Основні організаційні форми страхування кредитних і фінансових ризиків

ЗМІСТ 
 
Вступ 
1. Внутрішня система та зовнішнє середовище страхового ринку 
2. Страхування кредитних та фінансових ризиків 
Практичне завдання 
Висновки 
Список використаної літератури

ВСТУП 
 
Сучасний рівень розвитку страхового ринку в індустріально розвинутих країнах характеризується посиленням тенденцій до монополізації у страховій справі та концентрації капіталу. Необхідно визначити головні чотири організаційні форми прояву цих тенденцій: 
1. горизонтальна інтеграція; 
2. вертикальна інтеграція; 
3. створення транснаціональних страхових компаній; 
4. диверсифікація. 
На сучасному етапі розвитку спостерігаються наступні форми : 
- спеціалізація, котра пов’язана із суспільним розподіленням праці; 
- універсалізація. 
Нова роль страхових компаній є в тому, що вони все більше виконують функції спеціалізованих кредитних установ – займаються кредитуванням конкретних сфер та галузей господарської діяльності. Страхові компанії займають достатньо високі позиції після комерційних банків позиції по величині активів та по можливості використання їх в якості ссудного капіталу. Тому страхові компанії повинні зайняти достатньо головне положення на ринку капіталів.  
Другим питанням роботи пропонується розглянути достатньо “молодий” аспект страхової діяльності на Україні – страхування кредитних та фінансових ризиків.

1. Внутрішня  система та зовнішнє середовище  страхового ринку

Страховий ринок — частина фінансового ринку, де об'єктом купівлі-продажу виступає страховий захист, формується попит і пропозиція на нього. 
Головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства. 
Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби на страхові послуги та наявністю страховика, здатного їх задовольнити. 
Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури. 
Інституціональна структура грунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форми власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями. Закон України "Про господарські товариства" регламентує конкретніше використання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань. 
У територіальному аспекті виділяють місцевий (регіональний), національний (внутрішній) та світовий (зовнішній) страхові ринки: 
місцевий (регіональний) задовольняє страхові інтереси регіону; національний -інтереси, що переросли межі регіону і розширились до рівня нації (держави), світовий — задовольняє попит на страхові послуги в масштабі світового господарства. 
За галузевою ознакою виділяють ринки особистого та майнового страхування. Кожна із названих ланок має свою структуру (сегментацію). 
Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так. 
1. Страхове товариство або страхова компанія, де відбувається формування страхового фонду і переплітаються індивідуальні, колективні та групові інтереси. 
Свої стосунки з іншими страховиками економічно відособлені страхові товариства будують на основі співстрахування та перестрахування. 
2. Страхові товариства можуть об'єднуватись у спілки, асоціації та інші об'єднання для координації діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Вони немають права займатися страховою діяльністю. 
3. Товариства взаємного страхування - юридичні особи - страховики, створені відповідно до Закону України "Про страхування" з метою страхування ризиків цього товариства. Сплата страхового платежу здійснюється за рахунок чистого прибутку, що залишається у розпорядженні членів товариства, крім випадків, передбачених законодавством України. 
Кожний член товариства за умови використання ним усіх зобов'язань перед товариством взаємного страхування, незалежно від суми страхового внеску, має право отримати повністю необхідне страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. 
4. Страхові агенти та страхові брокери — страхові посередники,— через яких страховики здійснюють страхову діяльність.  
5. Перестрахувальні компанії (перестраховики) - організації, які не виконують прямих страхових операцій, а приймають у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію. 
6. Моторне (транспортне) страхове бюро — юридична особа, яка утримується за рахунок коштів страховиків, котрим дозволено займатися страхуванням відповідальності власників транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжнародними договорами України щодо вказаного виду страхування. 
7. Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, який здійснює нагляд з боку держави з метою дотримання вимог учасниками страхового ринку законодавства України про страхування, ефективного розвитку страхових послуг, запобігання неплатоспроможності страховиків та захисту інтересів страхувальників. 
Основними функціями Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю є: 
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків)  
2) видача ліцензій на проведення страхової діяльності; 
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання їхніх страхових зобов'язань перед страхувальниками; 
4) встановлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; 
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності; 
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку та вдосконалення законодавства України про страхову діяльність; 
7) участь у здійсненні заходів щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності. 
Страховий посередник — одна із трьох головних дійових осіб на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. 
Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їх комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо. 
Закон України «Про страхування» дає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів). 
Страхові агенти — громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика та виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору із страховиком. 
Страхові брокери — громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика. 
Посередницька діяльність страхових агентів і страхових брокерів на користь іноземних страховиків на території України не допускається, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України».

