Організаційно-економічний аналіз автострахування

   ЗМІСТ 

РЕФЕРАТ……………………………………………………………………...2

 
ВСТУП………………………………………………………………..………..3 

1. ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ………………………….…..7

 

1.1  Сутність і види страхування……………………………………..………7

1.2  Нормативно – правове регулювання страхової діяльності в Україні..27

 

2. МЕХАНІЗМ  АВТОСТРАХУВАННЯ…………………………………...29

 

1. Обовязкове  страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних тразспортних засобів(ОСЦПВВНТЗ)…………………………………………29
2. Добровільного страхування автотранспортних ризиків за програмою ”3в1”……………………………………………….36
3. Добровільне страхування наземних транспортних засобів за програмою «КАСКО 12+2»………………………………..38
4. Добровільне страхування транспортних засобів за програмою «ПРЕСТИЖ»………………………………………42
5. Добровільне страхування  транспортних засобів за програмою «СТАНДАРТ»…………………………………….47
6. Добровільне страхування  транспортних засобів за програмою «ЕКСПРЕС»……………………… ……………...51
7. Добровільне страхування  транспортних засобів за програмою «4х3»…………………………. …………………..57
8. Аналіз автострахування в НАСК «Оранта»………………58

 

3. АНАЛІЗ  УДОСКОНАЛЕННЯ  СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………..69
0. 3.1.  Аналіз ринку страхування в Україні…………………………………..69
0. 3.2 Аналіз страхових операцій в НАСК «Оранта»………………………...76
0. 3.3 Проблеми страхової діяльності в Україні……………………………...79
0. 3.4 Напрямки удосконалення страхової діяльності в Україні…………....84

 

4. ОХОРОНА ПРАЦІ……………………………………………………...103

 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...121 

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ……………………………………………………123 

.

     РЕФЕРАТ

 

    Дипломна  робота: 127 с., 10 таблиць,7 рисунків, 83 джерела.

    Мета  написання роботи - аналіз страхової  діяльності в Україні.

    Предметом дослідження є фінансово-економічні відносини, які виникають між  страховиком та страхувальником.

    У процесі виконання основних положень були використані основні методи дослідження: абстрактно-логічний, порівняльний, метод наукового пізнання, групування.

    Основна частина дипломної роботи складається  з трьох розділів.

    В першому розділі розглянуті теоретико-методологічні  аспекти страхової діяльності: сутність, види, структура, сторони страхування.

    В другому розділі розглянуто організаційно  економічний механізм страхування  майна та проведено аналіз страхування  майна в НАСК «Оранта».

    В третьому проведено аналіз ринку  страхової діяльності в Україні, розглянуто проблеми та напрямки його  удосконалення.  Проведено аналіз страхових операцій НАСК «Оранта».

    Основні поняття: страхування, страховий фонд, страховик, страхувальник, договір страхування, майнове страхування, нещасний випадок, поліс (страхове свідотство), стихійне лихо, страхова премія, страхова виплата, страхова сума, страхове відшкодування, страхові резерви, страховий випадок, страховий ризик, страховий тариф. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП 

    Страхування є одним з найважливіших елементів ринкової економіки - воно є складовою фінансових відносин, повязаних з виконанням специфічних функцій в економіці. Для розвитку відокремлених, з точки зору володіння певними видами власності, незалежних господарських субєктів ринкової економіки (господарсяких товариств, підприємств, приватних виробників, громадян), необхідна спеціалізована система перерозподільчих відносин в системі економічних відносин, що дозволило б забезпечити безперервність господарської діяльності таких субєктів шляхом надання їм страхового захисту при настанні несприятливих подій.

    Страхування - особливий вид економічної діяльності, повязаний з перерозподілом серед учасників страхування (страхувальників) ризику завдання збитку їх майновим інтересам, що здійсніоється спеціалізованими організаціями (страховиками), які забезпечують акумуляцію страхових внесків, створення страхових резервів та здійснення страхових виплат при завданні збитку обєктам страхування. При цьому під перерозподілом ризиків серед страховиків слід розуміти особливий процес, при якому потенційний ризик завдання збитку обєкту страхування, що належить окремому страхувальнику, розподіляється серед всіх, і, як наслідок, кожний страхувальник бере участь у компенсації фактично нанесеного збитку. Ключовим моментом в таких відносинах є сплата страхового внеску (страхової премії) страховику, що забезпечує організацію перерозподільчого процесу.

    Страхування здійснюється у випадках, коли імовірність  настання ризиків може бути оцінена та існують певні фінансові гарантії компенсації збитку з боку страховиків.

    В сучасних умовах розвитку економіки України виникає нагальна потреба в оволодінні питаннями страхової справи. Водночас досліджуючи питання розвитку страхового ринку України впродовж 12 останніх років, можно дійти висновку, що його роль недооцінювалася. Лише протягом останього часу цій сфері приділяється належна увага. Сьогоднішній стан ринку можно охарактеризувати як початок періоду зростання, не зважаючи на те, що обсягт ринку порівняно з країнами Східної та Західної Європи незначні.

    Мета  написання роботи – провести аналіз, визначити проблеми та методи удосконалення страхової діяльності в Україні.

    Страховий фонд - сукупність ресурсів, призначених для попередження, локалізації й компенсації збитків у разі настання страхового випадку.

    Страховик - це фінансова установа, яка має статус юридичної особи та володіє ліцензією на право здійснення страхової діяльності, а також бере на себе за договорами страхування за певну винагороду (страхову премію) зобов'язання відшкодувати страховику або іншій особі, на користь якої укладено договір страхування, збитки, що виникли в результаті настання страхових випадків, обумовлених у договорі.

    Страхувальник - юридична або дієздатна фізична особа, що уклала договір страхування, сплатила страхову премію і має право у разі настання страхового випадку одержати відшкодування в межах страхової суми (відповідальності). Страхувальник може укласти договір сграхування, як на свою користь, так і на користь іншої особи.

    Страхування громадянської відповідальності (ГВ) - вид страхування відповідальності за шкоду або збиток, що може бути навмисно або ненавмисно заподіяний майну, здоров'ю або життю третіх осіб у результаті використання небезпечних об'єктів.

    Франшиза - певна частина збитків страхувальника, яка нe підлягає відшкодуванню страховиком відповідно до умов договору страхування. Франшиза може встановлюватися у певному відсотковому співвідношенні від вартості майна або у вигляді конкретної суми.

    Цивільна  відповідальність - відповідальність особи за завдання збитків третім особам (їхньому життю, здоров'ю, майну) у результаті навмисного або ненавмисного правопорушeння.

    Ставка премії - відношення страхової премії до страхової суми.

    Страхова  премія - плата страхувальника страховику за те, що останній взяв на себе зобов'язання відшкодувати страхувальникові матеріальні збитки у разі настання страхового випадку або виплатити страхову суму за певних подій. Визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування, і страхового тарифу (страховий тариф ще називають ставкою страхової премії).

    Страхова  виплата - грошова сума, яка виплачується страковиком відповідно до умов договору страхування у разі настання страхового випадку.

    Страхова  сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний здійснити виплату у разі настання страхового виладку.

    Страхове  відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності у разі настання страхового випадку.

    Стракові  резерви - капітал страховика, призначений для забезпечення покриrгя відшкодування збитків (у випадку виникнення збитків), заподіяних страхувальнику стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією.

    Страховий тариф - ставка страхового внеску з одиниці страхової суми або об'єкта страхування за визначений період страхування. Визначається в абсолютному грошовому або відсотковому співвідношенні.

    Страховий ризик - небезпеки й випадковості, внаслідок можливого настання яких страховик бере на себе зобов'язання виплатити постраждалій стороні суму страхового відшкодування.

    Структура роботи. Основна її частина складається  з трьох розділів.

    В першому розділі розглянуті теоретико-методологічні  аспекти страхової діяльності: сутність, види, структура, сторони страхування.

    В другому розділі розглянуто організаційно економічний механізм страхування майна та проведено аналіз страхування майна в НАСК «Оранта».

    В третьому проведено аналіз ринку  страхової діяльності в Україні, розглянуто проблеми та напрямки його  удосконалення.  Проведено аналіз страхових операцій НАСК «Оранта».

    Фактологічну  основу роботи складають законодавчі  акти України, які регулюють страхову діяльність, статистична і фінансова  звітність Компанії, внутрішні положення, які регламентують діяльніст  НАСК «Оранта», навчальна література та періодичні видання.

    Основою для фінансових розрахунків була офіційна звітність Національної акціонерної  страхової компанії «Оранта», яка  була оприлюднена в засобах масової  інформації та на сайтах. 
 

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАХУВАННЯ

    1.1 Сутність і види страхування

    Протягом  усього історичного шляху розвитку людство в кожній сфері свосї діялиності стикається з протиріччями між природою та людиною, a також між окремими суб'єктами суспільних відносин. Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до  
первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини  
ускладнюються й атрибути її безпеки. Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких відокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

    Стихійне  лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил  
природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей. 
Неіщасні випадки — це такі події, котрі через несприятливий збіг  
обставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей  
(наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди). Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадків  
являє сутність ризику. Поняття «ризик» має кілька значень. Його часто  
ототожнюють з небезпекою, що загрожує тому чи іншому суб'єктові або  
об'єктові. Насправді не всяка небезпека може з погляду страхування  
розглядатись як ризик. До страхових ризиків відносять лише такі випадки  
небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставі  
історичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів.  
Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно не  
визначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодної  
зацікавленої особи.Суспільне виробництво в цілому, і особливо кожне господарське формування, а також життєдіяльність практично кожної людини об'єктивно мають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метою попередження, подолання, зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха та нещасних випадків. 
      Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедалі ефек- 
тивніших заходів із протистояння стихійним явищам. Підвищуються вимоги до будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерні  
конструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріали, споруджуються  
греблі, пильна увага приділяється безпеці експлуатації транспортних засобів  
тощо. 
     Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій, одер- 
жання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів,  
швидкісних і багатотоннажних транспортних засобів, зростання  
криміногенних явищ призводять до появи безлічі нових ризиків. На долю  
України випала найбільша з відомих у світі техногенних катастроф — аварія  
на Чорнобильській атомній електростанції, що завдала шкоди обсягом понад  
140 млрд доларів. Якщо така аварія є, на щастя, винятком, то пожежі на  
виробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті і в побуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні події трапляються в країні практично щодня. Великі ризики зумовлюються також новими хворобами (наприклад, СНІД), епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві і в побуті. Не можна також не брати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб, котрі породжуються зростанням злочинності, поширенням наркоманії та алкоголізму. Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світ активно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей. За умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та  
нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати  
безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати  
належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з  
цього приводу, мають об'єктивний характер і в своїй сукупності формують  
зміст економічної категорії «страховий захист».Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі;необхідністю попередження, подолання наслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат. [20]

    Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно має від- 
повідники в інших мовах: «insuranse» — в англійській, «versicherungs» — у  
німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження.  
В основі його слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний». Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. 
У фаховій літературі питанням з'ясування поняття страхування також  
приділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту категорії «страхування» дійти не вдалося. Оскільки ігнорувати відоме положення про необхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту ні в якому разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватися відповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цього висновку полягає в тому, що він вказує на об'єктивну стабільність сутності страхування. Така позиція дає змогу сформувати поняття про страхування зусиллями багатьох поколінь. Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу. Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Про страхування»: «Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)».

    Економічні  відносини страхування є складними та багатогранними. Економічну категорію страхування характеризують такі ознаки:

    1. Під час страхування виникають грошові перерозподільчі відносини, зумовлені наявністю страхового ризику як імовірності та можливості настання страхового випадку, здатного завдати матеріальних та інших збитків.

    2. Для страхування характерні замкнені перерозподільчі відносини між його учасниками, які пов'язані з солідарним розподілом суми збитку одного чи кількох суб'єктів на всіх суб'єктів, залучених до страхування.

    3. Для організації замкнені розподілу збитку утворюють грошовий фонд цільового призначення, який формують за рахунок фіксованих внесків учасників страхування. Оскільки кошти фонду використовують тільки між учасниками його створення, розмір страхового внеску відображає частку кожного з них у розподілі збитку. 3 огляду на це, чим ширше коло учасників страхування, тим менший розмір страхового внеску, тим доступніше та ефективніше страхування.

    4. Страхування передбачає перерозподіл збитку як між різними територіальними одиницями, так і в часі.

    5. Характерною рисою страхування є повернення мобілізованих у страховий фонд платежів.

    Ехономічний зміст страхування виражається функціями:

    1) формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів;

    2) відшкодування збитку й особисте матеріальне забезпечення громадян;

    3) попередження страхового випадку і зменшення розміру збитків відстихійних лих і нещасних випадків.

    Перша функція полягає у формуванні фонду грошових коштів як плати за ризики, які беруть на себе страхові компанії. Цей фонд може формуватись як у примусовому порядку, так і в добровільному з огляду на економічне і соціальне становище, з урахуванням інтересів держави, яка регулює розвиток страхової справи  в країні.

    Запаси  і резервні фонди забезпечують стабільність страхування, гарантію виплат і відшкодувань.

    Формуванням спеціального страхового фонду вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів у банківські й інші комерційні структури, вкладення коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо.

    Функція відшкодування збитку громадянам і  надання їм матеріальної допомоги притаманна саме економічній категорії. Право на відшкодування збитків мають лише тi суб'єкти, фізичні й юридичні особи, які беруть участь у створенні страхового фонду.

     3авдяки цій функції страхування  забезпечує реалізацію цієї економічної необхідності страхового захисту здоров'я громадян, збереження їхнього майна, суспільну та виробничу діяльність, a також окреслює коло ризиків, пов'язаних із діяльністю юридичних осіб.

      Специфічною є функція попередження страхового випадку, яка передбачає широкий комплекс заходів, у тому числі фінансування заходів щодо недопущення або зменшення наслідків нещасних випадків і стихійних лих. Економічна суть цієї функції полягає у тому, що, володіючи страховими фондами, компанія об'єктивно зацікавлена у довгостроковому використанні цих коштів.

    Кожна галузь діяльності людини, кожна система  знань потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості, без якої неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Досягнути необхідної впорядкованості дозволяє класифікація.

    Під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять у певній галузі знань або діяльності людини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями. Система підпорядкованих понять формується за ознаками класифікації. [43]

    Розрізняють натуральну класифікацію, коли за головну  ознаку обирають істотні ознаки класифікованих понять (наприклад, за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї застосовують несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку). Ту чи іншу класифікаційну ознаку обирають залежно від мети класифікації.

    Страхування як науку, як галузь знань та як сферу  економічної діяльності характеризує багато специфічних понять. Без класифікації цих понять не можна виконувати нi теоретичних досліджень, нi практичної роботи в цій галузі.

    B основу класифікації страхування покладено розбіжності у галузях діяльності страхових організацій, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим вирізняють найістотніші класифікаційні ознаки, що мають важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні - історичну, економічну, юридичну.

    Класифікація за історичною ознакою пов'язана з відокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування. .

    Класифікація за юридичними ознаками передбачає кілька підходів. Насамперед, це відокремлення певних класів страхування згідно з міжнародними нормами та можливість застосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення страхування.

    Так, згідно з директивами ЄС, країни-члени цієї організації використовують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового страхування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

    Довгострохове страхування (страхування життя  і nенсій):

    Клас 1. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів).

    Клас  2. Страхування до шлюбу і народження дитини.

    Клас  3. Зв'язане довгострокове страхування життя.

      Клас 4. Безперервне страхування здоров'я.

    Клас  5. Тонтіни.

      Клас 6. Страхування виплати капіталу.

      Клас 7. Страхування пенсій.

      Загалъні види страхування:

      Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

      Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

      Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

      Клас 4. Страхування залізничного транспорту.

      Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

      Клас 6. Страхування суден.

      Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).

      Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

      Клас 9. Страхування власності.

      Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих транспортних засобів.

      Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки.

      Клас 12. Страхування відповідальності власників суден.  

      Клас 13. Страхування загальної відповідальності.                                                     

      Клас14.Страхування кредитів.                                                            

      Клас 15. Страхування поручительств (застави).                              

      Клас 16. Страхування фінансових втрат.                                            

      Клас 17. Страхування судових витрат.                                         

       Клас 18. Страхування фінансової допомоги.                                                                                

    Згідно  з цією класифікацією в багатьх  країнах і ліцензується ця страхова діяльність.

    За  формою проведення страхування може бути добровілъним або обов'язковим. Більшість договорів страхування укладають на добровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас, і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, a страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик за страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами.                                                                                                                       

    Класифікація за економічними ознахами передбачає кілька варіантів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.

    Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є nоділ страхування залежно від сnцііалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя («Life assurance») і загальні види страхування («Non-life», або «General insurance»).

    Віднесення  того чи іншого виду страхування до «страхування життя» чи «видів страхування інших, ніж життя» залежить від наявності нагромаджувального (накопичувального) характеру договору страхування (страхові внески за такими договорами є своєрідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не лише страхові виплати, a й повне повернення внесених коштів із нарахованими відсотками при закінченні строку дії договору страхування) і строку дії договору страхування.

    За  сферами страхової діялъності розрізняють соціалъне та комериійне страхування, які взаємодоповнюють одне одного.

    За  об'єктами - розрізняють майнове, особисте (особове) страхування та страхування відnовідалъності.

    Об'єктами страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов'язані:

     - з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте (особове) страхування);

     - з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

     - з відшкодуванням страхувальником завданих ним збитків особі або її майну, a також збитків, завданих юридичній особі (страхування відповідальності).

    За  формою організації страхування буває державне, акціонерне, взаємне, кооперативне. Особливою організаційною формою є медичне страхування.

    Державне  страхування - організаційна форма, при якій як страховиком виступає держава в особі спеціально уповноважених на це страхових організацій.

    Акціонерне страхування - недержавна організаційна форма, при якій страховиком виступає приватний капітал у вигляді акціонерного товариства, статутний фонд якого формують з акцій та інших цінних паперів, які належать юридичним і фізичним особам.

    Взаємне страхування - недержавна організаційна форма, яка виражає домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування один одному майбутніх можливих збитків у визначених частинах згідно з прийнятими умовами.

    Кооперативне  страхування - недержавна організаційна форма. Полягає у проведенні страхових операцій кооперативами.

    Медичне страхування - особлива організаційна форма страхової діяльності. Є формою соціального захисту інтересів населення в охороні здоров'я.

    Добровілъне страхування проводять на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначають правилами страхування, які страховик визначає самостійно відповідно до вимог Закону Украї « Про страхування». Конкретні умови страхування обговорюють під час укладення договору страхування.[23]

    Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою для реалізації інших правовідносин.

    3гідно  зі ст. 6 Закону України «Про страхування» в Україні проводять такі види добровілъного страхування:

      1) медичне страхування;

      2) страхування від нещасних випадків;

      3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я);

      4) страхування здоров'я на випадок хвороби;

      5) страхування залізничного транспорту;

      6) страхування наземного транспорту (крім залізничного);

      7) страхування повітряного транспорту;

     8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту);  

     9) страхування вантажів та багажу;                                                                                                                   

    10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ;

    11) страхування майна (іншого, ніж передбаче пунктами 5-9);

    12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

    13) страхування цивільної відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); 

    14) страхування цивільної відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); 
          15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14);

    16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);

    17) страхування інвестицій;

    18) страхування фінансових ризиків;

    19) страхування судових витрат;

    20) страхування гарантій (порук) та прийнятик гарантій;

    21) страхування медичних витрат;

    22) інші види добровільного страхування.

    Обов'язкове страхування визначають законами України шляхом внесення змін до Закону України «Про страхування».

    Форми типового договору, порядок проведення й особливі умови ліцензування обов'язкового страхування визначає Кабінет Міністрів України.

    Особливостями обов'язкової форми страхування є:

    1. Обов'язкове страхування регулюється законом (він встановлює перелік об'єктів обов'язкового страхування, обсяги страхової відповідальності, рівень або норми страхового забезпечення, порядок визначення тарифних ставок, періодичність внесення страхових платежів, основні права та обов'язки страховика та страхувальника), відповідно до якого страховик зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, a страхувальник - вносити належні страхові платежі.

    2.Суцільне охоплення обов'язковим страхуванням визначених законом об'єктів.

    3. Дія обов'язкового страхування не залежить від повноти та термінів внесення стракових платежів. 

    4. Автоматичність розповсюдження обов'язкового страхування на об'єкти, визначені в законі.

    Згідно  зі ст. 7 Закону України «Про страхування» в Україні проводять такі види обов'язхового страхування:

    1) медичне страхування;

    2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціяк, що фінансуються з державного бюджету України) на випадок інфікування ВІЛ при виконанні ними службовик обов'язків;

    3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільник пожежних дружин (команд);

    4) страхування спортсменів вищих категорій;

    5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

    6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

    7) авіаційне страхування цивільної авіації;

    8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам;

    9) страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів;

    10) страхування засобів водного транспорту;

    11) страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприемствами всіх форм власності;

    12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного вибуху;

    13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі доглядають за особами, які страждають на психічні розлади;

    14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'екти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру;

    15) страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбачено такою угодою;

    16) страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України «Про угоди про розподіл продукції»;

    17) страхування фінансової відповідальності, життя і здоров'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

    18) страхування майнових ризиків при промисловій розробці родовищ нафти і газy y випадках, передбачених Законотл України «Про нафту і газ»;

    19) страхування медичних та інших працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з державного бюджету України) на випадок захворювання на інфекційні хвороби, пов'язаного з виконанням ними професійних обов'язків B умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних захворювань;

    20) страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

    21) страхування об'єктів космічної діяльності (наземна інфраструктура), перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Національного космічного агентства України;

    22) страхування цивільної відповідальності суб'єктів космічної діяльності;

    23) страхування об'єктів космічної діяльності (космічна інфраструктура), які є власністю України, щодо ризиків, пов'язаних з підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатаціею її B космічному просторі;

    24) страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних із підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском та експлуатаціею її у космічному просторі;

    25) страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів;

    26) страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

    27) страхування відповідальності власників собак (за переліком порід, визначених Кабінетом Міністрів цкраїни);

    28) страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання ціеї зброї;

    29) страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, встановленими Кабінетом Міністрів України;

    30) страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

    31) страхування відповідальності морського судновласника;

    32) страхування ліній електропередач та перетворюючого обладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катастроф та від протиправних дій третіх осіб.

