Критерії інформаційної безпеки

підрив  морально-політичного стану особового  складу збройних сил і населення  противника, паралізація їх волі до боротьби;

мобілізація свого населення на широку підтримку  військових дій, сковування пацифістських  настроїв та виступів;

забезпечення  моральної підтримки дій своїх  військ збройними силами та населенням союзників;

введення  супротивника в оману, дезінформація  суспільної свідомості з метою приховування істинних замислів.

Одночасно ведеться обробка світового співтовариства в цілях обґрунтування своїх  дій та провокування союзничих настроїв. При цьому інформація фільтрується, дозується та подається у вигідному  для тієї чи іншої сторони світі.

Успішна інформаційна кампанія, проведена на оперативному рівні, буде підтримувати стратегічні цілі, впливаючи на можливість ворога приймати рішення оперативно та ефективно. Іншими словами, метою  інформаційних атак на операційному рівні є створення таких перешкод процесу ухвалення рішення ворогом, щоб супротивник не міг діяти  чи вести війну координовано та ефективно. В інформаційній війні метою  є гармонізація дій на оперативному рівні з діями на стратегічному  рівні, щоб об’єднані, вони змушували  супротивника приймати рішення, які  приводили б до дій, що допомагали досягати суб’єктові власних цілей  і заважали б супротивнику домагатися виконання своїх.

Інформаційна  війна — це вже не туманна галузь футурології, а реальна військова  дисципліна, яку вивчають і розробляють  у відповідних академічних закладах. У найбільш широкому сенсі інформаційна війна включає засоби пропаганди, але обсяг цієї статті дозволяє нам  коротко зупинитися лише на чисто  технологічних засобах.

Генеральна  мета інформаційної війни таким  чином — порушити обмін інформацією  в таборі супротивника. Неважко зрозуміти, що цей вид зброї, як правило, взагалі  не спрямований на завдання втрат  живій силі. У цьому сенсі крива  технології вивела, нарешті, до цілком безкровної і в той же час винятково  ефективної зброї. Вона знищує не населення, а державний механізм. Звідси, чим  вище технологічні можливості держави  і чим більше число його взаємодій  з іншими групами (включаючи внутрішні  групи) чи державами, тим більше держава  уразлива в інформаційній війні. Ця уразливість буде зростати в міру збільшення розмірів чи мереж числа  й обсягу транзакцій.

Зрозуміло, що масова свідомість є ареною боротьби різних політичних систем і в мирний час. Дії протиборчих сторін при  цьому можна порівняти з глобальними  центр обіжними PR-кампаніями. Ці кампанії досить різняться як за цілями, масштабами, так і за аудиторією, на яку направлений  виборчий інформаційний вплив. Його мішенню може стати як соціум в  цілому, так і певні референтні групи (наприклад, політична чи військова  еліта держави). При цьому можуть застосовуватися дипломатичні методи, пропагандистські та психологічні кампанії, діяльність місцевих ЗМІ, Інтернет-ресурси  та т.ін. Ці засоби ефективні, оскільки мають скритий характер і на практиці с труднощами піддаються декодуванню.

В цілому задачі інформаційних операцій в  мирний час визначаються наступним  чином:

дезінформація політичного та військового керівництва  країн-опонентів;

дискредитація керівництва країн-опонентів, нагнітання недовіри до нього серед місцевого  населення;

стимулювання  соціально-політичних угруповань, діяльність яких відповідає інтересам агресора;

кампанії  по залякуванню керівництва опонуючої  країни (демонстрація сили деякими  державами в сучасному світі  може розглядатися саме в такому контексті);

організація боротьби з пропагандою супротивника, протидія його політичним акціям.

Крім  цього, за допомогою спецслужб можуть активно підтримуватись (у тому числі  і матеріально) ідейно близькі партії та рухи в країнах-опонентах. Вони на своєму рівні здатні задано впливати на інформаційне поле держави, направляючи  його, таким чином, в потрібний фарватер.

Що ж  до України, то її державні інформаційні структури, її ЗМІ не пробують не те що якось вести війну Ї навіть реагувати на інформаційну агресію. Пояснення цього просте: природа  і методика інформаційних воєн у  нас вивчена украй слабо, а  політичні PR тільки набирають сили (недарма на вибори політики усіх мастей запрошують російські команди). Але  очевидно інше: така ситуація завдає значної  шкоди інформаційній безпеці  держави.

Можливо, не буде перебільшенням таке твердження: в багатополюсному світі ХХІ  століття «безкровна» війна стане  поширеним засобом вирішення  міждержавних (між блокових, міжкоаліційних) суперечностей. Прямі дії збройних сил будуть доповнені опосередкованими варіантами силового впливу на супротивника, серед яких чисельне місце посідатимуть економічні, політико-дипломатичні, інформаційні методи зміни ситуації на власну користь. Їх комплексне застосування своїм кінцевим результатом матиме докорінні зміни  військово-політичних та соціально-економічних  характеристик супротивної сторони.

