Знаковість - суттєва риса комунікації. Комунікація у семіотичному аспекті

            Національний технічний університет України

                "Київський політехнічний інститут"

 

 

 

 

 

 

                   Реферат на тему:

"Знаковість - суттєва риса комунікації. Комунікація у семіотичному аспекті"

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка II курсу

групи ЛН-11

Савчук Ю.М.

Перевірила: Дзикович О. В

 

 

                                                          Київ

                                                         2012

План:

1. Семіотика як наука про знаки

2. Поняття про знак. Види позамовних знаків

3. Знакові системи як засоби комунікації

4.Мовні знаки. Мова як знакова система

5. Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Семіотика як наука про знаки

Семіотика — це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси.

Семіотика — відносно молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи до вивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених. Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр (1857—1913) та американські філософи Чарльз Пірс (1839—1914) і Чарльз Морріс (1901—1978). Фердинад де Соссюр спробував розглянути природні мови як знакові системи у рамках нової наукової дисципліни, яку назвав «семіологією». Чарльз Пірс вніс до наукового співтовариства власне термін «семіотика». Чарльз Морріс у 1938 р. видав працю «Основи теорії знаків», що стала першим систематичним викладом семіотики як науки.

Семіотика на сучасному етапі її розвитку — це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни.

У зв'язку з цим у наш час  проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики.

Дескриптивна семіотика — це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.

Окрім дескриптивної, науковці також виділяють теоретичну семіотику.

Теоретична семіотика — це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.

Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.

До складу теоретичної семіотики  відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.

 

2.Поняття про знак. Види позамовних знаків

Знак — це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.

Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.

У семіотиці всі знаки поділяють  на мовні та позамовні.

Позамовні знаки, в свою чергу, поділяються на

- знаки-копії (іконічні знаки),

- знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси),

- знаки-символи.

Знаки-копії (іконічні знаки) — це знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають.

Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення.

Прикладами іконічних знаків можуть бути фотографії, картини, відбитки пальців, відображення у дзеркалі, копії документів тощо.

Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) — це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями.

Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра),  сліди на снігу. Дим — знак вогню, розбитий автомобіль — знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка — знак злочину тощо.

Знаки-символи — це знаки, що фізично не зв'язані з об'єктами, які вони позначають. Їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв'язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила.

Знаки-символи — це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію).

Наприклад, знаки-символи української  культури — Т.Шевченко, Л.Українка, червона калина, вишита сорочка та ін; знаки-символи Української держави — жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн.

У мистецтві той чи інший образ  реальних живих істот або вигаданих  об'єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей — розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т.д. Наприклад, Шерлок Холмс  — символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного  мислення.

Знаки - символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т.д.

 

3.Знакові системи як засоби комунікації

Знакова система - це система одноманітно інтерпретованих і трактованих повідомлень, сигналів, якими можна обмінюватися в процесі спілкування

Специфіка знакових (комунікативних) систем обумовлена їх цільовим призначенням (яка інформація повідомляється та кому вона призначена), комунікативними засобами (мова, невербальні засоби), каналами передавання і сприймання інформації (аудитивний, візуальний, аудитивно-візуальний, тактильний), способами обміну інформацією (природні і штучні).

Знакові системи розрізняють за цільовим призначенням, мотивованістю комунікативних одиниць і технікою актуалізації.

Всі використовувані у процесі  комунікації знакові системи  поділяють на природні та штучні.

 
   До природних відносять системи, комунікативними засобами в яких є елементи природної мови — слова, вислови, жести, міміка, рухи тіла. Характерною їх ознакою є широкий комунікативний діапазон (деякі мови містять мільйони лексичних одиниць, функціонують у різних сферах спілкування).

 
   Штучні знакові системи використовують сконструйовані або взяті з різних галузей знань символи, формули, ноти, графи, знаки на позначення зв'язків і відношень між елементами. Вони створені й орієнтовані на забезпечення певної комунікації на міжнародному рівні, тому позбавлені національної специфіки.

Серед них розрізняють:

 
— апріорні знакові системи. Вони створені і функціонують як незалежні, що не мають в основі природних мов, засновані на логічній класифікації понять (філософська мова математична мова, мова диференціального та інтегрального обчислення, символьна лінгвістична мова, мови на основі жестів та ін.). їх виникнення зумовлене прагненням подолати багатозначність мовних одиниць. У них реалізуються лише репрезентативна (називаються або представляються об'єкт, властивість, явище) та металінгвістична (використовуються символи, що означають поняття) функції природної мови.

 
— апостеріорні знакові системи. Основою їх є природні мови, лексичні одиниці яких — слова та їх складники (суфікси, префікси, закінчення) — орієнтовані на інтернаціональну лексику досить широкого (європейського) ареалу. Ці мови виникли через необхідність знайти простий та ефективний засіб для міжнародної комунікації. Тривалий час функцію міжнародної комунікації виконували мови, що застигли у своєму розвитку (зокрема, латинь). У XVII ст. розпочалося створення штучних мов. Найвідомішою з них є розроблена у 1887 р. мова есперанто. У Франції на основі інтернаціональної лексики романського походження з германськими та слов'янськими елементами було створено мову ІДО;

 
— змішані знакові системи. Це поєднання фрагментів природної мови, штучно створених елементів і зв'язки між ними. Їх поділяють на неспеціалізовані та спеціалізовані комунікативні системи (мова програмування, інформаційні мови та ін.).

 

4. Мова як знакова система. Мовні знаки.

Різновидами знаків є також мовні  знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.

З мовних знаків будуються слова, які  об'єднуються в речення.

Основні соціальні  функції мовних знаків: позначення предметів, вираження думок, почуттів, настрою, бажань, потреб людини; пізнавальна (людина пізнає світ за допомогою мислення, а мислення реалізується через мову); інформаційна, тобто за допомогою мовних знаків передаються відомості, знання від людини до людини, від покоління до покоління; комунікативна, тобто функція спілкування; культурологічна (мовні знаки, знакові системи є засобом засвоєння національної та загальнолюдської культури окремою людиною або соціальною групою, засобом передачі культурних традицій, особистого та колективного досвіду, навичок, умінь).

Усі мови поділяються на природні (розмовні) та штучні (формалізовані).

Природні (розмовні) мови виникли історично, у процесі практичної та теоретичної діяльності людей. Природні мови називають ще національними мовами.

У природній мові розрізняють алфавіт і граматику.

Алфавіт — це сукупність знаків (букв), з яких будують слова, а зі слів утворюють речення.

Граматика — це правила, за допомогою яких зі слів і речень будують тексти (сукупність речень).

Штучні (формалізовані) мови — це особливі системи знаків і символів, які створюються людьми з певною метою: для скорочення запису текстів, здійснення математичних та логічних операцій із знаками, уникнення багатозначності (полісемії) природної мови.

До штучних або формалізованих мов належать різноманітні системи  знаків-сигналів (наприклад, знаки дорожнього руху), кодових систем (наприклад, азбука Морзе), мова формул або наукова мова, яка створюється в різних науках вченими (формули у математиці, логіці, фізиці, хімії та ін.), мова програмування.

Основна особливість штучних мов  — їх допоміжна роль у відношенні до природних мов, вузькофункціональний характер використання, більша умовність  виразу.

5.Література

1. Конверський А. Є. Логіка (традиційна та сучасна). Підручник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр учбової літератури, 2008.
2. Карамишева Н.В. Логіка (теоретична і прикладна): Навч. посіб. для студентів, аспірантів, викладачів ВНЗ. — К., 2011.