    33) страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препаратів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам;

    34) страхування предмета іпотеки від ризиків випадкового знищення, пошкодження або псування.

    35) страхування фінансової відповідальності управителя майном за збитки при здійсненні управління цим майном;

    36) стракування від ризиків загибелі або пошкодження нерухомості, набутої в результаті управління майном;

    37) страхування фінансових ризиків неотримання, невчасного отримання та отримання не у повній сумі платежів за договорами про іпотечні кредити та платежів за іпотечними сертифікатами;

    38) страхування будівельно-монтажник робіт забудівником відповідно до Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;

    39) страхування відповідальності забудівника перед третіми особами відповідно до Закону України Про фінансовокредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;

    40) страхування майна, переданого у концесію;

    41) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю або здоров'ю людей під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів;

    42) стракування цивільної відповідальності суб'єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно третім особам унаслідок проведення вибухових робіт. [4]

    У практиці страхування застосовують кілька систем страхування. Загальноприйнятими вважають системи:

    1) страхування за пропорційною відповідальністю;

    2) відповідальності за першим ризиком; 

    3) граничної відповідальності.

    1. Страхування за системою пропорційної відповідальності означає неповне, часткове страхування об'єкта. Використання цієї системи передбачає виплату страхового відшкодування, яке обчислюють за формулою:

                                                                                             (1.1)                                       

     де Q - страхове відшкодування;

     S - страхова сума за договором;

     W - вартісна оцінка об'єкта страхування;

       Т - фактична сума збитку.

    За  пропорційної системи виявляється  участь страховика у відшкодуванні збитку. Ступінь повноти страхового відшкодування тим більший, чим менша різниця між страховою сумою й оцінкою об'єкта страхування.

    2. Страхування за системою першого  ризику передбачає виплату страхового відшкодування у розмірі збитку, але в межах страхової суми. За цієї системи весь збиток у межах страхової суми (перший ризик) компенсувться повністю, а збиток понад страхову суму (другий ризик) взагалі не відшкодовується.

    3. Система стрсххування за граничною  відповідалъністю передбачає відшкодування збитків страховиком у визначених межах. Визначається початковий (мінімальний) і кінцевий (максимальний) рівень збитку, який підлягає компенсації з боку страховика.

    Частину збитків, які не відшкодовує страховик  згідно з договором страхування, тобто власну участь страхувальника у покритті збитку виражають через франшизу, передбачену умовами договору страхування. Франшиза – частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

      Франшиза може бути визначена  як у вигляді окремої грошової  суми так і у відсотках до  страхової суми. Застосування франшизи  дозволяє обєднати самострахування зі страхуванням. З метою забезпечення сомострахування дрібних (а інколи й середніх) ризиків підприємства створюють власні фонди ризику (резервні фонди).Враховуючи наявність такого фонду, страхувальники можуть звертатися до страховиків із проханням взяти на себе ризик частково

    Застосовувати франшизу зацікавлені й страховики.Оскільки частина ризику залишається на відповідальності страхувальника, він стає більш зацікавленим вживати заходи щодо збереження здоровя, майна або зниження ризику відповідальності перед третіим особами.

    Виділяють умовну (інтегралъну) і безумовну (ексцедентну) франшизу.

    При умовній (інтегралъній) франшизі страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує визначену суму франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його розмір більший за суму франшизи. Наприклад, якщо умовна франшиза становить 2 тис. грн., а збиток, завданий страховою подіею, рівний 1,5 тис. грн., то збиток страховик не відшкодовує, страхової виплати не проводить. Якщо збиток перевищує суму умовної франшизи і становить, наприклад, 2,1 тис. грн., то його відшкодовують повністю, тобто страховик виплатить страхове відшкодування у розмірі 2,1 тис. грн.

    При безумовній (ексцентній) франшизі збиток у всіх випадках відшкодовуються за вирахуванням визначеної франшизи. Наприклад, страхова вартість майна (С) - 10 тис. грн, страхова сума договору страхування (S) рівна 8 тис. грн, безумовна франшиза (Ф_б) - 2 тис. грн., збиток унаслідок страхової події (У) становить 7 тис. грн. Тоді страхове відшкодування (В) розраховують за формулою: 

     В=(У- Ф_б) x (S : C),  тобто В=(7 - 2) х(8 : 10) = 4 тис. грн. 

   1.2.  Сторони страхування 

    Страховиками є фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства», з урахуванням особливостей, передбаченикх Законом України «Про страхування», a також ті, які одержали у визначеному порядку ліцензію на проведення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в країні проводиться тільки страховиками-резидентами України.

    B окремих випадках, встановлених національним законодавством, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до вимог цього Закону України «Пpo страхування». Використання слів «державна», «національна» або похідних від них у назві страховика дозволяється лише за умови, що єдиним власником такого страховика є держава.

    Слова «страховик», «страхова компанія», «страхова організація» та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на провадження страхової діяльності.

    Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов'язана із формуванням, розміщенням страхових резервів та їхнім управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених уrод про сумісну діяльність. Юридичні особи, які не відповідають цим вимогам, не можуть займатися страховою діяльністю.

    Страхувалънихами  визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

    Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

    Страхувальники  мають право при укладанні  договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум (страхового відшкодування), a також замінювати їх до настання страхового випадку. 

   

   Рис.1.1 Структура відносин «страховик-страхувальник»     

    Обов'язки страховика:

      - ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

     - надати інформацію про представництва страховика у регіонах (залежна від виду страхування);

     - протягом двох робочих днів  з моменту, коли йому стало  відомо про настання страхового  випадку вжити заходів щодо оформлення документів, необхідних для виплати страховаго відшкодування;

     - відшкодувати витрати, які поніс страхувальник при настанні страхового випадку у термін, передбачений договором;

     - держати у таємниці відомості про стракувальника та йаго майновий стан, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України;

     - роз'яснити кліеєту, його дії при настанні страхавого випадку. Інформувати клієнта про перелік дакументів, які він повинен надати страковику при настанні страхового випадку.

    Обов'язки страхувальника:

     - своєчасно вносити страхові платежі;

     - надавати страхавику достовірну інформацію про ступінь ризику, обставини, які можуть вплинути на його зміну;

     - інформувати страховика пра інші чинні договори страхування відносно об'єкта страхування;

     - проінформувати страховика про настання страхавого випадку в термін, передбачений умовами страхування;

     - у разі настахня страхонога випадку надати страковику необхідні документи для оформлення страхоних виилат.

     Відносини страхувальника та страховика регламентуються  такими документами:

      - заявою;

     - договором стракування;

     - правилами страхування, які розробляє страхова компанія та погоджує з відповідними органами.

     Перший  крок на шляку до страхування - це заява фізичної або юридичної особи про укладення договору страхування. Заява - це офіційне звернення (волевиявлення) фізичної чи юридичної особи (заявника) до страхової компанії (до страховика), що засвідчує наявний у потенційного страхувальника страховий інтерес.

    Заява є підставою для оцінки ризику. У заяві страхувальник вказує об'єкт страхування, a також всі фактори матеріального характеру або обставини, які йому відомі чи мають бути відомі відповідно до діяльності, якою він займається, та можуть вплинути на рішення страховика про прийняття на страхування або відхилення ризику, встановлення адекватної ставки премії та інше.

    Страхувальник зобов'язаний повідомити також всі інші відомі йому відомості про обставини, що мають суттєве значення для оцінки страховиком ступеня ризику (навіть якщо страковик нe запитував стракувальника про ці обставини).

    Підписана заява про страхування є формою запоруки страхувалъника перед страховиком щодо достовірності викладеник у ній відомостей, фактів та обставин.

    Якщо  у заяві викладені неправдиві відомості, страхова компанія може частково або повністю відмовити у виплаті.

    Страхувальника  слід попередити, що й після укладення угоди страхування вiн має ставитися до об'єкта страхування так, нібито він не є об'єктом страхування.

    Договір страхування - це угода між страхувальником та страковиком, що регулює їх взаємні зобов'язання відповідно до умов даного виду страхування.

    Договір страхування складається у письмовій формі. В ньому зазначаються вид та об'єкт страхування, страхова сума, страхові події, страховий тариф, страхова премія, вигодонабувач, реквізити сторін, термін початку та закінчення дії договору. Як правило договір набирає чинності після сплати його страхового платежу або його частини, визначеної як перший внесок. Факт укладання договору страхування може засвідчуватися також страховим полісом, свідотством.[24] 
 
 
 

1.3 Нормативно – правове регулювання страхової діяльності в Україні 

      Основні нормативно-правові акти, що регулюють страхову діяльність  в 

Україні:

    -Конституція України;

    -Цивільний Кодекс України;

    -Закон України "Про страхування";

    -Закон України "Про обов'язкове стракування цивільноправової відповідальності власників наземних транспортних засобів";

    -Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";

    -Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку органів ліцензування".

    Страхову діяльність в Україні регулюють також нормативні документи Міністерства фінансів України, Державної комісії з регулювання ринкін фінансових послуг, рішення Конституційного Суду України, міжнародні правові акти у страховій сфері.

    Законодавча та нормативна бази доступні для будь-якого громадянина - у друкованик виданняк, у ЗМІ на Інтернет - сайтах Верховної Ради України www.rada.gov.na Кабінету Міністрів України www.kmu.gov.ua та Ліги бізнесінформу www.liga.kiev.ua, a також на ресурсах, присвячених страхува-нню.

    Деякі найбільш цікаві Інтернет-сайти, присвячені страхуванню:

    httpa/uainsur.com/ - сайт Ліги страхових організацій України (ЛСОУ);

    http://www.dfp.gov.ua/ - сайт Держфінпослуг;

     http://www.forinsurer.com/ - все про страхунання (багато новин, аналітичних оглядів, статей, тощо);

    http://www.ins-club.com/ - російськомовний сайт журналу "Страховой клуб" (Україна);

    http://www.perfekt.ru/dict/ins.html - словник російськомовних термінів із страхування;

    http://www.insiгr-today.ru/newsf - сайт "Страхонание сегодня" (Росія). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. ЕКОНОМІЧНО–ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ  АВТОСТРАХУВАННЯ 

    2.1. Обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних тразспортних засобів(ОСЦПВВНТЗ).

    Таке  страхування регулює відносини  у сфері обов»язкового страхування  цивільно-правової відповідальності власників  наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований  на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України .

    Суб'єктами обов'язкового страхування є:

    - страхувальники - юридичні особи  та дієздатні громадяни, що  уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;

    - страховики - страхові організації,  що мають право на здійснення  обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених  Законом та Законом України "Про страхування". Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із найбільш масових видів страхування. В більшості країн світу цей вид за формою є обов’язковим. Це обумовлюється кількома обставинами.

    По-перше, транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки. Норми цивільного законодавства  більшості країн світу визначають саме власника транспортного засобу відповідальним за завдання шкоди здоров'ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли дорожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках спричинення дорожньо-транспортної пригоди.

    По-друге, такі цивільно-правові відносини  стосуються всього суспільства, мають  масовий характер, оскільки учасником  дорожньо-транспортної пригоди потенційно може бути кожний громадянин.

    Про велику небезпеку автотранспорту, що рухається дорогами України, свідчить статистика ДАІ України. Щороку в  дорожньо-транспортних пригодах з вини водіїв авто-мото-транспорту гине або  одержує травми значна кількість  людей. І показник тяжкості наслідків таких аварій в Україні в 7 - 10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Крім цього, щорічно скоюється понад 200 тисяч автоаварій з матеріальними пошкодженнями транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо. В результаті завдаються величезні матеріальні та моральні збитки, через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, на роки розтягуються виплати компенсації потерпілим винуватцями автоаварій, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.

    Більш як дві тисячі дорожньо-транспортних пригод відбуваються з вини водіїв невстановленого транспорту, що потребує створення особливої системи  соціального захисту постраждалих.

    По-третє, навіть встановлення цивільної відповідальності власника транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкодування шкоди потерпілому, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. В цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дозволяє створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб-потерпілих, так і власників транспортних засобів.

    Обов'язкове страхування власників транспортних засобів, попри його очевидну соціальну  спрямованість, у більшості країн запроваджувалося «адміністративно-силовим» шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян-автовласників. Останні іноді сприймають обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічному автовласникові не завжди зрозумілий і сам об'єкт страхування — цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Крім того, до моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди і настання цивільної відповідальності кожний водій вважає себе на дорозі «найкращим та найбезпечнішим». Законом України «Про страхування» страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів включено до переліку обов'язкових видів. На підставі цього Кабінет міністрів України прийняв постанову про запровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, а з 1 січня 2005 року введено в дію Закон України "Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів має на меті забезпечити відшкодування збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

    Під власником транспортного засобу розуміється юридична чи фізична  особа, яка експлуатує транспортний засіб, що належить їй на праві власності, повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо).

    Координує здійснення цього виду страхування  Моторне (транспортне) страхове бюро України. Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) - спеціалізоване об'єднання страховиків, що мають дозвіл (ліцензії) на здійснення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

    МТСБУ діє відповідно до Закону України "Про  страхування", постанови Кабінету Міністрів України від 28.09.96 №1175 "Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної  відповідальності власників транспортних засобів" (із змінами і доповненнями) та свого статуту, погодженого з Уповноваженими органом. Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро, затверджене зазначеною вище постановою, визначає МТСБУ як юридичну особу, що є неприбутковою організацією.

    Структурно  МТСБУ складається із наглядової ради МТСБУ, виконавчого органу (який є юридичною особою), та 108 страховиків – членів МТСБУ (14 із яких мають статус страховиків-повних членів МТСБУ).

    До  складу наглядової ради входять: представники від Мінфіну, Мінтрансу, МВС, Держмитслужби, Національного банку, Держкомкордону, Мінекономіки, за рішенням їх керівників; та чотири представники страхових організацій, за визначенням Загальних зборів членів МТСБУ. Наглядову раду МТСБУ очолює голова, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

    Постановою  Кабінету Міністрів України від 22 червня 1999 року №1117, з метою забезпечення здійснення контролю за діяльністю МТСБУ, затверджене Положення про наглядову  раду Моторного (транспортного) страхового бюро.

      З 1997 року Україна приєдналася до Міжнародної системи автострахування "Зелена Картка", а з 1 червня 1998 року українські страховики – повні члени МТСБУ отримали дозвіл на застосування у цій системі власних страхових сертифікатів "Зелена картка".

    Відносини між Бюро різних країн здійснюються відповідно до Конституції Міжнародної системи автострахування "Зелена Картка" та Єдиної Угоди між Бюро. Відповідно до встановлених повноважень, МТСБУ уклало уніфіковані Єдині Угоди з уповноваженими організаціями 42 країн міжнародної системи автострахування "Зелена картка".

    Соціальна спрямованість Міжнародної системи  автострахування "Зелена    Картка" полягає в тому, що в  кожній країні Бюро або страховики - їх члени оперативно відшкодовують  шкоду, завдану на території їх країн  потерпілим в дорожньо-транспортних пригодах з вини водіїв-іноземців. В подальшому іноземний страховик (страховик водія-винуватця) зобов’язаний компенсувати ці витрати, а його національне Бюро виступає гарантом такої компенсації.

    Основними завданнями МТСБУ є:

    1) виконання страхових зобов'язань з обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів за страховиків - його членів у разі їх неплатоспроможності;

    2) виплати із централізованих страхових  резервних фондів у межах, передбачених  законодавством, компенсацій за шкоду, заподіяну потерпілим у дорожньо-транспортних подіях, що сталися з вини водіїв невстановленого транспорту; коли винуватець загинув і не мав чинного договору такого обов'язкового страхування, коли винуватцем був водій-інвалід, що особисто керував спеціально обладнаним транспортним засобом з розпізнавальним знаком "Інвалід";

    3) забезпечення членства України  в міжнародній системі автострахування  "Зелена Картка" та виконання  загальновизнаних зобов'язань перед  аналогічними уповноваженими організаціями інших країн - членів цієї системи.

    Моторне (транспортне) страхове бюро є організацією-гарантом по відшкодуванню шкоди: на території  країн - членів міжнародної системи  автострахування "Зелена Картка", спричиненої власниками (користувачами) зареєстрованих в Україні транспортних засобів, якщо такі власники (користувачі) надали відповідним іноземним органам страховий сертифікат "Зелена Картка", виданий від імені страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро. При цьому слід зазначити, що відповідно до статті 5 Єдиної Угоди, МТСБУ зобов'язане відшкодувати збитки іноземним Бюро, коли автовласниками пред'являються фальшиві, неправочинні чи змінені у незаконний спосіб, українські сертифікати "зелена картка".

    Так, за 12 фальшивими українськими "зеленими картками" МТСБУ сплатило 42,3 тисячі німецьких марок компенсацій іноземним Бюро.

    За  виявленими фактами фальсифікації  “зелених карток” правоохоронними  органами розглядаються справи по звинуваченню 80 страхових агентів; надісланні відповідні матеріали стосовно 60 фальшивих “зелених карток”. Районними судами розглядаються справи стосовно 13 страхових агентів; винесені 7 вироків по кримінальним справам по відношенню до 6 страхових агентів. За інформацією, що була офіційно оприлюднена в засобах інформації міжнародної системи автострахування "Зелена картка", в Україні щороку видається фальшивих "зелених карток" на суму близько 700 тис дол. США. Можливий розмір збитків по таких картках досить важко спрогнозувати.

    Помилки та упущення, що були зроблені в інших державах у питаннях контролю за порядком укладання договорів страхування з територією дії на інші країни - члени міжнародної системи автострахування "Зелена Картка", обумовили заборгованість національних бюро у розрахунках у цій міжнародній системі страхування понад 10 мільйонів німецьких марок.

    Фінансування  виконання гарантійних функцій  та завдань МТСБУ здійснюється за рахунок коштів централізованих  страхових резервних фондів, управління якими покладено на виконавчий орган  МТСБУ.

    Законодавством  України можуть бути надані права МТСБУ щодо прийняття рішень, які є обов'язковими для страховиків - членів Моторного (транспортного) страхового бюро в частині уніфікації порядку укладання та виконання договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Разом з тим, беручи до уваги особливий статус МТСБУ, як організації - гаранта від України щодо інших країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена Картка", необхідно констатувати відсутність на сьогодні достатніх публічно - правових норм, які дозволять встановити і підтримувати ефективну систему виконання зобов’язань українських страхових організацій (страховиків) в цій міжнародній системі як власне перед МТСБУ, так і, в кінцевому рахунку, перед іншими державами.  

    2.2.Добровільного  страхування автотранспортних ризиків  за програмою ”3в1” 

    Програма  розрахована на страхувальників, що укладають або поновлюють договори страхування КАСКО (окрім Програми 4х3 та Таксі).

    Об'єктом  страхування за умовами Програм  є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з:

    - життям, здоров`ям та працездатністю  водія та/або пасажирів;

    - відшкодуванням Страховиком шкоди,  заподіяної життю, здоров’ю та/або  майну третіх осіб унаслідок  використання транспортного засобу, вказаного у Договорі страхування.

    Страхування на умовах Програми здійснюється за ризиками:

    - Нещасний випадок ( тимчасова втрата працездатності, встановлення інвалідності, загибель або смерть);

     - ДСЦВВНТЗ (заподіяння у результаті ДТП шкоди третім особам транспортним засобом, зазначеним у Договорі страхування).                     

    Ліміти  зобов’язань:

    - Нещасний випадок (страхова сума  на 1 місце – не більше 5 тис. грн., на ТЗ не більше 25 тис. грн., страхування за системою місць);

    - ДЦВВНТЗ (25 тис. грн. без розбивки за видами шкоди

    Відповідно  до Програми договором страхування  встановлюються такі розміри франшизи:

    - ДЦВВНТЗ (510 грн. за шкоду заподіяну майну третіх осіб);

    - Нещасний випадок (франшиза не  застосовується);

    Франшиза  використовується при розрахунку страхового відшкодування за кожним страховим випадком і є безумовною.

    Страховий платіж сплачується одноразово, після  оплати договору КАСКО.

    Договором страхування, відповідно до Програми, передбачені виключення зі страхових  випадків і обмеження страхування, встановлені Правилами страхування.

    Застрахованим транспортним засобом можуть керувати страхувальник та інші особи, які  мають право на законних підставах  керувати застрахованим транспортним засобом.

    Факт  настання страхового випадку підтверджується  відповідно до вимог Правил страхування (довідкою ДАІ чи іншого компетентного органа, виходячи з типу та характеристики події, внаслідок якої стався страховий випадок).

    Страхове  відшкодування виплачується в порядку  і строки, визначені Договором  страхування.

    Страхове  відшкодування визначається страховиком на підставі:

    1. ДЦВВНТЗ

    -акт огляду пошкодженого майна, підписаний представником Страховика;

    -оригінал висновку експертної організації, із зазначенням у грошовому вираженні розміру збитків, заподіяних майну потерпілого;

    -виписка  з медичної карти стаціонарного хворого з указівкою характеру отриманих потерпілим травм і каліцтв, діагнозу, періоду лікування;

    -листок непрацездатності;

    -оплачені рахунки за лікування;

    -довідка ВТЕК (у випадку встановлення інвалідності);

    - інші документи.

