Особливості страхування в сільському господарстві

За російськими законами, якщо зібраний урожай з гектара менший середніх зборів за останні п'ять років, то страхова компанія, з якою сільгоспвиробник уклав угоду, виплачує страховку. Але у російських фермерів просто не вистачає грошей на власні внески, тому вони мають змогу покривати фінансовий захист лише 15% посівних площ.

Бурхливий розвиток світового аграрного страхового бізнесу зовсім не означає відсутності у цій сфері проблем.

На думку представників Міжнародного банку реконструкції і розвитку у світі немає позитивного реального досвіду обов'язкового страхування, така система - це податок з найкращих господарств на користь найгірших. Існують багаточисельні випадки, коли навіть найкращі господарства намагаються отримати страхову компен­сацію, працюючи за принципом: „Заставляєте мене купувати стра­ховку, то будьте впевнені, що збитки у мене будуть".

Як альтернативу світовий банк пропонує використовувати індекс страхування, коли за основу беруться не реальні втрати, а індексні показники. Ним може бути, наприклад, дефіцит вологи на гектар у регіонах, які страждають від засухи. Таке страхування має і переваги, і недоліки. Перевага - це унеможливлення можливого шахрайства аграріїв. Проблема - необхідність розробки системи співвідношення погодних умов і урожайності, що надзвичайно складно; однак може виникнути парадокс, коли господарства, які потерпіли, не отримають компенсації, а ті, що не потерпіли, її отримають.

Розвиток страхування у сільському господарстві України

Вітчизняний ринок сільсько-господарського стра­хування перебуває на стадії формування. Зако­нодавчою основою розвитку аграрного страхового бізнесу є Закон „Про страхування" від 7 березня 1996 р., Постанова Кабінету Міністрів України

№1000 від 11 липня 2002 р. „Про порядок і правила проведення обов'язкового страхування урожаю сільськогоспо-дарських культур і багаторічних насаджень державними сільсько-господарськими підприємствами, урожаю зернових культур і цук-рового буряку сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності". Розширює страхову діяльність Постанова Кабінету Міністрів України №590 від 23 квітні 2003 р. „Про затвердження порядку і правил проведення обов'язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного вибою від хвороб, сти-хійних явищ і нестандартних випадків". Підтримує сільськогоспо-дарське страхування Закон України „Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 рр., наказ Мі-ністерства фінансів і Мінагрополітики від 28 січня 2002 року „Про фінансову підтримку підприємств агропромислового комплексу".

У 2003 р. із існуючих 341 страхових компаній 150 подали замовлення на видачу ліцензії для обов'язкового страхування у сільському господарстві. Це засвідчує про інтерес страховиків до аграрного ринку.

Законодавчі акти становлять основу формування цивілізо­ваного ринку аграрного страхування.

Постанова №1000 визначає головні поняття процесу страху­вання: об'єкт, суб'єкт страхування, страхова сума, страхові випадки і страхові ризики. Цей же документ встановлює порядок і тарифи обов'язкового страхування врожаю для сільськогосподарських ви­робників,

В Україні є досвід обов'язкового страхування врожаю. У пе­ріод адміністративно-командної економіки через систему Укрдерж-страху забезпечувався страховий захисти врожаю. В перші роки незалежності України було запроваджено обов'язкове страхування в радгоспах та інших Державних сільськогосподарських підпри­ємствах. Однак ця система виявилася недієвою. Радгоспи були хро­нічно збитковими і не сплачували страхових платежів. Постановою №1000 у 2002 р. було введено обов'язкове страхування врожаю для підприємств усіх форм власності. Наглядніше зміни умов страху­вання врожаю і тарифів обов'язкового страхування в Україні дають дані порівняльних таблиць 1, 2, 3.

Таблиця 2. [13]

Порівняльна таблиця деяких умов обов'язкового страхування урожаю сільськогосподарських культур

Таблиця 3.

Порівняльна таблиця тарифів обов'язкового страхування урожаю сільськогосподарських культур [13].

Як засвідчують дані з таблиці 2 кількість видів ризиків у 2002 р. скоротилася вдвоє порівняно з 1991 р. Страховики відійшли від непосильного, шаблонного і неефективного застосування прин­ципу „страхування від усіх бід". Набір страхових послуг стає індиві­дуалізованим і дедалі більше враховує інтереси як страхувальника так і страховика. Однак обов'язкове страхування має і низку не­доліків:

- вимагає значних бюджетних коштів;

- суперечить Ідеї вільного підприємництва;

- фінансує збиток господарству ризикових регіонах за рахунок господарств, які працюють у зоні невисокого ризику;

-  примусове страхування, в умовах відсутності державного фінансування перетворюється у своєрідний додатковий податок на сільгоспвиробників.