2. Страхування  кредитних та фінансових ризиків

Суть цього виду страхування  полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання товарів довгострокового користування. 
Надаючи споживчий кредит, продавець практично позбавлений можливості контролювати платоспроможність покупця. За великої кількості продажів у кредит деякі з них не будуть оплачені. Це типово страховий ризик, оскільки тут діють випадковість та математичний закон великих чисел. Коли ж ідеться про страхування банківських кредитів, то не знайдеться такого страховика, який би взяв на себе відшкодування збитків за неповернення кредиту або невчасне його повернення, бо ніяка інша установа не знає ступеня надійності позичальника краще, ніж сам банк. До того ж винагородою банкіру за ризик, який він на себе бере, є банківський прибуток. Якби всі ризики банку, пов'язані з кредитуванням, передати страховикам, не було б потреби платити банкірам. 
Викладене не означає, що в банківській діяльності немає страхових ризиків. У процесі кредитування застосовують такі способи страхового захисту: 
- страхування ризику неповернення кредиту; 
— страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку (або іншому кредитору); 
— страхування невчасної сплати позичальником відсотків за кредит; 
— страхування споживчого кредиту; 
— страхування комерційного кредиту (страхування векселів); 
- страхування депозитів фізичних осіб; 
— страхування депозитів юридичних осіб. 
 
А. Страхування ризику непогашеного кредиту 
Об'єктом страхування є відповідальність усіх або окремих позичальників перед банком за вчасне і повне погашення кредиту та сплату відсотка за використання його у визначений кредитним договором строк. 
Страховиком е страхова компанія, яка має ліцензію на здійснення такого виду діяльності. 
Страхувальником є банк. 
Страхувальник визначає сам: застрахувати відповідальність усіх позичальників, котрим були надані кредити, чи відповідальність кожного зокрема. Перший варіант привабливий тим, що за цих умов забезпечується автоматизм відповідальності страховика, що є суттєвим гарантом повернення кредитних засобів, і встановлюється пільгова тарифна ставка. Але в умовах нестабільної економічної ситуації доцільніше страхувати кредити з відсотками кожного позичальника зокрема. 
Страхувальник має право застрахувати тільки суму основного боргу або суму виданого кредиту з відсотками. 
За умови страхування кредиту та відсотків за нього страховик з часу настання страхового випадку виплачує страхувальнику відшкодування в розмірі від 50 до 90% непогашених боржником платежів та відсотків за них. 
Страхова сума встановлюється пропорційно визначеному в договорі страхування відсотку відповідальності страховика щодо всієї суми заборгованості (включно з платою за користування кредитом), яку належить повернути за умовами кредитного договору. 
 