    2.Нещасний випадок

    -виписка  з медичної карти стаціонарного  хворого з указівкою характеру  отриманих постраждалим травм  і каліцтв, діагнозу, періоду лікування;

    -акт про нещасний випадок із застрахованим-водієм (форма Н-1), якщо Страхувальник ― юридична особа або приватний підприємець;

    -копія постанови про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи за фактом заподіяння шкоди життю й здоров'ю внаслідок ДТП;

    -рішення судових органів, що вступили в законну силу (якщо справу розглянуто судом);

    -інші документи, необхідні для підтвердження факту настання страхового випадку й законності пред'явлених вимог. 

    2.3. Добровільне страхування наземних  транспортних засобів за    програмою «КАСКО 12+2» 

    Програма  добровільного страхування наземних транспортних засобів “КАСКО 12+2” (далі - Програма) і розрахована на використання при укладанні договорів страхування автомобілів строком експлуатації до               5 років і керованих особами зі стажем від 3 років та/або віком понад            25 років.

    Програма  враховує основні положення, визначені Правилами страхування, з фіксованими умовами для договорів, що укладаються за цією Програмою.

    Договори  страхування, що укладаються відповідно до цієї Програми, мають стандартну : частина І. Договір добровільного  страхування транспортного засобу і частина II. Загальні умови страхування Договору добровільного страхування транспортного засобу.

    Розмір  страхового тарифу визначається за  спеціальною Методикою розрахунку страхового тарифу за договорами добровільного  страхування транспортних засобів “КАСКО 12+2”.

    Предметом договору страхування за умовами  Програми є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованим легковим транспортним засобом, зі строком експлуатації не більше 5 років.

      Разом із транспортним засобом  може бути застраховане додаткове  обладнання, строк експлуатації  якого не обмежується.

    Страхування на умовах Програми здійснюється за всіма  ризиками, передбаченими Правилами  страхування („Дорожньо-транспортна пригода”, ”Стихійні лиха та пожежа”, „Протиправні дії третіх осіб”, „Незаконне заволодіння”).

    За  договорами страхування, що укладаються  на умовах Програми, страхова сума встановлюється у розмірі дійсної вартості транспортного  засобу на момент страхування.

    Страхова  сума визначається на підставі документів торговельної організації, відомостей зі спеціалізованих довідників цін  на автотранспортні засоби або висновків  спеціаліста-автотоварознавця, зроблених  відповідно до вимог нормативних  документів з оцінювання транспортних засобів.

    Відповідно  до Програми договором страхування  встановлюються розміри франшизи:

    - за ризиком „Незаконне заволодіння”  – 7,0 % страхової суми;

    - за ризиками пошкодження („Дорожньо-транспортна  пригода”, ”Стихійні лиха та  пожежа”, „Протиправні дії третіх осіб )- на вибір страхувальника – від 0 до 10,0 % страхової суми.

    Франшиза  використовується при розрахунку страхового відшкодування за кожним страховим  випадком і є безумовною.

    Якщо  на момент настання ДТП за кермом перебуватиме особа зі стажем водія до 3 років та/або віком до 25 років, то при сплаті страхового відшкодування із суми страхового відшкодування, безумовно, вираховується подвоєний розмір франшизи за ризиком „ДТП”, але не менший ніж 5% страхової суми за Договором.

      У разі пошкодження деталей автомобільного скла франшиза при розрахунку розміру страхового відшкодування може не застосовуватись, якщо страхувальник вибрав відповідну опцію при укладенні договору страхування.

    Страховий платіж за договором страхування  залежно від його розміру може бути внесений одноразово, двома або чотирма частинами.

    При укладенні договору страхування  на новий строк при розрахунку страхового тарифу враховуються вимоги системи „бонус-малус”, встановлені  Методикою розрахунку страхового тарифу.

    Програма розповсюджується як на фізичних так і на юридичних осіб.

    Термін  дії договору страхування становить 14 місяців.

    На  страхування за ризиком „Незаконне заволодіння” не приймаються транспортні  засоби, що не обладнані протиугінним пристроєм.

    Застрахованим транспортним засобом можуть керувати страхувальник та інші особи, які мають право на законних підставах керувати застрахованим транспортним засобом і зазначені у договорі страхування.

    Вартість  відновлювального ремонту визначається за одним із обраних страхувальником при укладенні Договору варіантів, а саме:

    1.варіант  1 - на підставі висновків аварійного  комісара страховика або спеціаліста  узгодженої зі страховиком експертної  організації, виконаних відповідно  до Методики товарознавчої експертизи  та оцінки дорожніх транспортних засобів;

    2. варіант 2 - за варіантом 1, але  вартість відновлювального ремонту  вказаних в акті (актах) огляду  пошкоджень,  підлягає корегуванню  у разі дотримання страхувальником  таких умов:

    - надання деталізованих актів  виконаних робіт профільованих (фірмових, тих, що мають право гарантійного ремонту пошкодженого транспортного засобу) станцій технічного обслуговування (далі - СТО);

    - письмового узгодження зі страховиком  попередніх рахунків, нарядів-замовлень  СТО на ремонт. Узгодження здійснюється до початку ремонтних робот;

    -  довідка ДАІ або інших компетентних  органів про факт настання  події, що має ознаки страхового  випадку, не є обов’язковою  при незначних (до 2% страхової  суми) пошкодженнях застрахованого  транспортного засобу. Сума страхового відшкодування у будь-якому разі не повинна перевищувати 2% страхової суми (окрім випадків пошкодження деталей автомобільного скла), якщо немає документа про факт настання, причини і обставини пригоди.

    Програма  є акційною, тому не сумісна з  іншими акційними автотранспортними продуктами. Не можна пропонувати страхувальнику одночасно цю програму і програму «Потрійна вигода». При укладенні договору за цією програмою не можна застосовувати 3% знижку за дисконтною карткою, що видається власникам річних полісів ОСЦПВВНТЗ.

    Програма  може застосовуватись при укладенні  договорів страхування транспортних засобів юридичних осіб. У такому випадку в договорі не зазначаються прізвища осіб, допущених до керування  транспортним засобом. Але якщо за кермом на момент настання ДТП опиниться особа зі стажем до 3 або віком до 25 років, то буде застосовано підвищену франшизу. Тому особливу увагу страхувальника-юридичної особи необхідно звернути на цей пункт Договору.

    На  сьогодні кількість банків-партнерів  НАСК «Оранта», в яких Компанія акредитована, – понад три десятки. Однією з основних передумов співпраці з деякими банками є узгоджена з банком типова форма договору. Тому укладення договорів страхування за іншою формою, ніж узгоджена при акредитації, може призвести до конфлікту з банком-партнером і, як результат, до припинення акредитації та співпраці.

    Дія цієї Програми поширюється також  на вантажні автомобілі, автобуси, причепи  і напівпричепи. 

    2.4. Добровільне страхування  транспортних засобів за програмою „ПРЕСТИЖ” 

    Предметом договору страхування за умовами Програми є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованим легковим транспортним засобом зі строком експлуатації не більше 5 років.

      Разом з транспортним засобом може бути застраховано додаткове обладнання.

      Страхування на умовах Програми здійснюється за всіма групами ризиків, передбаченими  Правилами страхування („дорожньо--транспортна пригода”, ”стихійні лиха та пожежа”, „протиправні дії третіх осіб” , „незаконне заволодіння”)

      Ризик „незаконне заволодіння”  окремо від ризиків пошкодження  на страхування не приймається.

      За договорами страхування, що укладаються на умовах Програми страхова сума встановлюється в розмірі дійсної вартості транспортного засобу на момент страхування.

    Страхова  сума визначається на підставі документів торговельної організації, даних спеціалізованих  довідників цін на автотранспортні  засоби або   висновків спеціаліста-автотоварознавця, виконаних відповідно до вимог чинних нормативних документів щодо оцінки транспортних засобів.

      Протягом дії договору та при  настанні страхового випадку  крім заподіяних збитків внаслідок  пошкодження  транспортного засобу  Програмою передбачено відшкодування  витрат страхувальника у розмірі:

    -до 5% розміру заподіяної шкоди за  документально підтверджені витрати  страхувальника на запобігання  чи зменшення розміру шкоди  при настанні страхового випадку;

    - у розмірі витрат на евакуацію  пошкодженого транспортного засобу  до місця стоянки або ремонту з будь-якого місця на території Україн;

    - у розмірі плати за проведення  автотоварознавчої оцінки пош-кодженого  транспортного засобу при узгодженні  зі страховиком організації чи  спеціаліста, якими така оцінка  буде проводитися;

    - до 500 грн. плата за користування таксомотором від місця пригоди до місця проживання чи роботи;

    - у розмірі оплати навчання  на курсах підвищення майстерності  водіїв для осіб зі стажем  водія до 2-х років (для тих,  хто мешкає в м. Києві);

    - у розмірі 10 відсотків страхового  тарифу за договорами інших видів страхування (крім ОСЦПВВНТЗ, медичного та страхування на випадок хвороби);

    Відповідно  до Програми договором страхування  франшиза не встановлюється.

    Страховий платіж за договором може бути сплачено одноразово або двома частками.

    При сплаті страхового платежу частками  перша частка повинна бути не меншою 50 % суми страхового платежу за договором. Друга частка  сплачується не пізніше ніж через 6 місяців після сплати першої частки страхового платежу.

    Додаткова плата за сплату страхового платежу частками не встановлюється.

    На  страхування за ризиком „незаконне заволодіння” не приймаються транспортні  засоби не обладнані протиугінним пристроєм.

      Обмеженнями страхування і виключення зі страхових випадків є лише ті, що зазначені для програми в частині II. Загальні умови Договору добровільного страхування автотранспортних ризиків за програмами „Експрес”, „Стандарт”, „Престиж”.

    Застрахованим транспортним засобом можуть керувати страхувальник та інші особи, які  мають право на законних підставах  керувати застрахованим транспортним засобом.

    Все додаткове обладнання, що встановлено  на транспортний засіб на день укладення  договору страхування вважається застрахованим.

      Факт настання страхового випадку підтверджується відповідно до вимог Правил страхування (довідкою ДАІ чи іншого компетентного органа виходячи з характеристики події,  внаслідок якої сталося пошкодження транспортного засобу).

    Підбір  документів щодо підтвердження факту  настання страхового випадку і визначення розміру заподіяних збитків покладається на страховика.

      При пошкодженні скла, приладів зовнішнього освітлення, дзеркал застрахованого транспортного засобу наявність довідки ДАІ не є обов’язковим.

    Наявність довідки ДАІ при настанні дорожньо-транспортної пригоди не є обов’язковим, якщо за оцінкою страхувальника збитки внаслідок пошкодження транспортного засобу становлять до 5 відсотків страхової суми. Якщо за розрахунками збитки складуть більше 5 відсотків, без надання довідки ДАІ сплачується страхове відшкодування у розмірі, що не перевищує 5% страхової суми.

      При розрахунку розміру збитків і суми страхового відшкодування не враховується знос пошкоджених деталей, що замінюються при ремонті.

    Збитки, пов’язані з пошкодженнями чи втратою дисків  коліс відшкодовується  в повному обсязі. 

    Розмір страхового відшкодування за шкоду, заподіяну Страхувальнику внаслідок пошкодження застрахованого транспортного визначається напідставі Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів або (на вибір Страхувальника) виходячи з вартості відновлювального ремонту на фірмовій або узгодженій зі Страховиком станції (–ях) технічного обслуговування, шляхом оплати на рахунок станції технічного обслуговування або Страхувальнику (в разі фактичної оплати останнім ремонту).

    Після проведення виплати страхового відшкодування відповідальність страховика за договором страхування залишається  в обсязі страхової суми.

      Відповідно до Програми, договором страхування може бути передбачено страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на умовах Правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів .

    Умови договору страхування цивільної  відповідальності власника транспортного  засобу зазначаються у Договорі добровільного  страхування автотранспортних ризиків та частині III. „Загальні умови Договору добровільного страхування автотранспортних ризиків „Цивільна відповідальність”.

    Відповідно  до Програми, договором страхування  може бути передбачено також страхування  водіїв або пасажирів від нещасних випадків на транспорті на умовах Правил добровільного страхування водіїв та/або пасажирів від нещасного випадку на транспорті.

    Умови договору страхування водіїв і пасажирів  зазначаються у Договорі добровільного  страхування автотранспортних ризиків  та частині IV. „Загальні умови Договору добровільного страхування автотранспортних ризиків „Нещасний випадок”.

 

    2.5. Добровільне  страхування   транспортних засобів за програмою  „СТАНДАРТ”

     

      Предметом договору страхування за умовами Програми є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованим легковим транспортним засобом.

    Разом з транспортним засобом може бути застраховано додаткове обладнання.

    Страхування на умовах Програми здійснюється за одним з двох варіантів груп ризиків:

    1-й  варіант:

    - всі ризики передбачені Правилами  страхування („дорожньо- пригода”, ”стихійні лиха та пожежа”,  „протиправні дії третіх осіб”,  „незаконне заволодіння”);

    2-й  варіант:

    - ризики пошкодження („дорожньо-транспортна пригода”, ”стихійні лиха та пожежа”, „протиправні дії третіх осіб”).

    Ризик „незаконне заволодіння” окремо від  ризиків пошкодження на страхування  не приймається.                                        

    За  договорами страхування, що укладаються  на умовах Програми, страхова сума встановлюється в розмірі дійсної вартості транспортного  засобу на момент страхування.

    Страхова  сума визначається на підставі документів торговельної організації, даних спеціалізованих довідників цін на автотранспортні засоби або   висновків спеціаліста-автотоварознавця, виконаних відповідно до вимог чинних нормативних документів щодо оцінки транспортних засобів.

    При настанні страхового випадку крім заподіяних збитків внаслідок пошкодження  транспортного засобу Програмою передбачено відшкодування витрат страхувальника у розмірі:

    -до 5% розміру заподіяної шкоди за  документально підтверджені витрати  страхувальника на запобігання  чи зменшення розміру шкоди  при настанні страхового випадку;

    - у розмірі витрат на евакуацію  пошкодженого транспортного засобу  на відстань до 50 км;

    - у розмірі плати за проведення  автотоварознавчої оцінки пош-кодженого  транспортного засобу при умові  узгодження зі страховиком організації  чи спеціаліста, якими така оцінка буде проводитися.

    Відповідно  до Програми договором страхування  встановлюються такі розміри франшизи:

    - за ризиком „незаконне заволодіння”  – 7% страхової суми;

    - за ризиками пошкодження („дорожньо-транспортна  пригода”, ”стихійні лиха та  пожежа”, „протиправні дії третіх осіб” )у двох варіантах на вибір страхувальника – 0,5 або 1,0% страхової суми.

    Франшиза  використовується при розрахунку страхового відшкодування за кожним страховим  випадком і є безумовною.

    У випадку пошкодження деталей  автомобільного скла франшиза при розрахунку розміру страхового відшкодування не застосовується.

    Страховий платіж за договором у залежності від його розміру може бути сплачено одноразово або двома частками. При  сплаті платежу частками перша частка повинна бути не менше 50% загальної суми, а друга частка повинна бути сплачена не пізніше ніж через три місяці після сплати першої частки страхового платежу.

    Якщо  сума страхового платежу не перевищує 500 грн., його сплата здійснюється тільки одноразово. При одноразовій сплаті страхового платежу розмір страхового тарифу зменшується на 2%.

    При укладенні договору страхування  на новий строк при розрахунку страхового тарифу враховуються вимоги системи „бонус-малус”, встановлені  Методикою розрахунку страхового тарифу.

      При укладенні страхувальником договорів з інших видів страхування страхові тарифи за цими договорами зменшуються на 10 %  (крім договорів ОСЦПВВНТЗ, договорів медичного страхування та страхування на випадок хвороби).

    На  страхування за ризиком „незаконне заволодіння” не приймаються транспортні засоби не обладнанні протиугінним пристроєм.

    Застрахованим транспортним засобом можуть керувати страхувальник та інші особи (разом  не більше трьох), які мають право  на законних підставах керувати застрахованим  транспортним засобом і стаж не менше 2 років та  зазначені у договорі страхування.

    Договором страхування, відповідно до Програми, передбачені виключення зі страхових  випадків і обмеження страхування, встановлені Страховик має право  зменшити розмір страхового відшкодування до 50% у разі  грубого порушення страхувальником або довіреною особою Правил дорожнього руху, що призвело до страхового випадку, а саме:

    - виїзд на смугу зустрічного  руху;

    - порушення правил проїзду перехресть.

    Договір страхування діє лише на території  України.

    Факт  настання страхового випадку підтверджується  відповідно до вимог Правил страхування (довідкою ДАІ чи іншого компетентного  органа, виходячи з характеристики події, внаслідок якої сталося пошкодження  транспортного засобу).

      При пошкодженні скла, приладів зовнішнього освітлення, дзеркал застрахованого транспортного засобу наявність довідки ДАІ не є обов’язковою.

      При розрахунку розміру збитків і суми страхового відшкодування знос пошкоджених деталей не враховується.

    Збитки, пов’язані з пошкодженнями чи втратою шин, дисків і ковпаків коліс не відшкодовується, якщо при цьому транспортний засіб не зазнав інших пошкоджень.

    Страхове  відшкодування виплачується в порядку  і строки, визначені Правилами  страхування.

    Страхове  відшкодування визначається страховиком на підставі:

    - висновків аварійного комісара  страховика щодо обсягу заподіяних  збитків, визначених відповідно  до вимог чинних методичних  документів в галузі оцінки  транспортних засобів;

    - висновків експертної організації,  якщо проведення експертного  дослідження було узгоджено зі страховиком;

    - документів про обсяг і вартість  проведених ремонтних робіт підприємством  автосервісу, яке було узгоджено  зі страховиком.

    Після проведення виплати страхового відшкодування  відповідальність страховика за договором  страхування становить величину, що є різницею між страховою сумою і сумою виплаченого страхового відшкодування.

    Пропорційна відповідальність страховика за договором  страхування, за яким виплачено страхове відшкодування не настає.

    Відповідно  до Програми, договором страхування може бути передбачено страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на умовах Правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

    Умови договору страхування цивільної  відповідальності власника транспортного засобу зазначаються у Договорі добровільного страхування автотранспортних ризиків та частині III. „Загальні умови Договору добровільного страхування автотранспортних ризиків „Цивільна відповідальність”.

    Відповідно  до Програми, договором страхування може бути передбачено також страхування водіїв або пасажирів від нещасних випадків на транспорті на умовах Правил добровільного страхування водіїв та/або пасажирів від нещасного випадку на транспорті.

    Умови договору страхування водіїв і пасажирів  зазначаються

    у Договорі добровільного страхування  автотранспортних ризиків та частині  IV. „Загальні умови Договору добровільного страхування автотранспортних ризиків „Нещасний випадок”. 

    2.6. Програма добровільного страхування   транспортних засобів „ЕКСПРЕС” 

      Предметом договору страхування за умовами Програми є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованим легковим транспортним засобом.

    Разом з транспортним засобом може бути застраховано додаткове обладнання.

      Страхування на умовах Програми здійснюється за одним з двох варіантів груп ризиків:

    - всі ризики передбачені Правилами  страхування („дорожньо-транспортна  пригода”, ”стихійні лиха та  пожежа”, „протиправні дії третіх осіб”, „незаконне заволодіння”);

    - ризики пошкодження („дорожньо-транспортна  пригода”, ”стихійні лиха та  пожежа”, „протиправні дії третіх  осіб”).

    Ризик „незаконне заволодіння” окремо від  ризиків пошкодження на страхування  не приймається.

    За  договорами страхування, що укладаються  на умовах Програми страхова сума встановлюється в розмірі дійсної вартості транспортного  засобу на момент страхування.

      Страхова сума визначається на підставі документів торговельної організації, даних спеціалізованих довідників цін на автотранспортні засоби або   висновків спеціаліста-автотоварознавця, виконаних відповідно до вимог чинних нормативних документів щодо оцінки транспортних засобів.

    При настанні страхового випадку крім заподіяних збитків внаслідок пошкодження  транспортного засобу Програмою передбачено відшкодування витрат страхувальника у розмірі:

    - до 5% розміру заподіяної шкоди за документально підтверджені витрати страхувальника на запобігання чи зменшення розміру шкоди при настанні страхового випадку.

      Відповідно до Програми договором страхування встановлюються такі розміри франшизи:

    - за ризиком „незаконне заволодіння”  – 7% страхової суми;

    - за ризиками пошкодження („дорожньо-транспортна  пригода”, ”стихійні лиха та  пожежа”, „протиправні дії третіх осіб”)у двох варіантах на вибір страхувальника – 1,0 або 2,0% страхової суми.

    Франшиза  використовується при розрахунку страхового відшкодування за кожним страховим  випадком і є безумовною.

      У випадку пошкодження деталей автомобільного скла франшиза при розрахунку розміру страхового відшкодування не застосовується.

    Страховий платіж за договором страхування  у залежності від його розміру  може бути сплачено одноразово, двома  або чотирма частками.

    Якщо  сума страхового платежу не перевищує 500 грн., його сплата здійснюється тільки одноразово.

    При сплаті страхового платежу одноразово, незалежно від його суми, розмір розрахованого страхового тарифу зменшується  на 2 %.

    Страховий платіж в розмірі понад 500 грн. до 1 000 грн. може бути сплачений як одноразово, так і двома частками. При дворазовій сплаті страхового платежу друга його частка сплачується не пізніше ніж через три місяці після сплати першої частки страхового платежу.

