів не тільки темпоритмом, а й мелодією. Залежно від темпу виконання хороводні танці поділяються на повільні та швидкі. Зустрічаємо й мішані темпи (заспів повільний - приспів швидкий).

У повільних - акцент припадає на просторово - плоскісний малюнок ("Ворітця", "Змійка", "Заїнько" тощо). У деяких танцях відчутний зображальний елемент ("Льонок”, "Просо", "Очерет") широко використовуються орнаментальні малюнки.

Лексика: кроки, припадання, доріжки  тощо. Учасники не служать фоном, як це було в ілюстративних хороводних піснях, а активно діють разом  з солістами - імпровізаторами. Слід відмітити, що поруч з стандартними побудовами-схемами хороводного танцю значно поширюється танець-імпровізація . Це той майбутній місток, який поєднає хороводний танець із побутовим, залишаючись самостійною формою народної хореографічної творчості.

Під час щедрування, колядування, як збиралося багато людей (наприклад, зимові ярмарки), на Україні водили метелицю ("Хурделиця". "Заметіль", "Веремія”). Дівчата, хизуючись перед парубками, одягали кожушки, найкращі хустки. Хороводи чергувалися із зимовими іграми та розвагами (гра в сніжки, штурм снігової фортеці), а також з вертепом різноманітними масовими дійствами, рядженнями. "Метелиця" з хороводу в супроводі пісні поступово трансформувалась у хороводний танець, а з розвитком танцювальної техніки (з виділенням солістів, виконанням складних па) і в побутовий народний танець.

Незважаючи на диференціацію цих  різновидів, серед них зустрічаються  й окремі варіанти з єдиною темою, сюжетом тощо. І хоч не завжди чітко окреслюються кордони між  цими різновидами, аналізуючи загальну структуру твору та визначаючи питому вагу тих чи інших виражальних засобів у ньому, можемо віднести той чи інший хоровод до певної групи.