Б. Страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту 
Страхувальником з даного виду страхування є підприємства, установи та організації. 
Страховик — страхова компанія. 
Об'єкт страхування — відповідальність позичальника перед банком, що надає кредит, за вчасне і повне погашення кредиту, включаючи плату за користування ним. 
Правила та умови страхування аналогічні правилам та умовам страхування ризику непогашених кредитів. 
Страхувальник подає заяву в двох примірниках, копію кредитного договору, довідку про погашення кредиту. 
Страховик визначає страхові платежі, які мають бути сплачені страхувальником одноразово. Днем сплати вважається день списання коштів з рахунка страхувальника. 
Відповідальність страховика виникає при неповерненні боржником банку-кредитору суми впродовж трьох днів після настання строку платежу, обумовленого договором. 
Відповідальність страховика коливається теж у межах 50—90%. 
Страхова сума встановлюється пропорційно частці відповідальності страховика, обумовленої в договорі, до суми заборгованості. 
Страхування кредитних ризиків у розвинених країнах світу передбачає як обов'язкову умову так зване супутнє страхування. Зміст його полягає в тому, що позичальник кредиту або покупець товару в кредит на строк надання кредиту страхує життя, працездатність, дожиття до закінчення строку договору. Даний вид страхування застосовується і при заставі майна. Це означає, що на строк дії кредиту страхується позичальник. 
При укладанні страхових договорів з обох видів страхування відповідальності враховують платоспроможність позичальника. 
Під кредитоспроможністю розуміють наявність у суб'єкта господарювання передумов, необхідних для отримання кредиту, та здатності повернути наданий кредит у строк. Висновок про кредитоспроможність роблять на основі аналізу: ретельності його розрахунків за раніше отримані кредити, поточного фінансового стану, здатності мобілізувати за необхідності грошові засоби з різних джерел, тобто рівня ліквідності. 
Банк, приймаючи рішення про надання кредиту, визначає ступінь ризику, який він готовий взяти на себе, та розмір кредиту, який може надати. 
 