    Страховий платіж, сума якого перевищує 1 000 грн. може бути сплачений чотирма частками. При сплаті страхового платежу чотирма частками встановлюється надбавка в розмірі 2% за місяць від суми заборгованості.

    При укладенні договору страхування  на новий строк при розрахунку страхового тарифу враховуються вимоги системи „бонус-малус”, встановлені Методикою розрахунку страхового тарифу.

    При укладенні договору страхування  з умовою врахування вини страхувальника в настанні страхового випадку розмір страхового тарифу при розрахунку страхового платежу зменшується на 15 відсотків.

    При укладенні страхувальником договорів з інших видів страхування страхові тарифи за цими договорами зменшуються на 10 %  (крім договорів ОСЦПВВНТЗ, договорів медичного страхування та страхування на випадок хвороби).

    На  страхування за ризиком „незаконне заволодіння” не приймаються транспортні засоби не обладнані протиугінним пристроєм.

    Застрахованим транспортним засобом можуть керувати страхувальник та одна інша особа, яка  має право на законних підставах  керувати застрахованим транспортним засобом, зазначена у договорі страхування.

    Договором страхування відповідно до Програми передбачені всі виключення зі страхових випадків і обмеження страхування, встановлені Правилами страхування.

    Страховик має право зменшити розмір страхового відшкодування до 50% у разі грубого порушення страхувальником або довіреною особою Правил дорожнього руху, що призвело до страхового випадку, а саме:

    - виїзду на смугу зустрічного  руху;

    - порушення правил перетину перехресть.

    Договір страхування діє лише на території  України.

    Факт  настання страхового випадку підтверджується  відповідно до вимог Правил страхування (довідкою ДАІ чи іншого компетентного органа, виходячи з характеристики події, внаслідок якої сталося пошкодження транспортного засобу).

    При пошкодженні скла, приладів зовнішнього  освітлення, дзеркал застрахованого транспортного засобу наявність  довідки ДАІ не є обов’язковою.

    При розрахунку розміру збитків і  суми страхового відшкодування враховується знос пошкоджених деталей, як і замінюються  при ремонті.

    Збитки, пов’язані з пошкодженнями чи втратою шин, дисків і ковпаків коліс  не відшкодовуються, якщо при цьому транспортний засіб не зазнав інших пошкоджень.

    Сума  страхового відшкодування розраховується на підставі висновків аварійного комісара страховика щодо обсягу заподіяних збитків, визначеного відповідно до вимог  чинних методичних документів про порядок  проведення товарознавчої експертизи і оцінки дорожніх транспортних засобів.

    Сума  страхового відшкодування не враховує суму податку на додану вартість і  сплачується в тижневий термін після  одержання всіх необхідних документів.

    Після надання страхувальником документів, що підтверджують вартість виконаних ремонтних робіт, може бути зроблена доплата страхового відшкодування в межах суми податку на додану вартість.

    При страхуванні з умовою урахування вини страхувальника в настанні страхового випадку сума страхового відшкодування зменшується на 20 відсотків.

    Після проведення виплати страхового відшкодування  відповідальність страховика за договором  страхування становить величину, що є різницею між страховою сумою  і сумою виплаченого страхового відшкодування.

    Пропорційна відповідальність страховика за договором страхування, за яким виплачено страхове відшкодування не настає.

    Відповідно  до Програми, договором страхування  може бути передбачено страхування  цивільної відповідальності власників  транспортних засобів на умовах Правил добровільного страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

    Умови договору страхування цивільної  відповідальності власника транспортного  засобу зазначаються у Договорі добровільного  страхування автотранспортних ризиків  та частині III. „Загальні умови Договору добровільного страхування автотранспортних ризиків „Цивільна відповідальність”.

    Відповідно  до Програми, договором страхування  може бути передбачено також страхування  водіїв або пасажирів від нещасних випадків на транспорті на умовах Правил добровільного страхування водіїв та/або пасажирів від нещасного випадку на транспорті.

    Умови договору страхування водіїв і пасажирів  зазначаються у Договорі добровільного  страхування автотранспортних ризиків  та частині IV.” Загальні умови Договору добровільного страхування автотранспортних ризиків „Нещасний випадок”. 
 
 
 

    2.7. Добровільне страхування транспортних  засобів за програмою ”4x3” 

    Об'єктом  страхування за умовами Програми є майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з володінням, користуванням або розпорядженням застрахованими новими легковими транспортними засобами, що придбаваються через автосалон.

    Разом з транспортним засобом може бути застраховано додаткове обладнання строк експлуатації якого не обмежується.

    Страхування на умовах Програми здійснюється за всіма  ризиками, передбаченими Правилами  страхування („дорожньо- пригода”, ”стихійні  лиха та пожежа”, „протиправні дії  третіх осіб”, „незаконне заволодіння”)

    За  договорами страхування, що укладаються на умовах Програми, страхова сума встановлюється в розмірі дійсної вартості транспортного засобу на момент страхування.

    Страхова  сума визначається на підставі документів торговельної організації, даних спеціалізованих  довідників цін на автотранспортні засоби або висновків спеціаліста-автотоварознавця, виконаних відповідно до вимог чинних нормативних документів щодо оцінки транспортних засобів.

    Відповідно  до Програми договором страхування  встановлюється розмір франшизи за всіма  групами ризиків („дорожньо-транспортна пригода”, ”стихійні лиха та пожежа”, „протиправні дії третіх осіб”, „незаконне заволодіння”)  3% страхової суми.

    Франшиза  застосовується при розрахунку страхового відшкодування за кожним страховим  випадком і є безумовною.

    Страховий платіж за договором сплачується одноразово у повному обсязі.

    На  страхування за ризиком „незаконне заволодіння” не приймаються транспортні  засоби не обладнанні протиугінним пристроєм.

    Обмеження страхування і виключення зі страхових  випадків практично відсутні.

    Застрахованим транспортним засобом можуть керувати страхувальник та інші особи на законних підставах.

    Підтвердження факту настання страхового випадку  документами компетентних органів  не є обов’язковим.

    При розрахунку розміру збитків і  суми страхового відшкодування не враховується знос пошкоджених деталей, які замінюються при ремонті.

    Страхове  відшкодування виплачується в порядку  і строки, визначені Договором  страхування.

    Страхове  відшкодування визначається страховиком  на підставі:

    - висновків аварійного комісара страховика щодо обсягу заподіяних збитків, визначених відповідно до вимог чинних методичних документів в галузі оцінки транспортних засобів;

    - висновків експертної організації,  якщо проведення експертного  дослідження було узгоджено зі  страховиком;

    - документів про обсяг і вартість проведених ремонтних робіт підприємством автосервісу, яке було узгоджено зі страховиком. 

    

8.  Аналіз  автострахування в  НАСК «Оранта»

 

    Насьогодні Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" - це потужна організація, яка має найбільшу в країні агентську та представницьку мережу і нараховуе понад 7 тис, страхових агентів, 700 офісів та більш ніж 1000 точок продажу по всій Україні. "Оранта" забезпечує виключну достyпність страхових послуг найширшим верствам населення та пропонує ринку більше 50 видів страхування. На сьогоднішній день "Оранта" - лідер страхового ринку України як за рівнем відрахувань до держбюджету і виплат своїм клієнтам, так і за рівнем поінформованості населення щодо торгової марки.

      Компанія продовжує свій розвиток та проводить реінжиніринг бізнеспроцесів, наближаючи якість послуг до світових стандартів. Це дозволить отримати сертифікат якості ISO 9001:2000.

    Послуги, які надає компанія юридичним  особам:

    •         страхування майна підприємств;

• страхування заставного майна й майна зданого в оренду;
• обов'язкове й добровільне страхування с/г ризиків (врожаю, посівів, тварин);
• страхування вантажів (таких, що перевозяться всіма видами транспорry);

    • страхування авіатранспорту й цивільної відповідальності авіаперевізників;

• страхування суден, відповідальності судновласників і фрахтувальників;
• страхування залізничного транспортy;

    • комплексне страхування фінансових установ (страхування фінансових ризиків);

    • корпоративне особисте страхування співробітників (від нещасних випадків, на випадок травми, медичне страхування, страхування відповідальності роботодавців);

• обов'язкове й добровільне страхування відповідальності юридичних осіб;

    • автотранспортне страхування (автокаско, обов'язкове й добровільне страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, обов'язкове й добровільне страхування від нещасних випадків на транспорті водіїв і пасажирів);

    Послуги, що надаються фізичним особам:

• страхування будівельно-монтажних ризиків;

    •     страхування майна громадян (квартири, споруди, майно),власно-заставного й зданого в оренду;

    • автотранспортне страхування (автокаско, обов'язкове й добровільне страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, страхування від нещасних випадків на транспорті водіїв і пасажирів);

• страхування відповідальності перед третіми особами.
• страхування громадян від нещасних випадків і на випадок хвороби;
• медичне страхування;

    • страхування подорожуючих за кордоном або на території України на випадок хвороби або травми (страхування тyристів);

• страхування тварин, що належать громадянам;

    Постійним страхувальникам, що укладали без перерви  договори страхування протягом двох та більше років і цей час не одержували страхового відшкодування, при укладанні нового договору на наступний термін надається знижка від нарахованої до сплати суми страхового платежу в обсягах:

    5% - при поновленні договору на  другий рік;

    10% - при поновленні договору на  третій рік;

    15% - при поновленні договору на  четвертий рік;

    20% - при поновленні договору на п'ятий рік і більше.

    Знижка  надається, коли страхувальник поновлює договір комплексного страхування, що був укладений у попередні  роки.

    Страхування автотранспорту  здійснюється на випадок  таких ризиків: „дорожньо- транспортна  пригода”, ”стихійні лиха та пожежа”, „протиправні дії третіх осіб”, „незаконне заволодіння”.

    Договір страхування може бути укладено:

    - на  рік або декілька місяців  за бажанням страхувальника;

    - на окремі групи ризиків;

    - на окремих водіїв, які будуть керувати транспортним засобом;

    Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника.

    Страхова  сума визначається на підставі документів торговельної організації, даних спеціалізованих  довідників цін на автотранспортні  засоби або висновків спеціаліста-автотоварознавця, виконаних відповідно до вимог чинних нормативних документів щодо оцінки транспортних засобів.

    Збиток  визначається:

• у разі знищення або викрадення майна – у розмірі його реальної вартості, яка вказана в договорі страхування транспортного засобу.
• у разі пошкодження майна – у розмірі суми зменшення вартості, на вартість з урахуванням його знецінення, спричиненого внаслідок страхового випадку.

    Проаналізуємо надходження страхових платежів та укладених договорів СК «Оранта» за періоди роботи 2006-2007 роки.

    Кількість укладених договорів по автострахуванню  фізичних осіб в 2007 році збільшилось  у порівнянні з 2006 роком на 3495 договорів. Максимальне збільшення укладених  договорів- цивільна відповідальність власників наземних транспортних засобів перед третіми особами. Порівнюючи 2007 рік з 2006 ми бачимо динаміку збільшення на 3309 договорів. 

Талиця 2.1 – Показники укладених договорів  та надходження страхових платежів ВАТ НАСК «Оранта» за 2006-2007 роки.

 

     

    За  підсумками 2007 року Компанія покращила  свої операційні показники з надходження страхових платежів. Зростання відбулося перш за все за рахунок зростання бізнесу дирекцій, у тому числі за рахунок відкриття нових структурних підрозділів Компанії. Так, обсяг брутто-надходжень страхових платежів в цілому за дирекціями склав 391, 9 млн. грн.., збільшився на 138,6 млн. грн., або на 55%. Переважаючу  частину внесків, що збираються – 51% складають внески зі страхування транспорту. 

Таблиця 2.2 – Брутто-страхові надходження у розрізі дирекції Компанії 

 
 

    Ті  дирекції, які відзначаються найвищими  абсолютними обсягами страхових  надходжень, забезпечуючи відповідний  рівень класичного страхового захисту, мають і найбільші обсяги страхових  виплат. 
 
 
 
 
 
 
 
 

Таблиця 2.3 – Брутто-страхові витрати у розрізі дирекцій 

 
 
 

    Отже, із 68,3 млн. грн. виплат, що відбулися  за відособленими підрозділами НАСК “Оранта” – 42,8 млн. грн., або 62,6 %, припадають на Київську міську дирекцію. 
 
 
 
 

Таблиця 2.4. – Аналіз витрат у розрізі дирекцій Компанії

    За  підсумками діяльності дирекцій у I кварталі 2007 року спостерігається суттєве зростання рівня витрат по всім дирекціям НАСК “Оранта^”. Так, більшість регіональних підрозділів мають сукупні витрати, що перевищують надходження страхових платежів. Лише по 10-ти дирекціям рівень витрат складає менше 100%, і тільки по Кіровоградській та Харківській обласній дирекції цей показник менше 90% (82% та 85% відповідно). Київська міська дирекція займає лідерство по абсолютним показникам діяльності серед дирекцій (на графіку відсутня). При цьому рівень витрат по КМД за I квартал 2007 року становить 101%. Таке становище напряму впливає на можливість фінансування відособлених підрозділів за платіжним календарем та рентабельності Компанії в цілому.

    В таблиці 2.5 та таблиці 2.6 наведена динаміка надходження страхових платежів та страхових виплат здійснених компанією на протязі 2001-2006рр. 
 

Таблиця 2.5. – Динаміка надходження страхових  платежів до ВАТ НАСК «Оранта» 

 

Таблиця 2.6.- Динаміка страхових виплат здійснених компанією за 2002- 2007 рр.

 
 

Таблиця 2.7- Динаміка росту кількості договорів  страхування за 2002-2007рр.

    З таблиці 6 бачимо, що починаючи з 2005 року різко зросла кількість договорів  страхування з юридичними особами, хоча в 2007 році ця кількість майже зрівнялася з договорами укладеними з фізичними особами.  
 
 

Рисунок 1 – Чистий прибуток (збиток) Компанії за 2007 рік

    Результат від звичайної діяльності (до оподаткування) склав 18 666,6 тис. грн., у тому числі результат основної діяльності - 16 720,7 тис. грн., фінансових операцій - 4 403,7 тис. грн., результат іншої звичайної діяльності - 2 457,8 тис. грн. Сплачено податку на доход 13 521,0 тис. грн., або 72,4% від отриманого результату від звичайної діяльності. Таким чином, результат діяльності Компанії за 2007 рік  - чистий прибуток у сумі 5145,6 тис. грн. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3. АНАЛІЗ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 

    3.1 Аналіз ринку страхування в  Україні 

    Розвиток  і розширення спектра фінансових послуг спричиняє  зростання попиту споживачів таких послуг і сприяє продовженню існування тенденції до збільшення кількості установ, що мають визначене законодавством право їх надавати. Так, станом на 01.04.07 р. до державного реєстру фінансових установ внесено інформацію про 16487 фінансових установ (станом на 01.01.07 р. було зареєстровано 1612 фінансових установ).

    Розвиток  ринку фінансових послуг у 2006 р. тривав у макроекономічному середовищі, загальний стан якого характеризується такими показниками. Темп приросту реального ВВП у 2006 р. порівняно з 2005 р. становить 2,4 %. Номінальний ВВП досяг 424,7 млрд грн., що в розрахунку на одиницю населення дорівнює 7707,2 грн., тобто на 1434 грн. більше, ніж у 2005 році. Темп приросту номінального ВВП у 2006 р. порівняно з 2005 становив 22%.

    Номінальні  доходи населення в 2006 р. збільшились  на 38,4%.причому номінальні наявні доходи, які можуть бути використані населенням на придбання товарів та послуг, збільшились на 36,4 %, а реальні  наявні, визначені з урахуванням цінового фактора, - на 20,1%. Витрати населення збільшились на 33,8%, приріст заощаджень – на 6,0%, або на 32956 млн. гривень. Індекс споживчих цін ( індекс інфляції ) за 2006 р. становив 110,3% (у2005р.-112,3%).

    Страховий ринок нині є найрозвиненішим сектором ринку небанківських фінансових послуг України, який акумулює майже 83,2% загального обсягу активів цього сектора.

    На  сучасному етапі стан страхового ринку Кураїни характеризується номінальним зростанням показників діяльності, але більш вагомий аналіз свідчить про недостатньо вагому роль страхування у функціонуванні фінансової системи, нерозвиненість механізму перерозподілу ВВП через страхові компанії.

    На  фоні розвитку світового страхового ринку в Україні має незначну питому вагу покриття ризиків. За даними Ліги страхових організацій Європи, на нього припадає лише 0,05% загального обсягу страхових послуг, які надаються на нашому континенті. Загалом рівень розвитку вітчизняного страхового ринку охоплює більше 10% ризиків, що є в Україні, водночас у розвинених державах цей показник сягає 90-95%.

    Станом  на 1 січня 2007 р. до Державного реєстру  фінансових установ було внесено 398 страхових компаній, із них 50 страхових  компаній здійснювали страхування  життя, 348 страхових компаній займалися видами страхування, іншими, ніж страхування життя.

    На  кінець І кварталу 2007 р. в  Державного реєстру фінансових установ міститься  інформація про 405 страховиків, з яких 55 страхових компаній отримали ліцензії на страхування життя.

    Проведений  аналіз динаміки страхових компаній України засвідчив, що залежно від чисельності страховиків та динаміки її зміни можна виокремити три етапи розбудови страхового ринку. 1-й етап – до 1995 р. – характеризується виникненням надзвичайно великої кількості страхових підприємств із незначним розміром статутного капіталу (законодавчих вимог до його мінімального розміру та складу не існувало), які в умовах недосконалого страхового законодавства та загальноекономічної кризи переважно орієнтували свою діяльність на конюктурні та не ризиковані види страхування. Прийняття Закону України „Про страхування”, суттєве зростання державних вимог щодо діяльності страхових організацій і передусім щодо розмірів страхових фондів та їх фінансової надійності зумовило впродовж 2-го етапу – 1996-1999рр. – певне зменшення учасників страхового ринку. Порівняно з 1995р. кількість страхових компаній 1999 р. зменшилася майже в тричі. 3-й етап розбудови страхового ринку розпочався у 2000 році. Він характеризується постійним збільшенням  чисельності страхових компаній 9у 2004 р. порівняно з 2001 р. їх чисельність збільшилася майже на 59 одиниць або 18%), закриттям або продажем окремих страховиків новим власникам.

    Збільшення  кількості страховиків має бути об’єктивно зумовлене вимогами ринку  і підтримане їх високою фінансовою надійністю та значним запасом платоспроможності. Водночас дані статистики свідчать про те, що більша частина діючих нині страхових компаній має незначний для можливості покриття великих ризиків власний капітал.(табл. 3.1)  

    Таблиця 3.1 -  Розподіл страховиків за обсягами ризиків, які вони можуть тримати  на власному утриманні станом на 1 січня 2006 року 

 

    Максимальна сума за певним об’єктом страхування, що може утримувати 90% українських страховиків, не перевищує 10 млн. гривень.

    Показники діяльності страховиків свідчать про  динамічність ринку страхових послуг в Україні. Упродовж 2004-2003 рр. обсяги валових страхових платежів щорічно  збільшувалися удвічі. Щоправда за попередніми результатами 2006 р., обсяги валових страхових премій із усіх видів страхування відносно 2005 року суттєво зменшився.

    Незважаючи  на збільшення загальної чисельності  страховиків, кількість активно  працюючих компаній залишається  практично незмінною. За оцінками експертів ринку та даними Ліги страхових організацій, - не більше 50 страхових компаній.

    Станом  на 01.01.06 р. першим 50-ти страховим компаніям  належало 87% активів, 88% зібраних стракових премій, 78% статутного капіталу.

    Частка  валових премій зі страхування життя,належна першим трьом страховикам, становить 50,1% ,( у січні - вересні 2005 р. цей показник становив 56,9%). Першим десяти страховикам життя належить 91,1% зібраних премій. Загалом на ринку страхунання життя індекс Герфіндапя - Гіршмана (ННІ) становив 1199,8 (1 383,2 за аналогічний період 2005 р.), що означає помірну монополізацію.

    Частка  валовик премій із ризикових видів  страхування, належна першим трьом  страховикам, становить 13,3% (у січні - вересні 2005 р. цей показник дорівнював 27,1%). Першим 50-ти страховикам належить 78,0% зібраних премій. Загалом на ринку ризикових видів страхування спостерігається значний рівень конкуренції - індекс ННІ досяг 184,7 (410,8 - за аналогічний період 2005р.)

    Тобто 10% компаній контролюють третину  ринку, а перші п'ять - його шосту частину. Причиною такої надмірної концентрації є той факт, що у складі платежів більшості компаній першої десятки переважають надкодження від операцій із перестрахування. Тобто вони по суті є перестраховиками, ретроцесорами ризиків, які збирають на ринку 200-250 інших страхових компаній.

    Незважаючи  на бурхливі темпи розвитку страхового ринку України, порівняння 3 розвиненими країнами світу дає змогу визначити стан розвитку страхового ринку як нерозвинений (такий, що перебуває на початковій стадії). Підтвердженням цього висновку є порівняльніданірозвитку страхових ринків у країнах Центральної та Східної Европи. У 1999 р. рівень страхової премії у ВВП України в 2,31 раза був менший, ніж у Росії (2,13%), в 3,18 раза -ніж у Польщі (2,93%), в 3,7раза- ніж у Чехії (3,4%), в чотири рази нижчим -ніж у Словенії (3,69%). Незважаючи на надзвичайно високі темпи зростання у 2000- 2005 рр., Україна Не наздогнала згадані країни за рівнем розвитку страхових відносин, Не беручи до уваги розвинені краіни світу, де частка страхової премії в складі ВВП становить  8-12%.      