Інформаційно-комп’ютерна  революція відкриває широкі можливості для впливу на народи та владу, маніпулювання  свідомістю та поведінкою людей навіть на віддалених просторах. Беручи до уваги  процес глобалізації телекомунікаційних мереж, що відбувається в світі, можливо  припустити, що саме інформаційним  видам агресії буде відданий пріоритет  у майбутньому. Потрібна серйозна увага  фахівців різного профілю до цього  питання, щоб уникнути найбільш негативних наслідків цієї війни для всього людства.

Таким чином, інформаційна війна це специфічна форма  реалізації інтересів тих або  інших соціальних груп, що супроводжує  людство протягом усієї його історії. З огляду на існуючі у світі  процеси глобалізації телекомунікаційних мереж, можна припустити, що саме інформаційним  видам агресії буде відданий пріоритет  у майбутньому. Засобами протидії інформаційній  війні є, насамперед, забезпечення державою права громадян на інформацію, проведення чіткої інформаційної політики, вирішення  проблем власності в сфері  інформації, визначення ролі держави  в регулюванні всіх проблем в  інформаційній сфері. Держава повинна  постійно удосконалювати технічні засоби протидії інформаційній війні. Ці засоби повинні розроблятися власними силами, повинні бути вітчизняні наукові  розробки, з тим, щоб виключити  можливість технічного контролю за їх функціонуванням.

У здійсненні політики військового будівництва  держава повинна передбачити  корегування в підготовці військових спеціалістів в області інформаційного протиборства, вивчати, наприклад, досвід інформаційного протистояння під час  недавніх військових конфліктів у Перській затоці, на Балканах та інших гарячих точках планети. Зокрема, предметом особливого вивчення повинні стати інформаційні дії Росії під час антитерористичної операції в Чечні, що є достатньо показовою в плані наслідків неякісної роботи інформаційних служб для престижу держави не тільки за кордоном, але, насамперед, у своїй країні.

 

Висновки

 

Державна  інформаційна політика повинна стимулювати  ріст виробництва засобів інформатизації, телекомунікації, інформаційних продуктів  і послуг і одночасно платоспроможний  попит на них. Практична реалізація державної інформаційної політики в сучасних умовах України вимагає  широкої психологічної кампанії по підтримці її основних положень у суспільній думці, роз'яснень її соціальної спрямованості, доказу її обґрунтованості.

Для здійснення інформаційної політики необхідно  здійснити комплекс заходів, названий інформатизацією суспільства. Новий  імпульс державна політика інформатизації одержала лише останнім часом у зв'язку з усвідомленням необхідності побудови інформаційного простору в Україні, як головної умови політичного та соціально-економічного розвитку, зберігання сприятливого іміджу країни, її статусу  в світі.

Державна  політика забезпечення інформаційної  безпеки України — це надзвичайно  важливе завдання, що повинно вирішуватись в ході здійснення реформування суспільства. Зміст інформації, що надходить до громадян через засоби масової інформації, дозволяє говорити про наростання інформаційної  агресії, слабкості національного  законодавства в питанні захисту  громадян від інформації, що руйнує свідомість. Метою такої політики повинно бути, насамперед, створення  умов для своєчасного виявлення  джерел інформаційних погроз і можливих їхніх наслідків. Необхідно визначити  комплекс превентивних мір з метою  нейтралізації або зменшення  негативних наслідків інформаційних  погроз, створити умови для забезпечення своєчасної, повної і точної інформації для прийняття рішень, здійснювати  інформаційну діяльність з метою  гармонізації особистих, суспільних і  державних інтересів як основи досягнення політичної стабільності в суспільстві.

Інтеграція  України в світовий інформаційний  простір ставить перед національною наукою і практикою конкретні  завдання щодо гармонізації законодавства  різних країн, готових до співробітництва  в інформаційній та інших сферах життя суспільства.

 

Список використаної літератури

 

1.Інформаційні технології та тенденції розвитку міжнародної інформації// Вісник книжкової палати – 2000 р. - №6;

2.Ковалевський В. Три виміри інформаційної демократії: постановка питання // Людство на межі тисячоліть: діалог цивілізацій. Матеріали науково-практ. конф. 23.05.2003. — К.: Нац.акад.упр., 2003. — С. 160-163;

3.Кулицький С. Інформаційні потреби пострадянської економіки та проблеми їх задоволення. // Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. Ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. – К.: Вид-во УАДУ, 2001. — с. 267-269;

4.Литвиненко О. Інформаційні впливи та пострадянське суспільство. // Політ. думка. – 2001. – № 1-2. – С. 39-48;

6.Несвіт Г.П. Інформаційна політика як фактор трансформації суспільства // Актуальні проблеми політики: Зб.наук.пр.(Відп. ред. Кормич Л.І.) — Вип. 10 — Одеса: Астропринт, 2001. — С.326-332;

7.Несвіт Г.П. Інформаційна безпека особистості // Актуальні проблеми політики: Зб. наук.пр.(Відп. Ред. Кормич Л.І.) — Вип.11. — Одеса: Астропринт, 2001. — С.708-714;