В. Страхування фінансових ризиків 
Страхування депозитів полягає у створенні системи захисту грошових вкладів, що знаходяться на депозитних рахунках у комерційних банках, на випадок банкрутства цих банків. Система депозитного страхування (СДС) породжена дворівневою банківською системою і функціонує практично в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою. Цікаво, що потреба в її створенні виникла в умовах глибокого кризового стану економіки. Запровадження СДС настільки важливе для вирішення цілої низки економічних та соціальних проблем, що в США цю подію в економічному житті країни XX століття оцінюють як другу за своєю значимістю після створення Федеральної Резервної Системи (ФРС). 
Не дивно, що потреба створення СДС виникла і в Україні в період глибокої економічної кризи. 
Система страхування депозитів покликана вирішити два головних завдання: 
1) захистити насамперед дрібних вкладників від фінансових втрат; 
2) запобігти масовому вилученню вкладів, коли банк перебуває у тяжкому фінансовому становищі. 
Окрім цього, СДС виконує цілу низку допоміжних завдань: 
а) розмежовує відповідальність комерційних банків за рівень ризикованості операцій, які вони виконують, та відповідальність потенційного клієнта за вибір надійного банку; 
б) СДС може надати допомогу банкам, що опинилися в тяжкому фінансовому становищі, а саме: 
— провести злиття банку, що перебуває в тяжкому фінансовому становищі, з іншим, сильнішим, банком; 
— поручитися за цей банк, перерахувавши на його рахунки певну грошову суму; 
- забезпечити механізми та процедури проведення банківських банкрутств. 
Страхування фінансових ризиків для України — справа нова, але те, що формування її розпочалося, — явище, безумовно, позитивне. Значення цього явища для економіки важко переоцінити. Країна, котра не може подолати кризу неплатежів, не має механізму захисту тимчасово вільних грошових засобів населення, які воно довіряє банкам. За чинним в Україні законодавством у разі банкрутства банку в першу чергу покриваються борги перед бюджетом, в другу — перед юридичними особами і в останню — перед фізичними особами. Тим, хто в черзі останній, як правило, цих засобів не вистачає. З метою захисту інтересів фізичних осіб — депозиторів комерційних банків, котрі найменше обізнані з тонкощами банківської справи, було започатковано обов'язкове страхування депозитів фізичних осіб в Україні, яке регламентувалось постановою НБУ від 28 травня 1996 р. № 125 "Про тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб". 
Організаційною структурою, покликаною здійснювати цей вид страхування в Україні, є Міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб. 
Запровадження страхового захисту депозиторів — фізичних осіб уже раз спіткнулося об "камінь" неузгодженості його із чинним законодавством. Ця спроба датується лютим 1996 р. І хоч вона завершилась невдало, про цей механізм варто згадати, оскільки він являє певний інтерес, як мінімум, з двох причин. По-перше, навіть негативний досвід дуже цінний для тих країн, які ще не мають СДС. По-друге, важлива логіка процесу становлення механізму страхування депозитів. 
Формування страхового фонду передбачало такий механізм. По-перше, всі комерційні банки мають бути учасниками страхування депозитів фізичних осіб. По-друге, банки повинні сплатити перший внесок у розмірі 1% статутного фонду банку станом на 1 лютого 1996 р. до березня цього ж року. У разі порушення цієї вимоги НБУ мав застосувати санкцію у вигляді підвищення норми обов'язкових резервів. 
Після першого внеску банки мають робити щоквартальні відрахування в розмірі 0,5% залишків вкладів фізичних осіб. У разі нагромадження такої суми страхових внесків, яка гарантуватиме відшкодування розміру вкладів, перерахування страхових внесків до страхового фонду припиняється і поновлюється у разі зростання розміру залишків вкладів. У разі банкрутства банку, фізичним особам, котрі мали депозитний рахунок у ньому, сплачується відшкодування в межах фактичних залишків вкладів на дату визнання банку банкрутом або прийняття рішення про його ліквідацію. 
Якщо сума на депозитному рахунку фізичної особи не перевищує в еквіваленті 300 ЕКЮ, відшкодування здійснюється в розмірі 100%, якщо сума становить в еквіваленті 300—500 ЕКЮ — у розмірі 80%.  
Відшкодування здійснюють у безготівковій формі, перераховуючи відповідні суми на рахунок вкладника у зазначений ним у заяві комерційний банк України. 
Право на відшкодування мають усі фізичні особи (резиденти і нерезиденти), котрі мають ощадні вклади, депозити, ощадні сертифікати до запитання, строкові та інші вклади як у національній, так і в іноземній валютах. Валютні вклади відшкодовуватимуться в національній валюті за курсом НБУ. 
Реалізацію цієї постанови НБУ призупинено з огляду на необхідність врегулювання цілої низки проблем, які виникли у зв'язку із запровадженням обов'язкового страхування депозитів: 
1) відрахування банками коштів у страховий Міжбанківський фонд погіршували рівень ліквідності банків; 
2) розраховуючи рівень нарахування клієнтам за вкладами, банки не брали до уваги витрат, пов'язаних із формуванням цього фонду; 
3) відрахування до страхового фонду має бути віднесено до витрат комерційних банків і не оподатковуватися, але це суперечило б чинному податковому законодавству. 
Постанова № 125 правління НБУ свідчить про спробу лібералізувати попередню постанову. В ній пропонується такий механізм страхування депозитів. 
Фонд страхування створюється комерційними банками за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі їх на зберігання НБУ. 
У разі ліквідації банків НБУ розблоковує державні цінні папери, і кошти від їх реалізації передаються в розпорядження ліквідаційної комісії. Вона здійснює відшкодування фізичним особам, котрі мають депозитні рахунки в банку, який підлягає ліквідації, у безготівковій формі на рахунок банку або готівкою. Передбачається, що фонд страхування депозитів фізичних осіб буде надійним гарантом для вкладників щодо відшкодування їхніх грошових засобів у разі ліквідації або банкрутства банків. 
Акумульовані комерційним банком грошові засоби використовують для надання кредиту підприємствам та установам, вони не вивільнені для одноразового викупу на встановлену НБУ суму державних цінних паперів, отже, цей процес може здійснюватись поступово. 
Нове положення породжує нові проблеми. Зокрема, постала проблема отримання банками доходу на придбані державні цінні папери. 
Депозитне страхування, з одного боку, захищає інтереси вкладника, з іншого, воно може призвести до зменшення відсотка за депозитними вкладами та зростання плати за кредит. 
І все ж, незважаючи на труднощі, страхування депозитів в Україні пробиває дорогу до життя. Ця дорога не була легкою й для інших країн, але за довіру клієнтів треба платити.