    Такий самий висновок щодо порівняння обсягу страхової преиН На душу населення. Так, якщо в Україні 2004 р. цей показник досяг 53,4 дол. США, що є найвищим рівнем за період дослідження, То це більш як у 29 разів менше, ніж в Европейському Союзі (1551 дол.), у 96 разів менше, порівняно З Японією.

    Оцінюючи   стан   розвитку   стракового   ринку,   слід   пам'ятати,   що стракування   можна   вважати   видом   бізнесу,   що   як   ніякий   інший   є індикатором „ринковості" та «лібералізму" економіки. Високий розвиток страхування є характерним для соціумів та економік із великою часткою індивідуалізму та вободи як в особистому житті, так і в підприємцькій діяльності (приклад Японії це підтвержує). У неринкових та неліберапьних суспільних системах страхування як бізнес практично не існує. Оскільки Україна   нещодавно   стала   на   шлях   ринкових  перетворень,   слабкість вітчизняник страхових компаній та страхового ринку загалом невипадкова. Страховому ринку України властива ще одна тенденція: створення кептивних страхових компаій при окремих галузях, відомствах, підприємствах, холдинтах та промислово-фінансових групах. Кептивні страхові компанії по суті надають низку економічних переваг своїм власникам, а саме:

• економія на витратах на страховий захист, використання тарифів, нижчих за ринкові, включення прибутку кептивного страховика в загальний прибуток групи;
• збільшенхя розміру власного утримакня підприємства через визначення франшизи для дрібних і середніх збитків, які можуть бути покриті материнською компанією;
• формування резерву для непередбачуваних ситуацій з огляду на особливості подакового заонодавства.

 

    Але нині потенційні можливості отримання  економічної вигоди від володіння кептивами в Україні використовуються переважно в межах збереження страхових платежів та виплат усередині певної групи підприємств, використання механізу страхових виплат для зменшення оподатковуаного прибутку. (16)

    Про стан та об'єктивні перспективи розвитку страхового ринку і наближення його до світових стандартів свідчить розвиненість мережі страхових посередників - агентів і брокерів, законодавче забезпечення функціонування посередницької мережі. Страхуаальник бере участь у відносинах на страховому ринку в економічній формі свого професійного представника. Страхові посередники перетворюють потенційного клієнта в страхувальика. Ігнорування цієї об'єктивної умови страхоих відносин є однією з причин довготривалої стагнації ринку реального страхування а Україні. Нині взаємовідносини між страховиками і посередниками прямо протилежні тим, що склалися на страховому ринкак Основною причиною є те, що для відносно невеликого стракового ринку Україи на ньому діє велика кількість страхових компаій, які працюють зі страхувальхиками без посередників. Ураховуючи низьку капіталізацію страхового вітчизняного ринку, невеликі страховики не залишають ризик на своєму утриманні, передаючи його на перестрахування, та існують завдяки різниці страхового і перестрахового тарифівдобто факично виконують брокерські функції.

      На ринку страхування а 2006 р. яскраво проявились такі тендехції:

    • розвиток „класичного" майнового страхування, що зумовлено 
реальними потребами підприємств та фізичних осіб у захисті своїх майнових 
інтересів від наслідків непередбачуваних абставин;

    • розвиток особистих видів страхування внаслідок зростання 
платоспроможності населення, відновлення довіри до фінансових інституцій та усвідомлення більшою частиною населення необхідності захисгу свого життя і здоров'я від наслідків непередбачуваних обставину також забезпечення додаткового доходу після виходу на пенсію. Так премії зі страхування життя зросли в 1,7 раза до понад 325 млн гривень;

 

    

    • зменшення обсягів «схемних" операцій на страховому ринку 
України внаслідок продовження роботи щодо унеможливлення ухилення 
від оподаткування та вивезення коштів за кордон підприємствами реальхого 
сектора економіки з використанням фіктивних страхових операцій;

    • розвиток обов'язкового страхування цивільно-правової 
відповідальногті власхиків наземних транспортних засобів.

    У 2006 р. на страховому ринку спостерігалися значні якісні зміни, що свідчать про поступове його очищення від схемних операцій. Так, за результатами 2006 р. обсяги валовик страхових платежів, зібраних страковиками України, зменшились порівняно з результатами 2005 р. Більш ніж на 40% до майже 11 млрд. гривень. Це стало передусім унаслідок зменшення обсягів валових премій зі страхування фінансових ризиків Та добровільного страхуаання відповідальності.

    За  результатами діяльності страхавото ринку за 2005 р. збільшилась питома вага соціально значущих видів страхування, як-от: добровільне особисте страхування та страхувахня життя (в 1,7 раза), що свідчить про поступове відновлення довіри до страхових організацій.

    Водночас  значно змехншилась частка стракуваня фіхансових ризикін, що а 2005р, становили осову схем ухилення від оподаткування та виведення коштів за кордон підприємствами реального сектора економіки з використанням фіктивних страхових операцій.

    Загальна (валова) сума страхових виплат, здійснених страковиками за 2006 р. за договорами страхування та перестрахування, становила 816,6 млн. гривень. Порівняно з результатами 2005 р. сума валових страхових виплат збільшилась на 276,3 млн грн. (у 1,3 раза).

    Позитивні зрушення на ринку відображає і рівень валових виплат. Відбулись зміни у тенденіді цього показника - у 2006 р. рівень виплат почав збільшуватися та досяг 16,5 тоді як за шість попередніх років валові виплати на ринку зменшувалися від 31,01% у 1999р. до 7,9% за результатами 2005 року.

 

    

    Унаслідок послідовних дій як усфері нормативно-правового  регулювання, так і у сфері нагляду припинено відтік капіталу за кордон за схемними операціями перестрахування. Вирішено проблему виводу капіталу за межі України з використанням схемних операцій перестрахування через компанії Балтії, які відповідно до законодавства в цих країнах підлягають обмеженому державному нагляду.

    Недостатність андеррайтингоного досвіду та власного капіталу обумовила сильну залежхість українського страхового ринку від перестрахувальних операцій, причому ця залежність досягла катастрофічного (якщо не кримінального) рівня. У 2005 р. частка страхових платежів, сплачена перестраковикам, досягла 11553 млн грн, що становить 89,94% загального збору страхових платежів. Упродовж усього періоду дослідження, незважаючина законодавчо ініційовану прискорену капіталізацію страхового ринку (мінімальні розміри статутного фонду страхових компаній переглядалися тричі), коефіцієнт перестрахувахня ризиків продовжує збільшуватися (для порівняння: 1996 р. він становив тільки 13,65%, 1999 р.-39,95%).

    3.2 Аналіз страхових операцій НАСК  «Оранта»

    Для української економіки сьогодні як ніколи актуально вибудувати систему, що здатна мобілізувати заощадження і направити їх на інвестиційні цілі. Вирішити цю задачу покликані чотири основних компоненти фінансового ринку - банківський, фондовий, інвестиційний і страховий.

    Жорстким  стимулом для розвитку страхового сектора, як і для інших, виступає здорова конкуренція між учасниками. Причому в боротьбі перемагає той, хто не тільки застосовує нові технології, але і діє при цьому не хаотично, а за наміченим планом розвитку.

    Ось вже багато років НАСК "Оранта", а до цього Укрдержстрах, демонструє спокійну й упевнену ходу на страховому ринку. Знаходячись серед 

    китів своєї галузі, Компанія є насамперед символом захисту, користуючись заслуженим авторитетом і довірою своїх клієнтів. Не секрет, що бренд "Оранта" на сьогодні найвідоміший серед страхувальників України.

    Минулий рік був найстабільнішим як у  політиці, так і бізнесі. Проте, компанія змогла залишитися не тільки серед лідерів класики страхового ринку, але і розширити свою присутність на ньому, збільшивши свої активи.

    При цьому НАСК "Оранта" продовжує  неухильний рух уперед, пропонуючи ринку нові страхові продукти, розширюючи свою присутність у регіонах, забезпечуючи своїм клієнтам ще більш високий рівень послуг, повне і своєчасне врегулювання страхових випадків. Вірність обраного курсу підтверджується досягненнями Компанії, що, продовжуючи масштабну ре організацію, забезпечила стабільну позитивну динаміку росту в 2002 -2004 роках.

    2006 рік був для Компанії вдалим: основні цілі, передбачені бізнес-планом на минулий рік, досягнуті, а в ряді напрямків діяльності отримані результати виявилися вище прогнозованих.

    Продовжуючи розвиток власної інфраструктури, зокрема, відновити регіональну мережу "Оранти" у південно-східних регіонах України, втрачену всередині 90-х років, а також відкрити 54 центра врегулювання збитків.

    Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" була створена 25 листопада 1921 року і до 1938 року компанія звалася "Укрдержстрах". Ця організація за всіх часів грала, безперечно, значну роль у житті суспільства, задовольняючи соціально-економічні потреби широких мас населення. За довгі роки своєї історії компанія отримала високий авторитет і особливу довіру з боку клієнтів. Вже в кількох поколінь поспіль назва компанії асоціюється з гарантованим захистом і чесністю.

    Компанія  пережила зміни назви (1993) і форми  власності (1993-1996), залишаючись при цьому лідером страхового ринку України. Із завершенням першого етапу приватизації НАСК "Оранта" пов'язано багато прогресивних змін у самій компанії. Зміна форми власності НАСК "Оранта" обумовило

 

    

    прихід  до складу акціонерів приватного інвестора, що приніс із собою нові сучасні методи менеджменту і ведення бізнесу. Компанія здійснює експансію на страховому ринку із залученням інвестиційних коштів.

    Крім  посилення позицій у традиційних  сегментах, НАСК "Оранта" останнім часом активно впроваджує нові страхові продукти і програми, зокрема:

    - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності автовласників, комплексне страхування майна і відповідальності фізичних осіб по програмі "Мегаполіс", добровільного страхування залізничного транспорту, небезпечних вантажів.

    - страхування кредитних ризиків, добровільного страхування ризику вкладника банку - фізичної особи, комплексне автоматизоване страхування заставного майна банків, а також розширює добровільне медичне страхування і традиційну спеціалізацію - страхування сільськогосподарських ризиків і тварин, участь у страховому ядерному пулі.

    На  сьогодні НАСК "Оранта" - це могутня  організація, що має найбільшу в  країні агентську мережу і займає лідируюче положення в Україні  за рівнем поінформованості населення  про торгівельну марку Компанії. Це забезпечує виняткову доступність страхових послуг найширшим верствам населення. НАСК "Оранта" пропонує ринку понад 50 видів страхування, які задовольняють потреби практично всіх категорій клієнтів.

    Місія - бути універсальною страховою компанією, що лідирує на всіх сегментах страхового ринку, орієнтованою на максимальне задоволення потреб страхувальників і надання послуг високої якості.

    НАСК    "Оранта"    -   лідируюча   компанія    на   ринку    класичного '   страхування:

    перше місце за обсягом зібраних страхових платежів; перше місце за здійсненими страховими виплатами.

    Частка  НАСК "Оранта" на страховому ринку - 1,3 %. 
 
 

    3.3. Проблеми страхової діяльності  в Україні 

    Рівень  розвитку страхової сфери є одним  із показників стану розвитку економіки та рівня життя населення. Страхова сфера забезпечує захист майнових інтересів громадян та суб’єктів підприємницької діяльності, широко використовується для забезпечення майнової відповідальності, є вагомою основою фінансово-кредитної системи держави, виступає дієвою формою накопичення інвестиційних ресурсів та позичкового капіталу. У розвинених країнах страхова сфера виступає системоформуючим чинником розвитку підприємництва та є вагомим джерелом венчурного капіталу.

    Втрата  Україною позицій у світових рейтингах конкурентоспроможності національних економік, вичерпання потенціалу екстенсивного зростання, у тому числі й за рахунок репатріації вивезеного з України капіталу та його інвестування у “старі” галузі, у перспективі загрожує подальшим критичним відставанням України за рівнем конкурентоспроможності. Цим повинна бути обумовлена увага органів державного управління до окреслення місця страхової сфери в системі чинників конкурентоспроможності національної економіки та бачення страхування як системоформуючого чинника розвитку і безпеки підприємництва. На сьогодні страхова сфера не виконує ці завдання.

    Без активізації інвестиційної діяльності, спрямованої на модернізацію виробничого  потенціалу АПК, а, значить, зменшення  впливу суб’єктивних і об’єктивних чинників впливу на ризики господарювання з допомогою страхування, вірогідною видається також загроза соціальної катастрофи через банкрутство сільськогосподарських фермерських господарств після вступу України до СОТ.

    Окремим аспектом проблеми є роль страхування у зміцненні економічної безпеки підприємництва в умовах недієвості інституцій держави у захисті бізнесу від кримінальних посягань, так званого “рейдерства”; корупційних та дискримінаційних дій представників органів державної влади.

    У контексті вищевикладеного видається доцільним реалізувати такі першочергові заходи:

    1. Забезпечити цільовий програмний  розвиток страхової сфери в  Україні та у регіонах через  розробку Національної програми  розвитку страхової сфери та  відповідних регіональних програм, де страхування повинно розглядатись як інституціональний чинник забезпечення національної конкурентоспроможності, стабільності і зміцнення економічної безпеки країни та сектора підприємництва; повинні бути передбачені заходи щодо відновлення позицій держави як суб’єкта страхової діяльності та механізми сприяння входження на ринок крупних провідних іноземних страхових компаній.

    2. Посилити участь страхової сфери  у забезпеченні доступу вітчизняних  підприємств до фінансово-кредитних  ресурсів та конкурентних позицій на зовнішніх ринках.

    3. Забезпечити ефективний захист  майнових інтересів підприємств-страхувальників  шляхом запровадження інституту  обов’язкового державного страхового  нагляду з боку держави за  діяльністю страхових компаній (практика  більшості країн Європи).

    4. Забезпечити ширшу присутність  держави у страховій сфері  не лише як регулятора, але  й як ефективного суб’єкта  страхової діяльності.

    5. Сприяти розвитку інститутів  ефективної саморегуляції страхової  сфери (створення та розвиток  асоціативних об’єднань страхових компаній та страхових пулів (добровільних об’єднань страхових компаній).

    6. Проводити просвітницьку (роз’яснювальну) діяльність щодо використання  страхової сфери як складової  економічної безпеки суб’єктів  підприємницької діяльності.

    Використання  розроблених пропозицій на практиці дозволить значно посилити існуючі  традиційні механізми державного сприяння розвитку підприємництва в Україні, а створення гарантійних страхових  фондів сприятиме зміцненню економічної  безпеки вітчизняних підприємств та можливостей їх доступу на зовнішні ринки, розвитку венчурних компаній тощо. Розвиток страхової сфери може також послугувати дієвим механізмом зниження ризиків вітчизняного трудового капіталу, зокрема в системі міжнародних міграційних процесів.

    Рівень  розвитку страхової сфери є одним  із показників стану розвитку економіки  та рівня життя населення. Страхова сфера забезпечує захист майнових інтересів  громадян та суб’єктів підприємницької  діяльності, широко використовується для забезпечення майнової відповідальності, є вагомою основою фінансово-кредитної системи держави, виступає дієвою формою накопичення інвестиційних ресурсів та позичкового капіталу. У розвинених країнах страхова сфера виступає системоформуючим чинником розвитку підприємництва та є вагомим джерелом венчурного капіталу, основні потоки капіталу страхових компаній спрямовуються у галузі з високими темпами росту та інтенсивним розвитком. У розвитку страхової сфери прихований резерв економічного сприяння підприємництву (особливо малому та середньому (МСП), інноваційним проектам підприємств та зміцнення економічної безпеки суб’єктів підприємницької діяльності (СПД) в Україні.

    Проблема  розвитку страхової сфери в Україні  набуває особливої актуальності у зв’язку з втратою нашою  країною позицій в світових рейтингах конкурентоспроможності національних економік. Вичерпання потенціалу екстенсивного зростання, у тому числі й за рахунок репатріації вивезеного з України капіталу та відсутність акумуляції коштів для модернізації економіки, у перспективі загрожує подальшим критичним відставанням України за рівнем конкурентоспроможності. Цим повинна бути обумовлена увага органів державного управління до окреслення місця страхової сфери в системі чинників конкурентоспроможності національної економіки та бачення страхування як системоформуючого чинника розвитку і безпеки підприємництва. На сьогодні страхова сфера не виконує ці завдання. Страхове поле України за основними видами страхування ризиків є освоєним у межах 10% проти 90-95% у розвинених країнах, спостерігається істотне відставання розвитку страхового ринку України від країн Європи (0,05% загальноєвропейського обсягу страхових послуг; перерозподіл лише 3,3% ВВП проти 8-10% у розвинених економіках ).

    Ключові фактори, які перешкоджають розвитку страхової сфери в Україні:

    1. Відсутність спадковості у програмуванні  розвитку страхової сфери на  загальнодержавному та регіональному  рівнях та його неефективність (вітчизняна програма розвитку страхового ринку України закінчується 2004 роком, а у більшості регіонів України відсутні стратегічні документи планування розвитку цієї сфери). Як наслідок недостатнім є усвідомлення органами державного управління ключової ролі цього сектора у забезпеченні стабільного розвитку економіки України.

    2.Значне  зниження рівня контролю та ролі держави у страховій сфері через скорочення кількості державних та активне збільшення кількості недержавних страхових компаній. Відповідно, послаблення державного контролю сприяє розвитку та використанню різноманітних псевдо страхових схем, що веде до тінізації цього сектора.

    3.Низький  рівень довіри до фінансових  інституцій та страхової культури  в Україні як підприємницького  середовища, так і населення загалом,  зумовлений нестабільністю фінансово-кредитної  сфери у період розпаду Радянського  Союзу.

    4.Олігополістичний  характер конкуренції на ринку  (частка трьох найбільших страховиків за обсягами надходження страхових платежів складає близько 50%, а найбільших десяти – 90%) та регіональні диспропорції розвитку страхового ринку в країні.

    5.Недостатній фінансовий потенціал вітчизняних страхових компаній (загальна сума резервів вітчизняних страхових компаній відповідає резервам однієї–двох потужних компаній у розвинених країнах; відношення виплат до прибутків вітчизняних страхових компаній майже у 8 разів гірше, ніж на розвинених страхових ринках; частки інвестицій в економіку та державні цінні папери у структурі активів вітчизняних страховиків складають лише, відповідно, 0,4 і 0,6% загальних обсягів).

    6.Відсутність належної мотивації та усвідомлення потреби добровільного страхування (наприклад, без вимоги фінансово-кредитних установ при укладанні кредитних та договорів іпотеки тощо) у суб’єктів підприємницької діяльності.

    Разом з тим слід констатувати й позитивні  тенденції у розвитку страхової  сфери України – зростання обсягів резервів страхових компаній, випередження темпів росту страхових платежів порівняно з темпами росту страхових виплат, збільшення обсягів сплачених статутних фондів страхових компаній тощо. 

    Проблема  неналежної ролі страхової сфери як системоформуючого чинника економічної безпеки підприємництва в Україні значно загострюється з урахуванням вступу України до СОТ та можливості запровадження режиму поглибленої вільної торгівлі з ЄС. За оцінками науковців (Shnyrkov A., Rogach A., Kopystyra A. Ukraine’s joining the WTO: Realities and Challenges // Transition Studies Review. – Vol.13. – № 3. – 2006. – P.513-524) негативний ефект вступу до СОТ буде спостерігатися для таких галузей: риболовецька (індекс випуску продукції знизиться до 0,41); гірничодобувна (0,88); машинобудування (0,82); харчова (0,90); сільське господарство і мисливство (0,92); деревообробна (0,93); харчова промисловість (0,90); комунікаційні послуги (0,99); інші послуги (0,98).

    На  істотний вплив вступу до СОТ на галузі обробної промисловості, сільське господарство, торгівлю, транспорт і зв’язок (з часткою в обсязі ВВП біля 60%) вказують і експерти “Проекту аналізу економічних наслідків вступу до СОТ”. Якщо ж врахувати, що 60% обсягів сільгосппродукції виробляється у дрібнотоварних особистих господарствах селян, а близько 30% загальної кількості сільськогосподарських підприємств та 40% – харчової промисловості працюють збитково або не мають стабільних фінансових результатів, то необхідність структурних змін в інвестиційній сфері, концентрації виробництва в агропромисловому комплексі (АПК) стає вкрай нагальною.

    Потрібно  наголосити, що, на відміну від країн  ЦСЄ, де наслідки вступу до СОТ для  АПК пом’якшувалися державною політикою  розвитку сільського господарства та сектора МСП, можливостями переміщення робочої сили як на внутрішньому, так і на зовнішні ринки праці, рівень мобільності вітчизняних трудових ресурсів (за винятком нелегальної зовнішньої міграції) є загрозливо низьким. Особливо це стосується дрібнотоварного особистого сільського господарства. Таким чином, без негайного здійснення рішучих заходів з активізації інвестиційної діяльності для модернізації виробничого потенціалу АПК, а, значить, зменшення впливу суб’єктивних і об’єктивних чинників впливу на ризики господарювання з допомогою страхування, вірогідною видається загроза соціальної катастрофи через банкротство сільськогосподарських фермерських господарств.

    Окремим аспектом проблеми є роль страхування  у зміцненні економічної безпеки  підприємництва в умовах недієвості інституцій держави у захисті бізнесу від кримінальних посягань, так званого “рейдерства”; корупційних та дискримінаційних дій представників органів державної влади. Особливо вразливим до впливу цих факторів ризику є сектор МСП, розвиток якого в умовах недосконалої конкуренції та дій природних монополістів залишається високоризиковим з відповідним зростанням вартості кредитних ресурсів як джерела інвестування.  