Потребує істотного удосконалення і сам механізм аграрного страхування. Проблеми страхового механізму, з погляду страховика, полягають ось у чому:

1.   Страхова компанія, яка отримала ліцензію на обов'язкове страхування, зобов'язана страхувати всі господарства, навіть якщо наперед відомо, що вони збиткові.

2.   Страховий ринок недостатньо капіталізований. В аграро-виробників, незважаючи на позитивні тенденції розвитку АПК, грошей немає.  Отже, виплата страхових платежів не стає необ­хідністю, а буде нерівномірною.

3.   Проблематичним є надання страхувальником об'єктивної інформації про урожайність за минулі роки. Якщо страховик не може об'єктивно оцінювати ризик, то він не може надати адекват­ного страхування.

4.   У системі страхового бізнесу не вистачає кваліфікованих фахівців, які могли би виявити причину страхової події і кваліфі­ковано оцінити величину збитків.

5.   Страховик повинен мати збалансований „страховий порт­фель". Це означає, що страхуванням повинні бути охоплені не лише кліматичне нестабільні райони, а й регіони із достатньо стабільними кліматичними умовами. Наприклад, засуха у Вінницькій області трапляються раз на п'ять років, а у Криму із п'яти років засуш­ливими є чотири. Тому для кожного регіону розробляються свої страхові тарифи. На Закарпатті та в Криму вони вищі, а у Цент­ральних областях України нижчі.

6.  Дискусійним є питання стосовно участі у сільськогоспо­дарському страхуванні дрібних фірм. Зарубіжна практика засвідчує, що на ринку страхування повинні працювати лише потужні компанії, які мають філіали і можуть страхувати в усій Україні. Невеликі страхові  компанії  будуть  нерентабельними,  якщо  їх  операції  зі страхування ризиків будуть здійснюватися у регіонах, де ймовірність виникнення страхової події дуже висока.  Однак з метою забез-печення конкуренції на страховому ринку сільгоспвиробник має право альтернативного вибору страховика, в тому числі й зарубіж­ного.

7. Необхідно створити надійну систему перестрахування. Проблема полягає в тому, щоби для перестрахування ризику критерії його оцінки збігалися як у страховика, так і перестраховика. Для зарубіжних перестраховиків повинна бути зрозумілою методика перестрахування. Дуже часто критерії західних страхових компаній не збігаються з українськими. Це, зокрема, стосується величини страхового тарифу. В усьому світі сільськогосподарські ризики найскладніші і тарифи на них високі. В Україні для заохочення аграріїв тарифи до страхування залишаються низькими. Перестра­хування починає розвиватися в Україні. Так, компанія „АгроРИск" спільно з двома перестраховими фірмами (УППСР і УССР) запро­понувала на 2003-2004 рр. новий продукт страхування озимої пшениці від усіх ризиків. Особливість цього продукту - низькі страхові тарифи. Наприклад, у Черкаській області тариф становить 2,3%.

Існують проблеми і в страхувальників. Важливою є дія психо­логічного чинника. Аграрні виробники ще не знають досконало своїх прав і обов'язків як страхувальники. Тому навіть незначні суперечності у діючому страховому механізмі викликають у них підозру і недовіра. Необхідно підвищувати страхову грамотність селян.

Крім психологічного, важливий також економічний чинник. Аграрії зараз перебувають у такі ситуації, коли кожного року, найчастіше весною, у них постає дилема: придбати якісне насіння, добрива - чи виділити кошти на страхування. Відсутність ефектив­ного довгострокового кредиту унеможливлює достатність обігових коштів. Цим також пояснюється відсутність бажання страхуватися.

На думку представників найбільшої страхової компанії в Україні „Оранта", інтерес в аграріїв до обов'язкового страхування можна визвати через бюджетну компенсацію частини страхових внесків. Це означає, що у сільгоспстрахуванні обов'язково повинна брати участь держава. Роль її повинна зводитися до забезпечення таких заходів:

1. Субсидування сільгоспстрахування в обсязі не менше 50%.

2.   Участь у врегулюванні катастрофічних збитків. Держава повинна перестрахувати ризики, які страховики не мають змоги пок­рити.

3.   Надання довгострокових кредитів дрібним і середнім фер­мерам.

4.   Встановлення прямих санкцій за несплату страхових внес­ків.

5.   Тісна співпраця державних органів із міжнародними фінан­совими організаціями. Наприклад, Світовий банк хоче запровадити в Україні індекс страхування і сподівається на його ефективність. Передбачається, що страхові поліси виконуватимуть не лише функ­цію договору, а й функцію цінного паперу.

Очевидно, що економічну вигоду від страхування аграрови-робники відчують тоді, коли вони матимуть змогу виконати свої зобов'язання, а держава передбачить у бюджеті кошти для компен­сації страхових платежів.