Практичне завдання

Підприємство застрахувало будівлю на 5200 грн. Через вибух, спричинений  третіми особами будівлю було пошкоджено. Первісна вартість будівлі 8000 грн. Вартість застосованих вогнегасників 510 грн.,а непошкоджених будівельних  матеріалів 3780 грн. 
Розрахувати збиток і страхове відшкодування , якщо знос на день страхового випадку становить 11%. Безумовна франшиза 5 % страхової суми. 
Необхідно зауважити, що загальний обсяг збитку визначається як підсумок різниці від вартості застрахованого майна за страховою оцінкою та величини зносу основних активів, вартість залишків, що мають господарського значення, і додаються витрати на рятування та приведення майна до належного стану. 
Тобто в нашому прикладі дана сума = (Розрахунки) 
Сума страхового відшкодування = (Формула) 
S – показана вартість 
W – вартісна оцінка об’єкта страхування 
Але в нашому прикладі мова йде про використання безумовної франшизи, тобто звільнення страховика від покриття збитків перших 5% страхової суми, незалежно від суми величини збитків. 
Тобто (Розрахунки) 
Отже, Q = (Розрахунки). 
 
ВИСНОВКИ 
 
У процесі проведеного теоретичного дослідження ми визначили, що головною функцією страхового ринку є акумуляція та розподіл страхового фонду з метою страхового захисту суспільства. 
Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку страхового ринку зумовлюється наявністю суспільної потреби на страхові послуги та наявністю страховика, здатного їх задовольнити. 
Залежно від критерію, покладеного в основу класифікації страхового ринку, розрізняють інституціональну, територіальну, галузеву та організаційну структури. 
Інституціональна структура грунтується на розмежуванні приватної, публічної або комбінованої форми власності, на якій створюється страхова організація. Вона може бути представлена акціонерними, корпоративними, взаємними, державними страховими компаніями. Закон України "Про господарські товариства" регламентує конкретніше використання різноманітних організаційно-правових форм господарських об'єднань.  
Також треба додати, що суть виду страхування кредитних та фінансових кредитів полягає у зменшенні або усуненні кредитного ризику. Він поширюється тільки на споживчий кредит, тобто на придбання товарів довгострокового користування. 
У процесі кредитування застосовують такі способи страхового захисту: 
- страхування ризику неповернення кредиту; 
— страхування відповідальності позичальника за неповернення кредиту банку (або іншому кредитору); 
— страхування невчасної сплати позичальником відсотків за кредит; 
— страхування споживчого кредиту; 
— страхування комерційного кредиту (страхування векселів); 
- страхування депозитів фізичних осіб; 
- страхування депозитів юридичних осіб. 
 
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 
 
1. Конституція України. — К. 1996. 
2. Про страхову діяльність: Закон України. — К., 1999. 
3. Закон України “Про власність” 
4. Проект урядової програми "Україна — 2010" (Конспект програми стратегічного розвитку) // Урядовий кур'єр. — 1999. — 3, 6, 10, 21 квітня. 
5. Послання Президента до Верховної Ради України - 2000 рік. Україна: поступ у XXI століття (Стратегія економічної та соціальної політики на 2000— 2004 рр.) // Урядовий кур'єр. — 2000. — 28 січня. 
6.Данилишин В- Страхова справа : час визначатися // Урядовий кур'єр. — 1999. — 14 грудня. 
7. Савченко В. Комплексний підхід до вирішення проблем страхового бізнесу // Економіка України. — 1995. — № 4. 
8. Єпіфанов А.О. Страхова справа К.2001; 
9. Базидевич В.К. Страхова справа К.2002; 
10. Орищак Я. Основи економіки Т.2004 
11. Бандурка Ф.П. Страхова діяльність підприємства К.2002; 
12. Страхова справа / підручник для навч. закладів К.2004