    3.4. Напрямки удосконалення страхової  діяльності в Україні  

    Вказаним  вище обумовлена необхідність зміни погляду держави на роль розвитку страхової сфери, забезпеченні його стабільності і високої динаміки. Зазначимо, що висока рентабельність, а також можливості застосування тіньових схем, податкового планування, пов’язані із специфікою страхової справи, стимулюють ініціативи страхувальників щодо формування інституціального базису страхової діяльності без урахування соціально-економічних наслідків у масштабах всієї економіки країни. Певною мірою це відображено у законодавчих і нормативно-розпорядчих актах щодо обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів і, особливо, у проекті Закону України «Про фінансування охорони здоров’я і медичне страхування» (№2192 від 19 вересня 2006 р.). Останній передбачає залучення приватних конкуруючих страховиків до здійснення обов’язкового медичного страхування, що, очевидно, не відповідає існуючій стратифікації населення за рівнем доходів.

    Інституційна  роль страхової сфери не розглядається  і у проекті Державної програми економічного і соціального розвитку на 2007 рік, при тому, що всі з відзначених проектом загроз для зростання економіки (низька конкурентоспроможність; формування споживацької моделі розвитку на тлі уповільнення інвестиційної активності, відсутність стимулів до інновацій; низький рівень ефективності використання ресурсів тощо) пов’язані саме з високим рівнем ризику економічної діяльності.  

    З метою забезпечення належного розвитку страхової сфери в Україні  загалом, а також посилення її ролі як системоформуючого чинника  безпеки підприємництва видається доцільним реалізувати такі першочергові заходи:

    1. Забезпечити цільовий програмний  розвиток страхової сфери в  Україні та у регіонах через  розробку Національної програми  розвитку страхової сфери та  відповідних регіональних програм (або виокремлення заходів розвитку страхового ринку у програмах соціально-економічного розвитку України та регіонів). У цих стратегічних документах страхування повинно розглядатись як інституціональний чинник забезпечення національної конкурентоспроможності, стабільності і зміцнення економічної безпеки країни та сектора підприємництва; повинні бути передбачені заходи щодо відновлення позицій держави як суб’єкта страхової діяльності. Метою заходів програм розвитку страхової сфери повинно стати усунення структурних диспропорцій в її розвитку, включення параметрів розвитку страхової сфери у перелік показників економічної безпеки підприємництва, а також у “матрицю критичних відставань національної конкурентоспроможності” (Ю. Полунєєв), що видається концептуально необхідним для подальшого соціально-економічного розвитку України.

    2. Посилити участь страхової сфери  у забезпеченні доступу вітчизняних  підприємств до фінансово-кредитних  ресурсів та конкурентних позицій  на зовнішніх ринках. Одним з  механізмів ефективного захисту майнових інтересів підприємств-страхувальників у розвинених державах світу є створення страхових гарантійних фондів у формі неприбуткових державних чи комунальних організацій. Одночасно ці інституції виконують роль додаткового елемента системи фінансово-кредитного сприяння розвитку підприємництва. Фінансові ресурси цих фондів формуються за рахунок обов’язкових відрахувань від сум, які поступають до страхових компаній від того, чи іншого виду страхування. Управління фондами та прийняття рішень щодо переліку економічних ризиків СПД, які підлягають відшкодуванню, а також рішень щодо виплат страхових сум здійснюються страховою радою гарантійного фонду (сформованою представниками державних органів управління та органів місцевого самоврядування). Витрати на адміністрування діяльності гарантійних фондів покриваються за рахунок їх інвестиційної діяльності.

    Вагомою може стати роль страхових гарантійних  фондів у зміцненні безпеки підприємницької  діяльності (зокрема у секторі  малого підприємництва) шляхом покриття таких ризиків, як: втрата прибутку; збитки від виробничих перерв; неплатежі контрагентів; неповернення кредиту чи позики; ризики, пов’язані з зовнішньоекономічною діяльністю підприємств тощо.

    Механізми страхового гарантування доцільно використовувати також для забезпечення економічної безпеки вітчизняних експортноорієнтованих підприємств. Особливої актуальності набуває це питання у контексті вступу України до СОТ та зростанні експортних можливостей вітчизняних підприємств. У цьому напрямі роль страхового сектора повинна проявитись у забезпеченні страхування експортних кредитів, відповідальності товаровиробників за якість продукції, страхування вантажів та відповідальності вантажоперевізника, страхування юридичних витрат на розгляд претензій тощо. У подальшому вбачається доцільним створення державної експортної страхової компанії (або надання дозволу на цю діяльність на тендерних засадах існуючим страховим компаніям) та гарантійних страхових експортних фондів для формування механізмів зниження ризиків вітчизняних СПД при здійсненні експортних операцій та доступі на зовнішні ринки збуту.

    3. Забезпечити ефективний захист  майнових інтересів СПД-страхувальників  шляхом запровадження інституту  обов’язкового державного страхового  нагляду з боку держави за діяльністю страхових компаній (практика більшості країн Європи). Окрім основних функцій – здійснення регулювання єдиного національного страхового ринку, встановлення загальних вимог до реєстрації та ліцензування, ведення методологічної діяльності у галузі страхування - функціями цього державного органу виконавчої влади повинні стати: захист інтересів страхувальників (зокрема на випадок банкрутства страховиків); моніторинг формування розмірів тарифних ставок; аналіз рівня платоспроможності і фінансової стійкості страхових компаній тощо.

    4. Забезпечити ширшу присутність  держави у страховій сфері  не лише як регулятора, але  й як ефективного суб’єкта  страхової діяльності. З метою  забезпечення більш дієвого державного  регулювання страхової сфери  видається доцільним посилення ролі державного страхування (через страхові компанії державної форми власності) у найбільш ризикових видах підприємницької діяльності та операціях, а також розширення можливостей держави щодо фінансово-кредитного сприяння сектору МСП через створення мережі спеціалізованих страхових компаній для надання гарантій в обмін на кредити, зниження вартості страхових послуг; запровадження державного страхування економічного ризику підприємств на випадок фінансових та інших втрат, зумовлених, в тому числі, діями органів державної влади тощо.

    5. Сприяти розвитку інститутів  ефективної саморегуляції страхової  сфери. Важливим є завдання  приведення норм національного  страхового законодавства у відповідність  з вимогами СОТ та ЄС, принципами  та стандартами Міжнародної асоціації органів нагляду за страховою діяльністю. Подальший розвиток страхової сфери України може забезпечити також створення та розвиток асоціативних об’єднань страхових компаній та страхових пулів (добровільних об’єднань страхових компаній), при яких страховики самостійно та на демократичних засадах встановлюють загальні “правила гри”, затверджують проекти нормативних регуляторних документів щодо страхової сфери, координують здійснення процедур страхування, погоджують умови, тарифи, розміри комісійних виплат і т.ін., а також проводять єдину міжнародну політику. Створення страхових пулів сприятиме збільшенню можливостей страхової сфери щодо прийняття на страхування більш крупних ризиків СПД, а також підвищенню рівня відповідальності страховиків через можливість переходу погашення зобов’язання від одного учасника страхового пулу до іншого.

    6. Проводити просвітницьку (роз’яснювальну) діяльність щодо використання страхової сфери як складової економічної безпеки СПД. У цьому напрямі необхідна державна організаційно-фінансова підтримка створення недержавних організацій страхової сфери, які здійснюватимуть:

    - вироблення рекомендацій щодо  державного регулювання цього  сектора;

    - незалежні експертні оцінки якості  та вартості послуг страхових  компаній;

    - незалежні аудити фінансової  стійкості страховиків;

    - опублікування результатів експертних  оцінок та аудитів у засобах  масової інформації;

    - роз’яснювальну роботу серед  СПД щодо норм вітчизняного  законодавства у сфері страхування  (в тому числі щодо пільг  в оподаткуванні підприємств, які здійснюють страхування (наприклад, добровільне страхування найманих працівників), міжнародної практики використання страхування як чинника економічної безпеки підприємництва;

    - надання консультацій з ризик-менеджменту,  страхування ризиків тощо;

    - популяризацію ефективного закордонного  досвіду з страхування економічних  ризиків, поширення зв’язків  українських страхових компаній  із зарубіжними партнерами.

    Слід  зазначити, що використанню можливостей  страхової сфери як чинника розвитку та безпеки підприємництва в Україні приділяється недостатня увага. Використання розроблених пропозицій на практиці дозволить значно посилити існуючі традиційні механізми державного сприяння розвитку підприємництва в Україні, а створення гарантійних страхових фондів сприятиме зміцненню економічної безпеки вітчизняних підприємств та можливостей їх доступу на зовнішні ринки, розвитку венчурних компаній тощо. Розвиток страхової сфери може також послугувати дієвим механізмом зниження ризиків вітчизняного соціального капіталу, зокрема в системі міжнародних міграційних процесів.

    В Україні аж до 1988 року існувала державна монополія у сфері страхування, яка уособлювалася системою Держстраху. Діяльність останнього регулювалася і контролювалася державою повністю, і він був придатком до бюджетної системи: всі страхові премії перераховувалися в бюджет, з якого здійснювалися і страхові компенсації. Витрати страхових організацій також відшкодовувалися бюджетом за принципом бюджетного фінансування без створення прибутку. 
Зародження і розвиток страхового ринку в Україні тісно пов'язані з переходом країни на початку дев'яностих років до ринкової економіки. Для її обслуговування виникла потреба у створенні відповідної до ринкової системи інфраструктури. Поряд із банками, біржами, торговельними корпораціями, інвестиційними компаніями та іншими фінансовими закладами почали масово створюватися альтернативні Держстраху страхові комерційні формування. Починаючи з 1988 року на страховому ринку України виникли перші кооперативи, а з 1990 року – перші страхові компанії, кількість яких інтенсивно зростала. Лише за 1990–1993 роки їхня кількість зросла від 35 до 455 формувань. 
Більшість страхових компаній в початковому періоді функціонувала за принципом фінансових пірамід, а умови внутрішнього економічного ринку сприяли розширенню тіньової економіки. У 1995 році розпочався процес банкрутства та ліквідації багатьох страхових компаній. Найбільша кількість офіційно діючих компаній становила 798, але в 1994–1995 роках були відкликані ліцензії на право займатися страховою справою у 280 організацій, а у 1996 році – ще у 150 компаній. Це було викликано потребою посилення надійності страхового захисту ринкових суб'єктів господарювання та ліквідацією прояву шахрайства у цій справі.Новий етап розвитку страхового ринку в Україні розпочався після прийняття у 1996 році Закону "Про страхування", згідно з яким у країні розпочався процес упорядкування, регламентації та державного нагляду за страховою діяльністю. Законодавче було визначено такі положення: загальні поняття страхування; об'єкти і суб'єкти страхових відносин; види обов'язкового страхування; специфічні ознаки договору страхування; порядок і умови виплати страхових платежів і страхових відшкодувань; умови забезпечення платоспроможності страховиків; порядок формування страхових резервів; компетенції і функції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагляд); умови ліцензування страхових компаній.

    Згідно  з Указом Президента України від 15 грудня 1999 року № 1573 "Про зміни в структурі центральних органів виконавчої влади" Укрстрахнагляд було ліквідовано, а його функції передано Міністерству фінансівУкраїни.Станом на початок 2004 року на страховому ринку в Україні функціонує 268 страхових компаній. Проте їхня дієвість не однакова: успішно функціонують лише 50 компаній. На їх частку припадає 82,8% зібраних премій, 95,4% страхових виплат, 69,9% уставного капіталу і 83,4% резервних коштів.

    Особливістю вітчизняного страхового ринку є  відсутність транснаціональних страхових компаній або їхніх філій. Українське законодавство не дає змоги їх створювати, що зумовлено захистом нашої страхової системи від конкуренції з боку іноземних страхових компаній і використанням вільних коштів страховиків для інвестицій у власну економіку. В той же час іноземні страхові компанії активно проникають в Україну за перестрахувальними схемами і мають з цього немалі прибутки. У 1999 році частка перестрахувальних премій. виплачених за кордон, становила 277,3 млн. грн., або 23,8% від суми надходжень від усіх видів страхування, а зі страхування осіб нерезидентам виплачено 11,2 млн. гри., або 4,7%; від майнового страхування – відповідно 310. 4 млн. грн., або 54,8%; від добровільного страхування відповідальності – 98,9 млн. грн., або 86,4%; від обов'язкового страхування – 30,3 млн. грн , або 53,5%; страхування життя – 0,386 млн. грн , або 100%.Особливістю сучасного страхового ринку в Україні є те, що уже здійснена гармонізація видів страхування з прийнятими у світі традиціями. Адаптовано 17 стандартних вимог, прийнятих у ЄС; проведена структуризація страхового ринку, відбувається інтеграція України з Європейським страховим ринком. Зокрема, Україна приєдналася до міжнародного страхування громадської відповідальності автовласників у системі "Зелена картка", в яку входять 42 країни, відбувається входження України до Всесвітньої організації торгівлі – Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС), бо страхові послуги за страхування торговельних товаропотоків посідають перше місце серед усіх видів фінансових послуг.

    Отже, страхова система України набуває  цілком цивілізованого вигляду і  стає одним із вирішальних чинників фінансової стабілізації та розвитку національної економіки. 
Страховий ринок України розвивається досить високими, у порівнянні з іншими галузями народного господарства темпами, а також у порівнянні з більшістю країн СНД.

    Основними причинами такого швидкого розвитку галузі є:  
• недостатній базовий стан розвитку страхування до 1992 року, зокрема страхування майна та відповідальності; 
• вчасне прийняття основних законодавчих норм, що регулюють страховий ринок (1993 - Декрет Кабінету Міністрів України Про страхування, 1996 - Закон України "Про страхування"), близько 20 постанов Уряду з цього питання; 
• своєчасна перереєстрація та виведення з ринку тих, хто займався діяльністю, що не відповідає законодавству України (на період перереєстрації кількість страхових компаній скоротилась майже в 4 рази); 
• зростання страхової культури населення і підприємств; 
• вступ України до міжнародних організацій пов'язаних із страхуванням ("Зелена картка"); 
• встановлення постійних ділових контактів з провідними перестраховувальними інститутами та організаціями світу.

    В той же час існує ряд проблем, які гальмують розвиток страхової галузі і не забезпечують розкриття її повноцінного потенціалу для розвитку народного господарства.

    Серед тих проблем, що потребують нагального вирішення, можна відмітити такі: 
          1. Загальний стан економіки, фінансів підприємств та доходів населення не дає можливість направити достатні кошти на цілі страхування. Цьому в значній мірі не сприяє діюча система оподаткування та система регулювання фінансів підприємств. Лише по обмеженим видам страхування страхові платежі можна зараховувати на собівартість продукції, а левова їх частка сплачується лише з прибутку.

    В той же час в деяких сусідніх країнах  СНД це питання вирішується по-іншому, зокрема шляхом встановлення проценту в собівартості, в межах якого підприємства можуть направляти кошти на страхування. 
Аналогічна ситуація з платежами громадян, де потребують вирішення питання щодо врахування в неоподатковуваний дохід фізичних осіб платежів на цілі страхування. Також страхове відшкодування, яке отримують громадяни оподатковується, що принижує його компенсуючу роль. 
       2. Направлення страхових резервів на цілі інвестування наштовхується на законодавчі протиріччя, а також не є стимулом для діяльності страхових компаній. Так при прийнятті Закону України "Про страхування" в 1996 році при винесенні питання страхування на друге читання, були вилучені пропозиції Уряду щодо використання страхових резервів на цілі інвестування і, відповідно, прийнятий закон забороняє це робити всім страховикам, крім тих, хто займається страхуванням життя. 
        Але навіть при умові законодавчого вирішення цього питання ще остаточно не розроблені відповідні стимули та гарантії для страховиків-інвесторів. Це стосується розроблення спеціальних інвестиційних проектів, відповідних цінних паперів держави, інше. Але пропозиції вже вносились і сьогодні така робота триває. 
        3. На фоні досить високих темпів розвитку страхової галузі не відбувається нормального розвитку страхування життя, що відноситься до довгострокових видів (10-15 років). Таке становище викликане низкою обставин. Найголовніша і найболючіша з них - це криза довіри населення. 
Наприкінці 1992 року розпад економічних зв'язків та інфляція постсоціалістичного періоду призвів до накопичення у населення великої грошової маси, яка швидко знецінювалась. Таке становище підштовхувало населення швидко вкладати ці “гарячі гроші" щоб якось зберегти !х від знецінення. Таким чином наприкінці 1992 року виник попит, який, звичайно, не міг довго залишатись без пропозицій. Тому стали виникають перші підприємства, що брали у населення гроші під проценти.

    Такі  фірми росли наче гриби після  дощу завдяки двом основним причинам. По-перше на такі послуги був великий попит населення, яке було не дуже обізнане у фінансовій справі. А по-друге, діючи у той час законодавчі акти дозволяли це робити у межах законодавства, тобто не порушуючи його. Так ні Закон України "Про господарські товариства", ні Закон України "Про підприємництво" не визначали сутність такої діяльності та не встановлювали вимог щодо ліцензування суб'єктів підприємницької діяльності , що залучали кошти громадян.

    Щоб хоч якось виправити правові  недоліки, Урядом України на початку 1993 року був прийнятий Декрет "Про довірчі товариства", направлений на пом'якшення напруженої ситуації, що склалася та регулювання цих процесів. 
Декрет упорядкував в значній мірі діяльність саме довірчих товариств і, як показує аналіз, саме в довірчих товариствах зловживань, попри всі недоліки Декрету, було не так і багато. На жаль, господарське законодавство, що діяло в цілому в той період, дозволяло обирати населенню через інші форми, такі як будинки селенгу, пенсійні фонди, тощо, які по суті не були довірчими чи страховими товариствами і, звичайно, не підпадали під Декрет. 
Зловживання стали можливі завдяки неврегульованості питань щодо надання фінансових послуг громадянам.

    Ці  недоліки виправляє розроблений  Урядом проект Закону "Про фінансові  операції" які зараз знаходяться  на розгляді у Верховній Раді України. 
Положення проекту Закону передбачають конкретний механізм контролю за такою діяльністю. До того ж проект передбачає класифікацію видів фінансових послуг, яка з одного боку відповідає європейським нормам, а з другого вже має конкретну реалізацію в умовах сучасного розвитку економіки України, що значно обмежує можливості суб'єктів підприємницької діяльності міняти напрями діяльності не виконавши зобов'язань по попереднім напрямкам. 
Крім того, протягом 1995-96 років Кабінетом Міністрів України за поданням Укрстрахнагляду, та Укрстрахнаглядом безпосередньо в межах своєї компетенції, було вжито ряд заходів по упорядкуванню діяльності страхових компаній, що займались страхуванням населення.

    На  сьогоднішній день в Україні створена законодавча база для довгострокових видів страхування, яка відповідає європейським вимогам. Підготовлено за участю Великобританії необхідну кількість спеціалістів-актуаріїв, розроблені відповідні програми. Але з прийняттям в 1997 році закону України про оподаткування підприємств було введено 30% податок на доходи, що отримали страхові компанії від інвестування коштів населення. Саме ці доходи повинні закладатись в зобов'язання страхових компаній по виплатах страхових сум по довгострокових видах страхування.

    Крім  того, в Законі України "Про страхування" (березень 1996 p.) у зв'язку з економічною ситуацією в той період, були введені жорсткі норми щодо можливості сплати фізичними особами внесків в валюті. Як наслідок, сьогодні, не зважаючи на зміну ситуації, населення України не зацікавлено в використанні валюти на цілі страхування (зокрема страхування життя) і валютні накопичення не працюють у народному господарстві.

    Варто відмітити, що аналогічна ситуація має  місце також у діяльності недержавних  пенсійних фондів, кредитних спілок і інших небанківських фінансових установ , що залучають кошти громадян. 
        4. Існують ряд невирішених проблем в здійсненні перестрахування. Так, в силу відсутності в Україні ефективної перестрахувальної системи на початку 90-х років, яка б давала гарантії страховим компаніям щодо диверсифікованого розміщення частини ризиків, в період 1993-95 pp. відбувалося масове звернення українських страховиків до зарубіжних перестраховиків, яке не завжди було економічно виправдане. Прийняті Урядом заходи в 1996-98 pp., створення морського і авіаційного страхових бюро, дозволили в значній мірі знизити рівень необґрунтованого перестрахування за кордоном та більше задіяти внутрішній ринок інвестування. В той же час, ці заходи явно недостатні і потребують подальшого удосконалення. Це стосується в першу чергу встановлення механізму, що стимулює страховиків задіяти перестраховувальний ринок за кордоном тільки після використання потенціалу національного страхового ринку. Але це не є проблемою виключно страхового ринку. 
Реалією сьогодення стала активізація міжнародної діяльності страхових компаній (особливо в Європі у зв'язку із створенням ЄС), а саме злиття страхових компаній, які знаходяться в різних країнах та відкриття нових філій за кордоном. 
        5. Однією з проблем є вироблення оптимального механізму участі іноземного капіталу на українському страховому ринку. В зв'язку з набуттям чинності Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, безперечно, важко точно спрогнозувати наслідки "напливу" Іноземних страховиків в Україну. В той же час, на нашу думку, така ситуація має і вагомі позитивні наслідки, а саме: 
• зменшиться обсяг перестрахування за кордон України, оскільки на її ринку будуть працювати страховики, що мають значно більші фінансові можливості; 
• зросте обсяг страхових резервів, який має працювати на внутрішньому ринку інвестицій; 
• в Україну разом з іноземними страховиками прийдуть і нові страхові технології; 
• значно зменшаться можливості роботи в Україні таких страхових посередників, котрі сьогодні нелегально збирають з населення України чималі кошти під ерзац-страхові продукти саме по страхуванню життя.

    6. В 1997 році згідно ряду договорів  України, почалась робота по  створенню спеціального механізму страхування експортно-імпортних ризиків. В результаті прийнято постанови про створення фонду "Ексімстрах" (для страхування експортних кредитів та інвестицій). В той же час, практична реалізація урядових рішень ще не набула необхідного рівня, оскільки в цьому процесі беруть участь багато галузей народного господарства [3, c.15].

    7. Окремо виділяється проблема  компенсації населенню коштів  по договорах змішаного страхування життя, укладених ще за радянських часів. Проблема ця відома давно, вона не є простою і потребує комплексного вирішення не тільки на рівні страхового ринку.

    В більшості країн страхові компанії активно залучені до пенсійного бізнесу, в рамках якого вони активно та успішно конкурують з іншими інститутами цього ринку (пенсійними фондами таке інше) за пенсійні активи. Яскравим прикладом визнання значних успіхів страхового бізнесу в цій сфері стали офіційні дозволи, надані найбільш впливовим страховим компаніям британським та французьким урядами, на право продажу та управління пенсійними коштами в цих країнах. 
       8. В 1997 році була розпочата робота по розвитку такого важливого виду як медичне страхування. В цьому напрямку налагоджена дійова система страхування іноземних громадян, а з прийняттям в грудні 1998 року постанови КМУ по створенню мережі закладів "Ассістанс-Україна" створюється база для впровадження медичного страхування населення України. 
В той же час робота в цьому напрямку ще недостатня і треба терміново вжити ряд організаційних заходів по впровадженню цієї системи.

    В значній мірі реалізації цих програм  заважає відсутність закону про соціальне страхування, оскільки дія Закону України "Про страхування" на соціальне страхування не поширюється.

    9. В усіх країнах з ринковою  економікою страховий ринок є  об'єктом свідомого державного регулювання та нагляду.

    Це  обумовлюється, в першу чергу  тим, що страхування займає особливе місце як в економіці країни, так і в особистому житті кожного громадянина. Суспільство глибоко зацікавлене в благополучному та соціальному розвитку страхової справи. На відміну від депозитних вкладів, страхові поліси не гарантуються жодною державою. Однак в усіх високорозвинених країнах існує ретельно виважене законодавство, що регулює діяльність страхового ринку, та встановлені жорсткі нормативи, обов'язкові для дотримання страховими компаніями. Ці нормативи покликані захищати інтереси застрахованих та гарантувати забезпечення безумовного виконання страховими компаніями своїх зобов'язань.

    Як  правило, страховий нагляд в розвинених країнах світу здійснюється спеціальними урядовими структурами, які по статусу прирівнені до міністерств, їх діяльність регулюється законодавством країни про страховий нагляд. Це потужні установи, роль яких для страхового ринку країни можна порівняти тільки із роллю та значимістю Центрального банку для банківської системи. Ці установи розробляють та здійснюють державну політику в галузі страхування, а саме вирішують питання щодо надання та відзиву ліцензій на здійснення страхової діяльності; здійснюють поточний нагляд за діяльністю страхових компаній шляхом ретельного вивчення щоквартальної звітності страховиків та комплексних перевірок страхових компаній; в разі необхідності здійснюють санацію страхових компаній; перевіряють скарги страхувальників; здійснюють регулювання страхового ринку країни шляхом випуску наказів, розпоряджень, необхідних для профілактики виникнення та запобігання порушень, які зачіпають інтереси страхувальників; здійснюють методичну та інструктивну роботу шляхом випуску інструкцій, вказівок та інших нормативних документів; на основі ретельного аналізу тенденцій розвитку світових та національного ринків страхування надають пропозиції щодо внесення необхідних змін до страхового законодавства держави; Проводять велику роз'яснювальну роботу серед населення країни; ведуть електронний банк даних по всіх страхових компаніях, що дає можливість розподілити їх по ступені ризику, розмірах премії таке інше.

    В більшості країн Європи та СНД  органи страхового нагляду фінансуються за рахунок відрахувань від доходів страховиків, що зменшує відповідні витрати державного бюджету. Звичайно, вирішення цього питання в умовах України потребує цілий ряд суттєвих законодавчих змін, але воно може розглядатись. В Україні регулювання діяльності страхового ринку здійснює Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю. Сподіваюсь, що він і в подальшому займатиме відповідне місце в умовах здійснення адміністративної реформи в Україні. 
Наявність добре розвинутого страхового ринку та потужних страхових компаній з бездоганною репутацією дозволяє високорозвиненим державам світу суттєво скоротити бюджетні витрати, зокрема на охорону здоров'я, пенсійне забезпечення та в значній мірі перекласти тягар багатьох інших соціальних виплат на плечі страхових компаній.

    Вищезазначені проблеми в значній мірі знайшли  своє відображення в проекті Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про страхування" В зв'язку з цим треба відзначити, що 27 липня 1998 року Кабінет Міністрів України за пропозицією Укрстрахнагляду, Мінфіну, Мінекономіки,

    Національного банку та інших установ, подав до Верховної Ради України проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про страхування ". 18 листопада 1998 року Комітет Верховної Ради з питань фінансів і банківської діяльності схвалив зазначений проект і рекомендував його на перше читання, яке відбулося 20 травня цього року. В цьому проекті вже враховано цілий ряд пропозицій. Зокрема це стосується: 
• напрямів розвитку страхової галузі; 
• розширення можливостей страховиків як інституційних інвесторів; 
• процедури реорганізації та санації страховиків; 
• збільшення статутних фондів до 500 000 ЄВРО тощо. 
• удосконалення і розширення можливостей системи страхування експортно-імпортних ризиків з використанням можливостей створеного сьогодні фонду експортних гарантій "Ексімстрах". 
• визначення поняття уповноваженої страхової компанії.

    Загальноприйнятою нормою для страхових компаній є  публічне підтвердження ділової  репутації шляхом регулярного проходження міжнародних аудиторських перевірок та отримання офіційного рейтингу від таких визнаних в світі консалтингових компаній, як, Standart & Poors, A.M. Best, які щоквартально аналізують стан страхових фірм і публікують офіційні рейтинг страхових компаній по надійності для клієнта та дані щодо стану їх платоспроможності.

    Думаю, не за горами той час, коли і українські компанії також підтягнуться до такого рівня.

    Ще  однією, на мій особистий погляд, головною проблемою страхового ринку України є недовіра населення в своїй переважній більшості до страхування як такого. Без зміни повернення віри населення, український страховий ринок не зможе піднятися на ноги і зайняти належне йому місце в економічній інфраструктури держави. Ті можна повернути лише поступово, цілеспрямовано і потужно протягом кількох років направляючи зусилля всіх зацікавлених суб'єктів страхового ринку, в першу чергу звичайно страховища, на підвищення страхової культури населення. Оскільки це можна зробити тільки консолідовано, то рівень страхової культури буде показником зрілості страхового ринку України. На сьогоднішній день страховий ринок можна порівняти з немовлям, котре ще не все вміє, але невпинно росте і зупинити процес розвитку неможливо. Тому рано чи пізно він виросте і скаже своє вагоме слово.

    На  сьогодні згідно із Законом України  «Про страхування» національний страховий ринок захищається від іноземних страхових компаній та їх конкуренції протекціоністськими нормами.

    Вищезазначені норми Закону України «Про страхування» свідчать про захист на рівні законодавства  України вітчизняного страхового ринку  від іноземного конкурента, який має більші фінансові можливості і сформований за багато років досвід роботи як на вітчизняному страховому ринку, так і на іноземному.

    Вже зараз стоїть питання про зняття обмежень щодо участі іноземних інвесторів у статутному фонді страховика. Проте, враховуючи нерозвинутість українського страхового ринку, держава має вжити певних протекціоністських заходів по відношенню до нього з метою захисту національного страхового ринку від знищення іноземною конкуренцією.

    Важливо зрозуміти, що державне регулювання допуску інозем-. них страховиків передбачає встановлення рівноправного партнерства із взаємними правами й зобов'язаннями, що сприятиме інтенсивному розвитку процесу інтеграції українського страхового ринку.

    Для цього необхідні заходи, завдяки яким на страховому ринку України будуть існувати умови для ефективного державного регулювання страхової діяльності та становлення національного страхового сектору в економіці поряд з інтеграційним процесом. Варто поетапно визначити шляхи подальшого розвитку страхового законодавства в галузі міжнародного співробітництва, взаємопроникнення на ринки страхових послуг, прийняття певних кількісних і якісних обмежень щодо доступу іноземних страховиків на страховий ринок України.

    У перспективі потребують вирішення питання впорядкування діяльності в Україні представництв та філій страховиків-нерезидентів, а також питання порядку виконання договорів страхування при транскордонному способі постачання страхових послуг іноземними страховиками та страховиками-резидентами при поширенні дії договорів страхування на іноземну територію тощо.

    Тому  з урахуванням перспектив приєднання України до ГАТТ/СОТ державне регулювання  доступу на український страховий ринок послуг іноземних страховиків має передбачати 3 етапи: підготовка, лібералізація, об'єднання.

    Перший  етап – це етап стабілізації української  економіки взагалі і фінансового сектору зокрема. Необхідно зняти обмеження Щодо участі іноземного капіталу в статутних фондах страховиків-резидентів України і встановити рівні вимоги до створення та діяльності усіх страховиків. Це сприятиме надходженню іноземних інвестицій до страхового ринку України, а також технологій, страхових продуктів на рівні стандартів розвинутих країн без деформації національного страхового ринку.

    Крім  того, на даному етапі має бути закладено  чітке законодавче підґрунтя з усіх аспектів діяльності страхових компаній, у тому числі встановлення чітких норм проведення реорганізації та банкрутства страховиків, антимонопольного та податкового законодавства, здійснення соціально-орієнтованих видів страхування, а саме: страхування життя, пенсійного страхування, медичного страхування тощо. Останнє стане головним чинником у подальшому розвитку сегменту особистого страхування в Україні.

    Разом з тим необхідно підвищити законодавчі вимоги до статутних фондів страховиків. Цей фактор має відігравати головну роль у забезпеченні фінансової стійкості при створенні нових страховиків, а також спонукатиме діючих страховиків до капіталізації власних коштів.

    Не  треба забувати і про підвищення рівня страхової культури населення, а також про поступову переорієнтацію його із загальнодержавних програм соціального страхування на додаткове комерційне страхування. Цей захід дуже важливий, оскільки без нього неможливе становлення страхового ринку України. Він актуальний на будь-якому етапі.

    Другий  – етап поступального економічного розвитку та переважаючої ролі приватного сектору в економіці, завдяки чому зростатиме попит на страховий захист. Він найскладніший і водночас найвідповідальніший, адже в цей період під контролем держави необхідно здійснити допуск страховиків-нерезидентів на страховий ринок України. Підставами для поступового відкриття страхового ринку України мають стати підвищені вимоги до страховиків-резидентів, наприклад, підвищений розмір статутного фонду, європейські вимоги до платоспроможності з метою забезпечення можливості витримувати конкуренцію іноземних страховиків.

    Вже на даному етапі необхідно забезпечити  всебічний розвиток особистих видів страхування, завдяки цьому зменшиться навантаження на бюджетні видатки щодо соціального захисту населення.

    Третій  етап – етап прискореного розвитку. В цей час мають завершитися роботи з гармонізації страхового законодавства відповідно до директив ЄС у галузі страхування і запровадження разом з країнами ЄС режиму свободи надання послуг у цій галузі. Але до цього часу необхідно завершити прийняття мінімальних рівнів страхового покриття з обов'язкових видів страхування, що приймаються в країнах Центральної Європи.

    Вивчення  та аналіз потреб і проблем страхового ринку України вже вкотре свідчать про їх тісний взаємозв'язок із загальноекономічними проблемами. Головним висновком дослідження інтернаціоналізації страхового ринку України слід визнати те, що без підвищення ефективності його функціонування, подолання тих загальних негативних явищ, які існують на ньому, є проблематичним його активне включення в інтеграційні процеси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    4.ОХОРОНА  ПРАЦІ 

    4.1 Характеристика приміщення 

    Як  приміщення для розгляду обраний  кабінет відділу страхування  Сумського міського відділення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» (рис.4.1), що знаходиться на  першому поверсі чотирьохповенхневого цегляного будинку, стіни якого  обштукатурені і й обклеєні шпалерою зсередини.

    Розміри приміщення наступні:

                              - довжина    5 м;

                              - ширина      7 м;

                               - висота      4 м.

    Загальна  площа приміщення  становить : 35 м² (5*7).

    Загальний обсяг приміщення становить: 140 м³ (7*5*4).

    Максимальна кількість працюючих: 7 робітників.

    Площа приміщення, що приходиться на одного працюючого дорівнює 5 м², що відповідає нормі 4 м², зазначеної у СНиП 2.09.04-87(7).

    Об’єм приміщення, що приходиться на одного працюючого дорівнює 20 м³, що відповідає нормі -15 м³, зазначеної у СНиП 2.09.04-87(7).

    У кабінеті знаходиться один телефон, два комп’ютера, сканер та принтер, а також чотири електричні розетки  з напругою в мережі 220 В.

    Оскільки  досліджуване приміщення – сухе, незапорошене з нормальною температурою повітря, підлогою, покритою ізолюючим матеріалом (лінолеумом), і не має заземленого устаткування, то відповідно до класифікації приміщень по ступені небезпеки електронним струмом, зазначеної у ГОСТ 12.1.019-79 (4), його можна віднести до категорії приміщень без підвищеної небезпеки поразки електричним струмом. 
 
 

      1-7 – робочі столи працівників  відділення

     8-9-  шафи  

    Рисунок 4.1 – План приміщення відділу. 

    Відповідно до ОНТП 24-86 (5) досліджуване приміщення по ступені пожежонебезпеки відноситься до категорії В. Згідно СНиП 2.01.02.-86 (6) будинок у якому знаходиться дане приміщення відноситься до ІІ ступеня вогнестійкості.

    У приміщенні застосовується природна загально обмінна вентиляція. Застосовується природне і штучне освітлення. Штучне освітлення підтримується світильником загального освітлення, що складається з чотирьох ламп розжарювання. Розташування джерел штучного світла виконано таким чином, щоб виключити можливість влучення в очі прямого світла. Стан світлового прорізу ( вікна) для природного освітлення гарний – чисті прозорі стекла не перешкоджають проходження сонячних променів. Згідно внутрішнього розпорядку передбачене щоденне вологе прибирання приміщення , що проводиться після закінчення робочого дня. 

    4.2 Аналіз стану охорони праці 

    У приміщенні на працюючих можливий вплив  небезпечних і шкідливих виробничих факторів. Відповідно до ГОСТ 12.0.003-74 (1) потенційно небезпечними факторами  можуть бути:

• небезпека одержання термічних опіків при дотику до нагрітої до високої температури поверхні приладів;
• небезпека пожежі;
• небезпека ураження електричним струмом;
• нервово-психічні перевантаження ( розумова перенапруга, емоційні перевантаження, перенапруга аналізаторів).

    У роботі застосовується сучасне устаткування.

    Працівниками  регулярно проводиться контроль за станом техніки безпеки, і усі  види інструктажів згідно ГОСТ 12.0.004-90 (3) по загальній техніці безпеки  і пожежної безпеки.

    Аналіз  стану в досліджуваного приміщенні будемо проводити за наступними напрямками:

• достатність вентиляції;
• достатність освітлення;
• метеорологічні умови на робочих місцях;
• електронебезпечність;
• пожежна безпека.

    Освітлення 

    У досліджуваному приміщенні застосовується в денний час – природне освітлення ( рисунок 4.2 ), у вечірнє – штучне (  рисунок 4.3). природне освітлення – бічне, однобічне.

    Природне  освітлення

    У досліджуваному приміщенні виконуються  роботи середньої точності, з мінімальними об’єктами розрізнення 0,5-1 мм ( робота з друкованими і рукописними документами), що відповідно до СНиП ІІ-4-79 (9) відносяться до 4-го розряду зорових робіт.

    Для оцінки ефективності природного освітлення в приміщенні необхідно порівняти  фактичне значення освітлення і нормативне по СНиП

    ІІ -4-79 (9).

    Нормативне  значення коефіцієнта природного освітлення (КПО) для четвертого світлового пояса  України визначається за формулою: 

                 е_нІV= е_нІІІ * m * c (4.1) 

    де  е_нІV – нормативне значення КПО  для ІV світлового пояса, %;

    е_нІІІ – нормативне значення КПО для ІІІ світлового поясу, яке визначається за СНиП ІІ-4-79 (9). Для нашого приміщення, у якому виконуються роботи ІV розряду ( середньої точності) для бічного освітлення е_нІІІ = 1.5%;

    m – коефіцієнт світлового клімату. Для України ( ІV пояс світлового клімату ) m=0,9;

    с – коефіцієнт сонячності (для м. Сум визначається по таблиці «Значення  коефіцієнта сонячності клімату  при бічному природному освітленні»). Беручи до уваги, що Україна лежить у ІV світловому поясі, а м. Суми знаходиться північніше 50⁰ с.ш. і вікна будинку орієнтовані на схід, одержуємо с=0.8. 

     е_нІV=1,5*0,9*0,8= 1,08 

           Рисунок 4.2 – Схема природного освітлення. 

    З рівняння:  

                                  (4.2) 

    Фактичне  значення КПО для приміщення кабінету буде дорівнювати: 

                           (4.3) 
 

    де  е_ф – фактичне значення КПО,%;

    S₀ – площа усіх вікон у приміщенні (2*2,9*1,9=11,02), м²;

    S_n – площа підлоги в приміщенні  (7*5=35), м²;

     - загальний коефіцієнт світло пропускання віконного прорізу (t_а=0,5);

    К_з – коефіцієнт запасу, К_з = 1,3.

    К_зд – коефіцієнт, що враховує затінення вікон конфронтуючими будинками; так як вікна не затінюються конфронтуючими будинками, то К_зд=1.

    r₁- коефіцієнт, що враховує відображення світла від внутрішніх поверхонь приміщення. Приймається з таблиці «Значення коефієнта r₁ при бічному однобічному освітленні».

    Знайдемо  відношення глибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої  поверхні до верха вікна:

1. висота від рівня умовної робочої поверхні до верха вікна дорівнює 2,9 м.
2. вікна розташовані уздовж меншої стіни, отже глибина приміщення дорівнює його ширині -7 м.
3. шукане відношення в такий спосіб приблизно дорівнює 7/2,9=2,4=2.
4. відношення відстані розрахункової точки від зовнішньої сіни до глибини приміщення дорівнює 5,5/7=0,8.
5. відношення довжини приміщення до його глибини приблизно дорівнює 0,7 (5/7).

    Користуючись  розрахованими відносинами і  з огляду на те, що середньозважений коефіцієнт відображення Р_ср дорівнює 0,5 з таблиці «Значення коефіцієнта r₁ при бічному однобічному освітленні» знаходимо:

1. відношення глибини приміщення до висоти від рівня умовної робочої поверхні до верха вікна попадає в інтервал більш 1,5 до 2,5;
2. відношення відстані розрахункової точки від зовнішньої стіни до глибини приміщення дорівнює 0,7;

    У такий спосіб одержуємо r_{1 =} 2,45;

    n₀ – світлова характеристика вікна, приймається по таблиці « Значення світлової характеристики n₀ світлових прорізів при бічному освітленні».

    Відношення  довжини приміщення до його глибини  дорівнює (5/ 7=0,7); 

    Відношення  глибини приміщення до його висоти від рівня умовної робочої  поверхні до верха вікна дорівнює 0,8.

    Таким чином, n₀ =11.

    Тепер можна визначити е_ф : 

                             
 

    Як  видно, е_ф більше е_н , що говорить про достатність природного освітлення в приміщенні. 

    Штучне  освітлення 

    Штучне  освітлення підтримується світильником загального висвітлення, що складається з чотирьох ламп накалювання потужністю 100Вт. Розрахункове значення світлового потоку такої лампи F =1450 лм.

    Для оцінки ефективності штучного освітлення в приміщенні, необхідно порівняти значення фактичної освітленості і нормативного значення  по СНиП ІІ-4-79 (9).

    Нормативне  значення освітленості Е_min для кабінету при заданих розряді зорових робіт, виді джерел світла, системі освітлення по СНиП ІІ-4-79 (9) складає не менше 200 лк.

    Значення розрахункової освітленості, при використанні газорозрядних (люмінесцентних) ламп може бути розраховане за допомогою методу коефіцієнту використання світлового потоку по формулі: 

                                                      (4.4) 

     Де  Е_min  - нормативне значення освітленості для кабінету при заданих розряді зорових робіт, виді джерела світла, системі освітлення складає не менше 200 лк.

     Звідки: 

                                             (4.5) 

     де  Е_ф – фактичне значення освітлення, лк.;

     F_{л –} світловий потік лампи, лм. F_л  = 1450 лм;

     n_{и -}  коефіцієнт використання світлового потоку = 0,55;

     N- кількість світильників 4 шт.;

     n – кількість ламп у світильнику 4 шт;

     S – площа приміщення (5*7=35), м²;

     К – коефіцієнт запасу, відповідно до СНИП ІІ-4-79 (9) для ламп накалювання дорівнює 1.5;

     Z – коефіцієнт нерівномірності освітлення, для газорозрядних ламп Z =1,15.

     У такий спосіб: 

                           (лк). 

     Як  видно, Е_ф ненабагато більше Е_min  , що говорить говорить про достатність штучного освітлення в приміщенні. 
 
 
 
 
 
 

       _0,6 3,8 
 
 
 
 
 
 
 

      3,8 
 
 
 
 

      1,1 
 
 

      Рисунок 4.3 – Схема розміщення світильників у приміщенні. 

    Природна  вентиляція 

    У відповідності зі СНиП 2.09.04-87 (7) обсяг  робочого приміщення, що приходиться на одного працюючого, повинен складати не менше 40 м³. У противному випадку для нормальної роботи в приміщенні необхідно забезпечити постійний повітрообмін за допомогою вентиляції в розмірі не менше L=30 м³/год на одного працюючого.

    Таким чином, необхідний повітрообмін розраховується по формулі: 

                L_н= L*n (4.6) 

    де  L_н  - необхідний повітрообмін, м³/год;

    L – постійний товарообмін на одного працюючого,  в розмірі не менше 30 м³/год;

    n – кількість працюючих людей.

    Фактичний повітрообмін у відділі здійснюється за допомогою природної вентиляції (аерації) як неорганізовано – через нещільності у віконних і дверних притворах, так і організовано – через квартирку у віконному прорізі ( рисунок 4.4 ).

    Фактичний повітрообмін розраховується по формулі: 

                L_Ф = m*F*V*3600 (4.7) 

    де  L_Ф – фактичний повітрообмін, м³/год;

    m –коефіцієнт витрати повітря, лежить у межах значень 0,3-0,8 ( для розрахунку можна прийняти середнє значення m = 0,55 );

    F – площа верхнього прорізу (квартирки),через який буде виходити повітря, м² ;

    V- швидкість виходу повітря з верхнього прорізу (квартирки), м/с. Її можна розрахувати по формулі: 

                                                     (4.8) 
 
 
 
 
 

       

     Рисунок 4.4- Схема повітрообміну 

     де  g – прискорення вільного падіння,=9,8 м/с²;

          Н₂ – тепловий напір під дією якого буде виходити повітря з квартири, кгс/м²: 

                                                  (4.9) 

     де  h₂ – висота від площини рівних тисків до центра кватирки, що знаходимо зі співвідношення: 

                               (4.10) 
 

    де  Sв – площа верхнього прорізу (кватирки),м² ;

    S_н – площа нижнього прорізу (двері), м² ;

    h₁ – висота від центру дверей до площини рівних тисків, м.

      і  - відповідно об’ємні ваги повітря зовні приміщення й усередині його, кгс/м².

    Об’ємна вага повітря визначається за формулою:

                                                                (4.11) 

    де  Р_б - барометричний тиск, мм рт. Ст.., приймаємо Р_б = 750 мм рт. ст.;

    Т – температура повітря в  ⁰К 

    Для приміщення, де виконуються легкі  роботи відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 (2) для  теплового періоду року температура  повинна складати не більше 28⁰ С чи Т=301⁰ К, для холодного періоду року відповідно t =17⁰ C чи Т=290⁰К.

    Для зовнішнього повітря температуру  приймаємо (СНиП 2.04.05-91) (8):

    для літа - t =24⁰С, Т =297⁰К.

    для зими - t =- 11⁰С, Т =262⁰К.

    Необхідний  обсяг приміщення для 7 працюючих  при відсутності вентиляції складає 280 м³/год (40*7=280).Фактичний обсяг приміщення лише 140 м³  (5*7*4 =140), тобто на одного працюючого приходиться 20 м ³ робочого приміщення, отже, необхідно застосовувати вентиляцію в розмірі: L_H=30*7=210 (м³ /ч).

    Визначимо фактичний повітрообмін для теплового періоду року:

1. розрахуємо внутрішній і зовнішній тиск повітря:

                                       ; 

                                         

2. розрахуємо тепловий напір:

    Для цього спочатку обчислимо значення h₂ з рівності: 

                                           

    Де  S_в =0,8*0,5=0,4 (м²);

    S_н = 2,5*0,8=2 (м² );

    h = 4-0,3-0,25-1,25=2,2 (м).

    відкіля h₂ =2,12 (м). 

                              

    

3. визначаємо  швидкість виходу повітря з верхнього  прорізу:

 

                                 (м/с). 

4. розрахуємо  фактичний повітрообмін:

Визначимо значення F:

                        F=0,8*0,5=0,4 (м² ).

Тоді L_ф =0,55*0,4*0,598*3600 =474 (м³ /ч).

Проведемо аналогічні розрахунки для холодного періоду  року:

1. розрахуємо зовнішні і внутрішні тиски повітря:

                    

                  

2. тепловий напір складе:

3. визначимо швидкість виходу повітря з верхнього  прорізу:

                                  (м/с).

4. розрахуємо фактичний повітрообмін:

 

                        (м³ /ч).

    У такий спосіб природна вентиляція забезпечує достатній для дотримання нормативних умов праці повітрообмін. Слід зазначити, що фактичний повітрообмін як у теплий так і в холодний періоди року в кілька разів перевищує необхідний повітрообмін. Для усунення цього недоліку необхідно провести відповідні заходи, що будуть описані в розділі 4.3. 

    Параметри мікроклімату 

    Значення  параметрів, що характеризують санітарно-гігієнічні умови праці в кабінеті, приведені  в таблиці 4.1.

    При визначенні припустимих значень  параметрів враховуємо, що категорія робіт зі ступеня ваги -16 ( легкі фізичні роботи, витрата енергії до 150 ккал/ч.)

    У теплий і холодний період року всі  параметри мікроклімату відповідають ГОСТ 12.005-88 ССБТ (2). 

           Таблиця 4.1

     Підсумкова  таблиця санітарно гігієнічних  умов праці

 

    Електронебезпечність 

    У кабінеті є один телефон, два комп’ютери, принтери та сканери, а також чотири електричні розетки з напругою в  мережі 220 В.

    Оскільки  досліджуване приміщення – сухе, незапорошене з нормальною температурою повітря, підлогою, покритою ізолюючим матеріалом (лінолеумом), і не має заземленого устаткування, то відповідно до класифікації приміщень по ступені небезпеки поразки електричним струмом, зазначеної в ГОСТ 12.1.019-79 (4) його можна віднести до категорій приміщення підвищеної небезпеки поразки електричним струмом.

    Регулярно проводиться інструкція з електробезпечності відповідно до ГОСТ 12.1.019-79 «Електронебезпечність. Загальні вимоги і номенклатура видів  захисту» (4). 

    Пожежна безпека

    У даному кабінеті розташовані дерев’яні  меблі і знаходиться багато паперової документації, що є потенційно небезпечними факторами виникнення пожежі. Слід зазначити, що пожежа може виникнути через можливе коротке замикання в проводці електромережі. Відповідно до ОНТП 24-86 (5) досліджуване приміщення по ступені пожежонебезпеки можна віднести до категорії В. згідно СНиП 2.01.-86 (6) дубинок в якому знаходиться дане приміщення відноситься до ІІ ступеня вогнестійкості.

    Для забезпечення гасіння пожежі в початковій стадії його виникнення в коридорі відділення установлений внутрішній пожежний кран, а також маються два вогнегасника ОУ-2. В будинку установлена пожежна сигналізація, що реагує на появу диму і наднормативне підвищення температури приміщенні.

    Недоліками  в системі пожежної безпеки є  відсутність вогнетривкої шафи для збереження папера, що повинен бути встановлений у приміщенні такого типу.

    Крім  цього розроблений і вивішений  у коридорі відділення план евакуації  людей і матеріальних цінностей, з яким ознайомлені всі працівники відділення. План евакуації людей і матеріальних цінностей представлений на рисунку 4.5. У відділенні регулярно проводяться інструктажі з пожежної безпеки і призначаються відповідальні по пожежній безпеці в кожнім кабінеті. 

    4.3 Розроблення заходів щодо поліпшення  умов праці 

    На  підставі проведених розрахунків у пункті 4.2 можна зробити висновок, що фактичний повітрообмін як у теплий так і в холодний період року в кілька разів перевищує необхідний повітрообмін. Для усунення цього недоліку необхідно регулювати ( скоротити ) час, у плині якого верхній проріз вікна (кватирка ) буде відкритий.

    Фактичний повітрообмін перевищує необхідний (280 м³ /ч) у 1,692 (474/280) для теплого періоду року та у 5,261(1473,12/280) для холодного періоду року, тобто потрібно скоротити час, у плині якого верхній проріз вікна (кватирка) буде відкритий, у стільки ж раз.

    Таким чином, у теплий період року верхній  проріз вікна потрібно відкривати на 35 хвилин у годину (60/1,692), а в холодний період року – на 11 хвилин у годину (60/5,261).

    Тепер розрахуємо фактичний повітрообмін після здійснення зазначених вище заходів:

• для теплого періоду року: (м³ /ч);
• для холодного періоду року: (м³/ч).

    На  підставі описаних у пункті 4.2 недоліків  пожежної безпеки,  можна запропонувати  наступні заходи:

    - обладнати приміщення пожежною  сигналізацією.

     

     

     

       

     

     

     

     

     

       

     

       

     Рисунок 4.5 – План евакуації 1-го поверху  СМВ НАСК «Оранта». 
 

    4.4 Висновки 

    Зробивши  підсумки можна сказати, що кабінет  відділу страхування має досить гарну характеристику щодо охорони  праці.

    Дане  приміщення без підвищеної небезпеки поразки електричним струмом. Природне та штучне освітлення достатнє. Природна вентиляція забезпечує достатній для дотримання нормальних умов праці повітрообмін, тільки взимку квартирку потрібно відкривати менше, ніж влітку.

    Всі значення параметрів, що характеризують санітарно-гігієнічні умови праці в кабінеті у теплий і холодний періоди року відповідають ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ.

    Приміщення  по ступені пожежонебезпеки можна  віднести до категорії В. але в  системі пожежної безпеки вже  є декілька недоліків, які описані в розділі 4.2 і заходи по усуненню їх запропоновані в розділі 4.3.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВИСНОВКИ 

    За  підсумками 2007 року Компанія покращила  свої операційні показники з надходження  страхових платежів. Зростання відбулося  перш за все за рахунок зростання бізнесу дирекцій, у тому числі за рахунок відкриття нових структурних підрозділів Компанії. Так, обсяг брутто-надходжень страхових платежів в цілому за дирекціями склав 391, 9 млн. грн.., збільшився на 138,6 млн. грн., або на 55%. Переважаючу  частину внесків, що збираються – 51% складають внески зі страхування транспорту.

    Ті  дирекції, які відзначаються найвищими  абсолютними обсягами страхових  надходжень, забезпечуючи відповідний  рівень класичного страхового захисту, мають і найбільші обсяги страхових виплат.

    За  підсумками діяльності дирекцій у I кварталі 2007 року спостерігається суттєве зростання рівня витрат по всім дирекціям НАСК “Оранта^”. Так, більшість регіональних підрозділів мають сукупні витрати, що перевищують надходження страхових платежів. Лише по 10-ти дирекціям рівень витрат складає менше 100%, і тільки по Кіровоградській та Харківській обласній дирекції цей показник менше 90% (82% та 85% відповідно). Київська міська дирекція займає лідерство по абсолютним показникам діяльності серед дирекцій (на графіку відсутня). При цьому рівень витрат по КМД за I квартал 2007 року становить 101%. Таке становище напряму впливає на можливість фінансування відособлених підрозділів за платіжним календарем та рентабельності Компанії в цілому.

    Проаналізуємо податки і збори, сплачені СОД  НАСК “Оранта” за І квартал 2007 року в поданій таблиці.

    Таблиця – Сума податків і відрахувань, сплачених СОД НАСК “Оранта” за І квартал 2007 року, грн.

 

 

     За  результатами розрахунків можна  зазначити, що в структурі податків і зборів, сплачених СОД НАСК “Оранта” за І квартал 2007 року значне місце займає сума страхових внесків на загальнообов’язкове державне Пенсійне страхування (65%), друге місце посідає податок на прибуток страховика – 16%.

    Взагалі за І квартал 2007 року Компанія отримала дохід в сумі 176400 грн. Питома вага податків і відрахувань в загальній сумі доходу становить 23%. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ПЕРЕЛІК  ПОСИЛАНЬ 

1. ГОСТ 12.0.003 – 74. Опасные и вредные производственные факторы. Классификация.
2. ГОСТ 12.1.005 – 88. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны.
3. ГОСТ 12.0.004-90. ССБТ. Организация обучения робочих безопасности труда. Общее положення.
4. ГОСТ 12.1.019-79. Электробезопастность. Общее требования и номенклатура видов защиты.
5. ОНТП 24-86. Указания по определению категорій помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности.
6. СНиП ІІ.01.02-85. противопожарные нормы.
7. СНиП. ІІ.09.04-87. административные и бытовые здания.
8. СНиП 2.04.05-91. Отопление, вентеляция и кондиционирование.
9. СНиП ІІ-4-79. Естественное и искусственное освещение.
10. Декрет КМУ «Про систему валютного врегулювання і контролю» № 15-93 від 19.02.93.
11. НБУ. Інструкція «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», Постанова НБУ № 204 від 02.08.96.
12. НБУ. Інструкція «Про порядок здійснення контролю й одержання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях», Постанова НБУ №136 від 24.03.99.
13. НБУ. «Правила здійснення операцій на МВРУ», Постанова Правління НБУ № 127 від 18.03.99.
14. НБУ. «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень зовнішньоекономічних договорів (контрактів), що передбачають розрахунки в іноземній валюті», Постанова НБУ № 444 від 21.06.95.
15. НБУ. «Про затвердження Положення про відкриття і функціонування в уповноважених банках України рахунків банків-кореспондентів в іноземній валюті і гривнях», Постанова Правління НБУ № 118 від 26.03.98.
16. Лист Міністерства Зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України        № 16-1/863 від 24.12.96.
17. «Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.
18. «Уніфіковані правила по інкасо». Серія: «Видання Міжнародної Торговельної Палати», 1993.
19. М.И.Басаков “Страховое дело в вопросах и ответах” // Учебное пособие для студентов экономических вузов и колледжей. Серия «Учебники, учебные пособия» Р-н-Д.,: “Феникс” 1999.
20. К.Г.Воблый “Основы экономического страхования” //  М., Издательский центр “АНКИЛ” 1995
21. В.В.Глущенко “Управление рисками. Страхование” // г.Железнодорожный Московская обл. ТТО НПЦ “Крылья” 1999
22. Л.А.Дробозина, Л.П.Окунева, Л.Д.Андросова “Финансы. Денежное обращение. Кредит.” – Учебник для вузов // М.,: Финансы, Юнити, 2000
23. А.Б.Крутик, А.Л.Пименов “Введение  в предприниматель-

                ство” - Учебное пособие для вузов // СПб.: “Политехника” 1995

24. .Ю.Сербиновский, В.Н.Гарькуша “Страховое дело” //       Р-н-Д.,: 2000
25. В.В.Шахов “Страхование” – Учебник для вузов // М.: Страховой полис,  Юнити, 1999.
26. В.В.Шахов “Страхование как экономическая категория” – Учебник для вузов // М.: Страховой полис, “Юнити” 1999
27. “Страхование как самостоятельная экономическая категория” // Журнал “Финансы” №2 1995
28. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про систему оподаткування”;
29. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 р. №334/94-ВР;
30. Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року;
31. Адомик О. Податок на прибуток: конфлікт норм податкового законодавства із положеннями бух обліку // Економіка. Фінанси. Право. -2002.-№4.- С.-21-22.
32. Азаров М.Я. Про податки і збори населення України– Ірпінь: Академія ДПС України,2000-182с.
33. Амоша О., Вишневський В. До питання про оцінку рівня податків в Україні // Економіка України. – 2002.-38.-с.79-86.
34. Андрущенко В.А. Економічні та позаекономічні аспекти оподаткування// Фінанси України.-2005.-№1.-с.36-43.
35. Білостоцька В.О. Податкове навантаження  в Україні//Фінанси України .- 2002.- №12.-с.75-79.
36. Бодюк А.В. Податкова політика: шляхи її реалізації//Фінанси України.-2002.-22.-с.82-86.
37. Буряковский В.В. Налоги: Учебное пособие. - Днепропетровск: Пороги, 1998.-611с.
38. Буряковський В.В Податки: Учбовий посібник .-Дніпропетровськ:Пороги,1998-611с
39. Вакулич І. Податкове адміністрування та ефективність податкової системи// Фінанси України.-2003.-№2-с.54-59.

40. Василик О.Д. Державні фінанси України.-Київ.: "Вища школа",1997.

41. Василик О.Д. Податковий Кодекс. Реальність та сподівання // Урядовий кур‘єр. – 2002. -№74. – с.5-6.
42. Вишневский В., Веткин А. Уклонение от уплаты налогов и рациональный выбор налогоплательщика // Вопросы экономики.-2004.- №2. – с.96-107.
43. Вітлінський В.В. Аналіз діяльності податкової системи України// Фінанси України. – 2005. -№12. –с.19-29.
44. Воробйов Ю.М. Податкова політика держави та її вплив на формування фінансового капіталу підприємства// Фінанси України. – 2000.-№9. – с.48-53.
45. Головач І. Поняття „податок": історія виникнення та розвитку// Економіка. Фінанси. Право. - 2002. - №9.- С. -18-23.
46. Гридчина М.В, Вдовиченко Н.И Налоговая система Украины:Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000-128с.
47. Данилов О.Д. Податкова система та шляхи її реформування. – Ірпінь, 2001
48. Демченко Т.М. Податкова політика як інструмент регулювання відтворюваного процесу// Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №2 – с.69-74.
49. Дьякон Ю. Оподаткування приватних підприємств // Економіст. - 2002.-№5.-С.-40-43.

50. Єпіфанов А.О.,.Сало І.В,.Д"яконова II. Бюджет і фінансова політика України.- Київ.: Наукова думка, 1997.

51. Єфименко Т.І. Механізм перерозподілу фінансових ресурсів як важіль визначення податкового потенціалу: Монографія. – Дніпропетровськ: Вид-во ДУЕП.- 2002
52. Захарін А.В. Удосконалення механізму податкового регулювання сталого економічного розвитку// Фінанси України. – 2005.-№2.- с.69-75.
53. ІваненкоВ.О. Оподаткування прибутку - ключеві  підходи //Економіка,фінанси,право. - 2004 . - №4.- С.- 3-6.
54. Карамазін Ю.А. Вплив податкової політики на податкову систему держави// Фінанси України.-2001.- №7.- с.101-103
55. Кириленко О.П., Квасовський О.Р. Модернізація механізму справляння податку на прибуток малих підприємств // Фінанси України. - 2004. -№4. - С.-23-24.
56. Кізима А.Я Податкове планування  в системі податкового менеджменту// Фінанси України.-№2,2003
57. Ковалюк О.М. Роль податкової політики у фінансовому оздоровленні національної економіки// Фінанси України. – 2002. - №5. – с. 118-126.
58. Кучерявенко Н.П. Основы налогового права: Учебное пособие.- Харьков: Легас, 2001. – с.47
59. Лащак В.В. Стимулювальна роль прямих податків// Фінанси України .- 2005. - №2.- с.84-91.
60. Литвиненко Є.О. Податкове стимулювання розвитку промислового виробництва//   Фінанси України.-№4,2004 –с.24-31
61. Литвинова Н. Как правильно платить налог на прибыль. Плательщики. Нормативная база // Энциклопедия бухгалтера и экономиста. Приложение. - 2002. - №12. - С.-192.
62. Ляшенко Ю.І. Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки// фінанси України. –1999. -№12.-с.125-131.
63. Налог на прибыль // Бухгалтер. - 2001 - №31.- с.- 31-32.
64. Онисько С.М. Податкова система: Підручник. 3-тє видання. – Львів: «Магнолія Плюс», 2005 – 336 с.
65. Оподаткування прибутку підприємств // Вісник податкової служби України.-2003.-№10.-с.- 8-10.
66. Панченко В.І. Податкове навантаження як засіб впливу на економічні процеси країни// Актуальні проблеми економіки. – 2005. - №9. –с.70-75.
67. Панчишин С. Макроекономіка. Навч. посіб. Вид 2-ге.- К:Либідь, 2002 – 616с.
68. Піхоцький В.Ф. Реформування податкової системи України – вимоги сьогодні // Фінанси України. – 2003.- №9 – с.80-84.
69. Поддєрьогін А.М. Фінанси підприємств. Підручник. 3-тє вид, перероб. та доп. - К. - 2000. - 460с.
70. Ринарук О., Лисенков Ю. Зміни в оподаткуванні підприємств // Економіка України. - 2002.- №5. - С.-18-20.
71. Річний звіт 2005 НАСК «Оранта»
72. Савченко О.К. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь,1999 – 218с.
73. Савченко Т. У. 2003 рік - з новими змінами в опадаткуванні прибутку підприємств // Праця і заробітня плата. - 2003. - №6. - С.2-3.
74. Садекеков А. Опадаткування суб'єктів господарювання // Фінанси України. - 2002.- №4. - С.9-10.
75. Свердак М.М. Податок на прибуток підприємств // Фінанси України. -2002.-№12.- С.-68-74.
76. Синельников Б.В., Хорошилова Н.А. Податкова політика як фактор виходу з економічної кризи// Фінанси України. – 2001. – №2.- с.17-22.
77. Сичевский В. Податок на прибуток підприємства в сучасних умовах. // Фінанси України. - 2003. - №6. - с. - 4-7.
78. Статистичний збірник діяльності податкової служби України за 2004 рік – К., 2005
79. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. - 362с.
80. Федоров В.М., Опарін В.М. Податкова система України: Підручник/За заг. ред.. В.М Федосова – К.: Либідь, 1994 – 461 с.
81. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: - К.:Ельга: Ніко-Центр, - 2002-360 с.
82. Чередниченко Ю.В. Питання реформування податкової системи в період її незалежності// Актуальні проблеми економіки. – 2005.- №9. – с.83-90.
83. Шаблиста Л.М. Податки як засіб структурної перебудови економіки. – К.: Ін-т економіки НАН України.-2000.